Ці будинки можуть зникнути як пам’ятки архітектури

Кременчуку чимало років, у нього славна історія, натомість автентичних історичних споруд у нашому місті залишилось дуже мало. За офіційною статистикою, під час Другої світової війни 97% забудови лівобережної частини міста було зруйновано частково або повністю. Тобто від історичної давнини нам залишилось 3%. З роками і ці 3% потроху танули, натомість те, що залишилось, узяли під охорону?–?включили до списку об’єктів культурної спадщини Кременчука та надали їм статус пам’яток архітектури та історії місцевого значення. За законом «Про культурну спадщину» (ст. 22), такі об’єкти забороняється зносити, змінювати, замінювати та переміщувати. Завдяки цьому будинки-пам’ятки ще живі та не знесені задля нової забудови.

Аж раптом керівники міста заговорили про необхідність позбавити значну кількість будинків-пам’яток охоронного статусу. Начебто для того, щоб їх таким чином відремонтувати та зберегти. Та чи дійсно керманичі міста хочуть їх зберегти?

Першим публічно озвучив ідею позбавити історичні будівлі охоронного статусу віце-мер з питань будівництва Дмитро Кравченко. Це сталося у листопаді 2016-го на засіданні комісії з питань архітектури. Дмитро Кравченко переконував присутніх, що, аби не втратити історичні будівлі, їх треба виключити зі списку пам’яток архітектури. І понад годину члени комісії сперечалися, чи варто позбавляти охоронного статусу ансамбль будинків на вулиці Приходька (одразу біля з’їзду з мосту) та ансамбль житлових будинків у районі Палацу культури КрАЗ.

Відстоюючи свою пропозицію, віце-мер Кравченко сказав:

–?Якщо житловий будинок є пам’яткою архітектури, то ремонт даху та заміну вікон погоджують у Полтаві. Згідно з законодавством, такі будинки не підлягають капітальному ремонту, а лише реставрації. На жаль, ні у Кременчуці, ні на Полтавщині таких спеціалістів немає.

Через деякий час віце-мер Кравченко повернувся до своєї ідеї і вдруге публічно її озвучив на засіданні у мерії вже 22 березня 2017-го року. Цього разу віце-мер з будівництва заявив, що Кременчуку треба створити Програму реставрації будинків, які мають архітектурну цінність. Натомість, щоб запровадити програму, місту потрібно просити Полтаву (облдержадміністрацію) дозволити позбавити ці історичні будинки охоронного статусу пам’яток архітектури.

Віце-мера підтримав і мер міста Малецький. Він також заявив, що краще виключити будинки з переліку об’єктів під охороною та відреставрувати за рахунок міста. Журналісти запитали мера, чи не станеться так, що після зняття охоронного статусу історичні будинки будуть просто знищені? Мер відповів:

–?Нет, не получится. Список охраны?–?это то, что позволяет спрятаться нерадивым собственникам. Они говорят, что не могут ремонтировать или реконструировать дома, нужно согласие категорийной организации, а такой в городе нет, и даже в Полтавской области нет.

Абсурдність заяв посадовців
«ТелеграфЪ» вразила, м’яко кажучи, абсурдність заяв керівників міста. У листопаді 2016-го віце-мер Кравченко вимагає позбавити історичні будівлі охоронного статусу, щоб їх капітально відремонтувати. Він скаржиться, що об’єкти під охороною можна лише реставрувати, а це складно. Через три місяці віце-мер заявляє, що місту потрібна Програма реставрації історичних будівель і заради цього їх потрібно позбавити охоронного статусу. Але ж це абсурд. Будинки, які втратили статус пам’ятки архітектури, немає сенсу реставрувати?–?їх можна вже просто ремонтувати. Тоді навіщо віце-меру Програма реставрації будинків, які мають історичну цінність? Чи не заплутався віце-мер у своїх аргументах?

Заява мера теж викликає подив. І сумніви, звісно. Відповідаючи журналістам, він каже, що «на ремонт чи реконструкцію будинку під охороною потрібен дозвіл категорійної організації, а такої немає в місті, і навіть у Полтавській області немає».

