Кременчужанин сплатив лікарні понад 10 тисяч благодійних внесків, та дружина померла

У кременчужанина Андрія Андрієнка хворіла дружина. Вона лікувалася у стаціонарі 2-ї Кременчуцької міської лікарні. За кілька місяців чоловік сплатив понад 10 тисяч гривень благодійних внесків. Другого вересня 2016-го року дружина померла. Андрієнко добився відкриття двох кримінальних проваджень – щодо ненадання без поважних причин медичними працівниками допомоги хворому, та про зловживання головним лікарем владою в частині примусового стягнення з пацієнтів благодійних внесків. Цей матеріал – про благодійні внески у 2-й лікарні.

«Девочки, она же ещё живая, вы что творите?!»

Ось що розповів «Телеграфу» Андрій Андрієнко:

– У меня жена умерла 2-го сентября 2016-го года. Мы 12 лет болели заболеванием крови. Это такая болезнь, что при поддерживающей терапии можно прожить год-два, мы прожили 12. Во 2-й больнице первый раз оказались в 2006. У жены был острый бронхит на фоне основного заболевания крови. Её лихорадит, температура, селезенка огромная, я захожу к ней в палату, а там ветер свищет через рамы, и она с этим огромным животом лежит на панцирной сетке, на сквозняке! Я сказал врачу, что не могу здесь оставить жену, она не выживет здесь! Мне посоветовали обратиться к главврачу Севастяну, попросить перевести жену в палату повышенной комфортности. Так мы первый раз встретились. Он объяснил, что пребывание в палате платное, я заплатил деньги, здесь торг неуместен, близкий человек болен. Когда я вернулся, жена уже улыбалась, её перевели в прекрасную палату, тихо, тепло, кнопочку нажмешь – сестричка бежит. Следующий раз мы во 2-ю больницу попали уже в 2016-м. У жены начался рецидив, пошло обострение. Конечно, в таком состоянии человеку надо условия создать, не может он лежать в общей палате, где кто-то один кашлянул, а заразились несколько. Снова пошел к Севастяну. Он объяснил, что стоимость палаты повышенной комфортности – 100 гривен в сутки, платить нужно на счет благотворительного фонда «Міцне здоров’я». Я платил. Я тогда так платил! Каждый день новая платежка. Неделя прошла, медсестричка бежит – вот ваш счет. У них система, в каждом отделении склад медикаментов, учет ведут: что выдали, кому, а в конце недели – счет. Жена в реанимацию попала, врач вышел – вот вам счет, оплатите. Пока я там с женой сидел, невестку мою привезли во 2-ю с аппендицитом. Ей делают срочную операцию, хирург выходит – с вас 1350 гривен. За что, спрашиваю? Он говорит: платите или нет? Конечно, я заплатил. У меня выхода не было – жена болеет, невестка болеет, мне деваться некуда, как я откажусь?! Этим они и пользуются – состоянием здоровья людей. Под видом благотворительных взносов в больнице через благотворительный фонд идет торговля медицинскими услугами, палатами, медикаментами. Моя задача это доказать! Последней каплей стало, когда вещи жены из палаты платной выбросили. Она в реанимацию попала, ухудшение резкое, я пошел за полотенцем в её палату, а вещи все оттуда уже выбросили, лежат в сестринской. Даже продукты из холодильника вынули. Я говорю: девочки, вы что творите, она же ещё живая! Они глаза отводят, говорят: распоряжение такое. Понимаете вы, человек ещё живой, а от его вещей уже палату освобождают – оплаченную, между прочим! Они мне потом, когда жена умерла, сказали: она у вас давно болела... Я говорю: да если бы она ещё один день прожила, это победа была бы, а вы...

Про платіжку на 1410 грн від 25-го травня потерпілий розповів таке:

– Я був у відрядженні, мені зателефонувала перелякана дружина, сказала, що принесли рахунок і вимагають терміново сплатити. Вона дуже нервувала. Я заспокоював, нагадав, що в неї є гроші, я завжди залишав, нехай попросить когось сходити і заплатити через термінал, адже вона сама вставати вже не могла. Якась жінка ходила платити і принесла цю платіжку.

Після розмови з Андрієм Андрієнком, «ТелеграфЪ» отримав коментар головного лікаря 2-ї лікарні Віктора Севастяна. Нас цікавило, яким чином у лікарні збирають благодійні внески з пацієнтів. Також мали отримати коментар головного лікаря щодо заяв Андрієнка. Відповіді медика перед вами.

«У нас немає такого, щоб пацієнту називали суму оплати!

– Вікторе Петровичу, який порядок отримання благодійних внесків у лікарні?

– Цей порядок регламентований Постановою КМУ №1222, все в межах закону.

– У вашій лікарні пацієнт сам визначає, скільки йому платити, чи суму йому називають медпрацівники?

– Благодійність – це добровільна справа, тому у нас немає такого, щоб пацієнту називали суму оплати. Звичайно, пацієнт питає, скільки йому треба внести коштів? Тоді лікар чи завідувач відділення називає суму, яка на даний час необхідна відділенню. Хочу наголосити, що суму називають не одразу коли пацієнт поступив, а вже після того, як його пролікували за рахунок лікарні. З моменту, як він поступив та до виписки він не платить до каси жодної копійки. Натомість у середньому лікування пацієнта коштує 2-3 тисячі гривень.

– Що входить у суму оплати для пацієнта – вартість лікування, медикаменти, харчі, ще щось?

– Ні, це сума абстрактна, вона залежить від того, чи працює пацієнт, де він працює, який має соціальний статус. Ви ж розумієте, що у директора підприємства можна попросити більше, ніж у 90-річної бабусі.

– Як реагують пацієнти?

– Більшість без суперечок погоджується на благодійний внесок. Це десь 70%. Ще 20% платять частково – тобто половину від суми, яку ми просимо. 10% пацієнтів стабільно відмовляються платити, але ж ми їх теж лікуємо. Тільки кошти на медикаменти для них ми беремо з грошей, які сплатили інші пацієнти.

– Куди пацієнти сплачують гроші?

– Тут два шляхи – або до каси лікарні, або на рахунок благодійного фонду «Міцне здоров’я».

P. S. Під час спілкування «Телеграфу» показали внутрішній документ лікарні – звіт за місяць, кількість пацієнтів по кожному відділенню та суми благодійних оплат. У списку дійсно були позначені пацієнти, які відмовились сплачувати благодійні внески. Лише по терапевтичному відділенню таких було 5-6.

«Він ніколи не відмовлявся платити!»

– Добре, принцип збирання внесків зрозумілий. Переходимо до скарги.

– Від кого скарга? Від Андрієнка?

– Так, це скарга Андрієнка. Він стверджує, що у 2-й лікарні його – під виглядом сплати благодійних внесків – змушували платити за лікування дружини. Він вважає, що це ваша ініціатива, бо ви – головний лікар. Андрієнко звинувачує вас у зловживанні владою та перевищенні службових повноважень, це 364-та стаття ККУ. Що скажете?

– Що скажу? Скажу, що його дружина не один, і не два рази у нас лікувалася, у неї дійсно була дуже тяжка хвороба. Я особисто про гроші ніколи йому не говорив. Він завжди наполягав, щоб його дружину поклали у палату покращеного перебування, він знав, що за добу перебування у такій палаті доведеться заплатити 100 гривень, але він ніколи не відмовлявся платити, казав: гроші є, я заплачу. Все інше – то були добровільні благодійні внески.

– Андрієнко стверджує, що внески не були ані добровільними, ані благодійними, суму йому називали медпрацівники вашої лікарні. І він сплачував цю суму на рахунок благодійного фонду «Міцне здоров’я».

– Якщо він вносив гроші на рахунок благодійного фонду, у платіжці чітко вказано, що це – благодійний внесок. Якщо він ставив свій підпис у цій платіжці, я думаю, він зараз не має права відмовлятися від того, що це благодійний внесок.

– Ось копії платіжок Андрієнка, їх дуже багато: 8 серпня, 10 серпня, 11 серпня. Це більше схоже на поточні платежі, ніж на один благодійний внесок, хіба ні?

– Коли його дружина тут лікувалася, він ніколи не відмовлявся платити.

– Крім платіжок за лікування дружини, Андрієнко надав платіжку за операцію апендициту, який видалили його невістці. За це він сплатив 1350 гривень, хіба це не плата за конкретну медичну послугу?

