Топ новина, Кременчук, Історія Кременчука

«Чому ви залишили місто?» Як очільники Кременчука поплатилися за трагічний 41-й

21.10.2018, 09:40 Переглядів: 5 309

Трагічний 41-й: як через розгубленість керівників міста заводи злетіли у повітря і як за це поплатились тодішні очільники Кременчука

День міста ми святкуємо 29 вересня. У день визволення від німецьких загарбників. Але як розгортались події тих серпневих днів, коли Кременчук танув у вогні? Краєзнавець Кременчука Лідія Гришко у своїй книзі «Хотілося б усіх поіменно назвати» розповідає історію очільників міста, які за свою розгубленість поплатилися свободою та життям.

«З 6 по 9 серпня ополченці вели тяжкі бої з регулярними частинами гітлерівської армії. Проте сили були нерівними. 9 серпня ворог захопив Крюків. Вогненний шквал авіації, артилерії і мінометів накрив Кременчук, внаслідок чого виникли пожежі. Містом поповзли чутки, що ворог форсував Дніпро. Насправді ж у цей час із Лубен підійшли полки 297-ї дивізії і зайняли оборону на лівому березі по обидві сторони міста, - пише дослідниця у книзі. - Для надання допомоги місцевим органам влади з Полтави в Кременчук прибула група відповідальних працівників на чолі з секретарем обкому партії В. П. Коротченком. Перед ними було поставлене завдання підготувати промислові підприємства до демонтажу та евакуації, заспокоїти населення міста. На володіючи обстановкою, не зв’язавшись із командуванням гарнізону, В. П. Коротченко разом із першим секретарем міськкому партії К. Р. Котликом та головою міськради Г. С Лагном 10 серпня, о 4 годині ранку, віддали наказ директорам підприємств підпалити і підірвати промислові підприємства, знищити сировину і готову продукцію».

Віддавши наказ, керівники залишили місто. Розгубленість проявили й працівники міського відділу НКВС та міліції. Начальник міського відділу НКВС Фомін особисто дав наказ директору заводу ім. Сталіна (нині – Кредмаш) та секретарю парторганізації зруйнувати завод.

«Следователь сказал, что я пытался взорвать Крюковский мост»

За розгубленість міського керівництва дорогою ціною заплатили кременчужани. В цей день були підпалені, знищені й виведені з діючих підприємства з усім обладнанням, сировиною і готовою продукцією: машинобудівний завод імені Сталіна, два борошняних комбінати, швейна, трикотажна та макаронна фабрики, торгова база міськторгу, база управління державних резервів, у елеваторах якої зберігалося до 40 тисяч тонн зернофуражу, електростанція та інші.

Збитки, завдані державі, обчислювалися десятками мільйонів карбованців. Так, лише на машинобудівному заводі були знищені чавуноливарний та механічний цехи, їдальня, контора з документами й архівом, зварювальна лабораторія, матеріальний склад, 60 автомашин ЗІС-6.

Окремі директори не виконали розпорядження, вирішили дочекалися ранку, зв’язатися з військовими. Так зробили директор тютюнової та махоркової фабрик. На тютюновій фабриці було 30 вагонів сировини та 11 вагонів готової продукції, яка пізніше була спрямована в діячу армію. А устаткування фабрики вивезли до Свердловська.

Не вивезли одразу цінні папери з Державного банку:

«За містом наздогнав мене на легковій машині Фомін, в ній їхав і секретар обкому Коротченко, - розповів слідству політрук міськвідділу міліції Л П. Синягівський. - Фомін наказав розшукати машину, повернутися до міста й вивезти з Держбанку гроші, яких нараховувалося понад п’ять мільйонів карбованців. За допомогою начальника гарнізону полковника разом з директором Держбанку гроші були навантажені й вивезені в Полтаву».

Червоні голови Кременчука: засуджені та розстріляні у часи революції та війни

«Усі товариші, яких судили зі мною, загинули»

Згодом на запитання слідчого: «Чи знали ви, наскільки існує загроза Кременчуку від наступаючих німецьких військ?», Фомін відповів: «Цього я не знав, не було зв’язку зі штабом, але по дорозі мені сказав секретар обкому Коротченко про те, що в Кременчуці штабу військ немає».
Коротченко дістався Козельщини й телефоном повідомив першому секретарю обкому Маркову: «Кременчук у вогні, війська відступають на Козельщину, а німці на переправі і ми (тобто він і міське керівництво – авт). Ідемо в Полтаву».

І обкомі вже знали про становище в районі Кременчука. І коли Коротченко доповідав в обкомі, Хрущов задав йому одне запитання: «Чому ви залишили місто? Німці місто не взяли».

Перший секретар обкому КП(б) Марков виїхав до Кременчука. На міських партійних зборах секретарем міськкому обрали П К Колінька, головою міськвиконкому був призначений О. І. Столецький.

Під слідством опинились 8 чоловік: керівник міського відділу НКВС Фомін, директор заводу ім. Сталіна Доничев, секретар парторганізації Заславський, начальник міліції Коффе, голова міськради Лагно, секретар обкому партії Коротченко, перший секретар міськкому Котлик та Фурманський.

«Закрите судове засідання військового трибуналу Київського округу відбулось 6-7 вересня 41-го року. Не можна сказати, що це був швидкий суд. Як і на слідстві, зважувалися всі обставини, було враховано особливість моменту. Військовий трибунал засудив Коротченка, Котлика Лагна, Доничева та Фоміна до 10 років. Коффе та Фурманського до п’яти років виправно-трудових таборів. Враховуючи особистість і характеристику всіх засуджених, а також те, що всі вони військовозобов’язані, трибунал визнав за необхідне відкласти виконання вироку до закінчення військових дій. Та направити їх на фронт. Мабуть, ніхто тоді - ні судді, ні підсудні - не уявляли, як далеко ще до «закінчення військових дій» - війна лише починалася... І останні фрази із вироку: «...При цьому роз’яснити засудженим, що коли вони проявляться у складі діючої армії стійкими захисниками соціалістичної Батьківщини, то вони можуть бути звільнені цілком від призначеного їм покарання або воно може бути замінено більш лояльною мірою покарання постановою трибуналу, котрий виніс вирок. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає. Ці слова прозвучали 7 вересня 1941 року. А 12 вересня із повідомлення Інформбюро всі дізналися, що Кременчук в руках ворога. Місяць місто було під обстрілом противника з правого берега», - пише Лідія Гришко.

Живим із військових дій повернувся лише Лагно. У своїй заяві до обласного прокурора в 1964 році він пише: «Військовий трибунал військ НКВС Київського округу замінив нам цю міру направленням на передову лінію фронту, після чого нас із тюрми звільнили й направили в розпорядження Харківського облвійськкомату, останній нас направив у 246-у стрілецьку дивізію, котра формувалася. Я був у розвідувальному батальйоні, виконував відповідальні доручення командування дивізії як у тилу ворога, так і на передовій фронту, тричі був поранений. У 1942 році командування дивізії порушило клопотання про моє звільнення від покарання і 3 серпня 1943 року постановою військової колегії Верховного Суду СРСР мене звільнили від покарання. ..Усі товариші, яких судили зі мною, - Котлик, Фомін, Коффе, Коротченко - загинули в боях за Батьківщину. ...Не прийняли б ми рішення про знищення залишків матеріальних цінностей - все це залишилося б ворогу, і нас би тоді звинуватили як зрадників Батьківщини».

Коментар:

«Як Сталін ставив питання? Директору заводу у Грозному сказав: якщо німці не візьмуть місто, а ти завод підірвеш, – розстріляю. Якщо візьмуть, а завод залишиться цілим, – розстріляю. Чоловік вижив: підірвав завод, саме коли німці взяли місто. Ось у якому становищі опинились директори заводів. У Кременчуці був великий безлад. Керівництво пішки тікало до Полтави. Почались квартирні крадіжки. Потім вже військове начальство наводило лад у місті», - каже краєзнавець Євген Бергер.

Використані матеріали книги Лідії Гришко«Хотілося б усіх поіменно назвати».

Автор: Олена ЯРЕМКО

Теги: История Кременчуга Вторая мировая война

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.