«Усе озеленення міста – справа моїх рук», - ветеран Павло Шестаков про Кременчук

«Після війни було дуже тяжко, але озеленення стояло на першому місці…»

Павло Євдокимович пам’ятає, як застав повоєнне, знищене бомбардуванням місто у суцільних руїнах, а дерев залишилося зовсім обмаль.

– Після війни був нинішній «Міський сад», парк МЮДа (знищений заради супермаркету «Амстор» – ред.), сквер «Поштовий» у тому районі, де зараз міськвиконком, сквер «Піонерський» – де був кінотеатр «Дніпро». У парку МЮДа після війни активно підсаджували дерева. Потім розбили сквер «Жовтневий», а в 1959 році – Придніпровський парк. Там були суцільні руїни, лише на набережній після війни вижив один ряд пірамідальних тополь, – згадує Павло Шестаков.

Здебільшого в озелененні працювали жінки: у бригаді було понад 30 осіб, з них чоловіків усього 3-5. Та головним було відчуття важливості своєї праці – як у кожної людини, так і в керівництва Кременчука.

– Розуміли, що головне – дати місту повітря, – розповідає ветеран. – І хоча після війни було дуже тяжко, озеленення стояло на першому місці. Діставали дерева, їздили за ними, влада була зацікавлена в цьому. Спочатку брали продукцію в найближчих розсадниках – у Піщаному, Рублівці, Галещині. Потім я їздив до Новоукраїнки, Запоріжжя, Херсону, Дніпропетровська і навіть до Нальчика (місто у Дагестанській республіці – ред.) та Москви.

Аби вулиці одразу стали зеленими, а дерева давали тінь, саджали їх уже великими – із грудкою землі. У такий спосіб на Пролетарській посадили каштани, завезені з Полтави. Там їх викопували із землею вручну, лопатами.

Павло Євдокимович пам’ятає, як дістав «страшний дефіцит» – блакитні ялинки для парку «Придніпровський». Якраз їх, з грудкою землі на корінні, везли невеличкими з Нальчика та Москви. Потім у місцевому розсаднику підрощували для висадки на вулицях.

Згадав Павло Євдокимович, як одну із цих виплеканих ялинок на бульварі Пушкіна з корінням викорчував вітер.

– Ми прийшли, викопали нову яму, підняли ялинку краном, посадили, утрамбували, добре залили, взяли її на три розтяжки – і вона прижилася. А кілька років тому на Першотравневій обкопали блакитні ялинки, щоб пересадити. Обкопали їх добре – але ж вони стояли цілий місяць, і коріння посохло. І, напевне, коли їх пересадили – так не поливали. А я б зміг пересадити їх так, що вони б прижилися, – впевнений ветеран озеленення. Ялинки, які він згадав, переносили під час будівництва «Бізнес-букету», і вони загинули.

Закладка парку Миру, 1982 р.

Дерева приживалися навіть на піску, бо за ними добре доглядали

Парк «Комсомольський», що на Занасипі, частину якого нині вирубали заради спорткомплексу, створили в 1978 році, вклавши дуже багато зусиль. Спочатку довелося підсипати землю, бо там суцільний пісок.

– Доручали підприємствам: кому скільки завезти землі. Там на 60 сантиметрів насипано ґрунту, щоб розбити парк і газони. Посадили дерева, почали поливати – а вода вся в «ливньовку» стікає. Тоді брали гідробур: опускали трубу в землю та насосом заганяли воду на глибину – щоб дерева не пропали. А зараз не поливають, – ділиться враженнями і спогадами Павло Шестаков.

Але гідробур та поливальні машини – то вже кращі часи прогресу.

– А раніше було так: бочка, коняка – і з відра. Але ж поливали! – наголошує він.

– Чи багато дерев у вас загинуло, не прижилося?

– За законом дозволялося 10% неприживлюваності, то ми за цей процент не виходили. А бувало й так, що 5% пропаде, а то й нічого. Догляд дуже хороший. А що зараз – посадять і не поливають! – нарікає ветеран.

До речі, машин у зеленгоспі в 60-80 роки було спочатку 4, потім 6, каже він. Згадаймо, останнім часом «Благоустрій Кременчука» обходився двома автівками. «ТелеграфЪ» писав, як посохли нові посадки – і в «Міському саду», і в сквері «Студентський» (біля медучилища), і в парку «Депутатський».

Обрізані тополі дуже засмутили ветерана озеленення

– Що я вам хочу сказати: наше нинішнє начальство не зацікавлене в озелененні міста. Просто не приділяє цьому уваги, – вважає Павло Євдокимович.

Він слідкує за тим, що відбувається в місті з парками та скверами, які колись доглядав. І хоча сам нині гуляти не виходить, бо слабкі ноги, але просить рідних усе розповідати.

Довідавшись про те, що на вулиці Першотравневій обрізали тополі, залишивши від дерев по півстовбура, він дуже засмутився. До речі, він точно зміг назвати вік тополь – це не повоєнні посадки 40-х років, як стверджувало нинішнє керівництво «Благоустрою Кременчука» – їх саджали на 20 років пізніше. Живуть ці тополі 70-80 років – тобто їм ще можна спокійно рости років 30.

– У 1963-1965 році ми саджали тополі Болле на Першотравневій. Завіз я їх з Дніпропетровська. У Криму це дерево живе 80 років. Обрізку тополя Болле не переносить. Я пробував обрізати – пропадають. Маленьку обрізку проводити можна, а так, щоб були великі зрізи – не варто. Зріз слід обробляти одразу олійною фарбою або садовим варом, інакше загниє та заведуться шкідники, – каже Павло Шестаков про особливості догляду.

На запитання, чого місту нині не вистачає для озеленення, відповів – власного міського розсадника. Нагадаємо, колишня комунальна власність стала приватною – на землях у районі «АвтоКрАЗу», що колись належали зеленгоспу, нині розміщений розсадник фірми «Гарди», пов’язаної з першим віце-мером Андрієм Погрібним.

– Не знаю, чому нині місто відмовилося від своїх розсадників та платить за дерева такі великі гроші, – розводить руками Павло Євдокимович. – Так, із нашого розсадника, що біля КрАЗу, спірею Вангутта (квітучий чагарник – ред.) продавали у Францію. Треба, щоб був свій розсадник – хоч маленький, а був. Щоб були свої оранжереї, квіти. Ми вирощували своє та озеленяли. Дуже багато допомагало місто, а зараз – і мільйонери є, і платити не хочуть…

Небагато хто знає про цей факт: 60 верб, вирощених у Кременчуці, а також троянди посадили в «Звездном городке» – тренувальній базі космонавтів у Москві – на честь 60-річчя СРСР у 1982 році. На фото: космонавт Олексій Леонов (у формі в центрі) герой нашої публікації Павло Шестаков.

Біографічна довідка 

Павло Євдокимович Шестаков – ветеран Великої Вітчизняної війни та праці. 

14 березня йому виповнилось 94 роки. Воював у піхоті, був начальником кулеметного відділення, в мирний час став озеленювачем.

У 1946 році прийшов працювати у зелене господарство (спеціалізоване міське підприємство, наступником якого є «Благоустрій Кременчука»). Заочно здобув профільну освіту в технікумі Москви;

з 1947 року працював спочатку бригадиром, згодом – майстром, потім – начальником цеху озеленення, аж до виходу на пенсію.

Павло Шестаков – жива історія нашого міста, він брав участь у створенні практично всіх парків та скверів. Нагороджений за сумлінну працю Орденом Трудового Червоного Прапора.