Ре-во-лю-ція! Кременчук

Міський голова

За три місяці, що тривав Майдан, мер Кременчука пан Бабаєв кардинально змінив публічну риторику та оцінку подій.

Хроніка змін: Майдан у Кременчуці почався зі спроби міської влади заборонити будь-які мирні акції протесту. 24 листопада 2013 року в Кременчуці мав відбутися перший мітинг на підтримку Євромайдану у Києві. За добу до мітингу, 23 листопада, Кременчуцький міськвиконком звернувся до суду з вимогою заборонити проведення масових заходів та мирних зібрань у місті. Полтавський окружний суд задовольнив позов міськвиконкому і заборонив проведення масових акцій у Кременчуці до 8 грудня. Мер міста пан Бабаєв в офіційному зверненні до громадян так пояснив свою позицію: «С целью сохранения гражданского мира и спокойствия, было принято непростое решение – в интересах всех кременчужан обратиться в судебные органы и требовать запрета всех массовых мероприятий в этот день».

Через два місяці, 27 січня, коли стало зрозумілим, що Майдан стоїть і, мабуть, стоятиме, мер змінив думку і зазначив «Телеграфу»: «Я думаю, що право на мирне зібрання людям має бути забезпечено!» З часом змінилася не лише риторика міського голови, а й поведінка щодо майданівців – зовні він став поступливішим.

Так, на початку протестів, 24 грудня 2013 року кременчуцькі майданівці пікетували сесію міськради і вимагали, щоб мер вийшов до них перед початком сесійного засідання. Мер до протестувальників перед сесією не вийшов. Хоча після завершення засідання все ж поспілкувався з жінками-протестувальницями, які чекали його кілька годин. Одна з них сказала меру: «Моє дитя, не вважайте нас за терористів».

26 січня 2014 року учасники кременчуцького «Майдану» прийшли під стіни міськвиконкому і спробували увійти у приміщення (це була неділя). Вони вимагали проведення позачергової сесії і прийняття резолюції про відставку президента та уряду. Міський голова приїхав до протестувальників, заліз на дах мікроавтобуса і пообіцяв провести таку сесію. А також дозволив протестувальникам увійти до приміщення міськвиконкому та створити там пост Народної ради.

27 січня 2014 року депутати Кременчуцької міськради на чолі з мером провели прямо на вулиці, перед народом, історичну сесію, де прийняли депутатське звернення з вимогою відставки президента та уряду. Мер голосував «за». На історичній сесії не було жодного з тих активістів-майданівців (Харченко, Пилипенко, Полюхович, Чадюк), які за добу до цього прийшли під міськвиконком, і яких мер запросив туди увійти. За дивним збігом обставин, усіх чотирьох затримали за спробу захоплення адміністративної будівлі. Тож під час історичної сесії майданівці вже сиділи у кайданках, а мер виступив перед громадянами миротворцем і героєм дня. Згодом міський голова їздив до райвідділу усно захищати майданівців, та письмової заяви до міліції про те, що захоплення ними будівлі міськвиконкому не було, не подав.

25 лютого 2014 року відбулась чергова сесія Кременчуцької міськради. Це сталося вже після того, як президент Янукович втік і влада перейшла до рук опозиції. На цьому засіданні до складу виконкому ввели двох кременчуцьких майданівців – Анну Павленко та Леоніда Харченка. Міський голова зазначив: «Я думаю, это приятное событие».

Мер, Ленін і Шапран

Перший заклик знести пам’ятник Леніну в Кременчуці пролунав 13 грудня 2013 року. Тоді міський голова пан Бабаєв заявив: «Я категорически против сноса и не позволю это сделать!».

Втім, через три місяці, 24 лютого, хворий на грип, але дуже активний «свободівець» депутат Бугайчук все-таки ініціював знесення пам’ятника Леніну на площі Перемоги. Леніна демонтували цілий день, та представники міської влади у процес не втручалися, мер пам’ятник не захищав. Наступного дня, на сесії міськради, депутат-комуніст Шапран зазначив, що скульптура Леніна мала статус пам’ятника республіканського значення, вона належить громаді міста і її долю має вирішувати сесія, а не окремі громадяни. Він також нагадав, що раніше міський голова обіцяв кременчуцьким ветеранам не дозволити знесення пам’ятника Леніну. Пан Бабаєв у відповідь зазначив: «Володимире Івановичу, треба вже перегорнути цю сторінку».

