Спогади футболісток жіночої команди «Ворскла» про ракетний удар по Полтаві 3 вересня 2024 року та їхню гру у Будапешті наступного дня
Жодній із чемпіонок України, жіночої команди «Ворскли», не потрібно нагадувати про те, що сталося 3 вересня 2024 року, у день, коли Полтава — дім клубу у центральній частині України — була уражена двома російськими балістичними ракетами. Тоді загинули щонайменше 59 людей, постраждали понад 300 осіб. Ту атаку називають однією з найсмертоносніших з моменту вторгнення Росії в Україну з лютого 2022 року.
Менш ніж за 24 години гравчині «Ворскли» одягли білі футболки з червоними розбитими серцями та чорними мітками дати, коли все сталося. Вони вийшли на футбольне поле у Будапешті, де зустріли чемпіона Латвії «Ригу», у якої перед грою були такі ж самі футболки з написами. Команди мали зіграти півфінал першого раунду кваліфікації Ліги чемпіонів, попри те, що такий захід у цей час здавався недоречним.
Саме про це йдеться у розмові між футболістками «Ворскли» Танею Левицькою та Анею Давиденко, а також колишньою гравчинею Ією Андрущак, яка нині керує юнацькою командою «Ворскли» та «Ворсклою-2».
Хочу почати з гарних новин, — каже Давиденко. — Сьогодні, після більш ніж року, звільнили мого однокласника з військової в’язниці. Вчора ми з ним зустрілися. Його перші слова були про те, що він не встиг жити, тому що дуже боявся померти.
Я думаю про це зараз, тому що хочу заохочувати людей мати час пожити. Я хотіла виграти, тому що мій брат військовий. Я знала, що хтось напише про нашу перемогу (над «Ригою»). Можливо, це незначна новина, але про неї напишуть. І ще я хотіла подякувати тим людям, які там на Сході, які віддали своє життя, які більше ніколи не побачать ні ранку, ні своїх дітей.
»Ворскла» здобула перемогу над «Ригою» з рахунком 5:0, та вийшла до фіналу Першого раунду кваліфікації проти чемпіона Угорщини «Ференцвароша». Перемога з рахунком 2:0 забезпечила вихід команді і в другий раунд кваліфікації, де чекав іменитий шотландський «Селтік». У двох матчах «Селтік» переміг із загальним рахунком 3:0, завершивши кампанію «Ворскли» у Лізі чемпіонів.
Але та вереснева середа та надії, які вона згодом подарувала, залишаються хвилюючим моментом для чинних українських чемпіонок.
Історія «Ворскли» — як і багатьох українських клубів і спортсменів — це історія сили та непокори за найскладніших обставин. Але це також проливає світло на зростаючу стурбованість жіночим футболом у країні: значний розвиток гри, який зупинився після вторгнення Росії.
Навесні 2020 року Українська асоціація футболу прийняла чотирирічну стратегію розвитку жіночого футболу, яка передбачала зобов’язання усіх чоловічих клубів УПЛ ввести жіночу команду до своєї структури, починаючи з сезону 2021-2022. Розпорядження кардинально змінило професійні можливості для жінок-футболісток, збільшивши доступ до спонсорських надходжень. І це призвело до того, що багато найкращих жіночих команд, у тому числі «Ворскла» (до її інтеграції з «Ворсклою» у 2021 році — «Житлобуд-2»), почали працювати у великій структурі.
Раніше жінки-футболістки не мали правового захисту в контрактах і дуже рідко отримували професійні контракти, або повний робочий день, каже Давиденко, яка після роботи офіціанткою та заправницею приєдналася до національної поліції.
Після восьми років роботи в поліції Давиденко вирішила повернутися у футбол. Але спочатку вона боялася повідомляти друзям та родині про своє рішення.
Нове положення також залучило до ліги найкращих талантів із-за меж країни, таким чином підвищивши її конкурентоспроможність. Однак вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року призвело до призупинення всього футболу в країні. Багато футболісток, у тому числі Левицька, поїхали в пошуках безпеки та можливостей деінде. Тоді як чоловічий футбол повернувся того ж року, жіночому футболу довелося чекати до вересня 2023-го.
Слово «повернення» викликає у жінок сміх. Ія Андрущак каже, що воно не повернулося, хоча, приміром, кафешки працюють до 23.00. Вулиці заповнені, аж поки не з’являються безпілотники і сигнали тривоги пронизують повітря.
