Євроінтеграція по-українськи. «Игры напёрсточников»

За тиждень до саміту у Вільнюсі український уряд оголосив, що процес підготовки до підписання у Вільнюсі Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом зупинений (рішення Кабміну №905-р). Це сталося в Києві.

Того самого дня, але в Австрії, Президент Янукович виступив перед іноземними політиками і заявив, що Україна і далі йде європейським курсом.
Тобто, в один день дві гілки української влади – Президент та Кабмін – зробили дві абсолютно протилежні заяви.

Враження від дій урядовців таке, наче спостерігаєш гру «наперсточників» на базарі. Пам’ятаєте – «кручу-верчу, обмануть тебя хочу!». На початку 90-х таких «наперсточників» біля ринків крутилося чимало – обіцяли наївним громадянам виграш. Громадяни вірили, вступали у гру, «наперсточник» голосно кричав про виграш. А потім з’ясовувалося, що виграшу не буде – ваші сподівання марні, ви програли.

За версією «Телеграфа», щось подібне відбувалося останні три місяці і в українській політиці. Три місяці поспіль штатні спікери Партії регіонів – нардепи Богословська, Бондаренко, Колєсніченко, Олійник – мігрували з одного політичного ток-шоу на інше. Поспіхом перебігали з «Шустер Live» на «Свободу слова» – і усюди розповідали, як страшенно український уряд прагне євроінтеграції. Те саме заявляв прем’єр Азаров. Те саме декларував Президент Янукович.

І раптом у четвер все змінилося. Уряд терміново «розлюбив» євроінтеграцію і дав команду миритися з Росією. А вже у п’ятницю ті самі спікери регіоналів – нардепи Бондаренко, Колєсніченко, Олійник – прийшли на ті самі політичні ток-шоу, щоб розповідати, яка страшна біда ця клята євроінтеграція. Очолив ходу прем’єр Азаров. Минулої п’ятниці на «Шустер Live» він хвилин тридцять розповідав, які біди чекають на нас, якщо ми і далі дружитимемо з Євросоюзом, а не з Росією. Картина, зі слів прем’єра, виходила сумна – заводи зачиняються, домни згасають, сири і цукерки гниють, бо їх ніхто не купує, а бідні безробітні українці сидять вздовж доріг на Європу і просять хлібця.

Виявляється, за тиждень до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом український уряд раптом дізнався, що робити цього наразі не можна.
Саме зараз ми мали б запропонувати читачу дискусію на тему «З ким нам буде краще – з Євросоюзом чи з Росією». Та ми цього не зробимо. Віддати перевагу євроінтеграції чи співіснуванню з Росією – це особистий вибір кожного українця. А вести публічні дебати про те, з ким нам буде краще – це дискусія про мрії, фантазії та упередження. Адже жоден з нас не читав повного тексту Угоди про асоціацію та не володіє реальними цифрами про стан української економіки. Відповідно, не може переконатися, наскільки достовірні показники, якими наразі жонглюють українські урядовці.

Тому замість суперечки про майбутнє пропонуємо проаналізувати теперішнє – а конкретно, дії урядовців. Бо саме дії та застосовані методи найчастіше виводять на розуміння прихованої мети. Публічно уряд задекларував, що євроінтеграцію згорнули виключно заради народу – щоб він не став голодним і безробітним, а підприємства не зупинилися. Мета зворушлива. Та певні особливості поведінки урядовців дають підстави вважати, що за цією популістської метою прихована інша – реальна. Цілком конкретні підозри викликають такі дії урядовців:

– Несподівана зміна урядового курсу, яка відбулася протягом доби.

– Несподівана заява про те, що наразі Угода про асоціацію з Євросоюзом спричинить безробіття та занепад виробництва в Україні.

– 100% підміна понять. Рік українці чують скарги урядовців на Росію, керівництво якої ініціює безкінечні газові, сирні, вагонні та шоколадні війни. Аж раптом Росія знову призначена нам як єдиний надійний діловий партнер. На якій підставі?

– Український уряд запропонував призупинити євроінтеграційні процеси на рік. Чому саме на рік? Переконливих пояснень немає.

– Демонстративно незлагоджені дії урядовців – Кабмін оголошує про згортання євроінтеграційних процесів, Президент заявляє, що ми євроінтегруємося і далі.

Складно припустити, що слухняний український уряд раптом збунтувався і почав діяти всупереч волі Президента. Президент-регіонал вибудував жорстку вертикаль влади. Тож ми скоріше маємо підстави вважати, що слухняний Кабмін, де сидять солідні дорослі дяді, підкорився і погодився узяти на себе роль групи хлопчиків для биття – це вони, такі непрогресивні, згорнули євроінтеграцію. А Президент, відповідно, залишається начебто прогресивним і начебто не заплямованим. Навіщо? Бо через рік у Президента перевибори. А слов’янські та пострадянські народи воліють сподіватися на доброго батюшку-царя, пардон, Президента, якого просто підставляють погані чиновники.

Друге запитання: чому уряд призначив тайм-аут на рік? Що за цей рік зміниться? Цілком зрозуміло, що за такий короткий термін українські підприємства не встигнуть провести модернізацію та осучаснення виробництв та підтягнути продукцію до євростандартів. Тоді навіщо ціла країна чекатиме рік? За версією «Телеграфа», країну тормознули саме на такий термін, бо через рік відбудуться перевибори Президента. Є підстави очікувати, що це будуть не просто перевибори, а перевибори на царство – саме такі традиції популярні в країнах Митного Союзу. Там геть усі президенти – політичні довгожителі: і пан Путін, і пан Назарбаєв, і товариш Лукашенко. То чому би і пану Януковичу не поповнити ряди таких правителів?

Треба лише грамотно провести перевибори – так, щоб отримати потрібний результат. А отримати його простіше у непрозорих урядових «сутінках», характерних для пострадянських країн, ніж тоді, коли до України почнуть пхати свого носа різні європейські демократи – та ще й наженуть спостерігачів і візьмуться моніторити законність виборчого процесу.

Ось така причина, за версією «Телеграфа», може розглядатися як реальне підгрунтя термінового зупинення в Україні євроінтеграційних процесів. На нашу думку, те, що наразі відбувається, це не стільки євроінтеграція, скільки «Ігри престолів у виконанні групи наперсточників».

Професори здивовані такою несподіваною зміною курсу

Професор Поясок – зліва, перший ряд

Пані Тамару Поясок  – кременчужанку, доктора педагогічних наук, декана факультету права, гуманітарних і соціальних наук Кременчуцького національного університету ім. Остроградського, – запросили на програму «Шустер Live», яка відбулася 22 листопада. Це та сама програма, куди прийшов прем’єр Азаров, і де обговорювали несподіване рішення уряду про зміну зовнішньополітичного курсу України. «ТелеграфЪ» розпитав пані Тамару про враження від програми та політиків:

– Пані Тамаро, яке враження на вас справив виступ прем’єра Азарова? Він переконав вас, що Україна потрапить у халепу, якщо підпише Угоду про асоціацію з Євросоюзом?

– Щоб відповісти на це запитання, потрібно мати дуже багато конкретної інформації. Я за своєю природою взагалі не довіряю словам. Поки не маю фактичних даних, розрахунків, висновку не зроблю.  Тому я не можу відповісти на ваше запитання.

– Вас не здивувало, що уряд так несподівано – за тиждень до підписання угоди – дійшов висновку про її небезпечність?

