14 Героїв АТО втратив Кременчук у 2016 році

Кременчук за минулий рік втратив 14 військовослужбовців у зоні проведення антитерористичної операції. Також перепоховали загиблого під Іловайськом Антона Бутиріна та двох бійців поховали у Кременчуцькому районі, один з яких мешканець Тернопільщини Ігор Сенечко та Віталій Кондаков з Горішніх Плавнів. За три роки російсько-української війни місто втратило 52 кременчужанина.

 

ЗАГИНУЛИ НА ПЕРЕДОВІЙ

 

Вашура Микола. Народився 30 жовтня 1977 року у Кременчуці. Закінчив школу №16, з відзнакою – Кременчуцьке вище професійне училище №7, здобув спеціальність слюсаря — інструментальника. Пройшов строкову службу у Збройних Силах України. Працював у службі таксі, на колісному та вагонобудівному заводах, у патрульній службі міліції.
У вересні 2014 році пішов на війну добровольцем. Один із «кіборгів» - захисників Донецького аеропорту. Старший сержант 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. У вересні 2015 року Микола демобілізувався, а вже через два місяці підписав контракт на службу у Збройних Силах України й знову відбув на фронт. Мав поранення.
Помер 30 жовтня 2016 року у Покровському під час проходження військової служби.

 

Садовничий Євген. Народився 10 вересня 1982 року у Кам'янському (раніше Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області. У два роки залишився без батьків. Його разом зі старшим братом виховували дідусь з бабусею у селі Рокитне Кременчуцького району. Закінчив вище професійне училище №7 у Кременчуці, здобув спеціальність маляра-штукатура. Пройшов строкову службу у Збройних Силах України. До мобілізації проживав у Києві, працював барменом у ресторані.
Служив молодшим сержантом з матеріального забезпечення роти 93-ї окремої механізованої бригади. Загинув 6 серпня 2016 року біля селища Кримське Новоайдарського району Луганської області - під час виконання бойового завдання, підірвався на міні. Похований у селі Рокитному.

 

 

Яценко Юрій. Народився 19 травня 1981 року. Проживав у Кременчуці. Боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України. Загинув 12 липня 2016 року біля Авдіївки Донецької області. о 5 ранку на блокпості під час бою з диверсійно-розвідувальною групою супротивника.

 

 

Кочура Максим. Народився 7 січня 1979 року у Нікополі Миколаївської області. Дитячі та юнацькі роки пройшли у с. Мозоліївка Глобинського району Полтавщини. Закінчив Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості №19, де здобув професію штукатура-лицювальника, плиточника. Потім були роки строкової військової служби у Збройних Силах України. Після демобілізації працював штампувальником на Кременчуцькому колісному заводі, згодом - робітником у будівельних організаціях та приватних підприємствах Кременчука.
З 12 травня 2015 року служив кулеметником 13-го окремого батальйону 58-ї окремої механізованої бригади. Загинув 28 травня 2016 року біля м. Авдіївка Донецької області – автомобіль, в якому їхав Максим разом із бойовими побратимами, підірвався на фугасній міні.

 

 

Довбня Олег. Народився 23 червня 1993 року у Кременчуці. Закінчив Кременчуцький колегіум №25, отримав професію штукатура-облицювальника, плиточника. Захоплювався боксом.
Пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України. Останнім часом працював у приватному охоронному агентстві. 14 серпня 2015 року пішов добровольцем. Старший розвідник 81-ї аеромобільної бригади загинув 25 березня поблизу Авдіївки Донецької області під час обстрілу.

 

 

Шаповал Володимир. Народився 10 липня 1977 року у с. Піщане Кременчуцького району. Закінчив загальноосвітню школу, Кременчуцький автомеханічний технікум. Пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України. Працював фрезерувальником у ПАТ «АвтоКрАЗ», ТОВ «Науково-виробнича фірма «Техновагонмаш». Захоплювався східним єдиноборством тхеквондо.
У серпні 2014 року мобілізований на захист України. Згодом перевівся на контрактну службу. Командир механізованого взводу 92-ї окремої механізованої бригади. Молодший сержант. 6 березня 2016 року загинув біля м. Щастя Луганської області під час патрулювання місцевості – автомобіль, в якому їхав Володимир, був підірваний гранатою.

ПОМЕРЛИ

 

Самойленко Віктор. Народився 23 липня 1979 року у Кременчуці. Після закінчення школи вступив у професійно-технічне училище, де здобув професію електрогазозварювальника. Пройшов строкову військову службу у Військово-Морському флоті Україні. Працював зварником у ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», ПАТ «АвтоКрАЗ». Любив рибалити та займатися садівництвом.
У січні 2015 року мобілізований на захист України. Оператор ракетної системи залпового вогню «Ураган» ракетного дивізіону 27-ї реактивно-артилерійської бригади Збройних Сил України. Воював у секторі «М». 9 квітня 2016 року помер від пневмонії, перебуваючи вдома у короткотерміновій відпустці.

 

Решетник Сергій. Народився 14 червня 1977 року у Кременчуці. Закінчив школу №1, а згодом Кременчуцьке професійно-технічне училище №16. Пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України. Працював у Кременчуцькому домобудівному комбінаті №3, на автоскладальному заводі, у службі таксі.
З 2014 року командир відділення 72-ї окремої моторизованої бригади. Молодший сержант. Помер 31 жовтня 2016 року у нейрохірургічному відділенні 3-ї міської лікарні міста Кременчука.

