«Народжено у вогні»: ескурсія найгарячішою експозицією цієї зими

Кременчук - місто фортеця, місто-фенікс, котре зникало і народжувалося знову. У нас  прекрасні природні ландшафти,  тут проходив Шовковий шлях. Кремінь - козацька станиця, місто хліборобів та працьовитих людей.  Ця тема розпочинає виставку. Кована традиція має прадавні джерела, але справжній розквіт стався за  часів Потьомкіна, коли він започаткував  зброярний завод та запросив  тульських майстрів до Кременчука. Сила ковальська потоком полилась у наше місто. Та  в Кременчуці завше були і військові гарнізони. Як розповідає історик і краєзнавець Євген Бергер, при кожному артилерійському  полку  були конюшні та свої  полкові ковалі.  За річкою Крива Руда стояло понад 20 кузень. Діяли ковальські артілі і на вулиці Шевченка, і на колишній Грецькій та Театральній.

Прекрасні вироби ХІХ століття подекуди ще залишились у нашому місті. В повоєнні роки в  ремісничому училищі №6 була група ковалів. Відтак хлопцям, хто згодився вивчати цю нелегку справу, на обід додатково видавали по 100 грамів кінської ковбаси. Тож на зламі тисячоліть справа ковалів жива і розвивається.

Головною прикрасою  виставки  «Народжено у вогні» є великий кований герб Кременчука – спільна робота ковалів: Евгена Кучеренка, Павла Лещенка, Віталія Стрижака, Олександра Шкурапета, Юрія Гаврильєва. Міський герб із синім тлом і стрічкою-Дніпром оповитий бароковими вензелями. Декор увінчаний підковою, мов чашою, що збирає сили й благодать для всіх містян. Бронзовий колір металевих елементів силуетно прочитується на світлому тлі й справляє враження легкої й ажурної мережки.

На тумбі представлені  декоративні підставки з тризубом, що можуть зробити будь-який офіційний стиль ще й мистецьким.

Доповнює образ міста графіка Оксани Бойко:  на золотавому тлі могутніх кленів змальований затишний куточок скверу Олега Бабаєва з кованим ліхтариком та лавою.

Модерн

«Iron-man» - сучасна інсталяція триптих від мисткині  Валентини Крамаренко. Це образ сили, мужності, динаміки, чоловічої вдачі. Блискавками розлітаються іскри від удару молота по ковадлу - кується щастя. З міцного металу народжується тендітна троянда.  За негласними правилами ковалів, хто виготовить свою троянду, має право увійти до ковальського братства.  На пахучих тюках соломи оригінальний витвір сучасного  кованого натуралістичного мистецтва. Черевик 54 розміру!  Як переконують майстри, такий витвір може зробити не кожен, це привілея  «випускних класів». Євген Кучеренко застосував складні технології кування, гнув та витягував метал, аби справити враження старого черевика, зі стертими  боками, складками зношеної шкіри та охайно зав’язаним шнурком.

Поруч сокира, прикрашена кельтським візерунком. Її доля, на щастя, не будити пострах у руках ката, а дивувати учасників різноманітних ярмарків.

Родина

Родинне коло представлено колом картин Зоряни Дашко: мати годує дитя молоком, батько-козак розмовляє зі своїм конем-бойовим другом, юнак випускає синицю з рук на волю, натюрморт із калиною та осяяна сонцем хатка… У центрі – підкови.  Історія світових війн напряму була пов’язана з підковою. Як говорять іспанці: «Через цвях втрачається підкова, через підкову - кінь, а через коня гине вершник». Про це знав і Олександр Македонський, саме коли закінчились підкови для коней і почалися проблеми у війську…  Тож підкова мала справжню цінність. Здавна вважалося за щастя знайти підкову. Ця дорога річ у господарстві  могла перетворитись на ніж чи серп. Або  можна повісити над дверима  підкову вушками догори, щоб оберіг збирав удачу. Сьогодні коваль Олександр Шкурапет виготовляє декоративні підкови. Всі, хто прагне щастя, не мусять шукати підкови битими шляхами. Споконвіку ковалів вважали за чародіїв, адже вони могли викувати дзвінкий голос, ключик до серця.  А пан Олександр кує підкови на  щастя.

Родинне щастя неможливо без сімейного вогнища. Павло Лещенко, голова Кременчуцької спілки ковалів, створив для власного  дому камінний набір, прикрашений вензелями, спіралевидними елементами:  совочок для попелу, щіточка, рогач та щипці для золи. Магія живого вогню присутня і в ковці, і в домі.

Ковальська майстерня

За кілька тисячоліть до нашої ери завзяті ковалі знали спосіб холодного кування. Золото, срібло та метеоритне залізо перетворювали на  справжні шедеври. Все змінилося, коли до справи долучився бог вогню Гефест у Греції, Вулкан сприяв римлянам, а слов’янам роздмухував  полум’я  сам бог небесного вогню Сварог! Гаряча ковка була відома і нашим пращурам. Навколо Кременчука у кожному селі, та й у  місті,  були свої майстри на постійних правах. У стаціонарній кузні майстрували горн, ковадло, міхи,  була і довбня з водою для гартування металу. В таку майстерню-зброярню  нерідко заглядали козаки з Дикого поля. Реманентні ковалі виготовляли та лагодили інструменти для селян: чи то сапку, чи косу, або ж рогач та молот.  Майстри начиння правили ключі  та підкови. А вже  більш заможне панство замовляло у ковалів художньої ковки грати з мудрими візерунками, дивовижні свічники. У куті з ковальським начинням атмосферно вписався натюрморт художника  Миколи Попова. Кут сараю зі всіляким  сільським мотлохом написаний монохромно, в колориті старих голанців.  Легкі й динамічні замальовки коней Любові Новік розкривають секрет переплетеного ціпка з замком. Це тяжкі  пута для коней. Ними прив’язували  тварину до  ноги та тину,  аби ніякий циган не вкрав.

