Чому Кременчук такий депресивний: погляд художника на кременчуцьку рекламу

«ТелеграфЪ» поспілкувався з художницею Оксаною Бойко. Нещодавно вона увійшла до оновленого складу Ради по дизайну міського середовища і рекламі. Наразі на оновлену Раду громада покладає чималі сподівання – ми очікуємо, що саме ці професіонали та ентузіасти наведуть лад з неоковирною та агресивною рекламою на кременчуцьких вулицях та почнуть облаштовувати у нашому місті симпатичні затишні куточки громадського відпочинку.
Рада складається з п’яти профільних чиновників, представника бізнесу та представників творчих професій (художник, скульптор, дизайнери). Нам цікаво було почути пропозиції щодо облаштування міста та наведення ладу з рекламою саме від художника. Слухайте, що вона розповіла.

Оксана Бойко, кременчужанка, закінчила Кременчуцьку художню школу (1986–1991рр.). У 1993–1998 навчалася у Криворізькому державному педагогічному університеті, художньо-графічний факультет. У 2002–2004 навчалася у магістратурі Українського Вільного Університету (УВУ) у Мюнхені (Німеччина). Отримала ступінь магістра. У 2004–2006 вчилася у докторантурі УВУ. Захистила докторську. Наразі має ступінь доктора філософії.

Про мрії і сподівання

– Пані Оксано, ви стали членом Ради по дизайну міського середовища. Які ідеї сподіваєтесь реалізувати?

– Я сподіваюсь, що Кременчук стане туристичним осередком, містом. куди хотітимуть приїжджати люди. Ми маємо прекрасний Дніпро, це такий чудовий простір, і нову молоду команду влади, яка активно узялася за облаштування цього міста, створення тут цікавого простору.На жаль, у Кременчуці обмаль старовинних, історичних будівель, він дуже постраждав під час другої світової війни. З одного боку – це великий мінус, та з іншого така структура міста дає величезні можливості для його облаштування новими, оригінальними вуличними композиціями та креативними місцями відпочинку.

 – У чому бачите найсерйознішу проблему міського середовища?

– Це перевантаження інформаційного простору. Вулиці переповнені інформацією, яка агресивно, без запрошення вдирається в життя кожної людини, лізе їй в очі. Не люди мають вийти на вулиці і позривати ті афіші та банери, які муляють нам очі на кожному кроці. Натомість ті, хто оплачує ці банери, мають підвищувати свій рівень культури.

– Це ви про вуличну рекламу?

– Так. Звісно, торгівля неможлива без реклами, але треба підійти до цього творчо. Зараз такий цікавий час! Існують речі, які привертають увагу не своїм величезним розміром, а оригінальністю. Крім банерів існують, наприклад, кінетичні скульптури, птахи, які рухаються, біля них можна стояти годинами і спостерігати. Існує, нарешті, світло – европейці проводять світлові фестивалі, вони мають шалений успіх.

– Що ви порадите кременчуцьким власникам величезних банерів та супермаркетів, чия реклама найнабридливіша та агресивна?

– Я би порадила, щоби вони відкрилися до людей. Це дуже сумно, коли ти заходиш до маркету і наче опиняєшся у коробочці без вікон, бо вони завішані рекламними щитами. Вікно – це можливість контакту з вулицею, з покупцями, які цією вулицею йдуть, це простір, де можна зробити гарні композиції.

Про симпатичні місця у Кременчуці

– Ви бачили такі гарні композиції та симпатичні місця у Кременчуці?

– Мені дуже подобається Львівська майстерня шоколаду, людина там сидить і дивиться на вулицю, це елемент спілкування. Дуже сподобались інсталяції з кольоровими парасольками, які застосували одразу кілька компаній. Дуже сподобалось дерево біля «Бургеру», обмотане м’якими кольоровими шарфиками і величезне відкрите вікно – так приємно було сидіти і пити там каву. Це нагадало мені залізничну станцію в одному малесенькому австрійському містечку. Я подорожувала там восени, було дуже холодно, на станції не було жодної людини, втім сидіння там були вкриті в’язаними чохлами, щоб подорожня людина сіла на щось тепленьке і відчула себе у затишку…

Про Правила

– Яким чином ви пропонуєте привести до ладу кременчуцьку вуличну рекламу?

– Я думаю, було би справедливо визначити загальні умови для всіх, хоч ти мільйонер, а хоч власник малесенького магазинчику. Наприклад, має бути визначена певна висота літер, яку не варто перевищувати, бо тоді вона буде некоректною і диспропорційною. На мою думку, варто вкладати гроші не у виготовлення величезних рекламних щитів, а докласти зусиль, аби поруч із вивіскою вашого закладу був гарний, чепурний фасад будинку, щоб сходи були зручними і не слизькими, тоді люди хотітимуть туди заходити!

Найбридкіше місце у Кременчуці

– Назвіть місце у Кременчуці, яке ви вважаєте найбридкішим?

– Є таке місце, де я проходжу, не підводячи очей. Це оте страшне місце, перехрестя перед в’їздом на міст, де стоїть супермаркет АТБ, Центральний ринок і купа якихось малесеньких магазинчиків. По-перше, воно дуже небезпечне для людей, на тому перехресті ніколи не розумієш, коли тобі бігти і куди тобі бігти, чи ліпше стояти, а ліпше взагалі те місце оминати. Так сумно дивитися на ті рекламні щити, якими там геть усе заліплено так, що й неба не видно. Раніше, коли зробили реконструкцію Центрального ринку в українській стилістиці, я із задоволенням ходила туди за молочком, а зараз, коли все те позаліплювали рекламою, оминаю те місце десятою дорогою.

Найгарніше місце у Кременчуці

– Назвіть найгарніше для вас місце у Кременчуці?

– Це місце на тому березі, де Дніпро розділяється на два рукави, посередині там великий острів. За ним Занасип, а на крюківському боці чарівна місцина, де немає людей, там серед дерев гуляють чаплі, баклани. Ми з сином зранку ходимо туди на прогулянку з собачкою. Чаплі нас навіть не бояться, мабуть, о сьомій ранку вважають нас своїми. Там невимовно красиво! Сину дуже подобається парк Миру, там є техніка, є простір, де можна поїздити, йому дуже подобається. Також нам сподобався Міський сад, щоправда, лебедів побачити не вдалося.

Про Небо і рекламу на мосту

– Пані Оксано, що у кременчуцькій вуличній рекламі вас не влаштовує та дратує найбільше?

– Мені на вулицях не вистачає Неба! Його не видно. Це тому, що кожен кременчуцький рекламодавець переконаний: якщо він розташує свою рекламу якнайвище, вище за всіх інших, його неодмінно побачать. Це правда, його побачать, але як же ці задерті догори банери та величезні щити давлять на мозок! Розумієте, якщо ви хочете, щоб люди не мали депресій, то поверніть їм Небо! Не закривайте від них усе те прекрасне, що існує в житті і у природі. Я живу у Крюкові, там моя майстерня, і ми з сином велосипедами їздимо через міст. Я на своєму велосипеді, син – на своєму, а наш собачко біжить через міст на своїх чотирьох лапках (сину Оксани – 10 років, вперше він самостійно переїхав міст у 8 років; собачка – породи грейхаунд, ред.). Для мене міст – це кілька хвилин милування природою, можливість насолодитися красою навколишнього світу – Дніпром, лелеками, качечками. І як мені сумно, коли замість цього я маю кожні п’ять секунд бачити перед очима рекламу про те, що у якомусь супермаркеті щось там відбувається! Це неправильно! Для мене, як для водія, така ситуація з рекламою на мосту – це небезпека. А для мене, як для художника, це просто боляче.

– Як ви сподіваєтесь вирішувати цю проблему?

– Виключно через діалог з бізнесом. Люди, які відповідають за перенасичений рекламою простір нашого міста, багато подорожують. Їм подобається мандрувати ляльковими австрійськими містечками та прекрасними містами Італії. Чому ж, повертаючись додому, у Кременчук, вони роблять таке з нашим містом? Хіба ми гірші? Вибачте, люди добрі, навіть свині не роблять такого там, де живуть!

Плани найближчих покращень

– Розкажіть, який проект ви плануєте реалізувати щонайшвидше?

– Найперше хочеться почати рухати агресивну міську рекламу до більш мистецької. Я готова в дарунок безкоштовно зробити творчий проект для якогось проблемного закладу, наприклад супермаркету, де найагресивніша та найнабридливіша реклама. Звісно, робити проект має сенс, якщо буде добра воля господарів маркету, щоб втілити цей проект у життя. Це був би крок до переоблаштування нашого міста, до його гармонізації. Надалі до цього мають долучатися дизайнерські бюро, треба, щоб над проектами працювали різні люди, але за єдиними правилами. Другий надважливий проект – створення в місті меморіалу військовим. Вже зроблені ескізи, проект передбачає не лише зону пам’яті Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО, а й масштабну реорганізацію паркової зони у стилі українського рушника, створення української алеї з кованими скульптурами.

І, звісно, я б хотіла реалізувати проект архітектурно-паркового комплексу мистецької школи. Цей проект я захищала у Мюнхені, розробила його для Кременчука і дуже хотіла б втілити у життя ідею, яка живе вже 12 років у моїй уяві.

Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО