Скільки років Кременчуку

Анатолій Олександрович вважає, що початок історії міста потрібно шукати ще раніше – у часи Великого переселення народів. Свою думку він обґрунтовує тим, що і у ті часи, як і зараз ця місцевість була перехрещенням багатьох маршрутів, а звідсіля її транспортне та торговельне значення. Далі повністю наводимо текст Анатолія Суковача.

Історія виникнення та розвитку Кременчука

Не можна відривати історію Кременчука від історії українських земель тому, що вона багатюща і сягає в сиву давнину тисячоліть. От скажімо, історія нинішнього Державного Герба Тризуба налічує тисячоліття, про що свідчать археологічні артефакти на Буковині – 44 тисячі років. 20 тисяч років налічують артефакти городища біля с. Мізень Чернігівської області. Перещепінське городище Полтавської області налічує понад 2 тисячі років. Тризуб відігравав роль оберега у людей пізнього Палеоліту.

В часи раннього Неоліту він вже відіграє роль божества (4-2 тисячоліття до нашої ери). Йому поклонялися як Триєдинному Богу (Сонце, Земля, Вода). В день літнього сонцестояння (це десь біля свята Трійці) наші предки святкували День Тризуба (Трійці) – поклоніння Триєдинній Божественній силі, в подальшому, привело нашіх предків до думки про вирішальну роль Сонця і тому народилася нова релігія Сонцепоклоніння – символ вічного сонцевороту. А в часи Київської Русі Тризуб спочатку слугував як тавро, а згодом став княжим гербом (за часів Княгині Ольги).

А знаменита Трипільска культура, про яку знає весь цивілізований світ. Це ж одна з найдавніших цивілізацій світу в післяпотопний період. Землі від Донеччини до північно-східних земель Румунії населяли народи, які обробляли землі плугами, запряженими волами. І цими сірими круторогими волами перевозили потім зерно пшениці, жита, проса та інших злаків на Схід, Захід, Південь та Північ. І відбувалося це ще у 5-4 тисячолітті до н. е.

Звідки ж ця назва – Трипілля? Три поля – сівозміна. Через кожні три роки змінювалося поле під посіви. Це говорить про високу технологію обробітку землі! У наші часи не завжди притримуються цих правил. У свою чергу цю назву одержало село, яке знаходиться недалеко від Києва, в якому в кінці XIX ст. Чеський інженер В. Хойка, випадково, відкрив стародавнє городище.

«У Трипіллі бере початок історія Кременчука»

Чим же так знаменита Трипільска культура? В ній бере початок історія давніх народів Європи та Азії, зокрема слов'янства. Із Трипіллям тісно пов'язана історія Русі-України, бо саме в той час почав формуватися етнос-нація українців. І врешті решт – у Трипіллі бере початок історія Кременчука.

Існує теорія про «український триполлізм» – відчуття споконвічної властивості української душі, як інстинкт хлібороба-годувальника. Це явище розглядається поруч з єврейським сіонізмом і японським фундаменталізмом й трактується як підсвідоме відчуття своєї Аратти, цієї хліборобської «Палестини». Ну, це відносно філософії. А що конкретного?

У Трипіллі виникла релігія Ведизму, яка лягла в основу індуістської релігії нинішньої Індії та інших індо-іранських народностей. Книга «Веда Словена» про це розповідає на своїх сторінках (збірка народної творчості болгар, багата на описом слов'янської міфології – ред.).

А ведуни-чаклуни, волхви та брахтани були носіями цієї релігії на наших землях до прийняття християнства. До цієї доби відносяться колядки, писанки, вишиванки та Колодій-Свастя – вічний коловорот Сонця, а ще білі хати з саману (глина з соломою).

Трипільська цивілізація дала нам Санскрит, що в перекладі, звучить як «свята мова» або «мова, готова для вживання». Санскрит принесли на наші землі арії-орії, які мігрували з Півночі. На наших землях вони знайшли споріднені племена землеробів з розвиненою, як на той час, цивілізацією. Тому не дивно, що арієзовані народи частково осіли на цих землях, асимілюючись з місцевим населенням. Друга частина, через деякий час, продовжила міграцію на Схід, несучи світло, цивілізацію і створюючи держави (Кушани).

Ці народи дістались до Індії, Тібету і, навіть, до японських островів, про що записано в Ведах та залишилось в народних епосах. Конкретно, це відображено в епосі, в побуті та в кераміці айнів (народністі яка компактно проживає уже декілька тисячолітть на о. Хоккайдо). На наших землях санскритом володіли тільки «посвячені» – брахмани-ведуни-волхви. Згодом, коли арії-орії асимілізувалися з місцевим населенням, Санскрит удосконалювався за рахунок місцевої мови і, зрештою став загальновживаною мовою доступною для загалу.

