«Волинь», «колодязь», «мама» - усе, що пам'ятає українець, який 30 років тому зник у Афганістані

19.07.2018, 10:03 Переглядів: 11 541

Кременчуцький ветеран-десантник Андрій Чуйко допомагає повернути додому полоненого українця

У березні 2018 року в Афганістані група геологів, а за іншими даними чорних археологів, випадково зустріла чоловіка типової слов'янської зовнішності, який представився Аміруддіном, та зміг вимовити лише пару слів українською: «Волинь» та «колодязь». Тоді зробили припущення, що Аміруддін — українець, який потрапив у полон під час Афганської війни. Оскільки він назвав Волинь, припустили, що він вихідець з Волині. Зниклими безвісти вважалось лише три волинянина і по фотографіям зниклих припустили, що Аміруддін, ймовірно, прапорщик Ігор Білокуров родом із села Велика Глуша Любешівського району, який брав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан в складі десантно-штурмового батальйону 70-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади 40-ї армії і вже 30 років вважається зниклим безвісти. Для того, щоб знову відшукати Ігора та повернути українця на Батьківщину організували одразу дві пошукові групи — волинську та київську, які працювали незалежно одна від одної...

Цю неймовірну історію 16 липня розповів «Телеграфу» учасник однієї з пошукових груп, ветеран Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, ветеран АТО, кременчужанин Андрій Чуйко.

- Оскільки одну з пошукових груп очолив мій брат Олег Чуйко, він запропонував мені взяти учась у пошуках і я погодився, - розповідає Андрій. - У групу входять воїни-афганці та атовці, всі — вихідці з Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Служили ми всі в одній 81-й бригаді.

Брат Андрія Олег Чуйко - донедавна командир 5-ї батальйонної тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ Збройних Сил України, а нині начальник Відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового спіробітництва Генерального штабу Збройних Сил України. Третім з братами у команді був Олександр Денисов — заступник Голови правління Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та АТО.

Все, що він пам'ятає — останній бій, а потім пригадує себе уже мусульманином

- В Одесі мешкає афганець, халід, він живе в Україні з 84-го року, але підтримує зв'язки з родиною на Батьківщині. Силами його рідних та знайомих був зорганізований пошук: шукали і в племенах, і в кишлаках, - продовжує Андрій. - в один прекрасний момент зателефонували з Афганістану і повідомили: «Знайшли»! Ми зібрались і полетіли.

Група прилетіла у місто Мазарі Шаріф - центр провінції Балх. Уже на другий день до готелю української делегації привезли Ігора. Як і належить бойовим офіцерам, пошуковці зустріли його в армійській уніформі, з бойовими нагородами, в парадних марунових беретах, тримаючи в руках Державний прапор України, прапор Десантно-штурмових військ та Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану.

- Зрозуміло, що ні російською, ні українською він не говорить, тож ми спілкувалися через перекладача. Все, що він пам'ятає — останній бій, а потім пригадує себе уже мусульманином, коли має дружину. Сказав, що він воював, чи то з талібами, чи проти них — незрозуміло. Зараз він має дружину і п'ятеро дітей: дві доньки та три сина. Старшій дитині — 22 роки.

Про своє минуле, рідних та близьких Ігор майже нічого не пам’ятає, очевидно від поранень та контузії втратив пам’ять. Можливо, після того, як чоловік потрапив у полон, його били, адже він має на голові характерні шрами.

На кладовищі у Великій Глуші є його символічна могила...

Обзавестись сім'єю в Україні парубок не встиг — їхав на війну 25 річним холостяком. У рідному селі лишилась лише мама. Зараз Антоніні Василівні 78 років, вона вже змирилася з тим, що її син ніколи не повернеться і на кладовищі у Великій Глуші є його символічна могила...

- Попередньо наші з'їздили у це село, поговорили з мамою зниклого Ігоря, показали фотографії. Мама плаче... Зняли її на відео, це відео показали Ігорю, він теж розплакався. Якісь спогади у нього з'являються... Він вивчив ще два «нових» слова - «мама» і «Україна».

Десантники задалися метою, як мінімум, звозити Білокурова на Батьківщину до матері, але, попередньо, зробити тест ДНК. У чоловіка вже взяли зразок ДНК — волосся із бороди — він уже в Києві і направлений на експертизу. Днями члени групи мали поїхати у село та взяти зразок ДНК матері.

- Якщо їх спорідненість підтвердиться — ми матимемо повне право їх поєднати. На першому етапі — щоб він з'їздив у гості, а на другому, якщо буде його бажання, бажання його сім'ї та його мами — перевезти його з сімєю до України.

Побачити маму після 30 років розлуки

Організували усю експедицію за благодійні кошти. Їх вистачило і на переліт, і на проживання і на те, щоб заплатити перекладачу та розвідникам, які шукали Ігоря. Але зовсім труднощів уникнути не вдалося.

- Проблем і труднощів було предостатньо. Справа в тому, що він входить у місцеве ополчення і його командир приїжджав, вів з нами переговори, натякав, що необхідно йому заплатити за бійця...Був підключений і губернатор, і Міністерство закордонних справ, і постійні консультації... Групу курує особисто Радник Президента України Сергій Куніцин і Президент теж в курсі ситуації.

В останній день перебування делегації в Афганістані перекладач зі слів Ігора написав звернення до Президента України та Міністра закордонних справ з проханням дати йому можливість побувати в Україні та побачити маму, яку він не бачив 30 років.

- Його підпис — відбиток пальця — засвідчили: перекладач, місцевий мулла і керівник експедиції Олег Чуйко. Цей документ уже мав потрапити в адміністрацію Президента та міністерство закордонних справ. Ми чекаємо на позитивне рішення.

Автор: Руслана Горгола Джерело фото: Андрій Чуйко Відео: ТСН, Україна Джерело відео: youtube.com

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.