Туманний Альбіон, або Як там, за Ла-Маншем?

Студентське містечко – Кембридж.  Мабуть, усі чули про англійську столицю університетів, так ось: університет там тільки один, а до його складу входить 31 коледж. Взагалі, Кембридж – дуже старовинне місто, за населенням трохи більше ніж Кременчук. Але розміри в таких містах оцінюють не за кількістю населення, а за кількістю будинків. Коли я розповіла, що у моєму маленькому місті люди в основному живуть у багатоповерхівках, англійці дивувалися, бо у Кембриджі найвищий будинок – 3 поверхи, і той – торговельний центр.
Що найбільше вражає у людях – доброзичливість! Просто на вулицях вони привітно посміхаються один одному, а якщо ти похмурий, весело привітаються і навіть запитають, що трапилось. У школах Кембриджа є такий прийом мовної практики, як соціальне опитування. Тобто учні вибирають тему, складають анкету (у середньому – 10 запитань, буває дуже особистих) і йдуть “у люди”. Знаєте, я була здивована тим, що з 25 людей, до яких я підходила, відмовилось відповідати лише двоє.
В Англії насправді проживає велика кількість іноземців, які там працюють. Зарплатня за будь-яку роботу покриває всі витрати на візу, переліт та проживання. Англійка, в якої я жила, розповіла історію про те, як за програмою навчання до неї приїхали троє молодих людей з Росії. Поселились, роззнайомились, потім попросили карту міста і пішли гуляти. З тих пір вона їх не бачила, не залишилося серед їхніх речей ні документів, ні грошей. Кажуть, існує багато способів залишитися жити в Англії, проте всі вони нелегальні. Бо щоб купити житло у цій країні, треба бути мільйонером. Звичайнісінький будиночок може коштувати від 70 тисяч до мільйона фунтів (1 фунт приблизно 10 гривень).
Англійці кажуть, що найгарніше місце у їхній країні – місто Лідз, а точніше однойменний замок. Це справжній величезний замок, такий, як показують у фільмах. Так і очікуєш зустріти тут англійську королеву. Навколо будинку – озеро, де живуть лебеді. Уявляєте, по доріжці в парку просто так ходять павичі, яких можна погодувати... Почуваєшся, ніби у казці...
І взагалі, “старенька Англія” – країна замків. До речі, деякі замки – діючі, але навряд чи ви зможете зустріти там принцесу чи королеву. Навіть у діючих замках проводять екскурсії, а вночі їх надійно охороняють (пробратися туди вночі намагалась моя знайома. Шансів немає).
Ще одне цікаве місце – Брайтонський пірс на затоці Північного моря. Тут справді дивовижно: на невеликому, на перший погляд, пірсі купа кафе, ресторанчиків, казино, навіть парк з каруселями. До речі, в Лондоні на свято дорослі англійці гойдаються на конячках. Так, так, звичайних класичних каруселях, як у нас. Море тут досить прохолодне, оскільки безперешкодно «спілкується» з Північним Льодовитим океаном. Тому англійці у ньому не купаються. Вони просто сидять у куртках і годують чайок. Купатися зазвичай лізуть тільки «наші», лякаючи при цьому птахів та церемонних джентльменів і леді.

Ще тут, у Кременчуці, мені на вибір пропонували: жити у сім’ї чи у резиденції (резиденція – щось на зразок гуртожитку готельного типу). Я без вагань вибрала сім’ю і не помилилась. У сім’ї жити цікавіше. Тут ви маєте можливість подивитися, як же насправді живуть ті англійці, яких до цього часу бачив лише по телевізору. І хоча для них це своєрідний заробіток, до кожного студента вони ставляться з душею. Я жила у різний час в різних сім’ях, і мені завжди щастило: дуже гарно приймають, спілкуються, розпитують як справи, навіть показують сімейні фотоальбоми. Але… За весь час мені так і не довелося дізнатися про професію хоч одного з членів сім’ї, бо запитувати прямо було незручно, а про роботу вони говорять вкрай рідко.

Англійці досить-таки консервативні люди. Як у мові, так і в одязі. На вулицях ви не побачите дівчат на шпильках та в супер міні-спідницях. Але це тільки вдень, бо увечері молодь вирушає до клубів, а там всяке буває:) В основному носять те, що зручно, а не те, що модно. На вулицях можна побачити ті ж самі джинси, футболки, кросівки і кепки, як і в нас. Але при усій своїй консервативності, англійці дуже терпимо ставляться до зовнішнього вигляду навколишніх. Я це відчула на собі. Якось мені довелося йти центральною вулицею міста у сценічному індійському костюмі. У Кременчуці на мене б подивились, як на божевільну, а там ніхто навіть не здивувався. Увечері можна спокійно наштовхнутися на “купку” готів, усіх у чорному з розмальованими очима. На них звертають увагу лише туристи, корінні мешканці вже звикли.
Бомжі у Англії теж специфічні. У маленьких містах ще можна зустріти у переході безпритульного з сопілкою. А от у Лондоні на набережній Темзи бомжі виглядають вкрай екзотично: розмальовані з ніг до голови люди зображають казкових чи міфічних героїв. Вони залюбки фотографуються з бажаючими та просто веселять натовп. Також мене вразили вуличні музиканти з чорного кварталу, що грали національну африканську музику. Так гарно у них це виходило, що мені відразу ж захотілося в Африку. До речі, в Англії краще не вживати слово “негр”, вони обов’язково образяться та ще й можуть силу застосувати.

Гроші в Англії можна зекономити досить легко: алкогольні напої та цигарки ви там нізащо не купите. В жодному магазині не продадуть алкоголь чи сигарети, без спеціальної картки, яка підтверджує, що вам виповнилось 18 років. Я п'ятнадцять хвилин намагалася вмовити касира продати мені банку англійського пива, яку пообіцяла привезти у подарунок другу. Але продавець, інтелігентно посміхаючись, ті ж самі п'ятнадцять хвилин пояснював мені, що це заборонено законом. Так я тоді пива і не купила. Англійська влада дуже хитро бореться з палінням. Якщо ви подивитесь на ціну, то одразу на думку спаде фраза Задорнова: “Деньги – это зло. На цену посмотришь – зла не хватает!”.  Крім того, на кожній пачці величезними буквами написано, що паління вас неминуче вб’є (smoking kills).

І наостанок
Якщо вам коли-небудь випаде можливість відвідати Англію, їдьте, не сумніваючись ні хвилини! Ця країна варта того, щоб її відвідати. Це точно.

Unfair Taisa