Фінансовий план життя

Якось у компанії людей 30-40 років засперечалися: чи можливо спланувати своє життя у фінансовому достатку? Думки розділилися. Біль-
шість заявляла: не з нашим рівнем зарплат і не в цій країні, де стабільність доходів – під великим питанням: і для робітника, і для менеджера середньої ланки, і для підприємця, не кажучи вже про надійність заощаджень.

– Батько мені свого часу казав: вчи англійську мову та заведи ощадкнижку. Щодо англійської, напевне, він був правий. Але тему «відкладати на чорний день» я ніколи не розуміла. І час показав – гроші, що тримали батьки на радянських ощадних книжках, «згоріли», – Лариса ставиться скептично до фінансового планування.

– А може, наше покоління неправильно виховували? Я зі школи пам’ятаю, як нам казали: мовляв, гроші – це не головне… Насправді я і зараз так вважаю, але з роками прийшло розуміння, що без них – теж нікуди. Але відкладати не на якийсь «чорний день», а на конкретні плани:  пральну машину, новий телевізор чи відпочинок. І, можливо, наші біди саме від того, що планувати ми не вміємо? – зауважує Світлана.


Досвід прискіпливих американців

За кордоном ідея особистого фінансового планування є дуже популярною, каже доктор економічних наук, професор Алла Касич.

– Під час поїздки до Америки я потрапила на засідання жіночого клубу. Мене зацікавила доповідь фінансового радника Сью Енн Роджерс – як жінка має управляти своїми фінансами. З доповіді стала зрозуміла філософія американської сім‘ї: треба починати заощаджувати раніше
– із 25 років. Механізм фінансового планування в умовах ринкової економіки повинен бути в кожної молодої людини. Я кажу студентам: слід думати, чого ви прагнете, й планувати кроки, якими ви можете цього досягти, – резюмує Алла Касич.

– Але ви сказали саме про ринкову економіку, а в нашій країні вона недорозвинена, доходи людей низькі й не дозволяють будувати фінансові плани…

– Безумовно, особисте фінансове благополуччя кожного залежить від макроекономіки країни. Якщо Україна залишатиметься на тому ж технологічному рівні, як зараз, якщо не зростатиме продуктивність праці – вирішити проблему росту зарплат і загалом доходів населення неможливо.

– То що ж робити конкретній людині? Вона собі думає: «Ой, у мене така низька зарплата. Який там фінансовий план?» Нічого не планувати?

– Фінансове планування – це особисте рішення кожного. Але, на мою думку, не варто опускати руки: слід намагатися забезпечити собі той рівень доходів, який дасть можливість реалізувати фінансовий план: підвищити кваліфікацію, отримати другу освіту, знайти більш високооплачуване місце. Тому я й раджу це молодим людям – коли життя попереду.

– Ви економіст за фахом, чи є у вас особисто фінансовий план? – Мій фінансовий план я вже здійснюю – це освіта мого сина.

Алла Касич звернула увагу на ієрархію, на якій зазвичай будується фінансове планування родини: довгострокові цілі життя (див. схему).

­

Не кожному українцю доступне фінансове планування

Відкладати на довгострокові потреби 10% своїх доходів – це загальне правило фінансового планування. Проте частина українців вимушена задовольнятися прожитковим мінімумом та виживати за рахунок різного роду державних дотацій: субсидій на компослуги, соціальних допомог або допомоги по безробіттю.

Так, за даними Держкомстату, частка заробітної плати в загальній сумі доходів населення України складає 42,2%. Незначні відсотки припадають на дивіденди, банківські проценти тощо. Натомість 37,4% – це частка соціальних допомог. Тобто вона фактично дорівнює
зарплаті! При цьому 83,8% своїх доходів українці витрачають на придбання товарів та оплату послуг – тобто фактично нічого не заощаджують і не інвестують.

Родина Баклан планує свої фінанси

Альона – менеджер-економіст, працює за фахом. Доходи й витрати її родини не розписані по роках, як це радять робити прискіпливі фінансові консультанти у книгах про успішне життя, але усе ж сім‘я планує розподіл коштів, які отримує. У 2008 році придбали квартиру в кредит. Ідея прийшла спонтанно, розповідає Альона, проте разом із чоловіком Андрієм вони ретельно прорахували витрати.

