Кручі, італійські вулички та поросятко: у Кременчуці відкрилась ну дууууже позитивна виставка

16 березня у кременчуцькій галереї ім. Наталії Юзефович відкрилась виставка головного редактора газети «Для дому і сім'ї» Валентини Слюсар «Любов та море позитиву». Це перша виставка художниці. 

Валентина почала писати картини не так давно — з 2014 року, після трагічних подій на Майдані. Таким чином вона намагалася якось пережити той шок, що отримали усі українці.

На відкриття виставки прийшли знайомі, друзі, рідні, чоловік, мама й тато Валентини. Тітка подарувала художниці коровай та побажала, аби не одне сторіччя племінниця радувала людей своїми картинами.

Валентина Слюсар розповіла, що її мама також починала малювати без спеціальної освіти:

- Мама почала писати картини у 60 років. Я хочу сказати, що не потрібно відмовлятися від своїх бажань.

На виставці представлено 25 картин. Більша частина з них написані за перший рік творчості художниці.

- Якось так життя склалося, що зараз я менше пишу. Перерви великі, по півроку. Більше 20-ти картин написані за перший рік. Завдяки своїм друзям я прибрала руки від перших картин. Бо мені увесь час хочеться щось доробити, переробити. Особливо зараз, коли я більш критично на них дивлюся. Але близькі сказали мені - не роби цього, бо то був такий настрій, такий рівень. Залишай їх такими, які вони є. Тепер маю змогу відслідкувати певну динаміку. 

«Є в моєму арсеналі такий інструмент, як ганчірка»

Валентина розповідає, що більша частина її творів написана мастихіном.

- Усі звикли, що у художника пензлі. Колись на одній із виставок сподобалися мені картини художника Ярового. Вони були виконані мастихіном. Я тоді ще не знала, що це таке. Начебто, якоюсь лопаточкою нанесено. Дізналася, що то за лопаточка. Так і пішла ця любов до мастихіну. Тим більше, що ним можна робити, як об'ємні роботи, так і акварельного ефекту досягати, - розповідає художниця.

Ще частину картин В. Слюсар написала простою ганчіркою.

- Є в моєму арсеналі такий інструмент, як ганчірка. Хтось, можливо, думає, що вона лише для того, аби витерти щось. Ні. Нею теж можна працювати. У цьому нічого дивного немає. На одних із онлайн-курсів, я познайомилася із сімейною парою художників. То вони працюють бавовняними шкарпетками. Одягають на руку і працюють. Запевняють, що це зручно. Я не пробувала, не знаю. Можливо, колись спробую. 

«У мене є експерти»

За словами Валентини, як тільки вона створює картину, одразу фотографує її та відсилає своїм близьким «експертам».

- У мене є свої експерти: сусідка, колега Таня, рідні та знайомі. Зараз у них є можливість просто спокійно подивитися на картини. А так вони ж як солдати, завжди в напрузі: бо знають, якщо на пошту прийшло фото нової картини, то необхідно кидати все, сідати й роздивлятися та написати, або сказати свою думку. І мама моя теж знає, якщо я телефоную - то це вже буду допит влаштовувати, що та як.

«Запитую чоловіка, ну як тобі моя картина. Дивиться й каже - «Все добре, але не вистачає поросятка»

Ось що Валентина розповіла нам про свої картини.

«От запитую чоловіка, ну як тобі моя картина. Дивиться й каже - «Все добре, але не вистачає поросятка. Жартував так. І отака «рецензія» була на кожну мою картину. Ну, і я пожартувала - домалювала поросятко - на день народження йому зробила такий подарунок»

«А це - кременчуцькі кручі. Це там, де я виросла — село Максимівка. На цьому місті зробила купу фото».

«Це - моя річка, це річка з голови. Всі питають - чи то Псел, чи Сула: ані Псел, ані Сула, а моя річка»

«А це картина за мотивами відеоуроків художника Сахарова. От мені сподобався один із його сюжетів - я його відтворила, але по-своєму. Копіювати не люблю».

«А цю картину намалювала для людини, яка мені в скрутний час подарувала надію... Дуже їй вдячна. Попрохала картину на час виставки...».