– Так, у мене було здивування, чому таке важливе питання виникло так пізно, за тиждень до підписання угоди. Втім, не лише у мене, а й у багатьох присутніх у студії виникло здивування – чому уряд вів-вів одну лінію, а потім стався такий раптовий розворот? Виходить, ніхто не знав, що євроінтеграція матиме невтішні наслідки, і раптом випадково про це дізналися, вирішили обрахувати все скажімо, перед Різдвом. Чому це не зробили півроку тому чи хоча би місяць тому?

– На програму запросили чималу групу професорів, ви з ними спілкувалися.  Запрошена професура за інтеграцію чи проти?

– Більшість професорів – за євроінтеграцію. За результатами голосування у студії – 86% – за євроінтеграцію, 14% – проти.

– Я можу запитати про вашу особисту позицію чи вам би не хотілося про це говорити?

– Так, не хотілося б, адже я на програмі була не як приватна особа, я представляла університет.

– Як можете охарактеризувати позицію науковців, запрошених на програму?

– Більшість з них здивовані вчинками уряду. Звісно, ми обговорювали події, складається враження, що уряд або лукавить, або недостатньо відповідально поставився до питання. Я би сказала, що у всіх професорів залишилося німе питання в очах – що ж зробить Президент?

«Янукович вже програв вибори 15-го року»

Олександр Соколюк – кременчужанин, дизайнер і наш колега-газетяр за власним бажанням поїхав у неділю, 24 листопада, на Майдан до Києва. «ТелеграфЪ» розпитав його про враження:

– Сокіл, чому ти взагалі вирішив їхати власним коштом аж до Києва?

– Бо це – моя громадянська позиція, особисте бажання підтримати євроінтеграційний процес в Україні. Я від початку був за євроінтеграцію, а тут такий облом! Сказав товаришу, він теж погодився їхати.

– А чому ти за євроінтеграцію?

– Бо євроінтеграція – це модернізація країни! Скільки можна жити за старими вимірами? Та найголовніша причина – я хочу, щоб в Україні приймалися і виконувалися закони європейського зразка. Якщо у нас почнуть діяти такі закони, а Європа контролюватиме їх виконання, це – перший крок до знищення української корупції.

– Скажи, чи багато людей було насправді на Майдані?

– Та слухай, я такої кількості народу взагалі ще не бачив. Кажуть, що прийшло тисяч сто, і я згоден, що так воно і є. Ми спустилися до Бесарабки, я фотографував, заліз на якийсь стовп, так скажу тобі, з Хрещатика не видно було початку колони, а з бульвару Шевченка не видно було хвоста колони! Народу сунуло тьма. Саме тому і утворилося два Майдани – на Європейській площі та на площі Незалежності. Це не через якесь протистояння з політиками, це тому, що коли ми підійшли до Європейської площі, вона вже була забита народом! Тому люди і пішли на Майдан Незалежності.

– А як поводилась опозиція?

– Скажу, що організація нікудишня. Опозиція не очікувала побачити таку кількість народу, вони не знали, що з ним робити. Найадекватнішим виявився Луценко – він сказав: нормально, хлопці, поводьтесь стримано, без бійок, найважливіше – показати владі, як багато людей вийшло. А Турчинов вибіг, каже: будемо захоплювати те, будемо захоплювати це, якось неадекватно поводився. Яценюк теж особливого враження не справив. Я тобі скажу: мені начхати на всі партії разом, я туди приїхав за власними переконаннями, і знаєш, що мене вразило? Я там побачив плакати «Луганськ за євроінтеграцію», «Северодонецк за евроинтеграцию». А це ж регіони Президента. Я думаю, Янукович вже програв вибори 15-го року.

Кременчуцькі нардепи начхали на євроінтеграцію

Двоє кременчуцьких нардепів – пан Шаповалов (на фото зліва) та пан Жеваго (справа) – 21 листопада не голосували за низку євроінтеграційних законопроектів.

Так, європейці висували звільнення колишнього прем’єра Тимошенко однією з умов підписання Угоди про євроінтеграцію України і Євросоюзу. 21 листопада на голосування у Верховній Раді винесли цілих шість законопроектів, присвячених вирішенню «проблеми Тимошенко». Це законопроекти №№ 2453а; 3461; 3479; 3526; 3596; 3599.