На той час у банках були вигідні відсотки за доларовими кредитами. Майже рік ми мали стабільні доходи, але житло наймали, - розповідає Альона. - Потім Андрій отримав у спадок невеличку квартиру, але розміститися там вчотирьох, з двома дітьми, ми не могли. Тоді й з‘явилася ідея – продати стару однокімнатну, взяти іпотечний кредит та придбати трикімнатну в новобудові. Зарплата дозволяла платити кредит.

Щоправда, ми розраховували погасити його достроково, але через півтора року курс долара підскочив – і не все сталося так, як планували. Зараз платимо близько 350 доларів на місяць (сума трохи зменшується щомісяця за рахунок відсотків на залишок).

Одна зарплата стабільно йде на погашення кредиту, на іншу – поїсти, одягтися, похворіти-полікуватися, трохи відкласти на відпочинок чи інші непередбачувані витрати (без цього теж ніяк). Ми розподілили витрати: на мені – погашення кредиту. Обов’язково передбачаємо у своїх витратах поточні платежі: квартплата, дитсадок, телефон.

Є ненова машина, яка теж потребує грошей: на ремонт, бензин. Поточні витрати веде мій чоловік Андрій. Мені пощастило: він дуже практичний, хоча й не економіст, але ніби «ходячий калькулятор».

Золоте правило нашої сім‘ї – ніколи не брати в борг. Я не маю на увазі кредит на квартиру – без нього наша родина не мала б пристойного житла. Хоча для себе ми вирішили: цей кредит для нас був першим і останнім. Річ у тім, що ситуація в країні нестабільна, і тому ризиковано приміряти на себе якісь економічні моделі, котрим мене навчали в університеті. На жаль, у нашій країні все засноване не на економіці, а на політиці…

Заощаджувати на старість в Альони та Андрія поки що не виходить – розраховують на пенсію від держави.

Віктор звик жити в борг

25-річний Віктор працює на заводі. Не палить, п’є тільки пиво. Заробляє 2,5 тисячі, а інколи й більше – бере додаткову роботу. Проте скільки б не заробляв – як правило, йому не вистачає на життя: поїсти, погуляти з друзями, запросити дівчину в кафе. Він увесь час влазить у борги: то з кредитки зніме кошти, то «стріляє» у батьків, хоча їхні доходи (у розрахунку на одного члена сім‘ї, включно з молодшим братом) навіть нижчі, ніж у Віктора. Останній раз Віктор зняв гроші з кредитки, щоб погасити борг за свою невеличку квартиру – не платив більше року. Тепер відраховує щомісяця банку навіть більше, ніж 10% свого доходу – тобто якраз тієї суми, котру фінансові консультанти радять відкладати.

Сімейний психолог Валентина Осадча каже, що невміння розпоряджатися своїми особистими фінансами найчастіше призводить до непорозумінь у родині.

- Ця проблема стоїть на першому місці як причина сварок, навіть подружня зрада – на другому. Є таке поняття - повага до грошей. Якщо людина починає їх бездумно витрачати – їх ніколи не буде, - коментує психолог Валентина Осадча. – В такому випадку я раджу не полінуватися, витратити час і ретельно записувати свої витрати. Потім зробити аналіз: куди йдуть гроші? Наскільки важливо для тебе те, на що ти їх витратив? Чому ти купив зайве? Простий приклад: не варто ходити до супермаркету голодним – будеш купувати все підряд. І навпаки, варто скласти список – аби уникнути зайвих витрат. Важливо ставити перед собою реальні цілі: відмовитися від чогось, щоб відкласти на відпочинок. Але тут важливо дотриматися балансу: інколи люди «притискають» себе так, що життя їм не в радість, а воно йде. І потім все одно зриваються та купують непотрібне.

У книгах про особистий фінансовий план теж радять починати з аналізу витрат: спробуйте – цілком імовірно, що фінансовий план життя вам по силах.