Натомість Кременчуцьке Управління архітектури та містобудування у відповіді «Телеграфу» зазначає, що «роботи по ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків, що є об’єктами культурної спадщини, виконуються за наявності письмового дозволу управління культури і туризму Полтавської обласної адміністрації за поданням висновків управління культури і туризму виконкому міської ради» (п. 1.7. Порядку утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території м. Кременчука).

Тобто на такі роботи треба мати дозвіл облради, виданий на підставі подання кременчуцького управління культури і туризму. Останнє розташоване в одному з мером приміщенні виконкому. А облрада теж недалеко, в Полтаві. То чому мер каже журналістам про відсутність «категорійних організацій»?
Невже міський голова та його віце-мер не знають того, що знає управління архітектури?–?Порядку робіт, затвердженого міськрадою?

Тоді вони мають знати текст закону «Про охорону культурної спадщини», статтею 26 якого передбачено, що реконструкція, ремонт та реставрація пам’яток місцевого значення відбувається за письмовим дозволом обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції.

Кременчуцькі будинки, які наші посадовці хочуть позбавити охоронного статусу,?–?пам’ятки місцевого значення, отже їх ремонтують та реставрують через дозвіл облдержадміністрації. То про які загадкові «категорійні організації», яких «не існує в області», розповідають журналістам мер та віце-мер?

За версією «Телеграфа», суперечливість заяв посадовців дає серйозні підстави для сумнівів у їхніх «благих» намірах. Бо порядок реставрації та навіть ремонту існує, і аби у влади було бажання відремонтувати будинки, вона могла би це зробити?–?як, наприклад, вагонобудівники, які капітально відремонтували 9-ту школу, зберігши історичний фасад будівлі.

Про реальні цілі можновладців ми дізнаємось з часом. На жаль, це може статися запізно і місто назавжди втратить історичну спадщину.

125-квартирний – будинок-епоха
(вул Соборна, 32/29, дім з баштою)

Будинок зводився у 30-х роках. Це був найбільший житловий будинок у Кременчуці і звели його за об’єднані кошти міських житлових кооперативів. Тоді дім будували у стилі конструктивізм. Під час війни будинок, як і майже весь Кременчук, зруйнували.

Відновлювали його за індивідуальним проектом архітектора Топпера вже у стилі українського бароко. Встигли завершити будівництво до знаменитої Постанови 1954-го року «про ліквідацію архітектурних надлишків», тому будинок прикрашений такими «надлишками», як розірвані щипці, сандрики, декоративні грати балконів тощо.

«Kofan'y» можна все!
Попри те, що 125-квартирний має статус пам’ятки архітектури, його перший поверх рясніє лоскутними прибудовами різних магазинів. Найнахабніше розгорнувся «Kofan»?–?замалювали у свої кольори значну частину будівлі (на фото).

«ТелеграфЪ» запитав керівника міського Управління культури і туризму Володимира Кондрашова, хто ж дозволив таке зробити з історичною будівлею? Пан Кондрашов відповів:
–?Ми не дозволяли. Ми викликали господарів, попередження склали, є висновок, на Полтаву написали. Вони сказали, що ніхто нічого не впорядковував, не давали їм дозволи офіційні ні архітектура, ніхто.

Будинок із баштою (Соборна, 5/9)

Будинок зводили у 50-х роках, робив це Військпроект квартирно-експлуатаційного управління Київського військового округу, архітектор Поліщук. Будинок прикрашають елементи українського бароко: щипці, геральдичні щити та ліпні розетки. А ось симпатичну башточку прибудували вже значно пізніше, в часи Незалежності.

«Жилгородок» в районі ПК «КрАЗ»

Цей кременчуцький «жилгородок»?–?без перебільшення окраса Кременчука. Три його провідних будинки?–?єдині на все місто зразки українського авторського бароко.

Весь «жилгородок» будував генерал Гідрат, військовий інженер-будівельник. Він був керівником проекту. Звести «жилгородок» встигли до Постанови 1954-го року про боротьбу з архітектурними надлишками. А будувався «жилгородок» для робітників мостового заводу?–?так тоді називався завод «КрАЗ».