Регіонали та комуністи провалили голосування – вони не підтримали жоден із законопроектів. Нардеп Шаповалов (член фракції Партії регіонів) теж не голосував за жоден з них. І нардеп Жеваго (позафракційний) теж не голосував за жоден законопроект – він просто знову прогуляв засідання Верховної Ради.

З 21 по 26 листопада «ТелеграфЪ» намагався отримати коментар нардепа Шаповалова. Ми хотіли почути його відповіді на запитання: чому він не голосував за згадані законопроекти; як він оцінює заяву уряду про згортання євроінтеграції; прихильником якого варіанту – співпраці з Євросоюзом чи з Митним союзом – є нардеп. Пан Шаповалов ухилився від коментарів. Коментарів нардепа Жеваго «ТелеграфЪ» також не отримав.

маленька революція

Кременчуцький «Євромайдан» під забороною

Міська влада через суд заборонила кременчужанам збиратися, але люди вийшли на вулицю та висловилися за Асоціацію з Євросоюзом.

24 листопада кременчужани вийшли на мітинг на підтримку євроінтеграції , незважаючи на заборону суду. За різними оцінками, на вул. Леніна, поруч із пам’ятником жертвам сталінських репресій зібралися від 200 до 500 мешканців міста – вони вийшли на вулицю, аби висловити свою думку щодо різко зміненого курсу української влади.

Дивно, але нібито прогресивна кременчуцька влада намагалася цього не допустити й 23 листопада подала позов до Полтавського окружного адміністративного суду з метою заборонити будь-які зібрання громадян на площі Незалежності, площі Перемоги та біля пам’ятника жертвам сталінських репресій аж до 8 грудня. Міський голова Олег Бабаєв пояснив це ризиком «масштабних провокацій та масових зрушень??». Приводом для позову став лист очільника міської міліції Андрія Ткаченка про те, що 24 листопада в центрі Кременчука збираються «п’ять суспільно-політичних організацій з абсолютно протилежними політичними поглядами». Суд задовольнив позов влади. Прийшовши на мітинг, судовий виконавець спробував зачитати постанову суду, але його засвистали. Поки він читав текст, люди скандували «Ганьба!»

Люди, які прийшли на мітинг, щиро дивувалися спробі влади заборонити їх збори.

– Ми проводимо мирне зібрання на підтримку європейської інтеграції, ми не хочемо в Митний союз, – заявила Світлана Овчаренко, яка представляє інформаційно-просвітницький центр «Європейський клуб». – Ми вважаємо, що європейська інтеграція – це вибір України. Це прописано в законодавстві, це прописано, зрештою, у програмних документах правлячої партії. Тому нам незрозуміла постанова уряду від 21 листопада. Ми хочемо вимагати скасування цієї дивної постанови. Це наша громадянська позиція.

У резолюції мітингу, підписаній 340 учасниками, зазначено, що кременчужани вимагають від влади продовження євроінтеграції, відставки нинішнього уряду і підтримують столичний «Євромайдан».

Переживання мерії та двотижнева заборона кременчужанам збиратися виявилися даремними – ніяких сутичок не відбулося. Єдиний випад у бік мітингувальників зробив обурений молодий чоловік – з іншого боку вулиці він показав усім прапор Євросоюзу, в середині якого красувалося слово «НЕТ». Молодика швидко заспокоїли міліціонери і він пішов у своїх справах. Після мітингу люди з прапорами пройшлися до пам’ятника Тарасу Шевченку на березі Дніпра. По дорозі вони вигукували гасло «Європа й Україна – ми одна родина» та співали Гімн України.

