«Ніч пережив – нормально, значить, живий...» - кременчужанин, який служив у Слов'янську

У військовій частині бійців зустрічало багато кременчужан. Мера не було, зате був священик, віце-мер і народний депутат. Про воєнні будні підрозділу «Телеграфу» розповів майор Ігор Кравцов.

Відрядження на війну

– Ігорю Федоровичу, ви що закінчили?

– Харківський військовий інститут внутрішніх військ у 2000 році.

– Думали коли-небудь, що доведеться воювати на території власної країни?

– Ні. Тоді і в голову таке не приходило.

– Ведення бойових дій – це ж не ваша спеціалізація? Внутрішні війська охороняють атомні об’єкти, тощо, війна не передбачена?

– Ні, не передбачена. Була не передбачена.

– Як ви відреагували на наказ їхати до Слов’янська, там же війна?

– Ну як, узяв та й поїхав.

– А родина як сприйняла ваше відрядження на війну?

– Та як, батьки трохи посумували, а що вони можуть зробити? Служба.

– А бійці як сприйняли наказ?

– А групу формували лише з добровольців.

Коропи і каски

– Як ви жили на блокпосту? Де спали? Де ховалися під час мінометних обстрілів?

– Та ми щілини повиривали, накрили мішками... У нас там навіть будиночок був з мішків – пообкладали мішками, зверху натягнули плівку, четверо спало там, четверо – у бліндажу, троє – на чергуванні.

– Першу ночівлю пам’ятаєте? Страшно було? Тим більше, після розстрілу блокпосту під Волновахою.

– Та трохи страшно, обстрілюють найчастіше вночі. Тут вважай так: ніч пережив – нормально, значить, живий. Вдень не так, а вночі дуже темрява заважає, нічого ж не видно, щоночі очікуєш нападу.

– Засоби захисту були у кожного – каски, бронежилети?

– Так, були бронежилети 6-го ступеню, кевларові каски, це було, боєприпасів теж вистачало.

– А їжі вистачало? Там же кілька скандалів було з імпортними пайками, які попродавали начпроди. Вам дістались американські армійські сухі пайки з гуманітарної допомоги?

– Нам – ні, а десантники поруч стояли, так у них були.

– Що ви їли на сніданок?

– Що приготуєш, те й їли – картоплю, суп. Та їжа була. Нам тушонку привозили, тушонку курячу, солоні помідори, кабачки давали на базі. Там поруч з нами ставок був, так ми рибу ловили – непогані такі коропи, юшку з них варили, хочеться ж трохи різноманітності. Місцеві нам харчі привозили. Коли ще було спокійніше, вони їздили торгувати на ринок до Слов’янська. Їдуть зранку, і нам – бац – ящик полуниці. Молоко привозили, сир, сметану, курей навіть. Хоча дехто розповідав, що вони і сепаратистам їжу давали.

Місцеві нам харчі привозили... Їдуть зранку, і нам – бац – ящик полуниці.

Дід, баба, корова. І кролики

– Слов’янськ ще існує чи його вже немає як міста?

– Ми у місто не заходили, наш блокпост за три кілометри був, наказу йти до міста не отримували. А місцеві розповідали, що люди там ще є – тисяч 20, а було – 150. Місцеві казали, що місто ще є, хоча дуже багато будинків зруйновані. Кажуть, усі, кому було куди виїхати, виїхали. Там залишились переважно такі: дідусь, бабуся і корова. Ті, у кого є господарство, не виїжджають. Або виїжджають, та щодня повертаються, щоб нагодувати тварин. Кажуть: «У нас там кролики!» – і все. Питаєш їх: вам що важливіше – ваше життя чи життя вашого собаки чи кролика? А вони кажуть: «Ви не розумієте. Це тварини, вони їсти хочуть». Ми їх не пропускали, вони ображалися і йшли до своїх будинків через лани, в обхід блокпосту.

– Так там же блокпости терористів, хіба вони не боялися?

– Та мабуть, що звикли. Вони ж щодня, коли виїжджали з міста, проходили спершу через сепаратистів, потім через нас.

– Хіба до цього можна звикнути? Адже там війна. Там війна?

– Так, там війна.

Про війну

– А от різні нардепи – регіонали Єфремов, Шуфрич, комуніст Симоненко – з трибуни ВРУ розповідають, що у Слов’янську, на Донеччині і Луганщині війни немає, там живуть мирні люди, проти яких воює українське військо. Це так?

– Та, ні, мирних я там щось не бачив, стріляють і ті, і ті. А вночі вони так луплять з мінометів, що тільки тримайся.

– Хто проти вас воює?

– Зі слів місцевих мешканців, по Слов’янську ходять чеченці і ті, про кого місцеві кажуть: «До війни він валявся п’яний під магазином, тепер піднявся, пішов воювати».

– Мародери у місті є?

– Так, є. Дуже сильно грабують – і квартири, і магазини, люди скаржились. Місцеві розповідали, що двох мародерів-сепаратистів свої ж і розстріляли.

– Це за наказом командира російських терористів – полковника Гіркіна, Стрєлка? Його взагалі живцем хтось бачив?

– Ні, не знаю таких. Вони, сепаратисти, там у місті повикопували собі підземні бомбосховища, там ховаються.