– Собівартість апендектомії на сьогодні становить 3,5 тисячі гривень, це за собівартістю. Тисяча, яку він вніс, це, скоріше за все, лише вартість наркозу. Це не можна назвати платою за медичну послугу, бо якби платив за медичну послугу, це б коштувало 3,5 тисячі гривень, а він вніс скільки захотів.

– Андрієнко заплатив не скільки хотів, він каже, що суму проплати йому назвали у хірургічному відділенні. Він стверджує, що це – плата за медичну послугу.

– Я вже казав, що апендектомія нам обходиться 3,5 тисячі. Будь-який пацієнт у нашій лікарні має право вибору – може платити благодійний внесок, а може відмовитися.

– Коли людина хворіє, їй страшно відмовитися платити, бо вона залежить від лікарів, хіба ні?

– Ми лікуємо всіх – і тих, хто платить, і тих, хто відмовляється. Як аргумент, можу привести той факт, що добровільні внески пацієнти, в основному, вносять наприкінці лікування, при виписці.

VIP-палати у 2-й лікарні

Андрій Андрієнко розповів «Телеграфу» про палати поліпшеного перебування (ППП), де за окрему плату можна влаштувати пацієнта. Головний лікар 2-ї лікарні дав дозвіл на екскурсію, і «ТелеграфЪ» побачив ці палати на власні очі. Палат категорії ППП в лікарні п’ять, усі розташовані в окремому блоці на четвертому поверсі головної будівлі. Кожна палата має санвузол з душовою кабіною, кондиціонер, обігрівач, телевізор, навіть інтернет можна замовити. 

"ТелеграфЪ" поставив головному лікарю кілька запитань щодо палат :

– Скільки у вашій лікарні палат покращеного перебування (ППП)?

– У нас таких п’ять палат.

– Хто робив їх ремонт?

– Вагонобудівний завод, давно, ще у 2003-му році.

– Він отримує відсотки від плати за перебування пацієнтів у цих палатах?

– Ні, це була благодійна допомога з боку заводу.

– Скільки коштує доба перебування у ППП та куди йдуть ці кошти?

– На добу це коштує 100 гривень, це благодійний внесок.

– Але ж згідно з Переліком платних послуг, затвердженим КМУ (№1138), перебування у таких палатах віднесене до платних послуг?

– Якби це були платні послуги, пацієнту довелося б платити 500 гривень, бо у платній послузі обраховується вартість ліжко-дня, а туди входить і зарплата медперсоналу, і комунальні платежі, вода тощо. Ми ж розуміємо, що при доходах наших людей такі гроші «нереальні».

– Куди пацієнти вносять плату?

– До каси лікарні або на рахунок благодійного фонду «Міцне здоров’я».

А що робить поліція? Поліція закриває справу.

 Отже, що ми маємо? З одного боку, маємо заяву потерпілого, який стверджує, що благодійні внески, які він сплачував, були не благодійними, а примусовими. З іншого боку, маємо заяву головного лікаря 2-ї лікарні, який стверджує, що пацієнтів не змушують платити гроші, вони роблять це добровільно.

 Тобто, фактично маємо дві протилежні заяви. І що з цим робити? Можна, звісно, висловити припущення, що один із заявників бреше. Та це буде лише припущення. Натомість варто було би провести перевірку, щоб виявити (або не виявити), чи змушують пацієнтів платити гроші? Наприклад, опитати 100 чи 500 пацієнтів, які лікувалися у 2-й лікарні в той період часу, що й дружина потерпілого, та поцікавитися, чи добровільно вони платили гроші за лікування? Зробити це можуть лише слідчі органи.

Тому Андрій Андрієнко звернувся із заявою до кременчуцької поліції. Та щоб поліцейські таки внесли її до держреєстру, йому довелося спершу піти до суду. І 30 грудня 2016-го року за ухвалою слідчого судді Крюківського райсуду (ухвала від 22.12.2016) до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесли матеріали досудового розслідування №42016****** про вчинення головним лікарем 2-ї Кременчуцької міської лікарні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 ККУ (зловживання владою або службовим становищем).

12 січня 2017-го року Андрієнка офіційно визнали потерпілим та допитали як потерпілу особу. Спершу він намагався активно співпрацювати зі слідством, подав слідчому чимало клопотань – зокрема і про вилучення списків пацієнтів 2-ї лікарні та допит цих свідків. Кілька клопотань слідчий задовольнив, кілька задовольнив частково, переважну ж кількість відхилив.

