Титулована красуня

17 березня у Полтаві відбувся конкурс краси «Міс Університетів Полтавщини – 2007». За титул найкрасивішої студентки змагалися тринадцять красунь. Але корона переможниці поїхала до Кременчука. Цю нагороду здобула студентка КДПУ Олена Коваль.

- Скільки етапів було на конкурсі «Міс Університетів Полтавщини – 2007»?
- П’ять.  Уперше ми вийшли на сцену на конкурс «Знайомство». У рамках цього конкурсу треба було розповідати про себе  іноземною мовою.
- Якісь труднощі на конкурсі виникали?
- По-перше, ми довго не могли знайти спонсора. А безпосередньо перед змаганням я не могла визначитися з костюмами, усе вирішилося майже в останню мить. До того ж перед виступом я захворіла, тому на сцену довелося виходити з температурою.   
- Як тебе приймала полтавська публіка?
- Спочатку ніяк. Звичайно, вони вболівали за представниць свого міста. Мене підтримували лише ті люди, що приїхали зі мною із Кременчука. Уже під кінець мені вдалося завоювати симпатію багатьох глядачів.
- На які якості учасниць жури звертало увагу?
- Я думаю, на те, як дівчата дотримувались умов конкурсу та вели себе в рамках дозволеного. Одна учасниця ішла весь час з непоганими балами, але вона трішки «перегравала», вела себе неприродньо, і, я думаю, саме це призвело до її поразки. Також дивились, щоб учасниці вкладались у відведений їм час. Усі костюми, в яких я виходила на сцену, я пошила сама, про що постійно нагадували журі та глядачам ведучі. Можливо, це зіграло на мою користь.
- Коли ти зрозуміла, що перемога твоя?
- Коли назвали моє прізвище. Точніше, спочатку назвали номер – 11 і моє прізвище. В той момент я була трохи спантеличена, тому що наспраді мій номер був 12! Просто сталося так, що в списках переплутали номери та прізвища. Ось такий казус! Ця перемога стала для мене великою несподіванкою, бо в Полтаві перемогти дванадцятьох полтавчанок мені здавалося неможливим.

- Плануєш і надалі брати участь у конкурсах краси?
- На цей конкурс я повинна була поїхати, тому що стала «Королевою КДПУ – 2006». Це як наступна сходинка. Після перемоги на полтавському я маю їхати на всеукраїнський конкурс. Але я ще не знаю, чи буду брати в ньому участь.  Мені зараз треба в першу чергу навчатися, та підлікуватися, бо зараз я хворію.
- Як ти вважаешь, чи можливо на конкурсі краси знайти подругу?
- Мені здається, такого не може бути. Неможливо серед десятка учасниць з кимось подружитись. Особисто мені набагато легше знайти друга серед хлопців. З ними легше. Повірте, вони не будуть оцінювати твій манікюр та придивлятись як у тебе нафарбовані очі.
 -У яких конкурсах ти брала участь раніше?
- У дев’ять років я взяла участь у конкурсі «Міні-міс», що проходив у Миргороді. Це був мій перший конкурс краси. Найважливіші конкурси для мене – «Міс Нафтуся Прикарпаття» та конкурс у моєму рідному ліцеї ім. Макаренка «Королева весни – 2004». Були і інші змагання, які не стосувались краси: брейн-ринги, вікторини, наукові роботи.
- У тебе буває таке відчуття, що тебе «засудили»?
- Такого відчуття не було, але передчуття, що все може бути не так, як повинно бути, інколи з’являлось. Мої перемоги для мене завжди були неочікуваними. А от, коли я програвала, то відчуття несправедливості не виникало. Я передусім шукала помилки в собі, а не в журі.
- На конкурсах краси бували якісь підлоти з боку учасниць?
Одного разу, коли ми проводили відеозйомку на конкурс «Міс Полтавщина», доходило до того, що суперниці одна одній обрізали лямочки на бюстгальтерах.  Та й просте «Допоможи мені застібнути, - Вибач, я зайнята!». Також інколи зникають предмети гардеробу. Але особисто зі мною такого не траплялось.