Кременчуцькі афганці на Майдані. За що стоять?

У Полтавській області афганців майже 6 тисяч. Вони потрапили до Афганістану як радянські солдати та офіцери.

Коли Радянського Союзу не стало, практично всі зіткнулися з типовою проблемою: «Ми вас туди не посилали!» – казали чиновники, коли треба було оформити пенсію, отримати житло, знайти путівку чи кошти для лікування. Можна довго розповідати, як чинила з афганцями влада. Та все одно чіткіше не скажеш, ніж це зробив Віктор Маренич – голова Кременчуцького відділення Української Спілки ветеранів Афганістану (УСВА). «Нам український уряд ніколи нічого не давав – ані Тимошенко, ані Ющенко, ані Азаров чи Янукович – ми за все боролися. Тільки так!» – каже кременчуцький ветеран.

У 2011-му, 20 вересня, українським афганцям довелося так уперто битися за власні права, що вони аж подалися штурмувати Верховну Раду України. Були серед них і кременчужани. Тоді не лише афганці, а й чорнобильці, діти війни та інші українські пільговики зібралися під ВР. Вони вимагали скасувати законопроект №9127 «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду». Бо за цим законопроектом українському уряду дозволялося в «ручному режимі» вирішувати, в яких обсягах платити цього року кошти пільговикам.

Афганці тоді, у 2011-му, стали рушійною силою. Згодом вони таки добилися підписання Меморандуму та збільшення урізаних їм пільг. І показали владі, як вміють натиснути та «штурманути».

Через рік, у 2012-му, афганці вперше за часи існування незалежної України організовано, по команді «кругом», повернулися спиною до Президента Януковича. Це сталося 15 лютого, у Києві, під час урочистого покладання квітів до пам’ятника загиблим. Живі протестували проти того, що служба держохорони півтори години не підпускала їх до пам’ятника – все перекрили, чекали Президента. Керівник афганської організації «Ніхто крім нас» Володимир Сердюк тоді сказав: «Ми повернулися спиною до системи. Якщо покладання квітів – це пустий ритуал, то перенесіть пам’ятник до Адміністрації Президента».

Наразі, у 2014-му, афганці стоять на Майдані у Києві. Не всі. Кримчани підтримують провладні сили. У Донецьку афганці теж прихильники влади. Та на Майдані чимало тих, хто вимагає зміни влади та стандартів життя. Там стоять і кременчужани. «ТелеграфЪ» розпитав, за що вони стоять.

«Не бійся, громадянської війни не буде»

Олександр Бортник, кременчужанин, афганець, стоїть на Майдані у 8-й сотні;
для «Телеграфа», 10 лютого 2014 року:

– Саня, чому ти вийшов на Майдан?

– Та я не один, афганці пішли туди після 30 числа, коли студентів побили – всі це бачили по інтернету. Розумієш, це діти, студенти, вони мамі скажуть: "Мама, я готуюся до сесії", а самі повтікали на Майдан. А їх там побили. У нас є нардеп-афганець – Сергій Володимирович Куніцин – він оголосив мобілізацію, за добу ми з’їхались. Там і з Луганська стоять, з Криму, не лише із Західної України.

– Майдан стоїть проти влади, а ти ж завжди підтримував регіоналів. Чого наразі стоїш проти них?

– Правильно кажеш, я й зараз за Регіони, бо регіони – це народ! Але я проти команди, яка править нашою країною. У 2005-му, коли до влади прийшов Ющенко, я дуже хотів вступити до Партії регіонів, щоб боротися з ним. Не вийшло. А зараз я проти цієї команди, бо вона показала своє обличчя – так же не можна, ти ж подивись, яке зубожіння народу настало! Бізнес середній вони поклали «на лопатки», роботи не знайти, людей усюди скорочують. Як люди зараз живуть? Ледь-ледь на їжу вистачає, і на якийсь там одяг. Все! І якби ж я один так думав, а так кого не послухаєш, усі кажуть – роботи немає, грошей немає, комусь і їсти немає чого.

– Слухай, афганці ж ганяють «тітушок», хто вони такі, «тітушки»?