В ті далекі часи наддніпрянщину назвали Оратанією. За легендою, Род (боголюдина) ці найкращі землі віддав своїм трудолюбивим дітям – русам. Та продовжимо мову про арієв. Саме слово арій значить – просвітленний, світлий, мудрий, або той, що спілкується з космосом. Ось тому він не має нічого спільного з нацистською, шовіністичною ідеологією панівної ролі однієї нації над іншими. Арієзованою людиною – арійцем може бути кожний, хто несе добро, світле, вічне – все, що об'єднує людей різної раси і національності.

А що мови?

Арієзовані народи понесли санскрит у всі кінці Європи та Азії. На його основі виникла мова Індії. Ось тому дивуються наші люди, коли чують багато українських слів, буваючи в Індії: кінь, тин, хата, село, кохана і багато інших. Тільки 50 назв дерев мають одну назву: верба, сосна, ялина, липа, дуб, бук, тополя та інші.

А чому так багато уваги приділяється вивченню санскриту в деяких країнах Європи? В Англії працюють 2 наукових інститути по вивченню санскриту, в Німеччині один інститут, в Франції та Італії по одному. Причина одна – багато спільного на основі Санскриту. Він дав нам і писемність, але це лише в деякому сенсі. Багато вітчизняних і зарубіжних вчених доводять, що писемність на наших землях уже була до появи санскриту – клинопис, ієрогліфи. Підтвердження тому історична пам'ятка Кам'яна могила. Вона мало досліджена, а навколо неї багато міфів і легенд. Достеменно відомо, про це говорять видатні вчені-шумерологи, що це не що інше як архів – сховище клинописних глиняних табличок, яким налічується 10-8 тисячоліть, про що засвідчили знайдені на поверхні ці таблички.

Про що це говорить? За багато тисячоліть до появи Вавилону і шумерської культури вже існувала клинописна писемність. А ще говорить історія Кам'яної могили про спорідненість культур і релігій Тібету та Індії з культурою та релігією, які в ті часи існували на наших землях. І як підтвердженням цьому являється той факт, що в Індії та Тібеті Кам'яну могилу вважають стопою Бога Вішну. Тому до неї приїздив тібетський далай-лама, щоб вклонитися цьому священному пам'ятнику.

Що ж стосується ієрогліфічних знаків... Це силуєтні зображення тварин, дерев, рельєфу землі, посуду, які пройшли три етапи становлення букви: ієроглівіка, ієратика, демотика.

Тобто – від символів до буквенного знаку. Про це можна знайти у працях видатного вченого В. Кобелюха. Відомо, що якраз давньоукраїнська мова та писемність лягли в основу дешефрування єгипетського письма, виявленного в пірамідах. Дешефрував письмо французький вчений Ж-Ф. Шампольон у 1822 р.

Ієрогловічні знаки, трансформуючись, поступово стали основою нинішнього алфавіту, який чомусь назвали кирилицею. Кирило, виконуючи просвітницьку місію грецької церкви, побував на наших землях і був дуже здивований побачивши знаки грецього алфавіту, про що сам зізнався. Його заслуга в тому, що Європа узнала про цей давно існуючий алфавіт на наших землях, а також в тому, що доповнив алфавіт, декількома буквами глухого звучання.

Землі наші являються прабатьківщиною деяких народів Європи та Азії, про що згадується в їх епосах: сакси, шведи, індуси, айни (о. Хоккайдо) та найбільш достовірно про це походження слов'ян, які потім розселилися по всій Східній та Центральній Європі з земель України, оповідає нам перша книга «Веди Словена».

Велике переселення

Багато пам'яток багатотисячної старовини по всій великій Україні. Одні відкриті та малодослідженні, а інші чекають свого відкриття. Це стосується і Полтавщини – нам багато десятиліть твердили про дикі місця на Схід і на Південь від Кременчука, а от неупереджена історія нам говорить протележне. Тут вирувало життя декілька тисячоліть до нової ери, про що говорить стародавнє городище біля с. Більськ Котелевського р-ну Полтавської обл. Це городище відноситься до Трипільської культури.

Городище існувало ще у II тис. до н. е. і згодом стало столицею скіфів-гелонів, тому і назву місто одержало – Гелон. Про це нам повідав «батько історії» Геродот (490-425 р. до н. е.), який жив і творив в середині I тис. до н. е. Дякуючи йому виникло перше системне описання життя та побуту скіфів. Це була могутня скіфська держава хліборобів. Немає в Європі городища подібного за розмірами – 4021 га. Це більше за сучасний Кременчук!

При такому вирувані життя на наших землях постійно відбувався рух-міграція племен та народів. Тому через наші благодатні землі десь в кінці ІІ тис. до н. е. почалося Велике переселення народів, яке продовжувалося до початку XIII ст. н. е.

