Коли говорять свідки: «ТелеграфЪ» привітав учасників Другої світової війни

Життя швидкоплинне, і з кожним роком війна все далі йде в історію. І з кожним роком ми, на жаль, втрачаємо ветеранів – живих свідків тих подій, хто воював, йшов на смерть за свою країну, за рідний край.

Тому важливо приділити увагу ветеранам, тим хто захищав країну, хто був яскравим прикладом для наслідування молодому поколінню, взірцем служіння народу та державі у наші дні.

«ТелеграфЪ» привітав учасників Другої світової війни з Днем Примирення та Перемоги. У 70-у річницю Перемоги над нацизмом у Європі та 70-у річницю завершення Другої світової війни «ТелеграфЪ» зустрівся з кременчуцькими ветеранами, аби спитати їх, де і як вони зустріли 9 травня 1945, який з епізодів війни став для них найбільш пам'ятним та яке їхнє ставлення до воєнних подій в Україні.
У спілкуванні учасники бойових дій зазначили, що слідкують за військовими діями на сході України: одні вважають це військовою агресією Росії, інші змовою керівництва обох держав, але при цьому дуже хвилюються за хлопців, які воюють там, як колись вони свого часу.

Лілія Харитонівна Миргородська була дуже рада підтримці та увазі

Парасковія Дмитрівна Попенко під час війни була перекладачем в організації «Шпіонаж» у Дніпровській воєнній флотилії. У складі флотилії пройшла Західний Буг, Балтійське море, річку Одер до міста Одербург, де і зустріла 9 травня 1945 року.

Володимир Михайлович Чистяков був учасником бойових дій у складі ополчення міста Новогеоргіївська, в районі села Табурище (недалеко від Кременчука), воював на Волховському, Північнокавказькому, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах, включаючи штурм Берліна.

Анастасія Самсонівна Тригуба родом з Гориславців (Кременчуцького району) під час війни була санінструктором. Отримала перелом черепа та поранення, лежала в Свердловському госпіталі 1,5 місяці непритомна. Анастасія Самсонівна досі так і живе з двома кулями в тілі, які неможливо дістати. Її «бойове хрещення» відбулося у перший день війни, коли довелося відрізати руку чоловікові ножицями, які зберігає і сьогодні. Врятувала Анастасія не одне життя, серед яких і життя 13-річного хлопчика Миколки, якому відірвало ногу та відкинуло на 4 метра, він плакав та просив: «Сестричко, приший мені ніжку».

Іван Опанасович Оксанюк 14-річним юнаком прийшов до УПА. Коли почали наступати німці, у нього не було вибору, або воювати в радянській армії (як старший брат, якого під час війни мобілізували до Радянської армії), або воювати в загонах УПА, як середній брат. Після звільнення міст у 1944 році за перебування в УПА його разом з родиною НКВС вислало до Сибіру, але через 13 років він повернувся в Україну.

Іван Георгійович Самокрик, підполковник у відставці – найстарший ветеран у Кременчуці. Брав участь у бою на Деївській горі. Після звільнення Олександрії (у грудні 1943 року) відновлював Крюківський вагонний завод, де і зустрів 9 Травня.

Дивитись проект

"Пам'ятаємо. Перемагаємо."