«Авдіївка перетворюється на другий Донецький аеропорт», – кременчуцькі бійці

Українські захисники з авдіївської промзони розповіли "Телеграфу" про ситуацію у найгарячішій точці АТО, а також як загинув 22-річний кременчужанин Олег Довбня.

«Промберги» не лише тримають, а й розширюють підконтрольну Україні територію

Невелике місто Авдіївка розташована за 22 км на північ від Донецька. З квітня 2014 року місто контролювали підрозділи так званої «Донецької народної республіки».

28 липня 2014 року в ході антитерористичної операції українські збройні сили витіснили сепаратистів. З 22 вересня терористи безуспішно штурмували Авдіївку та обстрілювали її. Починаючи з березня 2016 року бої за Авдіївку посилилися, а обстріли тривають практично щодня.

Військовим вдається не лише втримати, а й розширити контрольовану Україною територію. Запеклі бої тут майже не вщухають. За неймовірну відвагу бійців прозвали «промбергами», за аналогією з «кіборгами», які близько року тримали оборону Донецького аеропорту.

Бійці 90-го бату розповіли «Телеграфу», що за останній місяць вдалося звільнити дві вулиці, але частина міста залишаться на лінії військового зіткнення. Зараз українські військові укріплюють позиції, окопуються та роблять нові лазівки ближче до супротивника.

- Бойові дії схожі з Донецьким аеропортом. Там нас теж обстрілювали з усіх боків, - розповів боєць з позивним «Космос», який захищав Донецький аеропорт.

За словами військових, супротивник використовує «однооких» (безпілотників – ред.) для розвідки. А після накриває мінометними обстрілами.

Військові з позивними «Таксист» та «Юрец» значили, що стріляють по ним цілодобово.

- Зазвичай режим дня пов’язаний із роботою «білих людей» (місією ОБСЄ – ред.). Як тільки вони їдуть – одразу починаються активні обстріли. У хід іде заборонена мінськими домовленостями зброя. Це 120 мм, 122 мм міномети, артилерія, перехресні обстріли з кількох сторін. А у нас секретна зброя – рогатки, звичайні автомати, - додали бійці.

Попри цілодобовий обстріл, місцеві жителі не покидають свої домівки. Люди звикли до війни. Навіть вдень чутні вибухи та кулеметні черги.

- Люди швидко звикають до всього. Вони звикли до того, що тут стріляють. І в принципі перестають звертати увагу, що може щось прилетіти до їх городу, - стверджують бійці.

Немає атеїстів в окопах під вогнем

Кошмарити починає ближче до вечора. Із заходом сонця збільшується інтенсивність обстрілів українських позицій.

- Ніколи не думав, що так радітиму світанкам і боятимуся заходу сонця. Адже ти не знаєш чи доживеш до ранку, - зазначив кременчужанин з позивним «Максімус».

До війни «Максімус» служив у церкві Серафима Саровського у Кременчуці. Військовий розповів, що до армії пішов добровільномобілізованим, адже не міг довго дивитися на події, які відбуваються на сході. Боєць поділився, що не хоче бачити війни у Кременчуці, тому пішов захищати Україну на Донбасі. Після демобілізації планує повернутися до навчання у духовній семінарії та роботи в авто майстерні.

- Я і до цього вірив у Бога. А тут в цьому переконався. Був випадок коли хлопці стояли біля захисної споруди, відійшов покурити, через кілька хвилин на тому місці нічого не залишилось, - розповів «Максімус». – У кінці травня ледь сам не згорів. 30 травня ввечері терористи лупонули «термобаром», це РПГ з високою температурою. Тільки почав тушити за допомогою лопати з піском займану будівлю, як вони почали добивати з кулеметів. Воно почало зриватися. Яке там тушити. З «Бароном» встигли дістати лише «джмеля» (вогнемет – ред.). Я вже думав, що заживо згорю в бліндажі.

Про Олега Довбню з позивним «Псих»

Побратими з теплом згадують 22-річного Олега Довбню, який загинув під інтенсивним обстрілом 25 березня.

Побратими розповіли, що позивний він сам собі обрав – «Псих». 25 березня Олег заступив на чергування. Він через отвір у бліндажі дивився у бінокль, як почався обстріл. Один з уламків увійшов у ділянку тіла, не захищену бронежилетом, й уразив шийну артерію.

- Кров з нього не йшла. Ми навіть не помітили маленької дірочки. Спочатку думали, що кашель дошкуляє, а виявилося, що уламок застряг, - розповіли побратими. – Після ми радилися з лікарями. Вони сказали, що навіть, якщо б одразу виявили, його врятувати не вдалося.

- Він у мене на руках помер, - зазначив «Максімус».

Про Героя