Вони рухалися в різних напрямках зі Сходу на Захід і навпаки; з Півдня на Північ; з Півночі на Південь. Одні народи знайшли свою «землю обитованну» і оселились на ній, ассимілюючись з місцевим населенням, а інші пройшли, не залишивши помітних слідів після себе.

На шляху цього велетенського руху-міграції виникла перепона у вигляді р. Дніпра. Виникла потреба в його перетині – переправі. Для цього шукали вузькі місця на Дніпрі. Таких місць по всій течії Дніпра в ті часи було чимало. Одним з таких місць був сучасний Кременчук, а найближчими до нього були місця під нинішньою назвою с. Келеберда Кременчуцького р-ну та с. Келеберда Канівського р-ну Черкаської обл. Ці місця швидко набували значення торгівельних. Особливо це стосувалося нинішнього Кременчука, тому що він знаходився на перетині торігвельних шляхів. До того ж, тут р. Псел впадає в Дніпро, що давало змогу долати водну перепону лише один раз на своєму шляху.

Іще один із важливих доказів про прадавнє існування Кременчука. Справа в тому, що Дніпро, на протязі свого існування, в багатьох місцях змінював своє русло внаслідок розмивання берегів. На місці Кременчука скальні породи виступають на поверхню на протилежних берегах що й зумовило стабільність і незмінність зручності переправи через Дніпро.

Кременчук в ті часи поступово набуває статусу митниці-таможні. Тут відбувався обмін товарами, митний сбір, купівля, продаж, торгівельні угоди і, навіть, політичні. Для охорони від пограбувань наймалася збройна охорона.

Не треба забувати про те, що Дніпро слугував як лінія кордону, а тому тогочасний Кременчук стає прикордонним укріпленням – фортецею. Ось тут ми і закінчимо історію доби Трипільської культури-цивілізації, в якій відбулося так багато основних подій: складання і розпад племенних союзів антів та скіфів; початок формування етносу-нації русів-українців. 

Майже все про Трипільську цивілізацію можна знайти у працях академіка Ю. Шилова. Про Трипілля як прадавню українську землю письменниця Д. Гуменна написала повість «Велике цабе». А ще Трипілля важливо тим, що в ній бере початок історія Кременчука. Вочевидь призначення Кременчука на протязі багатьох століть не змінювалося, а от назви змінювалися, та про їх історію нам відомо мало. Прийде час і ці білі плями будуть заповнені. 

Нам уже відомо, що Кременчук – тюрськомовна власна назва. Дослівно – укріплення, фортеця. Ми також знаємо, що тюркськомовні народи тюрки, печеніги, половці, булгари, чорні клубуки та інші племена з'явились на наших землях десь в VIII ст. і були сусідами русичів (Чорна Русь – Київська Русь). Отже, тюрськомовна назва нашого міста з цього часу, вочевидь, можлива. В середині XIII ст. на землі Русі почалося нашестя тюркськомовних орд під загальною назвою татари, а отже і назва міста, в той час, можливо, змінилася на сучасну. Та це відноситься тільки до історії його назви.

Коли фортеця стає козацькою

Після розпаду Київської Русі, від феодального роздрібнення та під тиском татрських орд, життя на землях русичів не припинялося. Правління руськими землями перейшло до галицього князівства під зверхністю князя Данила Галицього.

Татари великого впливу на правобережні руські землі не мали, а тому вже в середині XIV ст. ці території опинилися під владою Литви, утворивши Велике Литовсько-руське князівство.

Почалося політичне і економічне піднесення цих земель. Справа в тому, що литовські князі, на відміну від Польші та Московії на руських землях проводили політику розвитку та захисту земель. Руські князі на рівні з литовськими брали участь в керівництві державою, а руські княжі дружини входили до складу литовських військ, зберігаючи при цьому свій статус.

Селяни та міщани особливих змін не відчули. А от козаки – козаччина за часів Великого Литовсько-руського князівства набула великого розвитку.

Литовські князі примусили рахуватися з собою як Московського так і Кримського ханства. За часів правління литовських князів Кременчук набуває стратегічного значення: військового (укріплення, фортеця) і економічного (торівля-митниця, таможня); політичного (прикордонне місто). 

Як раз з цього часу Кременчуцька фортеця стає козацькою. З цього часу Кременчук з'являється в офіційних документах під нинішньою назвою – це друга половина XIV ст. Згодом, ані за козацької республіки, ані за московського правління Кременчук не втрачав свого стратегічного значення, а лише розширювався в укріплювався. Про це буде окрема розмова.