Народний депутат Жеваго

За версією «Телеграфа», нардеп Жеваго прогуляв український Майдан

Пана Жеваго обрали до Верховної Ради (ВРУ) мешканці мікрорайону Молодіжний у жовтні 2012 року. На пост у ВРУ нардеп заступив 12 грудня 2012 року. Станом на 25 лютого 2014 року він прогуляв 106 засідань Ради, а відвідав 4. Останній раз електронна система зафіксувала його присутність 4 лютого 2014 року. На ранковому засіданні він був, а до вечірнього не всидів. За жоден резонансний законопроект часів Майдану нардеп Жеваго не голосував – ані за скандальні закони «про диктатуру» від 16 січня, ані за їхнє скасування, ані за повернення до Конституції 2004 року. Нардеп не прилетів в Україну, щоби проголосувати минулої суботи за виведення озброєних силовиків з території Києва та зупинити вбивства.

Народний депутат Шаповалов

За версією «Телеграфа», роль нардепа Шаповалова в революції на Майдані можна визначити словами «Він вагався і виправдовувався».

Нардепа Шаповалова кременчужани обрали до ВРУ у жовтні 2012-го. Балотувався він як позапартійний і обіцяв бути в Раді незалежним. Втім, майже одразу увійшов до складу парламентської фракції Партії регіонів. 30 листопада 2013 року «Беркут» побив студентів на київському Майдані. А через два дня, 2 грудня, кременчуцький депутат Стасюк запропонував нардепу Шаповалову залишити фракцію Партії регіонів. Нардеп сказав, що «думает над этим вопросом». Він думав над цим питанням три місяці. У січні, після прийняття так званих законів «про диктатуру», в Києві на Грушевського почалися збройні конфлікти. З’явилися перші жертви – люди з вибитими очами та відірваними кінцівками. Шаповалов за закони «про диктатуру» не голосував. Та з фракції ПР не вийшов.

Ще через місяць, 18 лютого, міністр МВС Захарченко офіційно дозволив силовикам стріляти по протестувальникам бойовими. Люди почали гинути десятками. Нардеп Шаповалов з фракції ПР не вийшов.

20 лютого стався кривавий четвер, коли снайпери масово відстрілювали мітингувальників з бойової зброї. Загинула ціла Небесна сотня, та Майдан вистояв. І стало ясно, що він стоятиме.

Десь о 9.30 цього дня Юрій Шаповалов по телефону повідомив "Телеграфу", що виходить із фракції Партії регіонів. Ввечері того дня редакція отримала прес-реліз нардепа Шаповалова, в якому він писав, що виходить з фракції ПР, бо «справедливості в Україні немає і відповідальність за це має нести існуюча влада. Після початку війни влади проти свого народу я не збираюся бути причетним до такої влади».

Нагадаємо, водночас із нардепом Шаповаловим вночі 20 лютого не захотіли «бути причетними до такої влади» і нести солідарну відповідальність за вбивства ще кілька десятків нардепів-регіоналів. Почався масовий вихід з ПР.

Партія регіонів

Поведінку кременчуцьких регіоналів наразі можна визначити одним словом: «Біжать!». Задля уточнення, можемо додати: «Хутко біжать!».

Пан Данилейко

Пан Коваленко

Пан Черниш

24 лютого відбувся масовий вихід кременчуцьких керівників різних рівнів з Партії регіонів. Партію залишили: голова фракції ПР у міськраді пан Черниш, голова міської організації ПР пан Данилейко, голова наглядової ради колісного заводу пан Леготкін, секретар міськради пан Івко, голова Крюківського райвиконкому пан Коваленко. Того ж дня голова фракції ПР у міськраді пан Черниш оголосив про припинення діяльності фракції. Також надійшло офіційне повідомлення про те, що фракція ПР у Крюківській райраді теж припинила діяльність.

