Сонце українського року – гурт «Карна»

Та цей виступ був несхожим на попередні, тому що група приїхала в неповному складі: не було клавішниці Ганни. «Зробимо все «по-пацанськи!» – з посмішкою пообіцяв кучерявий вокаліст Льоша з басистом Максом під час ексклюзивного інтерв’ю для Молодіжки «Телеграфу».

– Хлопці, розкажіть що означає слово «карна» і чому саме така назва гурту?

– (Макс) «Карна» взагалі – це слов’янська богиня суму та жалю за воїнами, що загинули в боях.

– (Льоша) Ой, таких версій та значень слова дуже багато. Є таке божество і в індуїстській міфології, слово означає «початок і кінець» тобто щось таке, що дає змогу розпочати все з нуля. Особисто мені теж важко сказати, що для мене особисто означає карна. Мабуть, просто назва, яку ми обрали серед багатьох через таку собі моду на іноземні назви у дев’яностих, коли і з’явився гурт.

– За десять років гурт «Карна» для вас став роботою, чи це так і залишилось хобі?

– (Макс) Ні, це не робота. Точно, не робота, музика для мене – це одна зі сторін багатогранного життя.

–(Льоша) А для мене – це і не робота, і не комерція, і не хобі. Це – моє життя, мій світогляд, починаючи від того, як сидячи на горшку, я почав співати! Коли людина починає розуміти музику, спілкуватись з нею, все – це частина її життя. Для кожного так. А заробити на цьому в нашій країні, мабуть, неможливо.

– Ну, з неформатною музикою, дійсно, може бути важко. Але от конкретно щодо вас, Льошо, з вашим приємним баритоном і дикцією можна сміливо йти в рекламу чи на радіо. Пропозиції вже надходили?

– (Льоша)Пропозицій не надходило, але можу категорично сказати – ні, ні й ще раз ні. Нащо мені віддавати свою енергію чомусь матеріальному? На мій погляд, це просто неможливо, тому що мій голос – це сигнал групи. І то буде зовсім не те, якщо він стане транслюватися десь по телебаченню чи ще десь.

– Ви завітали до нашого міста в рамках туру по Східній Україні. На яку реакцію ви, іванофранківчани, очікуєте від здебільшого російськомовного та розбещеного відомими виконавцями населення?

– (Льоша)Відверто кажучи, тільки двоє з «Карни» з Івано-Франківська: це я і Макс. Зараз ми всі живемо в Києві. Насправді, у Кременчуці ми вже втрете, під час тих візитів був дуже теплий прийом, надіємося, що і цей раз нам пощастить. А щодо прогнозів... Мені б дуже хотілося, щоб тут нас сприйняли добре, а той краще. Хтозна, може, якраз людям центральних регіонів і не вистачає такого, що ми їм запропонуємо. Але взагалі-то, я не розділяю країну на схід і захід –ми всі єдині.

– У вашому альбомі «Летимо» (2003) слухачі помітили такий контраст: поряд з ніжною «Моя мила» є й пісня «Я не кохаю тебе» про відразу навіть від статевого життя з дівчиною. Невже так швидко змінювались почуття автора текстів?

– (Льоша) Ну, дійсно, ці пісні написані без великого проміжку часу. Але справа тут у щирих емоціях однієї людини, тобто мене (сміється), які дуже швидко міняються. Хоча я ї не замислювався, що остання пісня, як удар по голові, після лірики про квіти і зірки.

– А адресовані вони одній дівчині?

– (Льоша) Необов’язково… у тій же останній пісні є деякі рядки, які стосуються саме конкретної дівчини. Але, в цілому, то адресовано суспільству. То моє звичайне відчуття відрази до світу, у якому я є звичайнісінькою частиною.

– Питання стосовно вашої клавішниці Ганни. Як вона встигає працювати з двома гуртами*?

– (Льоша)Та ніяк не встигає! Сьогодні вона з нами не виступатиме. Але і говорити про це не хочеться. Найближчим часом усе вирішиться. У всякому разі і без дівчини «Карна» буде виступати. Просто ми сьогодні зробимо все «по-пацанськи»!( сміється)

– Зараз, у вітчизняному шоу- бізнесі пішла така своєрідна мода на кавери**. Вас ця тенденція якось зачепила?

–(Льоша) Так-так! «Карна» і почалася з каверу. Це була пісня U2 «Hold Me, Thrill Me, Kiss Me, Kill Me». Ми її вперше відіграли в Івано-Франківську на День міста. Вона була дуже класно перероблена, але не втратила свого фірмового звуку. Мені особисто дуже подобалась. Думаю, будемо робити ще щось подібне, бо це цікаво…Може, переробимо щось із «Nirvana»…

– (Макс) ..Пугачової (сміється)

– (Льоша) Моя мрія – заспівати на сцені «Блакитний місяць..блаки-и-итний!» (регоче)

– Мене вразили декорації кліпу на пісню «В обіймах сплячого сонця». Хто їх робив, чи це якесь таємниче місце в Івано-Франківську?

– (Льоша) Ми його знімали в трьох «живих» локаціях. У художньому музеї, де раніше була усипальниця Станіслава Потоцького. Там атмосфера важка і старовинна. З гучною музикою добре змішалося.

–(Макс) Не знаю, як нас тоді туди впустили. Там просто безцінні експонати..

– (Льоша) Ще використали забутий Будинок культури. Це приміщення величезне, можна було змайструвати щось і знімати спокійно кадри на просторі. І ще використали горище у старій казармі, де вже військової частини немає. Там треба було ходити тільки по балках , крок вліво – і вже тріск і політ донизу. Нелегко нам працювалося, але такий був задум режисера.

Уся ця картина в цілому відображала ідею відео: людина завжди в стані пошуку. «Де ховаєшся ти, моя ніч триває» - ці рядки – і є суть.

– Чи має гурт спільну мету?

– (Макс) Аякже! Ми хочемо зробити світ кращим! Упевнені, якщо всі будуть слухати нашу музику, у світі буде більше добра!

*Аня Добриднева – учасниця поп-проекту «Паранормальних» разом з Іваном Дорном (ведучий на телеканалі М1)

** Кавери – (украдені пісні у популярних виконавців і перероблені).