– Розумієш, якщо говорити не так, як політики, а як звичайна людина, то я скажу – може, ті «тітушки» і нормальні пацани, просто неосвічені, в їхніх регіонах роботи, може, немає, от вони і приїжджають за 200-400 гривень побузити до Києва. Звісно, є серед них такі, що по-дорослому займаються нехорошими справами, чинять безлад, на людей нападають. Але я тобі таку історію розповім. Ти ж знаєш, на Майдані стоїть наш намет – «Кременчук» там написано. От я туди приходжу, а наші хлопці сидять розгублені, кажуть: «Саша, дивись, нам з того майдану, з синього, у Маріїнському парку, принесли ковбасу, сир, консерви, згущенку. Може, це й їсти не можна, може, отруїли?!». Хлопці розповіли, що ті, з антимайдану, сказали: «Ми зібрали, вирішили вам віднести, бо думаємо, що вам поїсти не вистачає!» Сказали, що вони теж кременчуцькі, земляки, стоять тут за примусом, із заводів їх привезли, керівництво сказало: треба їхати. От вони і стоять, а в душі нам співчувають, бо їм самим тяжко живеться.

– Що, на твою думку, має зробити влада, щоб вирішити проблему Майдану?

– Влада вже вчинила дурість, що допустила цей Майдан. Могли б раніше домовитись, та вони були дуже самовпевнені – пальці «веером», те-се. Зараз цій владі – такій, яка вона є – найпростіше просто розігнати Майдан, та вони вже зрозуміли, що така ситуація підніме всю Україну. Ти ж дивись: щойно влада починає давити Майдан, збігається увесь Київ! Я думаю так – владі давно час дослухатися до людей. Якщо влада така впевнена, що за нею стоїть країна, і схід, і південь, і Президент такий впевнений у цьому, от би й сказав: добре, хлопці, давайте, я готовий йти на перевибори! Зробив би перевибори, якщо б виграв – усім би стало все ясно – і Росії, і Європі. І ми би зрозуміли, що були неправі, а вони – праві, Янукович-таки Президент. А коли б програв – теж всі б все зрозуміли. А воно як виходить? У країні така ситуація, а Президент поїхав на Олімпійські ігри. Це нормально?

– Хто переможе?

– Я тобі скажу: нас перемогти неможливо. Ну є у них 10 тисяч міліціонерів, а нас зійдеться мільйон. Ти ж дивись, Майдану стояти набридло, коли його не чують. Бачила, люди пішли під Верховну Раду – просто показали: ми є, ми тут, завтра, якщо знову водитимете нас за носа, нас прийде більше. А післязавтра, може й «штурманём». Нам такої команди не давали, але людей же обурює, що на них уваги не звертають, щось там між собою хитрують. Не бійся, громадянської війни не буде – бо 80% народу проти цієї влади, хоч і мовчать, тож нікому один проти одного воювати.

«У людей крадуть 40% коштів з пенсії»

Олег Іванович Міхнюк, керівник афганців на київському Майдані, 1-й заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (УСВА, Київ);
для «Телеграфа», 11 лютого 2014 року:

– Олеже Івановичу, які функції афганці виконують на Майдані?

– Ми несемо чергування у секторі нашої відповідальності – це барикада на Грушевського – слідкуємо за тим, щоб під час перемир’я там не летіли в «Беркут» коктейлі Молотова та каміння, не було провокацій. Крім того, патрулюємо Майдан, бо дуже багато з’явилося кишенькових крадіїв, провокаторів – виводимо їх за периметр. Це – звичайні дії по охороні громадського порядку, їх мали б виконувати міліціонери Захарченка, але не виконують.

– Яка у афганців на Майдані бойова задача – наступ, оборона чи миротворча місія?

– Ми – миротворчі сили. Стоїмо там, аби не допустити кровопролиття. Наше завдання – живий щит між протестувальниками та «Беркутом». Ми й 1 грудня стояли під Адміністрацією Президента, утворили коридор, щоб до «Беркута» не долітало каміння. Наші хлопці виявили провокаторів Корчинського, яких вільно пропустив «Беркут» – чим і показав своє справжнє обличчя.

– Яку політичну силу підтримують афганці? Адже на Майдані стоять і ветерани, зібрані нардепом Куніциним («УДАР»), і ті, хто не є членом цієї партії.

– Афганці не підтримують жодну політичну силу. Ми офіційно про це заявили, текст заяви – на нашому сайті.

– Ви – перший заступник Червонописького – голови УСВА, який завжди демонстрував лояльність до влади та провладної партії.  Як він дозволив вам очолити афганців на Майдані?

– Я не один стою на Майдані, нас там щонайменше тисяча, а в разі оголошення мобілізації збереться до 10 тисяч. І всі ми маємо різні політичні та релігійні переконання. Кажу вам – ми там, щоб не допустити кровопролиття.

– Це єдине, заради чого ви вийшли на Майдан?

– Не єдине. Я вийшов, бо нікому не дозволю бити моїх дітей. Я батько чотирьох дітей, у мене три студенти і дочка-школярка. Я бачив, як вчинили зі студентами на Майдані вночі 30-го. Що після цього ще можна обговорювати?

– На що живуть афганці на Майдані?

– Спершу, коли встав Майдан, був великий безлад, тоді попризначали купу комендантів – і від «Батьківщини», і від «УДАРу» та «Свободи». Щоб випросити намет чи дістати їжу, треба було півдня простояти у штабі. Наразі роботу організували нормально. На мою думку, комендант Майдану Парубій – людина честі і совісті, на нього можна покластися. І піарити себе не любить. А нас рятують ротації – люди відпрацювали кілька діб, поїхали додому, бо у кожного робота, сім’я, це так просто не кинеш, треба на щось жити.

– Що найскладніше на Майдані?

– Найскладніше сьогодні стримувати різних за характером людей, які втомилися стояти, чекати невідомо чого. Треба зупиняти «гарячі голови», яким кортиту бігти і щось там робити. Сьогодні Майдан, як і всю країну, дістало, що політики – як влада, так і опозиція – ведуть незкінченні торги. А заручники цих торгів – люди, громадяни. Сьогодні Майдан залежний від політиків – оце найважче. А політикам, які забивають людські мізки політичними меседжами та шукають собі «кулю в лоба», байдуже до долі сотен українців. Жодна політична сила не переживає за долю звичайних громадян. Більше 30 людей зникли, хто їх шукає?! Хіба що «SOS Майдан», на голому ентузіазмі.

– Афганці ж намагалися визволяти заручників, яких затримали за участь у масових акціях?

– Так. Ми це почали робити, провели перший раунд переговорів із силовиками, і результат непоганий отримали, та політики зчинили галас, що афганці ведуть переговори з владою. Вони не розуміють, що таке визволяти своїх, їм по барабану ці люди, там крик почався через те, що ми запропонували бути третьою стороною у переговорах опозиції та влади. Бути спостерігачами, щоб на власні очі бачити, що там відбувається і розповісти людям. Ну, ви ж знаєте закон: третій – завжди зайвий. Нас не підпустили. Це неправильно, бо найактивнішу позицію займають якраз не політики, а громадські організації. Різних партій у нас більше сотні, а працездатних, активних – 7-8. Та громадських діячів до переговорів не підпускають.

– То заради чого ви особисто стоїте на Майдані?

– Я скажу. Я стою за те, щоб у нашій країні були нормальні, єдині для всіх соціальні стандарти європейського зразка. В Європі один соціальний показник – споживчий кошик, від нього і танцюють. А в нас їх купа – і прожитковий мінімум, і мінімальна зарплата, і мінімальна пенсія, тощо. При цьому офіційний прожитковий мінімум на 30% нижчий за реальний! Сьогодні у людини при оформленні пенсії крадуть 40% грошей, які вона реально заробила! Я це кажу, бо я 25 років у Спілці ветеранів Афганістану займаюся соціальними проблемами. Знаєте, чого я хочу? Я хочу уряд, який би прийняв таку постанову: зарплата народного депутата України встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для громадянина України. Тоді б ми отримали підвищення соціальних стандартів! Думаєте, я романтик? Можливо. Та так, як є, не можна – надто вже принизили людей.

До штабної палатки УСВА часто заходять кременчуцькі афганці Маренич та Бортник