Торгуючи з Росією, ми житимемо за нижчими, ніж у Європі, стандартами

 Анатолій Кузьмич Литвиненко – кременчужанин, виконавчий директор ГО «Кременчуцька міська організація роботодавців» – активно виступає за співпрацю з Росією та згортання євроінтеграційних процесів. «ТелеграфЪ» запитав пана Анатолія, на які блага для України він сподівається:

– Пане Анатолію, у прямому ефірі ви зазначили, що уряд дуже грамотно вчинив, призупинивши євроінтеграційні процеси на рік. Ви сказали, що цей рік потрібен для модернізації українських машинобудівних підприємств. Ви впевнені, що року вистачить на таку масштабну модернізацію?

– Я не вважаю, що ми за рік зможемо адаптуватися до умов європейського ринку. Думаю, ми не адаптуємося ані через рік,  ані через 2, ані через 10.

– Чому?

– Бо для цього потрібні величезні кошти, мільярди доларів, яких у нас в період спаду виробництва та безробіття немає!

– Але ж криза триває не 23 роки, а лише три. Чому раніше, у більш сприятливі роки – 2004, 2005, 2006 – українські підприємства не модернізували?

– Пояснюю. Коли відбувся крах величної держави Радянський Союз, обвалився весь ринок, усі економічні зв’язки. Нікому було купувати наші вагони, наш прокат! В Кременчуці загинули десятки прекрасних підприємств – таких, як взуттєва фабрика та інші, що не витримали скрути.

– Зрозуміло, ці підприємства загинули, та, наприклад, КрАЗ та вагонобудівний заводи живі. Чому за 23 роки їх не модернізували?

– Ви розумієте, які величезні кошти на це потрібні?!

– Трохи розумію, втім хочу звернути вашу увагу на те, що цими підприємствами керують такі впливові українці, як пан Приходько та пан Жеваго. Перший – мільйонер, другий – мільярдер. Тобто, за 23 роки вони спромоглися не лише не розоритися, а й збільшити свої статки. То чому не знайшлися кошти на модернізацію підприємств?

– За Жеваго я говорити не буду, мені джерела його статків невідомі. А вагонний завод переживав дуже скрутні часи, був період, коли він виживав лише завдяки тому, що робив контейнери для сміття для Німеччини. Приходько – великий стратег, він дуже багато зробив для модернізації підприємства, вони виробляють нові вагони, чудові вагони для метрополітену тощо!

– Якщо настільки багато зроблено для модернізації виробництва та товарів, чому ви вважаєте, що ці товари не витримають конкуренції з європейськими?

– Наші товари в Європі нікому не потрібні, у них вдосталь власних виробників!

– Але ж у Росії, до співпраці з якою ви закликаєте, теж вдосталь власних виробників. До того ж, між Росією та Україною не вщухають торговельні війни. На що ви сподіваєтесь?

– Я сподіваюсь на те, щоб зберегти те, що ми маємо зараз. Я сподіваюсь, що буде, як було 80 років, 23 роки, виживуть лише ті підприємства, які зберегли ринок Радянського Союзу!

– Тобто, ви пропонуєте, щоб немодернізовані українські підприємства і надалі на будь-яких умовах торгували з Росією. Як довго ми так проживемо?

– Наші підприємства вдосконалюватимуть якість своєї продукції, ми будемо і далі працювати на традиційних ринках!

– А як наші підприємства вдосконалюватимуть якість своєї продукції, ви ж казали, що у них немає для цього ресурсів?

– Це щоб модернізуватися під європейські стандарти у нас не вистачає ресурсів. Бо європейські стандарти набагато вищі за наші. Наш метал, наприклад, за показниками міцності не весь проходить стандарти Євросоюзу. А для торгівлі з Росією наші стандарти та російські десь на одному рівні.

– Тобто, співпрацюючи з Росією, ми й далі житимемо за нижчими, ніж у Євросоюзі стандартами?

– Однозначно!

Кременчугский ТелеграфЪ от 28 ноября, №48