Який президент нам потрібен?!

Перед вторым туром выборов президента Украины состоялись дебаты между лидером оппозиции Януковичем и премьер-министром Тимошенко. Янукович спрашивал Тимошенко о состоянии украинской экономики и государственном долге. Она расспрашивала его о творчестве Чехова и ценах на краденые шапки в 1967 году.

Результати першого туру голосування за президента позбавили нас ілюзій щодо можливості  виваженого та раціонального  вибору  українців.  Виборці, які останні два роки безперервно скаржаться  на життя та клянуть політиків, у значній  більшості проголосували за дві найбільш одіозні фігури із переліку кандидатів на посаду президента України.  Дивний  вибір.  Адже  щодня ці самі виборці зустрічаються, вітаються та розповідають один одному, як страшенно  їм  набрид  політичний  цирк та безкінечні чвари українських  політиків.  Та як їм хочеться, щоб політики зайнялися, нарешті, економікою країни та подоланням  економічної  кризи.  І, не зважаючи на все це, українці знову віддали голоси за двох  політиків, кожен з яких уособлює перманентну політичну та економічну кризу в країні.  Пані Тимошенко та пан Янукович – як керманичі двох найпотужніших політичних сил – два роки демонстрували народу України, що не можуть і не хочуть  співпрацювати.  Більше того, не дозволять працювати один одному. Два роки ми спостерігали, як регіонали на чолі з Януковичем  блокують рішення уряду Тимошенко. А Тимошенко та її фракція  блокує будь-які ініціативи  регіоналів.  Обидві сили продемонстрували країні тотальне деструктивне  протистояння.  Ефективної роботи не було.  І немає жодних підстав сподіватися, що вона буде у разі перемоги будь-якого з двох  народних  обранців.  Адже у такому випадку нам знову не уникнути їхнього протистояння.

На нашу думку, існує ще один тривожний сигнал.  Обидва кандидати активно експлуатують ідею розколу країни на проросійський схід та проєвропейський захід.  Більше того, вони є її  носіями  ще з 2004 року.  Спекуляція на ідеях штучного розколу країни за територіальними та етнічними  ознаками  несе  серйозну  загрозу цілісності України та  її  незалежності як держави.  На нашу думку, було б цілком доречним ухилитися від обрання будь-кого з двох політиків, які продемонстрували неготовність співпрацювати на користь держави.  Та народ знову  їх обрав.  Чому так сталося? Про це «ТелеграфЪ» запитав знаних українських експертів.

Дізнавшись, за кого проголосував український народ, ми здивувались. Який же президент потрібен народу, що стогне від важкого життя та політичного протистояння, і знову «наступає на ті самі граблі»?  Особисто ми не знаємо, який президент потрібен народу.  А от автори гумористично-аналітичної програми на каналі «К-1» знають.  Ведучі програми

– Кузьма Скрябін та його  компанія – у прямому ефірі дали чіткий рецепт приготування президента:

– Коса, як у Тимошенко. Мозок, як у Януковича. Окуляри, як у Яценюка.  Дитяча безпосередність, як у Шуфрича.  Фінансові зв’язки, як у Ахметова.  І фонендоскоп – щоб почути кожного.

Відоме навіть ім’я омріяного президента – його зватимуть Юля Федорович Яценющенко!

«ТелеграфЪ» реконструював героя точно за рецептом.

Отже, армійську «вводную» ви отримали. Час збиратися  на вибори, панове. Як сказав один дотепник, на президентських виборах Україна танцює новий національний танок – «Гопак на граблях».  Запрошуємо на другий тур гопака, панове. Танцюють всі!   
         

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (Київ), для «Телеграфу»:

– Пане Володимире, чому, на вашу думку, українські виборці віддали голоси за дві найбільш одіозні фігури української політики – кандидатів Тимошенко та Януковича?

– Результати першого туру продемонстрували, що українські виборці хочуть оновлення, але ще не готові до радикальних змін.  Вони все ще зберігають довіру до двох найбільш рейтингових персонажів української політики. Ви назвали їх «одіозними фігурами».  Хочу зазначити, що в українській політиці чимало й інших одіозних фігур.  Але, безумовно, саме Янукович та Тимошенко стали символами політичного протистояння останніх років.  Вони насправді несуть відповідальність за кризовий стан української політики, за незкінченні політичні конфронтації та нестабільність ситуації в країні.  І все одно інерція їхньої колишньої популярності працює.  Хоча сама популярність відчутно  зменшилась порівняно з виборами 2006-2007 років.  

– Яка користь країні  від двох лідерів, що так активно експлуатують ідею розколу України на схід та захід?

– Ви абсолютно праві. Експлуатація досить небезпечних міфів розколу триває і на нинішніх виборах.  Напіввіртуальний характер нинішньої виборчої кампанії продемонстрував, що наші політики знову замість конкурсу програм та стратегій запропонували виборцям конкуренцію міфів. У даному випадку, ми маємо постпомаранчевий міф Тимошенко та антипомаранчевий міф Януковича.  Виборці перебувають під впливом цих двох міфів.

– Чому український народ, який заведено вважати великим та мудрим, зробив такий деструктивний вибір?

– Виборці – звичайні люди, схильні до політичних стереотипів. Лише в країнах з розвиненою економічною структурою значна частина виборців голосує раціонально, виходячи з власних економічних інтересів.  У нас економічні інтереси населення ще не сформовані. Тому у мотивації виборців домінують етно-культурні цінності та політичні  міфи суспільства перехідного періоду. Це особливо чітко видно у розподілі виборців на проросійських та проєвропейських.  Щодо міфів, то не варто забувати, що для багатьох представників старшого покоління кандидат Янукович, наприклад, уособлює звичний для них тип «начальника та хазяїна» – такого, що і кулаком по столу стукне, і матом, якщо треба для справи, пошле, але змусить виконувати власні накази.  Чимало людей, які розчарувалися у діях Тимошенко, сподіваються, що прийде Янукович та покращить їхнє життя – збільшить пенсії, наприклад. Певна частина людей розуміє, що грошей у бюджеті немає, збільшувати пенсії немає з чого. Але люди воліють зачепитися хоча би за малесеньку надію. Їм простіше повірити в емоційний міф, ніж аналізувати не дуже приємну дійсність. Кандидати активно використовують цю схильність українців до міфологізації політики.

