У ГО «Європейський клуб» рік працював волонтер з Польщі Варфоломій Ванот, який приїхав за молодіжною програмою ERASMUS +. Бартек — із Верхньої Сілезії. Навчав кременчужан польської та своєї регіональної сілезької мови, знайомив із польським кіно, культурою та традиціями Польщі.
На початку жовтня він поїхав з Кременчука — але вже повертався сюди на гостину до друзів. «ТелеграфЪ» спілкувався з польським волонтером і тоді, коли він щойно прибув до нашого міста, і рік потому. Які ж враження він повіз із Кременчука до Польщі? Якими виглядають українці для волонтера з Сілезії?
- Варфоломію, коли щойно приїхав до Кременчука, ти говорив, що хочеш щось привнести у нашу територіальну громаду. Чи вдалося це тобі? І що саме?
- Я дуже шкодую, що так і не вдалося відкрити курси сілезької мови — не знайшлося бажаючих вчити мою рідну мову. Але все одно знайшлися люди, які захотіли дізнатися щось про сілезьку мову та культуру. І якоюсь мірою я зміг поширити знання про мій народ і про мою культуру — чи це на зустрічах у школах, чи на зустрічах у «Євроклубі». По-друге, я думаю, що завдяки зустрічам, які відбувалися в кременчуцьких школах, я зміг дати більше навичок критичного мислення дітям. Критичне мислення — це проблема. Мені вдалося якось заохотити їх думати про такі теми, як права людини, толерантність тощо. Це було темою розмов.
- А чи вдалося когось заохотити вчити польську мову, навчити хоча б на базовому рівні?
- Один хлопець, який приходив до офісу, почав серйозно вивчати польську мову, і зараз він теж поїхав до Польщі як волонтер. Мені вдалося заохотити людей подорожувати, відкривати і Україну, і Європу.
- У Польщі ти розповідатимеш друзям, знайомим про Україну. Про що ти скажеш насамперед?
- Я вже раніше з друзями розмовляв про Україну і запрошував до України, бо тут дуже приємно! Раніше я приїздив на більш короткі терміни, а зараз можу сказати впевнено, що тут є дуже милі, приємні та гостинні люди, які готові показати свої міста і щось цікаве розповісти про себе. І якщо в Польщі хтось хоче приємно провести час і кудись поїхати, нехай бере рюкзак і їде в Україну. Це прикольно! Неважливо, чи хтось хоче відпочивати в готелі на березі Азовського або Чорного моря, де дуже тепло, вода тепла і дешево; чи хтось хоче поїхати автостопом. Неважливо, чи хтось надає перевагу морю, чи горам, чи любить індустрію — в Україні є все! Хіба що океанів і вулканів нема. Навіть пустеля є! Я побував не лише у великих туристичних містах, але і в Костянтинівці, і в Торецьку, і в Бердичеві. Усюди, де міг бути, я був.
- Що найбільше вразило під час тривалого перебування в Україні?
- Великої різниці між життям у Сілезії та в Україні я не помічаю. В Україні часто думають, що ось десь там є Європа, і в ній все по-іншому. Але життя в людей йде так само! Є в нас кращі дороги і вищі зарплати, але загалом життя виглядає так само. Тут я зустрічався з людьми, тип мислення яких схожий з моїм, і навіть у тих, у кого він інший, я зміг дещо змінити.
- А конкретніше?
- Я вже казав, що після спілкування люди виявили бажання подорожувати і жити по-іншому. Для мене це волонтерство було важливим ще й тому, що я зміг познайомитися з дітьми. Раніше таких контактів у мене не було — хіба що коли сам ходив до школи. А в рамках цього проекту я ходив і в кременчуцькі школи, і з'їздив до Польщі на молодіжний обмін з підлітками, і працював у молодіжному таборі.
- Важко працювати з дітьми?
- Спочатку я боявся працювати з дітлахами. Але якщо зацікавити дітей, то у відповідь стикнешся з тим, що їм теж цікаво дізнаватися щось нове. Найкраще, коли дитина ще не зіпсована школою. А коли вона йде до школи — то вже проблема. Але якщо це лише 1-2 клас, то вони ще не зіпсовані школою.
- Так, ти казав, що критичне мислення — це дуже велика проблема. У чому це виявляється?
- На жаль, в Україні (не лише в Україні, всюди така «фішка» є, але тут я помічаю це дуже сильно) не вміють працювати з джерелами інформації. Якщо людина щось прочитала чи почула — вона вірить, що це, дійсно, було. Що хтось може брехати - це не приходить у голову. Хоча, в принципі, в Україні люди мають бути досвідчені... Але цього нема. Сказали по телебаченню щось подібне до «Ленін — гриб»*, отже, все! Більше думати не треба. І коли я бачу, щО інколи поширюють мої знайомі в Україні, щО приймають на віру - дивуюсь. У Польщі таке теж є, але в Україні відчувається сильніше. Хоча інколи достатньо просто погуглити, щоб перевірити інформацію. І про це ми теж говорили з підлітками: про методи пошуку та перевірки інформації.
- Що, на твою думку, в Україні класно, про що ти можеш сказати «супер», і що погано?
- Я можу сказати про одне погане: про ставлення до авторитетів і до влади. Колись я побачив мера Кременчука на фестивалі. Він стояв переді мною у черзі, де продавали їжу — купував якусь шаурму. І ось, коли дівчина йому продала, і він пішов, до неї підійшла старша колега (може, керівниця) і каже щось таке: «Ти що, це ж мер! Хіба ти не впізнала? Треба ж було зробити йому знижку!» Чому, коли прийшов мер, йому потрібно давати знижку? Чому, коли людина прийшла до влади, треба змінювати до неї ставлення: віддавати честь, шану, ледве не лизати ноги? Причому поза спиною можна казати щось погане, а у вічі — ні? А хорошого в Україні багато, і важко сказати про щось одне. Це природа, це люди, привітні і милі. У кожному місті можна знайти людей, які проведуть екскурсію містом і завжди готові допомогти.
В Україні Варфоломій смакував згущьонку — у Польщі її не виробляють. Друзі на прощальній вечірці презентували йому торт із зображенням баночки згущьонки.
Творці передачі з серйозним виглядом подали як істину якийсь міф, згідно з яким Ленін у великих кількостях вживав галюциногенні гриби й сам у результаті перетворився на гриб. Ця явно абсурдна теза не подавалася глядачеві одразу — замість цього створювалася ілюзія якогось логічного міркування з цитатами з різноманітних джерел. Ефект правдоподібності створювався шляхом маніпуляцій — підтасуванням фактів і плутаного викладу, яке саме по собі не мало особливого сенсу, але майстерно подавалося автором як деяке «наукове обґрунтування».
Наступного дня після інтерв’ю до обкому партії прийшла делегація старих більшовиків вимагати відповіді на питання, чи дійсно Ленін — гриб? Отримавши відповідь «ні», вони допитувалися: «Ну, як же так? По телевізору сказали...»
Матеріал було опубліковано у тижневику «Кременчуцький ТелеграфЪ» №46 від 16 листопада 2017 року.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.