Водночас керівник Автозаводської районної організації ПР пан Семеняченко заявив, що він та його однопартійці не вважають можливим припинити діяльність і обманути сподівання 30 тисяч кременчуцьких виборців, які за них проголосували. Пан Семеняченко стверджує, що «Партія регіонів – це не один лише Янукович», і заявляє, що там є «чесні, порядні люди». Втім, усіх кременчуцьких регіоналів випередив голова Автозаводської райради пан Коваленко. Він вкотре довів, що має фантастичний інстинкт самозбереження – заяву про вихід з фракції ПР написав раніше за всіх, 18 лютого. Коментуючи інформацію про масову втечу регіоналів, відвідувач сайту «Телеграфа» Tatjana поставила слушне запитання: «А кто из них отчитается о расходах на антимайдан? Ведь не из своего кармана они оплачивали эту тусовку». Нагадаємо, до кременчуцьких ЗМІ неодноразово надходила інформація про те, що працівників кременчуцьких заводів возять на антимайдан до Києва та до Полтави. Два тижні тому кременчуцькі майданівці намагалися затримати автобуси, які від’їжджали від ПК «Кредмаш» на мітинг до Полтави.

Кременчуцька опозиція

Один дотепник назвав кременчуцьку опозицію у міськраді «Млявим сектором»

У Кременчуцькій міській раді існує фракція «Батьківщини». Вона друга за розмірами після фракції ПР. Керує нею давній бізнес-партнер міського голови пан Холод. За той час, поки триває Майдан, фракція себе активно не проявила, обмежувалась узагальненими заявами. Одного разу до штабу «Майдану» привезли офісні меблі. Керував операцією депутат Холод. Оператор комунальної телекомпанії старанно фільмував цей історичний момент. Більше «ТелеграфЪ» пана Холода у штабі спротиву диктатурі не бачив. Більш-менш активно від «Батьківщини» брав участь у заходах кременчуцьких майданівців депутат Кравченко. Від першого дня співпрацювала з «Майданом» депутат Гуйда – вона теж член фракції «Батьківщини» у міськраді. Депутат від «Рідного міста» Кирило Юхно зайняв чітку євроінтеграційну позицію. Кременчуцькі депутати - «свободівці» пан Бугайчук та пан Савченко від першого дня їздили на київський Майдан. Депутат Бугайчук навіть встановив на Майдані намет, смажив там на Новий рік порося і пригощав героїв. Депутат Савченко разом із двома кременчужанами був на київському Майдані 18 лютого, коли вже стріляли. Каже, було важко, думали, що не вистоять ніч проти «Беркуту» та «Альфи» і «Омеги». Лише, коли на світанку почали під’їжджати автобуси з львівськими номерами, і звідти посипались дядьки і побігли на барикади, стало зрозуміло, що Майдан вистоїть.

Плани на тиждень – люстрація

За версією «Телеграфа», три місяці Майдану минули у Кременчуці відносно спокійно завдяки кільком факторам.

Це:

мирний характер кременчуцького об’єднання «Майдан»;

позиція кременчуцьких правоохоронців;

позиція міської влади;

відносно нейтральне ставлення до Майдану кременчужан.

Вирішальним, на нашу думку, стала мирна складова майданівців. Ядро кременчуцького «Майдану» сформоване з філософів-пацифістів, палких промовців, поміркованих політиків та активних громадських діячів, які воліють збирати допомогу та їздити на київський Майдан, а не громити кременчуцькі магазини чи офіси регіоналів. Керманич кременчуцького «Майдану» Володимир Пилипенко – знаний промовець, за три місяці він намертво вбив у голови журналістів, що «ми спали, а тепер прокинулись», що «Майдан – це честь і гідність», а наші вільні пращури мали два меча і воліли «загинути молодими вільними воїнами, аніж жити підстаркуватими рабами». Іноді полум’яного трибуна Володимира Пилипенка несе хвиля праведного гніву, і він починає говорити про невідворотне та справедливе покарання усіх каїнів. Втім, далі формату промов це не йде – жодного самосуду, побиття чи нападу на будинок умовного ворога Майдану у Кременчуці не зафіксовано.

Кременчуцькі активісти – Риженко, Сосов, Харченко, Пилипенко, Чадюк, Павленко та інші – регулярно їздять на вахту на київський Майдан. Багато хто був там у найтяжчі дні, коли почалися розстріли.

Кременчужанин Ігор Сердюк мовчки віддав життя на Майдані. Чимало кременчуцьких активістів отримали там травми. Таким чином, громадянська агресія кременчужан-майданівців находить вихід за межами нашого міста.

Суттєву роль у збереженні спокою під час мирних акцій протесту відіграли кременчуцькі правоохоронці. Від початку Майдану вони лише стояли поруч, на мітингах нікому не заламували руки та не тягли у казенний дім. Активістка «Майдану» депутат Оксана Гуйда навіть зазначила «Телеграфу»:

– Я хочу подякувати кременчуцьким правоохоронцям за політику невтручання у мирні акції протесту. Не в кожному місті міліція така стримана. Ми їздили на конгрес до Харкова і це було по-справжньому лячно, бо на нас весь час полювали «тітушки» та ще якісь невідомі люди, там навіть розгромили бібліотеку, де відбувалися збори активістів.

Втім, політика невтручання з боку кременчуцьких правоохоронців скінчилася після дивного захоплення міськвиконкому. Там дуже дивно все сталося – активісти «Майдану» увійшли до приміщення за дозволом мера, а наступного дня їх вже хапали, як екстремістів, що намагалися захопити адмінбудівлю.

В ті дні Кременчук побачив друге обличчя кременчуцьких правоохоронців – вони вибивали двері в штабі спротиву диктатурі та заламували руки активістам. Прояви агресивності міських правоохоронців співпали у часі з посиленням у Києві репресивних заходів з боку президента та його силового блоку.

Маємо відзначити також роль міської влади. Три місяці міському голові Кременчука вдавалося ухилятися від прямих заяв. Скільки майданівці не вимагали, щоб мер прийшов до них і публічно засвідчив, з ким він, їм так і не вдалося цього домогтися. Мер «петлял» і розповідав, що він «завжди з народом». 26 січня він продемонстрував неабияку інтуїцію – коли громадяни прийшли під мерію, міський голова вчасно зрозумів, що настрій протестів змінився, і, якщо не впустити людей до мерії добровільно, вони туди увірвуться самі. Зміна настроїв громади була настільки відчутна, що мер погодився навіть провести позачергову сесію та проголосував за відставку президента у уряду – раніше він таких речей не робив.

Таким чином, завдяки взаємодії активістів, правоохоронців та влади, «спокій і стабільність», про яку мріють пересічні кременчужани, наразі утримується. Попереду нас чекає люстрація кременчуцької влади. Керівник місцевої «Свободи» пан Галата у вівторок на сесії міськради оголосив, що «Свобода» дає місяць на те, щоб депутати, які організовували та фінансували антимайдани і співпрацювали з режимом Януковича, добровільно склали депутатські повноваження.

Позапартійна активістка «Майдану» Анна Павленко дала депутатам-регіоналам значно менший час на складання депутатських мандатів – 10 діб. Відлік часу почався 25 лютого. Тож наступної п’ятниці матимемо перші результати. Втім, їх може і не бути. Процедура люстрації політиків на законодавчому рівні ще не прописана, закон не прийнятий.

Тож, якщо депутати-регіонали та їхні партнери не захочуть добровільно позбавитись депутатства, законних підстав вплинути на них не буде. А примус та силові заходи явно не сподобаються кременчужанам та зашкодять на майбутніх виборах політикам, які їх застосують. Варто також враховувати, що послідовно вимагає люстрації політиків і чиновників лише Майдан та «Свобода». Між тим, у кременчуцькій міськраді «Свобода» нечисельна – її представляє один депутат Бугайчук. Водночас найбільшою фракцією міськради наразі є «Батьківщина». А там про люстрацію ніхто на говорить – адже чимало депутатів «Батьківщини» мають сталі бізнесові зв’язки з міськими регіоналами. Нагадаємо, мер Кременчука теж колишній член «Батьківщини». На виборах він переміг саме як кандидат від «Батьківщини». Потім одразу вийшов з партії – адже восени 2010 при владі вже був регіонал Янукович, а не пані Тимошенко. Втім, зараз Тимошенко на свободі, а в.о. президента стала її «правиця» – пан Турчинов. Відповідно, є підстави чекати посилення позиції кременчуцького міського голови і ускладнень з люстрацією. Адже політика – це бізнес, а не переконання. І навряд чи «Батьківщина» віддасть Кременчук «Свободі». Наразі їм віддали лише Леніна – адже з нього вже нічого узяти. Далі буде.