До Грузії за 50 доларів

Полишивши всі справи та звільнившись з роботи, 28-річний мандрівник-початківець Микола Герасимов разом із напарницею Дашею більше місяця подорожував Грузією.
Перетнути кордони легше, ніж прохідну вагонобудівного заводу

Коля та Даша виїхали автостопом з Харкова 19 червня. На одній із трас на Донеччині їх підібрав «будиночок на колесах» – познайомилися з хлопцями, що пишуть Книгу рекордів України, та якийсь час подорожували з ними. Біля Ростова заночували просто неба в наметі, а наступного дня вже були у Владикавказі.

– У Владикавказі пробули близько тижня, – розповідає Коля. – День – у Чечні, у Грозному, який зараз став, немов маленький Дубаї: місцеві жителі його відреставрували.
Мандрівник каже: про війну в Чечні нагадує лише те, що через кожні 500 метрів стоїть військовий з автоматом. Та попри все, у неспокійних регіонах – Інгушетії, Чечні, Осетії та Кабардино-Балкарії – був найкращий автостоп.

– Нас підвозив хлопець, який працює у спецназі, лазить по горах і ловить ваххабітів, а нещодавно виписався з лікарні – лежав там, бо підірвався на гранаті. От сідаємо ми до нього в авто, а він запитує: «Вам не страшно?». Ми відповідаємо: «А вам?»...

Через кордон до Грузії ми дісталися дуже легко, хоча там були кілометрові автомобільні черги. Кордон «Росія-Україна» – пішохідний: паспорт показав – і все. А от «Росія-Грузія» – автомобільний, пішки не можна. Та ми пішли до початку черги, і нас перевезла жінка, яка їхала прямо в Тбілісі. Набагато важче перетнути прохідну вагонобудівного заводу, ніж ці кордони, – розповідає Микола.

Секрети Тбілісі, українське сало і грузинські неформали

У Тбілісі переночували біля річки, серед пальм. Зранку пішли мандрувати старовинним містом – щоб його добре оглянути, не вистачить і тижня, зауважує Микола. Увесь вантаж (і запаси їжі з дому) – із собою. Там і чималий шматок сала. Нести його було важко: з’їсти все ніяк не виходило, а викинути шкода.

– Поїхали на старий іподром у Тбілісі. Там сиділа неформальна молодь. Дізналися, що ми з України – зраділи (взагалі грузини люблять українців). Вони сиділи, пили чачу, запивали водою – таке от сумне дозвілля у тбіліських неформалів. Але ми дістали сало…  Вони виголошували за нас безліч тостів, довгих, правда, на грузинській мові, але красивих. Микола розповів «Телеграфу», що в Тбілісі вдавалося їздити автобусами безкоштовно. Сидиш отак з рюкзаком, з покерфейсом: «Тікетс?» – «Ноу», «Вот із йо кантрі?» – «Юкрейн», «Нельзя так, билеты надо покупать, это нехорошо» – і все. Ми не купували квитки.

Після Тбілісі покупалися у морі в Кабулетті, Микола порівнює це містечко з Градизьком.

– Підвозив нас чоловік на ім’я Заза. Виявляється, він три роки прожив на Раківці, – дивується Микола.

Наступний пункт призначення – Сванетія. І знову мандрівники дивувалися грузинській гостинності. Місцевий мешканець показав родинний храм, де зберігаються сімейні реліквії – медальйон ХІІ сторіччя, дерев’яна книга. Всередині вівтаря – отвір, де лежить частина розп’яття Христа. Таких храмів усього в Грузії три (і це один із них).

– Дивовижно, що мені як зовсім чужій людині він не побоявся показати такі цінності. Вони не кажуть «туристи з України», кажуть – «гості з України», – каже Микола.