 

Ярмула Олександр. Народився 8 травня 1970 року. Проживав у Кременчуці. Після закінчення школи №29 вступив у професійно-технічне училище №22, здобув професії водія та автослюсаря.
Пройшов строкову військову службу. Працював водієм швидкої медичної допомоги у Кременчуці. Активний учасник Революції Гідності.
У 2015 році, хворіючи на цукровий діабет, приховав від медичної комісії своє захворювання, аби потрапити на фронт. Був водієм автомобіля – бензовозу 30-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Після повернення із зони бойових дій працював водієм - «далекобійником». Помер 19 жовтня 2016 року у м. Переяслав-Хмельницький від раптового загострення цукрового діабету. Похований у селі Запсілля Кременчуцького району.

 

 

Назарченко Ігор. 28 років. Контрактник ЗСУ. Загинув по дорозі на полігон в результаті нещасного випадку на залізниці. Чоловік повертався з відпустки на Яворівський полігон у Львівській області, де його підрозділ проходив бойове злагодження. Служив водієм БМП-3. У Ігоря Назарченка залишилися молода дружина і маленька дитина.

 

 

Самойленко Володимир. 56 років. Боєць батальйону "Айдар". Брав участь у Революції гідності. З першою хвилею добровольців відправився на Схід у складі афганської роти "Айдар". Рік був на війні. У Володимира Яковича були проблеми зі здоров'ям. Помер 16 червня 2016 року в київському госпіталі від зупинки серця. Прощалися з кременчужанином на Майдані Незалежності в Києві. Похований на столичному Лісовому кладовищі.

 

Сухий Ігор. Народився 18 січня 1968 року. Був добровольцем. Пішов служити 12 червня 2015 року. Був сержантом, служив у військовій частині 0425. 12 лютого 2016 року був звільнений за станом здоров'я. Довго лікувався. Помер 30 березня 2016 року - від гострої серцевої недостатності.

 

 

Осіпов Олександр. Народився 16 жовтня 1967 року у Белебей Башкирської автономної республіки. Після 10 класу Олександр втратив батьків, опікуном стала тітка Галина, яка проживала в Кременчуці. Тому він переїхав до Кременчука. Закінчив ПТУ №6 в 1986 році. Повернувся в Белебей, закінчив водійські курси. Потім знову приїхав до Кременчука. Працював водієм на КрАЗ, пізніше - водієм на міжміських рейсах. У липні 2015 роки добровільно записався в Збройні Сили України. Брав участь в бойових завданнях біля Маріуполя. За кілька місяців до демобілізації (13 червня 2016 року) був убитий в частині. Бійця виявили мертвим в спальному приміщенні військової частини в селищі Мирне Мелітопольського району. За результатами судмедекспертизи, кременчужанину завдали травм тупим предметом. У військовослужбовця були численні травми, від яких він помер. У Олександра залишилася дружина і дорослий син Олексій. В ході першочергових оперативних заходів поліція затримала підозрюваного в злочині.

 

 

Андрейко Петро. Народився 20 липня 1957 року. Старший лейтенант добровольцем пішов служити у лютому 2015 року. З 27 лютого до 19 серпня 2015 року був начальником радіорелейної станції центру зв'язку у в/ч 0805. Після служби повернувся додому за станом здоров'я та продовжив роботу у територіальній обороні міста командиром взводу. Помер 20 листопада від проблем з серцем, йому стало погано прямо на вулиці.

 

 

Перепоховали загиблого під Іловайськом Антона Бутиріна та двох бійців поховали у Кременчуцькому районі, один з яких мешканець Тернопільщини Ігор Сенечко та Віталій Кондаков з Горішніх Плавнів.

 

Бутирін Антон. Народився 1 січня 1978 року у Кременчуці. Старший навідник ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади. Сержант загинув 28 серпня 2014 р. поміж селами Новозар'ївка та Войкове Старобешівського району Донецької області при спробі бригади розблокувати військові частини, що опинились в Іловайському котлі. 16-го вересня 2014 р. тіло Бутиріна А.В. ексгумували та привезли до Запоріжжя пошуковці місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). У 2016 році ідентифікований за експертизою ДНК. Антона Бутиріна перепоховали у серпні через 2 роки після смерті.

 

 

Кондаков Віталій. Народився 29 листопада 1973 року у Горішніх Плавнях (раніше Комсомольськ). Кадровий військовий. Учасник антитерористичної операції на Сході України.
Заступник начальника електромеханічної служби Азово-Чорноморського регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України. Капітан 3-го рангу.
1 січня 2016 року помер під Маріуполем Донецької області від гострої серцевої недостатності. Похований у с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району.

Сенечко Ігор. Народився 10 травня 1989 року. Неодружений. Проживав у Тернопільській області. Призвали Теребовлянським районним військовим комісаріатом Тернопільської області. Проходив службу у в/ч В-5341 "Польова пошта". Частина дислокується в зоні АТО (Донецька область). 26-річний Ігор загинув у частині 19 січня близько 19.00. Причиною загибелі солдата, попередньо, називають необережне поводження зі зброєю. Ведеться розслідування. Мама Ігоря проживає у селі Мирне Кременчуцького району, там його й поховали.