Безробіття галопує

В очікуванні скорочень

Кременчуцька промисловість історично підв’язана до російського ринку – туди традиційно йшло близько 70% продукції. І тому політика напряму впливає на економіку. Не встигло місто оговтатися від скорочень на вагонному заводі, які відбулися наприкінці 2013 року (це близько 500 працівників), а вже очікується нова хвиля. Із 7 липня вивільнять 1071 працівника сталеливарного заводу. Попередньо джерела на підприємстві називали навіть більшу цифру, але зараз ми оперуємо даними, офіційно поданими за заявкою підприємства до Центру зайнятості. Відповідно до трудового законодавства, масовим вважається скорочення, яке перевищує 10% загальної кількості працюючих. На стальзаводі нині близько 4900 працівників, тож маємо перше масове скорочення за останні роки. Втім, як з’ясувалося, і ті працівники, які залишаються на своїх робочих місцях, особливо з цього не радіють.

– Усі працівники нині занепокоєні: і ті, хто потрапляє під скорочення, і ті, хто не потрапляє, – розповідає Сергій, робітник стальзаводу. – Завод стояв практично півроку. Люди отримували дві третини зарплати, без премій. А це – 1000-1500 гривень. На ці гроші не проживеш. Тому певна кількість працівників знайшли додаткову роботу, неофіційно. А багато хто, очікуючи скорочень, почав шукати роботу за кордоном. У когось – родичі у Росії, їдуть туди. Там робітнику можна влаштуватися десь на 20 тисяч російських рублів (близько 5700 грн за курсом – ред.) Ще їдуть до Польщі, Чехії, Італії. Тепер з 1 липня завод запускають. Але що буде далі? Ніхто не знає, чутки ходять різні. І тому люди навіть бояться виходити на роботу: не знають, чи це надовго? Раніше працювали безперервно у чотири зміни. Тепер виходимо на 5 днів у дві зміни. А хто знає, може два тижні відпрацюємо – і знову зупинимося. Тому всі ті, хто знайшов додаткову роботу, бояться її втратити та залишитися ні з чим.

Тим часом містом ходять чутки, що скорочення на стальзаводі – не останнє, і нібито невдовзі на підприємстві взагалі може залишитися 1000 працівників. Але керівник профспілки підприємства Олександр Шишкін зауважує: про нові скорочення, як того вимагає трудове законодавство, адміністрація профком не повідомляла.

– Я знаю, що є чутки, у якійсь мірі вони мають під собою грунт, бо адміністрація прораховує різні варіанти. Але відповідно до чинного законодавства адміністрація ставить профком до відома про заплановане скорочення за три місяці. Про скорочення із 7 липня нас поінформували. Інших офіційних повідомлень про скорочення профком не отримував, – каже Олександр Шишкін.

За його словами, значна частина тих, хто потрапить під масове скорочення – пенсіонери. Є люди, які знаходять роботу, не чекаючи останнього дня. І навіть просять звільнити їх за скороченням раніше – отримують вихідну допомогу та йдуть працювати на нове місце. Таких працівників, за словами пана Шишкіна, було близько 30. Для декого вдається підшукати роботу на сусідньому вагонзаводі, який знову потроху набирає працівників, та на «АвтоКрАЗі» – там розширюють ливарне виробництво. Але більша частина звільнених усе ж піде на біржу праці.

– Подібна ситуація в нас була в 2009 році, під час кризи. У 2010 ті люди, яких було звільнено, повернулися на завод, і в 2011 кількість працюючих навіть перевищила ту, що була до скорочення, – зауважує голова профкому сталеливарного, проте якихось прогнозів на майбутнє, за його словами, на підприємстві не роблять.

3043 безробітних зареєстровано у Центрі зайнятості станом на 1.06.14 р. Це на 457 більше, ніж на аналогічний період минулого року. Більшість безробітних – це робітники – 1455 осіб (47,8%).

598 із загальної кількості безробітних – це звільнені за скороченням, їх стало на 364 більше порівняно з початком року.

На одне місце – 4-5 шукачів роботи

Ситуація на ринку праці на сьогодні, на жаль, не оптимістична. Офіційно безробітних у 4,5 раза більше, ніж вакансій, розповіли «Телеграфу» у Кременчуцькому міськрайонному Центрі зайнятості.

Структура ринку праці теж змінилася. Якщо раніше серед шукачів роботи переважали люди з вищою освітою, а робітники були в дефіциті, то тепер вони – теж безробітні. Наприклад, ще на початку року у Центрі зайнятості пропонували вакансії електрогазозварників. У архіві «Телеграфа» ми знайшли фото 2008 року – там кілька листів з такими вакансіями! Тепер станом на 20 червня 39 електрогазозварників шукає роботу.

– Раніше основні підприємства міста – вагонний, КрАЗ, сталеливарний завод завжди подавали вакансії. Останнім часом подає лише вагонний завод, та й то, якщо раніше в них було по 30-40 вакансій, то тепер такого немає. КрАЗ час від часу подає по 1-2 вакансії. Взагалі, спостерігається дисбаланс між попитом та пропозицією на робочу силу. Наявні вакансії не відповідають професійно-кваліфікаційному та освітньому рівню безробітних. Наприклад, є 8 вакансій слюсарів-ремонтників. Але це не означає, що на них будуть влаштовані наші безробітні. Адже обладнання на підприємствах різне. Ми, тобто Центр зайнятості – посередники між роботодавцями та безробітними. А яке ж тут посередництво, коли немає вакансій? Але ми сприяємо у працевлаштуванні – робимо все, що в наших силах. Це і професійне навчання, і підвищення кваліфікаційного рівня. 31 безробітний з початку року захистив бізнес-план та відкрив власну справу: є така державна програма, згідно з якою всю суму допомоги з безробіття можна забрати одноразово і використати на розвиток власної справи, – каже Світлана Литвиненко, головний спеціаліст відділу взаємодії з роботодавцями.

Яку роботу нині можна знайти? Скільки у вас буде конкурентів? Деталі – у діаграмі.

Далека перспектива

Міська влада переймається ідеєю створення індустріального парку у районі Північного промвузла (за «Укртатнафтою»). Відповідно до проекту, планується залучити $500 млн інвестицій та створити 4225 робочих місць. Майбутній технопарк увійшов до реєстру індустріальних парків України. Але наскільки взагалі реальна ця перспектива? Ми поцікавилися точкою зору першого віце-мера Віктора Калашника, який представляв проект у Києві.

– Я думаю, після зміни курсу України на євроінтеграцію перспектива реальна, як ніколи, – висловлює він свою точку зору. – Якщо особливо в мене був песимізм восени минулого року, бо напрацювання були далекими від реалізації, то зараз з новим курсом це більш реально. Ми провели багато зустрічей в посольствах США, Польщі, Словакії. Відправною точкою для цього повинні бути зміни законодавства: і бюджетного, і в цілому, яке сприяло б розвитку технопарків в Україні. Не одні ми займаємося цим в Україні, і не всі ми в однакових умовах. Бо якщо говорити про Західну Україну, то, звичайно, там менша відстань до країн Європи. Але ми знаходимося в центрі України, і теж є перспективи. Головне питання зараз, щоб ми завершили оформлення землі під технопарк. Потрібно здійснити платіж – 10 мільйонів за землю, щоб перевести її із сільськогосподарської до промислової зони. Де ми зараз у бюджеті знайдемо такі гроші? Це питання номер один.

Газета "Кременчуцький ТелеграфЪ" №26 від 26 червня 2014р.