Привіт усім. Мене звуть Руслана і я – алкоголік

Як це було

Група збирається тричі на тиждень у світлому, затишному, охайному приміщенні. Оскільки на зібранні мала бути присутня я – журналіст і не алкоголік – усіх членів групи завчасно попередили і запитали згоди. Тож прийшли лише ті, хто був не проти на годину прийняти мене у своє коло. Крім мене на зібранні було шестеро людей – троє чоловіків і троє жінок різного віку. Усі вони – звичайні люди: охайні, привітні, тверезі й не схожі на алкоголіків, яким їх собі уявляє більшість.

Перед зібранням охочі могли безкоштовно випити чаю чи кави з солодощами і поспілкуватись одне з одним. Далі усі сіли за стіл і запалили свічку. Свічку запалюють у пам’ять про тих, хто помер. Також їх вшановують хвилиною мовчання. Мені пояснили, що свічку запалюють не завжди, щоб не лякати новачків і щоб у них не виникало асоціацій із релігійними сектами. Маю вас заспокоїти – на секту це не схоже. Більше схоже на клуб за інтересами, дещо специфічними інтересами.

Далі ведучий зачитав правила і традиції АА і запитав, чи хоче хтось запропонувати тему зібрання. Одна дівчина запропонувала тему: «Що для мене АА». Далі члени групи по черзі розповідали, як потрапили до АА і що спільнота змінила у їхньому житті. Кожен починав зі слів: «Привіт, мене звуть так-то, я - алкоголік». І називали свій стаж тверезості. Звучали цифри від 1 до 9 років. Розповідь не мала бути довшою за 5 хвилин. Того, хто розповідає, не можна перебивати, робити зауваження чи коментувати сказане. Прокоментувати можна в кінці кола, але не критикуючи і не ображаючи інших, а лише озвучуючи свої думки, почуття чи переживання. Говорити не обов’язково взагалі. Ніхто нікого не примушує, хоча в кінці ведучий нагадав, що виговоритися корисно, а тримати все в собі – навпаки.

Наостанок охочих запросили долучитися до молитви: «Боже, дай мені розуму і душевного спокою прийняти те, що я не в силах змінити, мужності змінити те, що можу, і мудрості відрізнити одне від іншого».

Далі бажаючі могли лишитись на чаювання та поспілкуватись у більш неформальній обстановці.

Якщо вони змогли, то і я зможу

Історії цих людей, хоча й були сценарієм розвитку подій, схожих одна на одну, але зачепили мене до глибини душі і змусили замислитись про те, скільки стереотипів існує у суспільстві стосовно алкоголіків.

Три історії я наведу нижче (імена змінені задля збереження анонімності).

Микола

Мене звуть Коля, я – алкоголік. Мій батько був алкоголіком. В 13 років я почав пити. Пити серйозно. Я пив більшу частину життя. У наркології я пролежав більше 17 років! У мене було чотири напади білої гарячки. Після останнього я навіть помирав – мене витягли лікарі, але я не схаменувся. Я ж не відчував, що помираю. Просто прийшов до тями і мені сказали, що я майже помер. Ну, з ким не буває. Я продовжував пити і був у наркології своїм – знав усіх і мене всі знали. А одного разу у 99-му році до наркології приїхала полтавська група і провела збори. Мені так сподобалося! Я взявся й організував першу групу, але вона розпалась через півроку, бо я забуксував – зірвався. Я якраз був на форумі АА в Одесі, їх групі було 10 років, і там все було так весело, святково, цікаво! Повернувся додому, а тут все похмуро і сумно. Як не запити? Всі інші відчули, що я дав слабину, і запили й собі, наче тільки цього й чекали. Після цього я усвідомлено пив ще 13 років. І у 2010 році психолог наркодиспансеру Ірина Берлізова копняками змушувала мене створити групу. Я відмовлявся з усіх сил, але таки створив. Головний лікар Пащенко пішов нам назустріч, виділив місце, стіл, стільці… А оскільки я довго там лежав і всіх знав, тож запросив усіх на зустріч. На перших зборах я просто розповів, що це взагалі за спілка і які правила, й відтоді група існує. Після її створення я зірвався ще раз, але в 2012 році зрозумів, що не можу більше пити – я п’ю, а мені зле. Раніше на питання «чого ти п’єш?» я відповідав, що люблю похмелятись. Де ви бачили такі ліки, щоб зранку випив і через 15 хвилин тобі стало добре? Усі проблеми вирішені! Але мені перестало бути добре, а було постійно зле. А від випивки ставало ще гірше. Я подзвонив у диспансер, вперше сам, і сказав: «Забирайте мене». Тоді у наркології я зрозумів, що мені вже 63 роки, я старий і я не хочу більше пити, і не хочу більше тут лежати! А я чого так довго там лежав – я вірив у медицину, вірив, що мене можуть врятувати і вилікувати! А виявилось, що крім мене самого ніхто не здатен допомогти. Я прийшов в АА і вже 7 років як не п’ю. І почуваюся прекрасно! І продовжую ходити на збори, бо мені допомагає бачити їхні радісні обличчя і чути історії про те, як один не п’є 5 років, інший – 7, і вони щасливі. Я коли вперше побачив алкоголіка, який 10 років не п’є, я мацав його руками і не міг повірити, що таке існує! А тепер знаю, раз вони можуть, то можу і я. Як бачите, в мене виходить.

