«Волинь», «колодязь», «мама» - усе, що пам'ятає українець, який 30 років тому зник у Афганістані

Цю неймовірну історію 16 липня розповів «Телеграфу» учасник однієї з пошукових груп, ветеран Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, ветеран АТО, кременчужанин Андрій Чуйко.

Брат Андрія Олег Чуйко - донедавна командир 5-ї батальйонної тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ Збройних Сил України, а нині начальник Відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового спіробітництва Генерального штабу Збройних Сил України. Третім з братами у команді був Олександр Денисов — заступник Голови правління Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та АТО.

Все, що він пам'ятає — останній бій, а потім пригадує себе уже мусульманином

Група прилетіла у місто Мазарі Шаріф - центр провінції Балх. Уже на другий день до готелю української делегації привезли Ігора. Як і належить бойовим офіцерам, пошуковці зустріли його в армійській уніформі, з бойовими нагородами, в парадних марунових беретах, тримаючи в руках Державний прапор України, прапор Десантно-штурмових військ та Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану.

Про своє минуле, рідних та близьких Ігор майже нічого не пам’ятає, очевидно від поранень та контузії втратив пам’ять. Можливо, після того, як чоловік потрапив у полон, його били, адже він має на голові характерні шрами.

На кладовищі у Великій Глуші є його символічна могила...

Обзавестись сім'єю в Україні парубок не встиг — їхав на війну 25 річним холостяком. У рідному селі лишилась лише мама. Зараз Антоніні Василівні 78 років, вона вже змирилася з тим, що її син ніколи не повернеться і на кладовищі у Великій Глуші є його символічна могила...

Десантники задалися метою, як мінімум, звозити Білокурова на Батьківщину до матері, але, попередньо, зробити тест ДНК. У чоловіка вже взяли зразок ДНК — волосся із бороди — він уже в Києві і направлений на експертизу. Днями члени групи мали поїхати у село та взяти зразок ДНК матері.

Побачити маму після 30 років розлуки

Організували усю експедицію за благодійні кошти. Їх вистачило і на переліт, і на проживання і на те, щоб заплатити перекладачу та розвідникам, які шукали Ігоря. Але зовсім труднощів уникнути не вдалося.

В останній день перебування делегації в Афганістані перекладач зі слів Ігора написав звернення до Президента України та Міністра закордонних справ з проханням дати йому можливість побувати в Україні та побачити маму, яку він не бачив 30 років.