Мандрівник розповів, що їх безкоштовно залишали на нічліг, навіть годували чудовими стравами:

– Я не знайшов у Тбілісі смачне хачапурі, але коли тебе от пригощають домашнім – то це щось неймовірне. Найсмачніше – це кундарі, щось на зразок хачапурі, але з січеним м’ясом та приправами.

Печерне місто

Побували мандрівники в печерному місті Вардзії, заснованому в ХІІ сторіччі.

– Це прямовисна скеля, десь п’ять поверхів ідуть вирубані печери – не маленькі келії, а високі кімнати, просторі зали, – розповідає Коля. – Дійсно схоже на місто. Ще там є й монастир. Ми полізли в це печерне поселення о п’ятій вечора, до монастиря трохи не долізли. Там не вулички, а вирубані сходи, стежечки, все продумано.

Грузинське весілля: «Захади, дарагой, гостем будешь»

Майже випадково мандрівники потрапили до краю вина – Кахетії.

– Зупинилася велика вантажівка, водій сказав: «Захади, дарагой, гостем будешь, паехали ко мне, я в Кахетии живу». Ми поїхали, і вийшло так, що потрапили на весілля його племінника. Прийшли сусіди з усієї вулиці – чоловік 40. Велика честь для мене – виголосити тост. На весіллі ми майже не пили, лише трохи ковтнули вина. Зранку наречений каже: «Николай, вино попробовать хочешь?». Я купився на слово «попробовать». Але «скуштувати» – це «за тебе, за мене, за батьків, за жінок, за померлих і за Бога». Правда, було легке сп’яніння – і все. Зранку наступного дня нас ледве відпустили: «Куда? Мы же еще туда и туда с тобой собирались».

Як кременчужани в контртерористичну операцію потрапили

Подорож пройшла спокійно. Рушаючи у зворотній шлях, Микола згадав слова знайомого любителя подорожей з Чернігова – мовляв, якщо ти не був у міліції на Закавказзі, то це не повна мандрівка.

– І ось, переночувавши в одного водія, який нас підвозив, ми вийшли з поселення на Закавказзі, типу як у нас Молодіжний. Дивимося – далі стоять хлопці з автоматами. Ну, стоять – то й стоять. Питаємо у місцевих – кажуть, у них це звична справа. Ідемо – ще люди з автоматами, перевірили документи. Далі автоматників ще більше… З нами розмовляла працівник еміграційної служби – сказала, що заберуть «оформляти». Приїжджає ГАЗель – там три автоматники у бронежилетах, у касках. Кажуть: «Залазьте в клітку, закривати не будемо». Привозять нас до будинку дитячої творчості «Веселка». Навколо нього – мішки з піском, автоматники, бронетехніка. Зняли відбитки пальців лазерною апаратурою, сфотографували. Кажу їм – фото хоч пришліть. Далі ми ще довго писали пояснювальні, нас відпустили. Наприкінці сказали, що це було відпрацювання контртерористичної операції.
Благополучно подорожні дісталися Росії, а з Ростова їхали у кузові вантажівки КамАЗ просто неба. Так само попутками потрапили до України.

КОШТОРИС

З бюджету кременчуцькі мандрівники виділили на харчі 25 гривень на день на двох:

– овочі – 10 гривень (3 грн за кг);
– сир – 5 гривень (25 грн за кг);
– пляшка води «Боржомі» (у них не дуже цінується) – 5 грн;
– Хліб чи фрукти – 5 грн (2 грн – персики, нектарини).

Пити воду можна з фонтанчиків: вони є всюди, а якщо ні – заходиш на будь-яке подвір’я, просиш води – і тобі дають.

В Грузії ходить валюта ларі – близько 5 гривень (із собою взяли телефон, планшетний комп’ютер).

Дзвінки: сімка – 5 ларі, 3 із них – на рахунку, 1 грн – дзвінок додому (1 хв).

Загалом, на мандрівку витратили по 50 доларів кожен.

"Кременчуцький Телеграф", №35, від 29 серпня 2013 року