У такому ж перерваному темпі працює футбол. Передматчева розминка триває до тих пір, поки не завиють сирени повітряної тривоги. Тоді гравці та персонал повинні припинити фізичні вправи, тактичну підготовку, щоб знайти притулок у спеціальному проході стадіону, заваленому мішками з піском, на якому написано «укриття», або шукати укриття в іншому місці. Потім усі чекають, оцінюючи тривалість перерви, читаючи оновлення новин на своїх телефонах із описом марки та моделі потенційно запущеної ракети.
Потім голосіння припиняється. Сигнал для повернення. Це протокол від початку до фінального свистка, 90-хвилинні поєдинки розтягуються часом на п’ять-шість годин по всій країні.
Ліга чемпіонів переносить «Ворсклу» у новий вимір. Дівчата змушені грати «домашні» матчі за кордоном, оскільки УЄФА вважає умови війни небезпечними для проведення зустрічей. У цьому «потойбічному» світі футбольні матчі тривають лише 90 хвилин, ночі тривають без комендантської години, прапори України майорять на вітрі без супроводу сирен, а вболівальники заповнюють трибуни.
Після тривалого перебування за межами України ми їдемо додому. Ми забуваємо, як воно є. Потім ми чуємо вибухи. І ми знаємо, що ми вдома. Привіт, дім! — Левицька говорить так, ніби вітає стару подругу, високим і веселим голосом.
Коли ми це говоримо, ми посміхаємося. Тому що це наше життя. Наш вибір.
Вибір був не у кожного. Попри офіційне відновлення жіночого футболу у вересні минулого року, багато найкращих гравчинь не повернулися. Хоча нові правила УАФ вимагали інтеграції жіночих команд у структуру клубів, деякі не зобов’язані забезпечувати молодь. У результаті молоді вітчизняні таланти шукають можливості грати за межами України, що послаблює внутрішню конкуренцію.
Якщо одні підприємства, як-от Ferrexpo, генеральний партнер «Ворскли», продовжували підтримувати жіночі команди під час кризи, інші змінили пріоритети, зробивши багато жіночих команд більш уразливими до наслідків війни. Київське «Динамо» розформувало свою жіночу команду на початку нового сезону, скоротивши вищий дивізіон до 11 команд. Пошуки заміни тривають, але втрата одного з найбільш впізнаваних футбольних брендів країни ще більше розріджує лігу, яка вже бореться за виживання.
Будь-які рішення залежать від результату без часових рамок — закінчення війни. Але невизначений характер ситуації не заважає жінкам мріяти про краще майбутнє: таке, у якому дівчата не потрапляють у гру лише через те, що вони ганяються за своїми братами в парках, або піддаються цькуванням незнайомців, коли вони прагнуть розвивати свою футбольну кар’єру.
Зміна усталених гендерних стереотипів починається з низів, каже Андрущак. Вона стала першою жінкою в країні, яка очолила чоловічу професійну команду, коли стала біля керма «Ворскли-2» у листопаді минулого року. До цього вже набула певного досвіду роботи з «Ворсклою» U-19. Однак ця віха змусила Андрущак краще усвідомити прірву в доступі та розвитку, наданому юним українським футболісткам.
Англія (жінки) виграла Євро у 2022 році, — каже вона. — Після цього в Англії стався великий бум на жіночий футбол. Але перш ніж перемогти, ФА вклала багато грошей у гру, а клуби вклали гроші у свої жіночі налаштування. Тоді Англія стала чемпіоном. Вони дійшли до фіналу чемпіонату світу. Це багато кроків, щоб досягти чогось такого великого, але зараз Жіноча Суперліга є найкращою лігою у світі.
Я сподіваюся, що через п’ять років ми наблизимося до цього. У нас стадіони порожні, тому що хтось може ходити на ігри, хтось цікавиться, а хтось не хоче, тому що жіночий футбол не в пріоритеті. Але наша мета — підтримувати гру, підтримувати її функціонування. Тоді після війни все стане можливим.
Після того, як у вересні ворсклянки поїхали з Глазго, «Ворскла» зосередилася на здобутті шостого національного титулу. Адреналін від їхньої кампанії в Лізі чемпіонів ще не вичерпався.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.