– Чи настане час, коли український виборець почне більш раціонально та виважено підходити до вибору керманичів країни?

– Я б радив утриматись від песимізму. «Ніколи не кажи «ніколи».  Певна еволюція українського суспільства  відбувається.  Підтвердження тому – дуже  значна кількість голосів, які отримали у першому турі політики нового типу  Тігіпко та Яценюк.

Андрій Куликов, ведучий програми «Свобода слова», канал ICTV (Київ), для «Телеграфу»:

– Пане Андрію, у телевізійних навколовиборчих програмах, зокрема, у вашій, глядачам активно пропонується лише один варіант вибору – обрати або Тимошенко, або Януковича.  Про право виборців не підтримати жодного з кандидатів мова не йде. Чому так? Це вимога замовників  ефіру?

– Насправді наші експерти обговорюють і цей варіант – варіант «не підтримую жодного кандидата».  Але мені здається, що сьогодні виборці налаштовані когось таки обрати – або одного, або іншого. Тому дискусія щодо такого розвитку подій переважає. Крім того, в Україні,  особливо у Києві, триває потужна компанія Тимошенко – виборців переконують, що коли вони не підтримають жодного кандидата, то таким чином віддадуть свій голос за Януковича.  На мою думку, більшість виборців налаштована голосувати не скільки за конкретного  кандидата, скільки проти його конкурента.

– Як ви оцінюєте настирливі пропозиції з боку лідируючих політиків  обирати «з двох бридот меншу»?

– Я думаю, чимало людей певного гатунку зовсім не вважають ані Януковича, ані Тимошенко однією з «бридот».  Я знаю таких, які насправді очікують від Януковича та Тимошенко добра для себе.

– Як ви вважаєте, потужна реклама впливає на такі їхні ідеалістичні очікування?

– Ну звісно ж! Це найпотужніший ресурс! На цих виборах проявити себе без використання рекламного ресурсу було практично неможливо. На думку експертів, саме Тимошенко та Янукович кинули найбільший ресурс. Це дало результат. Не можна забувати також про заставу у два з половиною мільйони, яка обмежила кандидатам доступ до виборів. Недосконалий закон про вибори президента теж відіграв роль.

Таке саме запитання – чому українські, а в даному випадку, кременчуцькі, виборці підтримали двох найбільш одіозних кандидатів – «ТелеграфЪ» поставив відомим кременчуцьким експертам.

«Політика сьогодні – це дуже брудна справа!»

Сергій  Фарина, доцент, кандидат історичних наук, завідувач кафедри соціально-політичних наук Кременчуцького державного університету:

– Сучасна українська політика дуже важко переходить від стадії конфліктності та деструктивності до стадії співпраці та пошуку об’єднуючих, а не роз’єднуючих, інтересів.  Цей уповільнений процес дуже негативно впливає на суспільну та економічну ситуацію в Україні. Ви запитуєте, чому виборці віддали голоси двом найбільш одіозним кандидатам?  На мою думку, у виборців склалося стійке враження, що політика сьогодні – це дуже брудна справа. Це безпринципність та продажність.  Кандидати, про яких йде мова, як мені здається, значною мірою символізують негативні тенденції української політики.  

«Я не сприймаю ситуацію як безнадійну»

Олександр Урін, старший викладач кафедри соціально-політичних наук Кременчуцького державного університету, член активу громадської організації «Фронт змін»:

– Виборці проголосували за двох одіозних кандидатів, перш за все, за інерцією та політичними стереотипами.  В умовах економічної кризи на перший план виходять особисті інтереси та проблеми. Політика відступає на другий план. Люди думають про роботу та їжу, а вже потім про кандидатів.  Спрацювали й інші фактори. Одна частина населення розчарувалася у помаранчевих лідерах, які п’ять років тому багато усього обіцяли, та мало виконали.  Інша частина населення воліє отримати  реванш за поразку свого лідера у 2004-му році.  На мою думку, два згаданих кандидати перемогли через меркантильні інтереси населення. Конкретно у Кременчуці в умовах суцільної кризи люди реально бояться втратити роботу.  Мені відомі  випадки, коли на підприємствах, які очолюють  місцеві лідери згаданих політичних сил, робітників конкретно змушували займатися агітацією, обходити поквартирно будинки. Робилося це під загрозою звільнення.  Не секрет і те, що на цих виборах таки був використаний адміністративний ресурс – хоча і робиться вигляд, що такого не було.  Велику роль зіграла загальна неосвіченість виборців.  Один із них розповідав, що хотів проголосувати зовсім за іншого кандидата, але  побачив на талоні, у якому розписувався, порядковий номер. І перелякався, що за номером зможуть перевірити його бюлетень!  Людина навіть не знає, що на бюлетенях немає номерів, їх ніяк не можна порівняти з відривними талонами! Не зважаючи на все це, я не сприймаю ситуацію як безнадійну. Еволюція українського суспільства відбувається – хоча і дуже повільно. Свідчення тому – значна кількість голосів, які виборці віддали за нових політиків Яценюка та Тігіпка. Я переконаний, що настане час, коли українці відмовляться обирати «из двух зол меньшее» і почнуть шукати добро для себе та країни.