Таємниці Кременчука: де шукати вулицю-річку та вулицю Веселу

Вулиця Весела та особняк Немеця

Вулиця 1905 року колись називалася Веселою. І не дарма: бо тут був цілий квартал «червоних ліхтарів», де продавали любощі. Бережинський, власник одного з таких закладів, хотів побудувати у Кременчуці церкву. Пішов до міської думи, але йому не дозволили, бо займався він грішною справою. Проте за гроші від повій дозволили побудувати казарми для солдат…

Крім того, на Веселій розташовувалася борошномельна промисловість, зберігся особняк власника млина – єврея Бені Іцковича Немеця. Нині у цій будівлі знаходиться лабораторія шкірно-венеричного диспансеру.

До речі, за часів Російської імперії прізвища євреям давали за їхнім родом занять або за походженням. Цим і пояснюється прізвище Немець.

Згодом на вулиці Веселій був сад Бера – чеського німця, який розпочав озеленення міста.

Казарми у Кременчуці

Казарми 36-го Орловського піхотного полку, які були збудовані за гроші від «грішного» бізнесу на вулиці Веселій, не збереглися. Але збереглися інші.

На вулиці Троїцькій ми бачимо симпатичні будівлі з елементами середньовічної архітектури – зубцями-бійницями. Це колишні казарми 35-го піхотного Брянського полку.

На початку вулиці Небесної Сотні, біля мосту, знаходиться триповерховий будинок. Спочатку то був колись цукровий завод. На ньому працювали за копійку покарані злочинці з вирваними носами, вухами – півтора-два сторіччя тому були жорсткі методи покарання. Потім у будинку розташували військові казарми, а згодом будівлю віддали залізничникам під житло.

Вулиця-річка

Вулиця Мазепи називалася Єленською вулицею. Там, де нині розташована швацька фабрика, була водойма, били джерела – і вода текла по всій вулиці. Через водойму прокладали містки, щоб можна було ходити. Був навіть міст, через який ходив потяг – на цій же вулиці, стверджує краєзнавець.

Отака революція у Кременчуці...

Одна з тематичних екскурсій краєзнавця Євгена Бергера присвячена колишнім артскладам. Дорогою він розповідає цікаві історії про кременчуцькі вулиці. В кінці нинішньої вулиці Небесної Сотні, яка веде на артсклади, був спиртовий склад.

Під час  перевороту 1917 року склад розграбували, спирт випили – і кілька днів частина населення Кременчука ходила п’яненькою – отака в нас революція…

Арсенал на цвинтарі

Під час однієї зі своїх екскурсій Євген Бергер розповів і про сумні таємниці, які зберігає територія колишніх артилерійських складів, які існували в радянські часи, а в наш час були розформовані, боєприпаси вивезені. Тепер кожен охочий може помилуватися озером на території колишнього військового арсеналу. Доступу до водойми раніше не було, бо артсклади, як і належить, ретельно охоронялися. І ховали сумну таємницю міста.

Задля будівництва артскладів свого часу знищили низку секторів цвинтаря: російський, польський, тюркський, караїмський та інші. Гіркі наслідки вандалізму можна побачити і сьогодні: подекуди стежки на артскладах «укріплені» могильними плитами. Повалені пам'ятники, розкопані могили та обвалені склепи - таку картину можна сьогодні побачити на артскладах.

Як розповів Євген Бергер, у 30-ті роки, коли будувався канал «Москва-Волга», мармурові пам’ятники з кременчуцького цвинтаря вивозили на будівництво каналу. А що залишилося – розбили та вимостили дамбу «Кременчук-Власівка».

На старому єврейському кладовищі ми теж бачимо повалені могильні плити.

Ми бачимо й будівлю намогильної споруди, яку нещодавно підпалили. Свого часу споруду звели французькі євреї-хасиди, довідавшись, що у Кременчуці похована донька цадіка рабе Нахмана – видатного проповідника хасидизму. Того самого цадіка Нахмана, на могилу якого в Умані щороку з’їжджаються тисячі євреїв-паломників, щоб святкувати єврейський Новий рік – Рош Ха-Шана. Єврейський цвинтар у Кременчуці теж міг би стати туристичним об’єктом, вважає Євген Бергер.

Та поки що частина історії Кременчука занедбана.

У подальшому ділянка площею 11,9 га, де розташовані поховання, стане меморіальним комплексом – рішення ухвалила міська рада у 2015 році. Але час плине, а вандали продовжують руйнувати могили…