Гламур по-українськи

Уважний глядач  помітить, як багато троянд у нашому «саду». Кожен трояндовий свічник, що на виставці, унікальний.   Кожен бутон  виковувався з живої квітки, на них  різняться пелюстки, листочки, декоративні сплетіння. Творчість  Станіслава Рясного, коваля в третьому коліні, подиву гідна. Він кує троянди, що народжують справжнє кохання. Як розповідав  рідний дід Станіслава, в селі Гориславці існувало  таке повір’я. Якщо хлопець, закоханий у дівчину, піде до коваля, а той викує троянду, тоді все складеться якнайкраще, скоро молоді  весілля гуляти будуть.   Тож хочете вірте, хочете ні, але цю магію  пан Станіслав перевірив на собі. Подарував на 8 Березня чарівній жінці ковану троянду, а невдовзі й одружився та донечку виховує.

Такий свічник «перетворився» на картину, котру  з натури намалювала відома кременчуцька художниця Надія Нікітіна.

Соковиті колорити, народні типажі української пісні оживають на картинах Вадима Іщенка, що написані в стилі пул-арт: «Летіла чапля через вулицю, вхопила Ганю за потилицю…»  Картини високо оцінили у Львові та Полтаві. Сьогодні вони в нашій галереї. А ви полюбляєте співати або слухати пісні?   А на такому кованому диванчику,  сидячі на панських крісельцях за  скляним столиком від Павла Лещенка це буде особливо приємно… Коваль із захопленням розповідав і про свою першу мистецьку спробу-свічник. Викував родинне дерево, в якому два крила символізують жінку та чоловіка. Їхнє кохання проростає паростком і новим життям - дітками. А тримається все на трьох опорах: Вірі, Надії та Любові. Тож  поруч дуже доречна картина пані Надії, де пастельними олівцями намальовані дві підкови, об’єднані золотим колечком. Ці підкови знайшла Надія  і її чоловік простісінько у себе на городі. Ось і результат - вони разом 28 років! Тож нехай на кожного глядача, як із рогу достатку, насиплеться вдосталь щастя і всіляких смаколиків, розмаїтих життєвих радощів із присмаком п’янкого вина.

Козакам-характерникам і воїнам України присвячено

Козацька легенда  свідчить, що після знищення Січі козаки розійшлись по світу: на Кубань, за Дунай, у Галичину. І лише коли знову зберуться разом ковалі-характерники і почнуть кувати зі своїх шабель Меч Єдності, тоді й відродиться давня Козацька Мати-Січ. Та непросто їм буде, багато випробувань та невдалих спроб, приходитимуть нові  козаки й кластимуть на чарівне  ковадло свої життя. Темні сили їх зупинятимуть, обіцятимуть їм золото, владу, славу… Але ковалі не зважатимуть і робитимуть свою справу до кінця. Коли ж нарешті зблисне сталь лицарська і засяє Меч Єдності, і вогонь із нього переллється в усі козацькі серця, тоді козаки і воскресять Україну! Чи не про наші часи ця легенда! Це куточок слави наших воїнів.  Відомо, що  на війні загинув кременчуцький коваль Дмитро Назаренко. Тож  роздивімося  уважно композицію Олександра Шкурапета. Ви побачите меч, що перетворюється на крилатого ангела. Його лезо йде в землю. Саме з цього місця проростає колосся пам'яті… В композиції використані оригінальні  снаряди із зони АТО. А поруч зразок зі зрубами,  на якому видно, як ковальськими скобами з’єднуються елементи  військових бліндажів.  Олександр Черепанов, художник та позаштатний консультант краєзнавчого музею із зброї, виконав замальовку клинка, меча, штопориків: все - справа рук  коваля-зброяра. А матеріал, яким був намальований сюжет на папері - вуглина. Що теж символічно пов’язує художника з вогнем.

На мольберті представлено емоційне полотно Бориса Сердюка з пораненим  у бою козарлюгою… Його очі невеселі,  він тамує біль, а думка вирує, болить серце за свою землю… Борони Боже Україну  від підступного ворога!

Також художник зміг уявити себе в ролі коваля. На  іншій картині  написана мить народження шаблі. Метал виблискує в руках майстра, гострий погляд оцінює роботу. На тлі  в горні жаріє вогнище, в якому народилась козацька зброя.

Тож приходьте у Кременчуцьку художню галерею,  і ви побачите, ЩО народжується у вогні.

17 лютого, від 12.00  до 16.00,  відбудеться творча зустріч та майстер-клас. Подарунок від  ковалів на Масляну.

До зустрічі!