А ви зробили б знижку меру, який стоїть у черзі за шаурмою?

У ГО «Європейський клуб» рік працював волонтер з Польщі Варфоломій Ванот, який приїхав за молодіжною програмою ERASMUS +. Бартек — із Верхньої Сілезії. Навчав кременчужан польської та своєї регіональної сілезької мови, знайомив із польським кіно, культурою та традиціями Польщі.
На початку жовтня він поїхав з Кременчука — але вже повертався сюди на гостину до друзів. «ТелеграфЪ» спілкувався з польським волонтером і тоді, коли він щойно прибув до нашого міста, і рік потому. Які ж враження він повіз із Кременчука до Польщі? Якими виглядають українці для волонтера з Сілезії?

- Варфоломію, коли щойно приїхав до Кременчука, ти говорив, що хочеш щось привнести у нашу територіальну громаду. Чи вдалося це тобі? І що саме?
- Я дуже шкодую, що так і не вдалося відкрити курси сілезької мови — не знайшлося бажаючих вчити мою рідну мову. Але все одно знайшлися люди, які захотіли дізнатися щось про сілезьку мову та культуру. І якоюсь мірою я зміг поширити знання про мій народ і про мою культуру — чи це на зустрічах у школах, чи на зустрічах у «Євроклубі». По-друге, я думаю, що завдяки зустрічам, які відбувалися в кременчуцьких школах, я зміг дати більше навичок критичного мислення дітям. Критичне мислення — це проблема. Мені вдалося якось заохотити їх думати про такі теми, як права людини, толерантність тощо. Це було темою розмов.

- А чи вдалося когось заохотити вчити польську мову, навчити хоча б на базовому рівні?
- Один хлопець, який приходив до офісу, почав серйозно вивчати польську мову, і зараз він теж поїхав до Польщі як волонтер. Мені вдалося заохотити людей подорожувати, відкривати і Україну, і Європу.

- У Польщі ти розповідатимеш друзям, знайомим про Україну. Про що ти скажеш насамперед?
- Я вже раніше з друзями розмовляв про Україну і запрошував до України, бо тут дуже приємно! Раніше я приїздив на більш короткі терміни, а зараз можу сказати впевнено, що тут є дуже милі, приємні та гостинні люди, які готові показати свої міста і щось цікаве розповісти про себе. І якщо в Польщі хтось хоче приємно провести час і кудись поїхати, нехай бере рюкзак і їде в Україну. Це прикольно! Неважливо, чи хтось хоче відпочивати в готелі на березі Азовського або Чорного моря, де дуже тепло, вода тепла і дешево; чи хтось хоче поїхати автостопом. Неважливо, чи хтось надає перевагу морю, чи горам, чи любить індустрію — в Україні є все! Хіба що океанів і вулканів нема. Навіть пустеля є! Я побував не лише у великих туристичних містах, але і в Костянтинівці, і в Торецьку, і в Бердичеві. Усюди, де міг бути, я був.

- Що найбільше вразило під час тривалого перебування в Україні?
- Великої різниці між життям у Сілезії та в Україні я не помічаю. В Україні часто думають, що ось десь там є Європа, і в ній все по-іншому. Але життя в людей йде так само! Є в нас кращі дороги і вищі зарплати, але загалом життя виглядає так само. Тут я зустрічався з людьми, тип мислення яких схожий з моїм, і навіть у тих, у кого він інший, я зміг дещо змінити.

- А конкретніше?
- Я вже казав, що після спілкування люди виявили бажання подорожувати і жити по-іншому. Для мене це волонтерство було важливим ще й тому, що я зміг познайомитися з дітьми. Раніше таких контактів у мене не було — хіба що коли сам ходив до школи. А в рамках цього проекту я ходив і в кременчуцькі школи, і з'їздив до Польщі на молодіжний обмін з підлітками, і працював у молодіжному таборі.

- Важко працювати з дітьми?
- Спочатку я боявся працювати з дітлахами. Але якщо зацікавити дітей, то у відповідь стикнешся з тим, що їм теж цікаво дізнаватися щось нове. Найкраще, коли дитина ще не зіпсована школою. А коли вона йде до школи — то вже проблема. Але якщо це лише 1-2 клас, то вони ще не зіпсовані школою.

- Так, ти казав, що критичне мислення — це дуже велика проблема. У чому це виявляється?
- На жаль, в Україні (не лише в Україні, всюди така «фішка» є, але тут я помічаю це дуже сильно) не вміють працювати з джерелами інформації. Якщо людина щось прочитала чи почула — вона вірить, що це, дійсно, було. Що хтось може брехати - це не приходить у голову. Хоча, в принципі, в Україні люди мають бути досвідчені... Але цього нема. Сказали по телебаченню щось подібне до «Ленін — гриб»*, отже, все! Більше думати не треба. І коли я бачу, щО інколи поширюють мої знайомі в Україні, щО приймають на віру - дивуюсь. У Польщі таке теж є, але в Україні відчувається сильніше. Хоча інколи достатньо просто погуглити, щоб перевірити інформацію. І про це ми теж говорили з підлітками: про методи пошуку та перевірки інформації.

- Що, на твою думку, в Україні класно, про що ти можеш сказати «супер», і що погано?
- Я можу сказати про одне погане: про ставлення до авторитетів і до влади. Колись я побачив мера Кременчука на фестивалі. Він стояв переді мною у черзі, де продавали їжу — купував якусь шаурму. І ось, коли дівчина йому продала, і він пішов, до неї підійшла старша колега (може, керівниця) і каже щось таке: «Ти що, це ж мер! Хіба ти не впізнала? Треба ж було зробити йому знижку!» Чому, коли прийшов мер, йому потрібно давати знижку? Чому, коли людина прийшла до влади, треба змінювати до неї ставлення: віддавати честь, шану, ледве не лизати ноги? Причому поза спиною можна казати щось погане, а у вічі — ні? А хорошого в Україні багато, і важко сказати про щось одне. Це природа, це люди, привітні і милі. У кожному місті можна знайти людей, які проведуть екскурсію містом і завжди готові допомогти.

В Україні Варфоломій смакував згущьонку — у Польщі її не виробляють. Друзі на прощальній вечірці презентували йому торт із зображенням баночки згущьонки.