Про королівські укази та дивні твердження

І останнє, про що необхідно сказати – це відносно королівських указів та універсалів – вони залишались лише намірами і не мали ніячкої сили. Справа в тому, що в Польщі існувала конституційна монархія. Короля вибирали польські магнати на сеймі, а тому його влада була дуже обмеженою. Без згоди сейму він не міг приймати рішення одноосібно. У нього не було навіть власної казни. Щоб утримувати свій королівський двір, він просив кошти у сейму. З державної казни виділялися кошти тільки на утримання адміністрацій різного рівня. Більшість земель як у самій Польщі, так і у загарбаних українських землях були розділені поміж польськими магнатами, а вони нічого не вкладали в їхній розвиток.

Кременчук був прикордонним містом, містом-фортецею, а до того, ще й торговельним центром. За всі часи свого існування Кременчук багато разів був розореним, зруйнованим і знову відбудованим. Польські магнати, а тим більше король, в його побудові та укріпленні ніякої участі не приймали. Шляхта тільки грабувала. Цьому підтвердженням є локальна війна між магнатами С. Потоцьким і Ю. Немиричем за Кременчук у 1645-1647 р.р., яка майже повністю знищила місто.

Побудова, утримання укріплень-фортець, міст, фінансування і тому подібні заходи були покладені на старостви – це адміністративно-територіальні одиниці на землях України за часів польського правління. Це щось на кшталт губернаторства. Кременчук входив як територіально так і адміністративно в ті часи до Черкаського староства. Старостви також не могли вирішувати питання, які вимагали вкладення коштів, бо шляхта вилучала їх майже повністю. В середині XVI ст.. Черкаським старостою багато років був видатний козацький полководець і політичний діяч О. Дашкевич. Знаючи про неспроможність короля вирішувати якісь серйозні питання самостійно, він двічі звертався до сейму з проханням про необхідність організації прикордонної служби земель Черкаської староства, до якої належав Кременчук.

Перший раз сейм промовчав, а другий раз відмовив за браком коштів.

Тож, як бачимо, ні король, ні сейм ніякої участі не приймали у розвитку та захисті українських земель. Кременчук, як ми знаємо, в ті часи був прикордонним містом-фортецею, а на Південь від нього за сотню кілометрів від нього знаходилися козачі хуори і невеличкі села, де потрібно було створювати прикордонні засіки-застави. Тож будувалися укріплення і проводився їх ремонт за рахунок місцевого населення – це було їх повинністю – відпрацювати певний час на цих роботах. А ось кошти на ці роботи поступали від великих українських землевласників. Козацьке старшинство також вносило частково кошти, бо, як правило, вони наділялися землею. Українська знать славилася своїм меценатством. Вони опікувалися побудовою культових споруд, при яких відкривали школи. Працювали в містах ремесла – цехові братчики.

До того ж треба нагадати, що Кременчук ще в кінці XV ст. і на початку XVI ст. був уже козацьким укріпленням-фортецею, а тому вся відповідальність за стан укріплень та захист міста була їх основною турботою. 

Тож дивно виглядає твердження про те, що «історія Кременчука бере свій початок з 1571 року, коли польський король Август Сигизмунд ІІ підписав універсал про необхідність побудови укріплення від набігів татар і доручив це французьському інженеру Боплану».

Цю версію автор назвав «офіційною» мабуть для того, щоб на інші версії не було претендентів. Подібних версій чимало залишилося на сторінках засобів масової інформації і , як правило, не маючи під собою ніякого підґрунтя. Оця «офіційна» версія і змусила мене взятись за перо. Тож ще раз повторю про свою версію щодо походження Кременчука.

Не можна відривати історію Кременчука від історії українських земель

Долітописна історія виникнення Кременчука сягає в глибину тисячоліть. В першому тисячолітті до н. е. почалися Великі переселення народів в різних напрямах. Дніпро був перепоною на шляху їхньої міграції. Потрібно було знайти найбільш вузькі і придатні для перетину та проживання місця. Одним з таких місць стало місце нинішнього Кременчука. Це об’єктивні обставини.

Закінчуючи своє оповідання про історію виникнення Кременчука я багато уваги приділив історії сучасних українських земель для того, щоб обґрунтувати свою версію про виникнення і подальший розвиток Кременчука. Пам’яток долітописної історії, тих часів, поки що не виявлено, а відривати Кременчук від історії українських земель неможливо.

Матеріали з історії України я використовував виключно з наукових праць відомих вітчизняних вчених. Вони, окрім своїх досліджень, наводять наукові розробки з історії українських земель вчених Великобританії, Канади, а також грецьких та арабських свідків тих далеких часів.

Моя версія щодо походження Кременчука не є самотньою. Існують ще дві версії і обидві пов’язуються з тюркськомовною назвою Кременчука, а це пов’язано з появою тюркськомовних народів на сучасних українських землях, починаючи з VIII-IX століть.

Упевнений, що версії ще будуть, бо Кременчук багатий на небайдужих істориків та краєзнавців – небайдужих патріотів Кременчука. Далі буде.