Навіть небо плакало за Героєм Антоном Кириловим

29 квітня Кременчук прощався з 19-річним захисником Антоном Кириловим, який загинув ще в серпні 2014 року в котлі під Іловайськом.

У березні 2014 року він пішов добровольцем на контрактну службу й воював у складі 93 окремої моторизованої бригади, в екіпажі БМП - 369. У липні брав участь в боях на лугансько-російському кордоні, після чого отримав відпустку, яку провів удома. На початку серпня Антон відбув у свою частину, а з 28 серпня вважався без вісті зниклим під Іловайськом. Останній раз його бачили при виході з Іловайського оточення на броні БМП.

З 28 серпня 2014 року близько 8 місяців мама чекала бодай хоч якусь звісточку і до останнього виглядала єдиного сина.

Довгий час тіло бійця не могли впізнати, тому він значився в списках без вісти зниклих. Герой був похований на Алеї невідомих героїв у Дніпропетровську. Нещодавно після проведення ДНК-експертизи, Антона ідентифікували.

Народився Антон Кирилов 12 грудня 1994 року в с. Піщане Кременчуцького району.

Після закінчення школи № 31 у Кременчуці вступив у ВПУ-7 і здобув професію верстатника широкого профілю - оператора верстатників з програмним керуванням. У 2013 році був направлений токарем на КВБЗ. На заводі Антон потрапив під скорочення і вирішив реалізувати свою мрію - стати курсантом, але, на жаль, не вдалося реалізувати.

Попрощатися з Антоном до міського Палацу культури прийшли його друзі, однокурсники.

Однокласники розповідають, що Антон був спортивним хлопцем, грав у футбол, любив математику, тому вирішив навчатися у технічному училищі.

“Антон був скромним, добрим, неконфліктним та небагатослівним. Він був справжнім патріотом, тому пішов добровольцем на схід”, - зазначив друг дитинства.

- Ми служили з Антоном в одній частині. У Львові підписали контракт і близько півтора місяці проходили навчання, - розповів бойовий побратим Дмитро. - У Луганську ми вчотирьох спали на 2-х ліжках, хтось біля залізяки спав, хтось покривало на себе відтягував. Після того, як деякі повиїжджали у зв'язку з проблемами зі здоров'ям, Антон одразу вимутив для себе подушку з пір'я, і постійно спав з автоматом. Антон дуже хвилювався за маму і просив не говорити їй, що знаходиться в “гарячих точках”.

Коли виносили тіло Героя, йшов дощ, ніби небо плакало за юним захисником України.

Після прощання в Свято-Миколаївській церкві, де відбулася панахида, загиблого супроводжували автоколоною до Свіштовського кладовища, де поховали в секторі Героїв АТО.

Напередодні, 28 квітня кременчужани і жителі села Піщане зустріли загиблого Антона Кирилова. У Кам'яних Потоках жінка, що працює на городі, почувши гудки автомобілів, кинула граблі, вибігла на вулицю і стала на коліна біля дороги.

Багато людей виходило, залишивши свої домашні справи, щоб зустріти 19-річного Героя.

На в'їзді в Кременчук, біля прохідної Крюковсого вагонобудівного заводу (Антон там працював якийсь час), на з'їзді з мосту і біля графіті Шевченко та ще в кількох місцях стояли городяни зі стягами України.