Кутовий домінантний будинок на розі проспекту Свободи і вулиці Маяковського виконаний за проектом Добровольського?–?головного архітектора Києва, людини, яка у післявоєнні роки відбудовувала Хрещатик та Дарницю. У Кременчуці були застосовані проекти повторного використання?–?тобто кілька кременчуцьких будинків у «жилгородку» виконані за проектами Добровольського, які він робив для київської Дарниці. Придивіться до колон на будинку, ви побачите знамениті каштани?–?символ Києва. Також будинки прикрашають декоративні розетки, щипці, шишки та інші елементи колоритного українського бароко.

Натомість паплюжать будинок на розі та сусідній із ним прибудовані різнокаліберні сучасні балкони?–?у когось білі пластикові, у когось коричневі. І звісно ж, нівечить історичний будинок вивіска та східці магазину будматеріалів.

Натомість є і позитивний приклад?–?на будинку №?78 поміж колонами вмонтований сучасний балкон (на фото), який за своїм стилем відповідає загальній стилістиці історичної споруди.

Школи в зоні ризику

Як стало відомо «Телеграфу», охоронного статусу влада планує позбавити кілька шкільних будівель. Першими на черзі стоять школи №№?13, 14 та 9. Влада посилається на те, що у школах мають міняти старі вікна на металопластикові, а у школі, яка має статус пам’ятки, це зробити неможливо, бо потрібен відповідний дозвіл. І ремонтувати таку школу теж неможливо, поки вона є охоронним об’єктом.

«ТелеграфЪ» пропонує читачам подивитися уважно на фотографії будівель шкіл №№?13,14 та 9. Як бачите, геть усі вікна по фасадах вже металопластикові. У 13-й їх поміняли якраз перед тим, як за розпорядженням колишнього міського голови Бабаєва школу закрили, а будівлю передали Автозаводському райсуду. І нікого не зупинило, що це охоронний об’єкт культурної спадщини.

По фасаду 14-ї школи теж вже стоять пластикові вікна. І там повним ходом йде ремонт, хоча віце-мер Кравченко стверджував, що будівлі під охороною неможливо ремонтувати.

Нарешті, перед вами 9-та школа, теж об’єкт охорони. Її капітально відремонтували за рахунок вагонобудівного заводу?–?і цей ремонт виявився можливим, аби лише було бажання. До речі, фахівці-мистецтвознавці стверджують, що вагонобудівники максимально коректно зробили ремонт, повністю зберегли зовнішній вигляд старого фасаду.

Зняття охоронного статусу зі шкіл непокоїть «ТелеграфЪ» найбільше. Школи набагато простіше і дешевше знищити, ніж житлові будинки?–?бо нікого не треба відселяти. Можна просто закрити школу через оптимізацію-мінімізацію та ненаповнюваність?–?як, власне, і зробила попередня міська влада з 14-ю та 13-ю школами. Їх закрили. Та історичні будівлі не можна знести, бо вони під охороною (ст. 22 ЗУ «Про культурну спадщину»). Якщо ж позбавити їх охоронного статусу, можна буде знести та побудувати на їхньому місці багатоповерхівку чи торговельний центр. Власне, на подвір’ї 13-ї школи, на колишньому спортмайданчику, вже будують багатоповерхівку.

Історична довідка:
13-та школа збудована у 1934–1936 роках минулого століття. Вона зведена однією з перших в Україні за типовим проектом, розрахованим на 800 дітей. До війни 13-та була школою №?16 імені Максима Горького. Тут вчився Герой Радянського Союзу Ткаченко, меморіальна дошка на його честь все ще знаходиться на фасаді будівлі.

Також на шкільній будівлі розміщена меморіальна дошка кременчужанина Костянтина Ємельяненка?–?сина репресованого, підпільника, який загинув вже після визволення Кременчука?–?закрив собою амбразуру ворожого доту.

Після того, як радянські війська звільнили Кременчук, 13-та школа дуже обгоріла, і навіть не через війну, а через новорічну ялинку. У школі влаштували новорічне свято та встановили ялинку?–?вона загорілася, через неї запалала і школа. Її відновили у 50-х роках.

9-та школа має цінність як автентична будівля. З усіх кременчуцьких шкіл лише вона та 6-та не були зруйновані під час Другої світової війни. Будівля 9-ї школи?–?зразок кременчуцької архітектури 30-х років. Під час війни у школі розміщувався полк Кременчуцької дивізії народного ополчення. До цього полку пішли не лише вчителі 9-ї школи, а й старші учні.