– Яка була бойова задача вашого підрозділу?

– Оглядати та пропускати машини, перевіряти прописку тих, хто проходить блокпост.

– Диверсантів затримували?

– Диверсантів ні, а дезертира затримали. Він резервіст, призвали його у Харківській області, звідти він утік, вночі йшов у бік Слов’янська. Затримали його, питаємо, куди ти йдеш? Він каже: до Слов’янську, буду за них воювати. У нього був військовий квиток і паспорт. Два дні у нас прожив на блокпосту, потім за ним приїхали, відвезли до Ізюму, а там вже до його частини повезли.

«Чеченська схема»

– Як терористи ведуть бойові дії проти вас?

– Найчастіше стріляють вночі з гранатометів, мінометів. Нас рятує те, що навкруги дерева, гранати рвуться над нами, і осколки розлітаються над нами, вони ж за гілки дерев чіпляються.

– Ви поміж собою говорили, звідки у терористів російські ПЗРК «Игла», гранатомети, міномети, бронетехніка?

– Так вони деякі наші військові частини захопили, райвідділи міліції, де була зброя. А інша частина зброї, мабуть, через російський кордон йде.

– На блокпостах частіше звинувачують командування у бездіяльності, безграмотності чи у зраді?

– Ну, зрада по-любому є, злив інформації відбувається. Ми вже давно помітили: якщо виїжджаємо і про це ніхто не знає, нормально все. А коли знають, що з блокпосту машина піде, обов’язково потрапляємо під обстріл. Було й таке, що приїдуть журналісти – ми спершу дозволяли їм фотографувати – познімають усе, а коли поїдуть, починається обстріл. Хоча коли поляки знімали, після них обстрілу не було. А от приїхали російські LifeNews – знаєте їх?

– так після них сильно влупили. З місцевими теж іноді таке траплялося – роздивляться все на блокпосту, де що стоїть, скільки бійців, а потім зливають інформацію сепаратистам.

– Як частіше діють терористи? За сталою чеченською схемою – група нападає із «зеленки» (лісосмуги), туди ж потім і відходить?

– Так. Колони найчастіше обстрілюють з мінометів із «зеленки».

– Вам же надані гелікоптери для вогневої підтримки. Хіба ланка гелікоптерів не може пройти над «зеленкой» і вичистити її?

– Не було такого наказу. Там же мирні люди живуть. Якщо почати бомбити «зеленку», багато людей загине.

– Але ж мирні люди не живуть у лісосмузі? Там переховуються іноземні терористи.

– Ну не було такого наказу. Хлопці кажуть, аби був наказ, не лише «зеленку», Слов’янськ би зачистили. Десантники знаєте як рвалися до Слов’янська! Та й наші були готові йти, аби ж була команда.

Населення про Кролика, газ і Росію

– Як місцеве населення до вас ставилось?

– Дехто – негативно, а більшість – за нас, нормально ставились. Я ж казав, і воду привозили, і навіть курей та полуницю. Люди розповідали, що тим, хто на сепаратистів працює, подітися нікуди. Казали, чеченці лікарню коли захопили, персонал залишили – медсестер, лікарів. Зарплату їм платять – тисячу, дві гривень, щоб працювали. Їм же медики потрібні.

– Як місцеві ставляться до терористів?

– По-різному. Нормальних людей все це дістало. А є такі, що хочуть приєднатися до Росії, так тим все по-барабану, вони до Росії хочуть, щоб як Крим.

– Так нехай тікають. Але ж земля не їхня, і не російська, а українська.

– Через те й війна.

– Як місцеві мешканці пояснюють, за що йде війна у Слов’янську?

– Місцеві кажуть, що новий уряд, «кролики» усякі, їм не подобаються. Вони ж усі донецькі, а уряд не їхній, київський. Янукович був їхній, донецький. Хоча зараз багато місцевих вже проти нього, особливо через те, що він втік з країни. Та є й такі, що досі його підтримують.

– Чим місцевих так дратує київський уряд?

– Та багато людей задурених, кажуть, що бандерівці прийдуть, захоплять нашу територію, почнуть тут «беспредел» влаштовувати.

– Ви бачили під Слов’янськом цих бандерівців?

– Особисто я їх не бачив.

– А місцеві часом не казали, що війна у Слов’янську та взагалі на Донеччині і Луганщині йде через сланцевий газ?

– Чув таку версію від одного чоловіка. Він казав, що у Слов’янську є сланцевий газ, і американці хочуть цю землю викупити, але я не зрозумів, який зв’язок між цим і війною.

– Я поясню. Там, де зараз йде війна з російськими терористами, знаходяться величезні поклади сланцевого газу. Минулого року Україна збиралася їх видобувати за допомогою транснаціональної компанії Шелл. Якщо ми матимемо власний газ, більше не купуватимемо російський. А на що тоді житиме «Газпром»? То, може, війна точиться не через київський уряд і несимпатичних «кроликів», а, як завжди, через гроші – через газ? І саме через це нашу територію захопили російські найманці.

– Цікаво, я цього не знав, та й місцеві про це рідко кажуть.

– Можливо, тому, що політики вміють дурити голови розмовами про статус російської мови, «дружбу братніх народів» тощо і відволікати увагу від головного – грошей?

– Може, й так.

Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО