«Після війни він мріяв відкрити ресторан...», - кохана про загиблого Євгена Садовничого

9 серпня у Рокитному кременчужани попрощався з 23-річним молодшим сержантом 93-ї окремої механізованої бригади Євгеном Садовничим. Боєць загинув на розтяжці з двома побратимами: заступником командира бойової машини - навідником-оператором молодшим сержантом Дмитром Демуренком і тимчасово виконуючим обов'язки командира взводу, молодшим сержантом Тарасом Кириченком.

Подія сталася 6 серпня в районі села Кримське Новоайдарського району Луганської області. Під час чергової зміни військові потрапили на «фугас», в якому була закладена 120-мілімітрова міна та дві «зажигалки». Ще й здетонували гранати, які бійці мали при собі.

– Євген в колоні з чотирьох йшов першим. Після вибуху «Бармен» (позивний Євгена – ред.) та «Мультік» загинули одразу. На їх місці залишилась велика воронка. Хлопців поховали в один день. «Таріка», який йшов третім (помер у кареті швидкої), його поховають завтра у Дніпрі. Лікарям вдалося врятувати життя четвертому бійцю, - зазначили побратими.

Кохана дівчина Євгена Юлія працювала разом з ним в одному із ресторанів Києва. Коли Євген вирішив служити за контрактом, тоді й зав'язалися їх стосунки.

- Я тоді працювала адміністратором, а він барменом. Женя придумував, якісь коктейлі, вивчав міксологію, повністю окунався в цю справу. Так в нього позивний і залишився - «Бармен». Через Дніпродзержинський військкомат пішов на контракт. Майже рік пробув у Пісках. Весною їх звідти прибрали. Якщо не помиляюся, їх 9-ту роту 3-го батальйону 93-ї ОМБр внесли в книгу рекордів України, як роту без найдовшої ротації. Про війну він не любив розповідати, – поділилася Юлія.

За словами дівчини, після війни Євген мріяв відкрити ресторан в якому безкоштовно пригощатимуть бійців АТО. Ресторан хотів назвати «Вулик» або «Оса», в пам'ять про загиблого побратима Володимира Цірика з позивним «Оса».

Односельчани згадують Євгена, як веселого, життєрадісного та турботливого хлопця.

– Брав участь в усіх заходах. Малесенький, худюсінький, завжди бабусі в господарстві допомагав. На нього й одна надія була, - додала сусідка.

Євген народився 10 вересня 1992 року у Кам'янському (раніше Дніпродзержинськ). У два роки залишився без батьків. Його разом зі старшим братом виховували дідусь з бабусею, які мешкають у Рокитному Кременчуцького району. Після закінчення школи у 2008 році поступив до ВПУ №7 у Кременчуці. Навчався за спеціальністю маляр-штукатур. За словами директора ВПУ №7 Миколи Несена, Євген залишив після себе пам'ять. Він разом з нині покійним вчителем зробили ремонт в приміщенні (праворуч, як одразу заходиш до холу).

- Євген був справедливим хлопцем, із золотими руками та хорошим серцем, - згадує Микола Несен.

В останній путь Героя проводжали всім селом. Голова Кременчуцької райради Андрій Дрофа та голова Кременчуцької райдержадміністрації Андрій Безкоровайний разом з депутатами та односельчани схиливши голови на колінах провели Євгена Садовничого. Після панахиди на кладовищі селі Рокитне до цинкової труни підходили попрощатися побратими. У Євгена залишились старший брат, бабуся та кохана дівчина.