«Не просіть у Бога те, що може дати Конституція!»

Тамара Просяник – за освітою вчитель-філолог, закінчила знаменитий своїми опозиційними настроями Ніжинський педінститут. У 1990-му очолила перший у Кременчуці політичний тижневик, який спершу називався «Ломи камінь», потім «Гомін», і, нарешті, став «Інформаційним бюлетенем», яким залишається і досі. З 1991 по 1993 пані Тамара очолювала кременчуцьку міську організацію Народного Руху України. З 1993 по 1996-й працювала в Києві, була головою секретаріату Української Республіканської партії. Наразі очолює політичний тижневик «Інформаційний бюлетень».

Пані Тамаро, 28 червня Кременчук дуже скромно відзначив День Конституції, а потім гучно відгуляв День молоді. Коментатор на сайті «Телеграфа» написав, що святкування Дня Конституції та Дня молоді – це «празднование дня растоптанной Конституции силами пьяной молодежи». Як ви оцінюєте цей вислів?

– Сама б я так не сказала, та цілком розумію людину, яка це написала. Наразі свято Конституції набуло дещо іронічного характеру, бо люди відчувають тотальне розчарування. Були великі сподівання у 90-х роках, були величезні надії та піднесення у 2004-му, під час Помаранчевої революції. Сьогодні усі ці сподівання згасли. Колишній народний депутат Мусіяка сказав: «Моїсей вів свій народ з пустелі до землі обєтованної, а нас ведуть із землі обєтованної до пустелі».

– Чому так сталося?

– Бо в Україні, на жаль, до влади приходять політики, для яких особисті інтереси важливіші за політичні, а політичні – важливіші за національні. В’ячеслав Липинський написав, що «владу українську треба створити наново. Коли досі не настала українська держава, то це, головним чином, тому, що за рідким винятком, за її побудову брались люди аморальні, переважно це були політичні спекулянти». Він написав це у 1921 році.

– Справді? А здається, що це сказано сьогодні. Так, політичних спекулянтів ми бачимо, та ви ж у 90-х працювали з патріотами, з дисидентами, які відсиділи за Україну в таборах. Де вони? Чому зійшов нанівець їхній вплив?

– Минуло 20 років, дехто пішов із життя, дехто працює в іншій площині. Втім, мені дійсно пощастило працювати у 1996-му з морально чистими людьми – це були Михайло Горень, Іван Драч, Левко Лук’яненко. Це унікальні люди, вони виконали своє завдання – створили незалежну Україну.

– Чому вони зникли? Розчинилась у повітрі республіканська партія, Народний Рух, який підняв у 90-х всю Україну, став тихим і сумним. Що сталося?

– Маю сказати, що спецслужби працювали на те, щоб розвалити патріотичні сили, і це були спецслужби не однієї країни. Ми й досі відчуваємо потужний вплив імперської Росії, де Путін, на мою думку, ніколи не змириться з суверенною Україною. Та була, здається, ще одна причина. Якось я читала спогади Шухевича – керівника УПА (Української повстанської армії). Одного разу на привалі хлопці запитали його, якою ж буде вільна Україна, хто нею керуватиме? Шухевич відповів, що керуватимуть Україною ті самі радянські комуністичні вожді. Вояки запитали: навіщо ж ми тоді гинемо у лісах? Шухевич сказав: «А ви, хлопці, маєте примиритися з тим, що станете добривом на українській землі, з якої виростуть нові політики». Думаю, ніхто у 90-х не захотів стати добривом у тій землі, всі захотіли стати першими особами з булавами. От у чому справа. Хоча я й сьогодні поважаю Ющенка, вважаю його інтелігентною, інтелектуальною людиною, єдиним дійсно українським президентом. На жаль, громада ще не готова була зрозуміти його призначення, його інтелект. Він став президентом зарано.

– Ви маєте улюблену статтю Конституції?

– Так. Це стаття про те, що Україна – суверенна, правова, незалежна держава. Коли створювали українську Конституцію, багато чого узяли з французької. Цікаво, що сама французька конституція формувалася під впливом конституції Пилипа Орлика – соратника Мазепи, він жив тоді у Франції. Пилип Орлик написав найпершу українську конституцію. Тоді, у 1710-му, жодна європейська держава своєї конституції ще не мала, а українці її отримали. Такий дивний збіг долі – через триста років ми узяли з французькою конституції, створеної на українському підгрунті, те, що було завжди нашим.

– Чи виконуються, на вашу думку, статті Конституції у Кременчуці?

– Ні, я так не вважаю. Ми маємо приклади утиску свободи слова в місті. Ситуація з телекомпанією «Візит» лежить на поверхні – страждає телекомпанія, страждає газета «Програма плюс», бо вони не пишуть про мера Кременчука так, як йому хочеться. Це знає весь Кременчук, я просто дивуюсь, що мер не мислить реальними категоріями, не розуміє, що ця історія працює проти нього. Проти нього працює і брутальне ставлення до своїх опонентів, які ризикують з ним не погоджуватися.

– Ви маєте на увазі публічні заяви мера, коли на сесії міськради одного з опонентів він назвав «істотою без волосся», а іншого у прямому ефірі номінував, як «гнойный нарыв»?

– Так, саме про це я говорю, і ніколи не погоджуся з такою поведінкою посадовця.

– Чому ви кажете «посадовця» в однині? Мер Харкова у прямому ефірі «Шустер live» заявив, що нардепу-свободівцю «повыдергивают ноги, если он приедет в Харьков». Чому, на вашу думку, мери так відверто «хамят» народу? Водночас жоден з них не ризикнув навіть краватку Президента оцінити іронічно?

– «Хамят», бо їм це дозволено. Уряд, президент дозволяють таку поведінку, такі люди при владі.

– Але ж ці люди – не інопланетяни, їх народ обрав. Чому так?

– Тому, що народ не хоче думати, не хоче аналізувати, робити вибір і брати на себе відповідальність за цей вибір.

– Так, громадяни часто нам кажуть, що від того, що ми пишемо та кричимо, нічого не змінюється. І взагалі, «моя хата з краю, нічого не знаю».

– Один мій старий товариш казав про таких людей: «Моя хата з краю, першим помираю!».

– Круто! То що нам робити? «Умереть, не жить», «обнять и плакать», «грабить награбленное», чи, можливо, маєте більш конструктивний варіант?

– Я думаю, треба вірити і чекати. Люди дещо егоїстично сприймають події, думають: якщо у моєму житті поліпшень на краще не станеться, їх не станеться взагалі. Між тим, пройшло лише 20 років, для історії це дуже мало. Був такий фільм – «Тіні забутих предків». Там Миколайчук грав складну роль, сюжет складний, велике розчарування у людей було. І дзвонар питає Миколайчука: «То що, дзвонити мені, що прийде ранок чи не дзвонити?». А Миколайчук відповідає: «Дзвони! Прийде ранок чи не прийде, а твоя справа – дзвонити!». Тож я думаю, треба дзвонити. І не питати, чи прийде ранок.

Президент Кравчук (справа) заходив до секретаріату Республіканської партії поговорити про життя і незалежність

Цікаві цифри

Ст. 48 Конституції України: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».
Між тим, колишній омбудсмен пані Карпачова стверджує, що в Україні від бідності страждає 70% населення. А доходи багатих українців у 45 разів перевищують доходи бідних українців.  Для порівняння: у країнах Європи бідні громадяни бідніші від багатих у 4,5 рази – а не у 45.

Ст. 43. «Право на своєчасне отримання винагороди за працю гарантується законом».

 Між тим, у 2013 році борги по зарплаті перевищили 1, 05 млрд грн (станом на травень). Лише у вугільній промисловості вони складають 96 млн грн.  Лідирує тут Донецька область – батьківщина президента.

Ст. 49 «У державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безкоштовно».

 Вражаючу цифру навів начальник управління Севастопольської державної адміністрації пан Пологанов – він повідомив, що у 2013 році денна норма харчування пацієнтів комунальних лікарень міста становитиме 1,36 грн. На ці кошти можна купити 300 грамів соціального хліба – таку норму отримували діти у блокадному Ленінграді у 1941 році.
Використана інформація УНІАН, «Фокус», «ЛІГА-бізнес»

Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО

"Кременчуцький ТелеграфЪ" від 4 липня 2013, №27