На думку потерпілого Андрієнка, час минав, а слідство буксувало. У нього з’явилися підозри, що слідчий умисне затягує досудове слідство в інтересах головного лікаря 2-ї лікарні. Після цього потерпілий почав писати до інстанцій різного рівня скарги на бездіяльність начальника слідчого відділення поліції №1 Кременчуцького відділу поліції ГУ НП у Полтавській області Станіслава Савічева – саме капітан поліції Савічев вів його справу.

14 листопада 2017-го Андрієнко написав наймасштабнішу скаргу на бездіяльність слідчого Савічева – він спрямував її Генпрокурору Луценку, Голові Нацполіції Князєву, директору Національного антикорупційного бюро Ситнику та голові національного агентства з питань запобігання корупції Корчак.

Здається, після цього мав би гримнути державний антикорупційний грім. Та вийшло по-іншому – 18-го грудня 2017-го року начальник СВ Савічев раптом виніс постанову про закриття кримінального провадження №42016****** через відсутність складу кримінального правопорушення.

Здавалося б, якщо слідчий дійшов такого висновку, маємо довіряти його професіоналізму та сподіватися, що перш, ніж закрити справу, він провів грунтовне та неупереджене розслідування. Натомість результати перевірки роботи слідчого Савічева по справі №42016***** не дають підстав сподіватися на це. Пам’ятаєте, ми розповідали, що потерпілий Андрієнко писав уповноваженим особам скарги на бездіяльність слідчого Савічева? Перевірки здійснювались, і Андрієнку надходили відповіді. Ось витяги з них:

«У ході проведення перевірки... стан досудового розслідування кримінального провадження визнано безсистемним та таким, що не в повній мірі відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства».

(Лист № 24/А-744 від 27.06.2017 зі слідчого управління Головного управління Нацполіції у Полтавській області; підпис: т. в. о. начальника СУ ГУНП в Полтавській області О.О. Максимович)

«Викладені у скарзі відомості в частині неналежної організації досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні... знайшли своє підтвердження».

(Лист № 24/А-4621 від 22.09.2017 з Головного слідчого управління Національної поліції України; підпис: заступник начальника управління Є. П. Рогачов)

«Перевіркою матеріалів провадження у прокуратурі області встановлено, що швидке, повне та неупереджене розслідування всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства не забезпечено».

(Лист № 04/2/2-162-17 від 27.09.2017 з прокуратури Полтавської області; підпис: начальник управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області А. Жилін).

Ось таку оцінку надали компетентні органи діям слідчого Савічева по даній справі.

Зрештою, 27 грудня потерпілий Андрієнко отримав з прокуратури Полтавської області лист з повідомленням, що «законність вказаного рішення (рішення про закриття кримінального провадження, ред.) наразі перевіряється процесуальним керівником» (лист № 04/2/2-162-17). Тобто, прокуратура ще не дала «добро» на закриття справи.

Наразі потерпілий Андрієнко вирішив оскаржити у суді постанову слідчого Савічева про закриття кримінального провадження. «ТелеграфЪ» розповість, що з цього вийде. Тож ставити крапку в цій історії зарано.

Для допитливих:

Благодійний фонд "Міцне здоров’я"

 Гроші за лікування дружини потерпілий Андрієнко перераховував благодійному фонду (БФ) «Міцне здоров’я». Коли почалося досудове розслідування, він намагався добитися, щоб слідчий Савічев ініціював ревізію та аудит у «Міцному здоров’ї». Слідчий це клопотання відхилив. Натомість ще раніше Андрієнку вдалося достукатися до Державної аудиторської служби України, і Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області провело перевірку за його скаргою. Саме перевірку, бо, як повідомили в офісі Держаудитслужби, позапланову ревізію у благодійному фонді можна провести лише за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. А слідчий, нагадаємо, відхилив клопотання Андрієнка про ревізію та аудит у БФ.

У листі Держаудитслужби «ТелеграфЪ» побачив вражаючу цифру – скромний фонд «Міцне здоров’я» лише у 2016-му році (січень-листопад) надав 2-й Кременчуцькій міській лікарні товарів і послуг на 3млн 443тис 478грн.

