Споріднені душі: Екскурсія персональними виставками художниць із Німеччини

Анна Арламова

Народилася пані Анна в Сибіру 1949 року. Спогадів про цей період життя мало. Мама Наталія Василівна справжня сибірячка. У 1956 році вона вийшла заміж і переїхала в Україну. В Кременчуці пані Наталя працювала інспектором санстанції. Анна зі щемом в душі згадує повоєнне дитинство: «одісея» по школах, потім роки в крюківському інтернаті з військовою дисципліною. Та попри те, викладацький колектив був сильний. Тож саме в інтернаті дівчинка почала малювати, танцювати й співати, мріяти про творчу кар’єру. І так пішло. 1972 року закінчила Одеське театральне училище. За роки навчання Анна вивчила ази малюнка, створення театральних декорацій, костюмів. Працювала в Донецькому театрі юного глядача. Цей досвід став перевагою жінки-художниці на все життя. Навіть і сьогодні шиє народні вбрання та театральні костюми. А жіночі прикраси, що набули сталої популярності у кременчужанок, викликають захоплення і на чужині.

Чоловік Анни пишається дружиною, вона завше оригінальна, яскрава, жіночна. А виставку в Кременчуці пані Арламова відкрила в неперевершеному вбранні ручної роботи: делікатний капелюшок та ошатну сукню прикрашала жовта диво-квітка в смарагдових переливах, віщуючи про квітучу натуру художниці. Ще донедавна це було полотно розписаного шовку…

Ще трохи зі спогадів. З 1976-го пані Арламова працювала в Народному театрі Клубу ім. І.Котлова. Крюків, у якому пройшли дитячі роки, знову надихав молоду жінку. Та бажання малювати професійно росло і в 1980-му Анна закінчила Український поліграфічний інститут ім. Федорова у Львові, факультет «Художнє оформлення книги». Художниця недаремно обрала цей напрям. Вона належить до щасливого покоління людей, котрі люблять читати. Зі студентських років Анна принесла в зрілий досвід любов до неперевершеного іспанського поета Гарсія Лорки.

Минуло чотири десятки років і 12 травня 2018 року в Тюбінгені відкрилася виставка графічних творів Анни Арламової під назвою «Люблю тебе, колір зелений». Частина доробку нині експонується в Кременчуці в Картинній галереї Н. Юзефович.

Ритми іспанської гітари вчуваються у варіаціях на тему «Фламенко»; «Недозволена пристрасть» приворожує чуттєвістю, палке кохання розтоплює серце ніжними переливами кольорів. Перші акорди місячної серенади зачаровують у гравюрі «Починається плач гітари». Крізь мереживо дивовижних сплетінь нас зупиняє глибокий терновий погляд Гарсія Лорки - його сумна радість бути поетом закарбувалась у творі «Мій улюблений Лорка». Ласкаві хвилі лоскочуть тіло мушлі – це «Море сміється біля краю лагуни».

В серії картин є ціла Іспанія: силуети прямокутних будиночків, величних костелів, схоплені мелодією – нотною графікою; палкі пурпурові спалахи кориди з темними силуетами розлючених биків, рельєфна й ефемерна синя птаха пролітає по нашій свідомості, білі крила голубки та шляхетні постаті червоних коней… «Іспанський стілець» пропонує втомленому подорожньому зупинити на мить свій хід і погляд на нічному небі, де розтоплений місяць згорає від любові. Анна подарувала галереї цю картину - свій перший погляд на Іспанію. Це сталося 2001 року: будиночок з обсерваторією на верхівці гори, безмежний небосхил і грайливі світлячки, що на мить завмерли на картоні…

Мисткиня відкрила виставку такими словами: «Друзі, сьогодні ви зустріли щасливу людину, якій вдалося втілити власну мрію - створити серію робіт, присвячених життю і творчості улюбленого поета Федеріко Гарсія Лорки. І ця людина - я, художник Анна Арламова». І це 2018 рік.

Таким подіям передувала низка десятиліть, випробувань та пошуків. Плідними були роки педагогічної діяльності: 1980 - 1990 пані Анна працює викладачем, а згодом і директором Кременчуцької дитячої художньої школи.

З 1998-го вже 20 років живе в Тюбінгені, в Німеччині. Викладала живопис у Вищій народній школі як доцент живопису. Заснувала художню майстерню для дітей та юнацтва: інтернаціональна група віком від 5 до 17 років. Спілкуються німецькою, українською, російською, польською мовами. На сьогодні це учні зрілого віку. Дехто вивчається і поступає далі, а є любителі краси, які 10 років ходять на заняття. Головний сенс європейської мистецької освіти - отримувати насолоду від навчання. Тож у багатьох закладах на вправності ніхто на наполягає. Тоді як художниця вчить не лише малювати, але й трудитися: «Життя – це ж не лише приємності, але й праця, і труднощі». Вона критично ставиться до новомодних інсталяцій, позбавлених змісту й майстерності, наче ті, хто нічого не розуміє, вдають, що цінують творчість того, хто не вміє малювати. Анна, розуміючи переваги свого професійного багажу, мріє в невеличкому студентському містечку відкрити художню школу. Адже вона працює в різних жанрах живопису, розмаїтих техніках: олія, акварель, пастель, акрил, складні власні знахідки змішані з естампами. Твори Анни Арламової зберігаються у приватних та державних колекціях України, Росії, Польщі, Німеччини, Греції, Франції, Америки, Індії, Японії, Італії та Аргентини.

Взагалі, Анні подобається жити в Тюбінгені: в молодіжному містечку атмосфера світла, вирує культурне життя. Невгамовна Анна Арламова створила інтернаціональне культурне товариство «Журавель» на підтримку творчих контактів між Німеччиною та Україною, зокрема з Управлінням культури і туризму м. Кременчука. Входить Анна до правління товариства «Схід-Захід» міста Тюбінген. Людяна, комунікабельна мисткиня започаткувала творчі зв’язки між художньою школою і Будинком піонерів міста Галле-Нойштадт.

Анна вміє на лише ініціювати, а й доводити справи до логічного завершення. Листування, обмін делегаціями, невеличкими виставками дитячих робіт та запрошення дітей у гості до Німеччини в рамках культурного обміну та співробітництва. До Кременчука приїздили студенти та професори з Німеччини, відбувалися спільні пленери, заняття та виставки.

Анна Арламова дивовижно працездатна. Двічі на рік у Німеччині проходять виставки її творчості та досягнень учнів. Гостями таких відкриттів є представники відділу культури, громадськість міста та художники. Щороку Анна приїжджає до Кременчука, щоб відкрити «пам’ять серця». І кожного року везе нові твори. Глядач її знає як майстриню батику. Але розпис по шовку це лише маленька, хоч і коштовна часточка її творчості. В Кременчуцькій міській художній галереї відкрилася персональна виставка «Співаночка» - серія робіт у техніці батик на тему української народної пісні. На відкриття, здається, зійшлося все місто. Грянув багатоголоссям Народний ансамбль пісні і танцю «Славутич».

Картини ожили! В німецькій майстерні мисткині, з видом на сад, часто звучить українська пісня. Анна і сама співає працюючи, і в записах любить слухати. Коли серце защемить, ллється улюблена «Повій вітре на Вкраїну» на вірші Тараса Шевченка… А голос у Анни мелодійний, проникливий… Художниця полюбляє працювати темами, що дозволяє відшліфувати кожну емоційну грань. Була серія модних балів, суконь та капелюшків, відбувся Олександр Пушкін в акварелях і поезіях. Звучала українська пісня, розкрився світ Гарсія Лорки… Ми будемо чекати на нову тему. Для нас це поки що загадка і передчуття. Але мисткиня поділилась, що в 2019 році вона планує масштабну виставку, в якій розкриє багатошаровість власного доробку.

Ютта Цикон-Форверк

Народилася в Ерфурті на Сході Німеччини, в якому жити не довелося... Завершувалась Друга світова війна. На вулицях містечка йшли бойові дії, небезпека змусила маму Міліям Форверк шукати інше місце для життя, тож маленька Ютта з родиною переїхала в селище на Півночі Німеччини, нині територія Польщі. Ганновер, Оснабрюк, Ройтлінген прихистили дитинство майбутньої художниці. А Ютта навчилась малювати раніше ніж писати. Її дід Георг Троньє писав портрети, мама вивчала графічну майстерність і загалом цікавилась мистецтвом. Народження дітей відсунуло на другий план її захоплення. Батько був бібліотекарем, досліджував літературу. Приносив додому безліч книжок. Тож коли запитали пані Ютту, яка улюблена її книга, виявилось це - «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо. Найменшу дівчинку в родині не дуже шанували, притискали, тож вона думала, що найкраще життя на острові: вільно робити, що заманеться, і ніхто не наполягає на своєму.