14-та школа, на відміну від 9-ї, була зруйнована під час війни, її відновили у 1948-му?–?через три роки після закінчення війни.

Дві «сталінки» на розі Соборної та Небесної Сотні

Домінантні будинки на розі вулиць зведені за проектами повторного використання архітектора Топпера. Під час їхнього будівництва здійснювався авторський контроль. Це гідний приклад монументальної «сталінської» архітектури.

«Жилгородок» №3 на з’їзді з Кременчуцького мосту

Цей «жилгородок» – приклад неокласицизму, дуже гармонійний ансамбль споруд, який відіграє вирішальну роль у формуванні структури Крюкова. Це єдиний у Кременчуці архітектурний ансамбль, збудований за цілісним проектом.

До речі, на кутовий будинок, що стоїть біля мосту, спеціально прибудували декоративну башточку – адже він перше, що бачили гості міста, з’їжджаючи з мосту.

«Жилгородок» будувався як завершений житловий комплекс – на його території одразу передбачили дитячий садочок, бібліотеку, магазин тощо. Ще одна його цінність – пропорції. Фахівці кажуть, що людям у цих будинках так зручно, бо розміри приміщень співвідносяться із розмірами людини, тому людям там не затісно, і стеля не занизька й не зависока. Далі вже так не будували, у 60-х з’явилось розпорядження будувати житлові масиви, звідти виросли знамениті «хрущовки» з малесенькими кухнями та мікроскопічними вбиральнями.

«Мені не дано зрозуміти цю викривлену логіку!»
Після публічних заяв кременчуцьких можновладців щодо позбавлення історичних будинків охоронного статусу, «ТелеграфЪ» звернувся за коментарем до фахівця. Ми зустрілися з Аллою Лушаковою?–?кандидатом мистецтвознавства за спеціалізацією «теорія та історія архітектури та реставрація пам’ятників».

Наразі пані Алла викладає в національному університеті ім. Остроградського, раніше тривалий час працювала директором Кременчуцького краєзнавчого музею. «ТелеграфЪ» запитав:
–?Пані Алло, як ви оцінюєте заяви керівників міста про необхідність позбавити історичні кременчуцькі будівлі охоронного статусу заради їхнього збереження та проведення там ремонтів?
–?На жаль, мені не зрозуміти цю викривлену чи, можливо, надто казуїстичну логіку. Я звикла мислити за прямою логікою?–?можливо, це неправильно, але це так. А якщо мислити за прямою логікою, неможливо зрозуміти?–?як це так: щоб зберегти, треба викреслити ці будівлі зі списку об’єктів під охороною?! Ну як же це так? Адже списки об’єктів під охороною складаються саме задля їхнього збереження! Таким чином зберігаються споруди, які пов’язані з якимись дуже визначними для країни чи нашого міста подіями та людьми. Ці будинки, наприклад, єдиний у місті зразок стилю українського бароко, а ті мають історичну цінність, бо там жив Герой Радянського Союзу, або талановитий поет, або збиралися підпільники! На інших будівлях?–?я про школи?–?встановлені меморіальні дошки на честь героїв, які тут вчилися. Такі речі не можна знищувати, бо чим далі ми відходимо від певних подій, тим менше пам’ятаємо, так влаштована людська пам’ять. Саме тому люди і почали зводити пам’ятники та зберігати пам’ятні споруди. Це?–?історія нашого міста, і ми маємо передати її нащадкам, аби не творити місто без історії, без минулого і без пам’яті.

Усі об’єкти, про які розповів «ТелеграфЪ», на даний час перебувають під охороною як пам’ятки архітектури або пам’ятки архітектури і історії місцевого значення на підставі рішень органів місцевого самоврядування починаючи з 1988 року. Найсвіжіший документ, який підтверджує статус згаданих будівель та споруд – Наказ управління культури Полтавської ОДА №196 від 03.06.2013р.

«ТелеграфЪ» висловлює подяку кандидату мистецтвознавства Аллі Лушаковій за допомогу у підготовці історичної довідки