З цієї суми на медикаменти та перев’язувальні матеріали пішло 2млн 198,5 тис. грн. Це майже 65% від загальної суми.

Ці дві цифри дають уявлення про обсяги благодійних внесків, які отримує БФ «Міцне здоров’я». Одна справа, коли один потерпілий Андрієнко сплатив до благодійного фонду внесків на суму майже 10 тисяч гривень. Та сума у три мільйони показує, що не лише Андрієнко платив свої гроші до фонду. Адже щоб надати лікарні допомоги на 3 мільйони, ці три мільйони спершу треба від когось отримати. Тому Андрієнко і вимагав, щоб поліцейські перевірили рух коштів на рахунках благодійного фонду. Та вони від цього ухилилися.

 Звісно, «ТелеграфЪ» пішов спілкуватися із засновниками благодійного фонду та його керівництвом. Засновники БФ – Юрій Копичко та Тетяна Охоцька, директор – Ірина Величко (вона ж – заступник головного лікаря 2-ї лікарні з медсестринства). За даними податкової, БФ «Міцне здоров’я» – неприбуткова міська організація. Мета її діяльності – зокрема і сприяння розвитку 2-ї міської лікарні, покращення медичного обслуговування пацієнтів у медичній галузі.

 За реєстром, офіційна адреса БФ «Міцне здоров’я» – провулок Грозненський, 6. Туди ми й поїхали. Та виявилось, що за цією адресою знаходиться магазин сантехніки.

 Натомість там знали про фонд, і менеджер дала нам телефон однієї із засновників «Міцного здоров’я» – Тетяни Охоцької. Поспілкувавшись із пані Тетяною, «ТелеграфЪ» поїхав до Кам’яних Потоків шукати другого засновника – Юрія Копичка. Пан Юрій радо нас зустрів і спокійно відповів на запитання. Представився скромним пенсіонером і заслуженим машиністом СРСР. Пояснив, що очолити благодійний фонд йому запропонував знайомий лікар і він вирішив: якщо це допоможе людям, нехай так воно і буде. Як згодом з’ясувалося, пан Юрій не лише скромний пенсіонер, а й визначний благодійник, добре відомий у колах осіб, наближених до колишнього мера Кременчука Миколи Глухова. Колись він утримував футбольну команду.

Ані засновники БФ, ані його директор не отримують зарплату чи комісійні – так вони пояснили «Телеграфу». Зарплату отримує лише бухгалтер БФ.

Принцип роботи БФ «Міцне здоров’я» такий: пацієнти сплачують внески, фонд накопичує кошти на рахунках, потім 2-а лікарня подає фонду платіжки, фонд їх оплачує, а лікарня отримує таким чином товари та послуги. За словами головного лікаря 2-ї лікарні Віктора Севастяна, більшість коштів витрачається на купівлю лікарських засобів для пацієнтів стаціонару лікарні.

 Також гроші з фонду йдуть на оплату роботи охоронної фірми, на заправку пальним медичних автомобілів та на дрібніші поточні витрати.

«ТелеграфЪ» запитав головного лікаря:

– З яких мотивів ви створили благодійний фонд?

– Ми були мабуть першими в місті, у кого виникла ідея співпраці з громадськими організаціями, які вже займалися благодійництвом. Раніше всі гроші, зокрема і благодійні внески, які сплачувались через касу лікарні, опинялися на рахунках держказначейства. Процедура проведення платежу ускладнювалась бюрократичними проблемами на які, зазвичай, йшов тиждень. А потім був період, коли «казна» півроку затримувала платежі. Я пам’ятаю, біля шестисот тисяч позабюджетних коштів лежали на рахунку лікарні, а провести платежі ми не могли, не було чим провести наркоз! Тоді юристи і порадили працювати через громадські благодійні організації. Ми звернулися до фонду, його засновником став відомий бізнесмен, він вже тоді був благодійником, утримував футбольну команду. Він же допомагає нам по сьогоднішній день, – відповів головний лікар.

На запитання «Телеграфа», чому директором БФ призначили заступника головного лікаря Ірину Величко, Віктор Севастян відповів: «Тому, що вона розуміється на лікарських засобах і забезпечує контроль їх використання та сидить у приміщенні лікарні. А до засновників возити щодня 5-7 платіжок на підпис я не наїжджусь!»Благодійний фонд «Міцне здоров’я»