Ютта росла незалежною натурою. Настав час обирати професію. Вона мріяла бути художницею, але одночасно і малювати і вивчати мови було неможливо. До того ж зрізнобіч підмовляли, що художник - то не професія. Тож після закінчення гімназії вона вивчала німецьку та англійську мови в Тюбінгенському університеті та Бангорі (Англія, північний Уельс).

З 1973 до 2007 рік Ютта Форверк викладала в гімназії Германа Гессе в м. Кальв, у гімназії ім. Марії Лінден. Та бажання малювати ніколи не залишало її. Взятись до акварелі її надихнув професор Вальдорфської гімназії Херіберт Лозер. З 1978 до 1983 року пані Ютта на кожних канікулах вирушала до вчителя на уроки акварелі. Під час занять в ательє та на пленерах вона майстерно оволоділа технікою живопису по-вогкому. Сьогодні художниця принципово малює лише з натури, адже живе переживання закарбовується в творах. Не фото, а картина залишає справжнє враження від подорожей Англією, Норвегією, Україною. Лише свіжі враження! Стали в нагоді улюблені з дитинства подорожі, тяжкі валізи з матеріалами та пригоди не лякали.

Ютта пише переважно пейзажі, легкі, гармонійні, сповнені величної простоти і душевності. Внутрішній спокій, врівноважений природою, огортає глядача. Вогка бархатиста поверхня створює кольорові та світлові переливи. Такі потоки подібні повітряним рухам, котрі формують вибагливі хмари. В цій складній техніці практично неможливо керувати процесами або бути упевненим у результаті. Тому вогка акварель заворожує не лише митця, але й глядача. Скоро її роботи експонувались у Німеччині, Англії, Франції, Росії, Україні. Надзвичайно вдало характеризував цю манеру кременчуцький художник Олександр Черепанов, сказавши, що твори викликають відчуття дитячого спогаду. Деякі відвідувачі були спантеличені простотою сюжетів: де ідея, складність, композиційні пошуки, віртуозні трюки? Їх немає. Все просто. Це краса природи, що приносить внутрішню тишу. Час побути насамоті.

Новим джерелом натхнення стали тісні стосунки з митцями, розмаїті культурні проекти, художниця мала власну майстерню в об’єднанні митців «Кунстамт» (2008-2015). Так зав’язалася дружба і з українською художницею Анною Арламовою. Відтоді вони багато подорожують разом, хоча вирізняються характерами і творчими вподобаннями. Наприклад, Ютта полюбляє пленери, переконана, що робота з натурою робить твір живим, наповнює чистими враженнями існуючої миті. Її подруга працює лише в майстерні. Анна фантазує, тоді як Ютта – довіряє очам. «Околиці Тюбінгена - це моя маленька Батьківщина,- любить говорити Ютта, - вона глибоко запала в душу». Але хочу зауважити, що серія акварелей «Я люблю Кременчук» дійсно надзвичайна. Картини наповнені щирою простотою і людяністю, теплим спостереженням за деталями. В етюдах зіграні маленькі новели з життя кременчужан на тлі Дніпра, парків, вуличок: «Відпочиваючі на Дніпрі», «Парад високих підборів», «Острів Фантазія», «Вид на Кременчуцьке море», «Крутий берег»…

За останні дні пані Форверк створила до десятка нових етюдів мосту, золотих пляжів, кольорових човнів. Колорити акварелей ясні й прозорі з усіма відтінками зеленого. А техніка по-вогкому створює оксамитовий ефект захищеного дитинства. «Її піднесені пейзажі – відголос часу, коли людство не страждало занадто раціоналізмом та поспіхом. Роботи Ютти медитативні… такий стан переживаєш, коли відходиш від міської рутини і розчиняєшся в природі, слухаючи спів птахів, шуми дерев, шелест легких хвиль, що набігають на берегову смугу піску. Все завмерло…» - пише відома галеристка і журналіст Любов Брагілева про доробок мисткині.

В березні 2016 року Ютта та дві її колеги відкрили приватне ательє в центрі Тюбінгена. В цьому світлому і затишному приміщенні, поруч із учнями, вона продовжує творити. І як не дивно, на розвиток і українського митецтва. Так Ютта і Анна проводили майстер-класи з петриківського розпису. Планують нові теми.

Тож бажаємо Анні Арламовій і Ютті Цикон-Форверк натхненної праці, нових ідей і міцного здоров’я для їхньої реалізації. А кременчужани мають змогу переглянути дві персональні виставки одночасно в Картинній галереї Наталії Юзефович.