Петро

Мене звуть Петром і я - алкоголік. Я не вживаю спиртних напоїв та інших речовин, які змінюють свідомість, уже 7 років 7 місяців 22 дні і сьогодні. До того я пив десь років 25 – до 42 років. Я мріяв навчитися пити – думав, що не вмію. Бо чогось усі можуть випити і зупинитися, а я щоразу напивався більше за всіх, мені завжди було мало. Мрія будь-якого алкоголіка – навчитись пити в міру: коли тобі добре і ти все розумієш, а не лежиш обличчям в салаті. І я все не міг спіймати цю міру. Але шукав її регулярно і пив до перемоги – доки не скінчиться або доки не засну. В молодості мені подобалось – компанії, дівчата, гітари. Але, як і всіх алкоголіків, під кінець «алкогольної кар’єри» це все мене вже не цікавило. Усе, що мені було потрібно – пляшка. Алкоголь заволодів моїм життям. Дружина подала на розлучення, син практично перестав спілкуватися, на роботі вже лежала заява на звільнення. Я не встиг пропити квартиру, як багато хто розповідає, але я встиг морально деградувати так, що далі вже не було куди! І я дуже щиро хотів кинути пити, я намагався, я пробував усі способи, які знаходив. Але продовжував пити. Тепер я розумію, що хотів тверезість купити за гроші. Хотів, щоб мені дали чарівну пігулку, яку б я випив – і перестав пити. Але такої пігулки не існує. Алкоголіку неможливо кинути пити за чиїмось наказом. А в АА я познайомився з людьми, які змогли залишатися тверезими і змогли розповісти мені, що вони для цього робили. По-перше, я побачив, що так можна було, а по-друге, вони дали мені чіткі 12 кроків, які робили самі і які привели їх до результату. Мене не лякали і не принижували, не обіцяли легкого зцілення, просто сказали: «Дивись, я тверезий уже стільки-то років, для цього я робив ось це і це. Спробуй, можливо тобі це теж допоможе. Якщо що – ми тебе підтримаємо». І це дійсно допомогло. Я вже 8 рік майже постійно ходжу на групу тричі на тиждень. Я був на групах у різних країнах і бачу, що алкоголізм всюди однаковий і історії у алкоголіків схожі одна на одну. Ми всі – наче врятувалися з одного корабля, який пішов на дно, і тепер тримаємося одне за одного. Це треба нам, щоб не забувати, де ми і чому тут опинились.

Аліса

Привіт усім, мене звуть Аліса, я – алкоголік. Я народилась у сім’ї алкоголіків і пам’ятаю з дитинства, що і мама, і тато пили. Тато розбився на мотоциклі в 39 років, мама померла в 45 від цирозу печінки. Я думала, що ніколи не візьму чарки до рук, бо бачила, до чого це довело моїх батьків, та сталося інакше. Не знаю чому, але вже з 15-ти років я пила – не просто пробувала, а конкретно пила. Після технікуму я приїхала до Кременчука і вийшла заміж за алкоголіка. Ну, що він алкоголік, я вже пізніше зрозуміла. Він помер, коли йому було 33, і я лишилась одна з двома дітьми. Тоді я вже відчувала, що п’ю якось не так, як усі, але думала, що ось тепер покину. Але чудовим приводом для того, щоб випити, стало якраз те, що ось я, бідна-нещасна, лишилася одна з дітьми. Так, замість того, щоб відмовитись від склянки, я пила практично кожен день. Вже могла на вихідних запити так, що в понеділок не могла вийти на роботу. З розвитком алкоголізму прогресували і мої проблеми: мене вигнали з роботи, а свекруха хотіла лишити материнських прав. Я закодувалася, але цього вистачило на 4 місяці. Я була зла на увесь світ і свідомо вирішила запити знову. Я так хотіла випити, що усвідомлювала, що можу померти, але мене це не зупиняло. Я відправила дітей до літнього табору і запила. Горілка була мені важливішою за дітей, повагу, соціальний статус та навіть життя. Друзі виписували мені найрізноманітніші пігулки від алкоголізму, сестра возила до бабки-шептухи, але нічого не допомагало. Доки усі навколо намагалися мені допомогти, я не вважала, що маю якісь проблеми. Але настав момент, коли вже я не могла пити, але і не пити теж не могла. Тоді, у 2009 році, я звернулась до психолога, і вона розповіла, що існує Всесвітня спілка алкоголіків і що можна знайти їх в Інтернеті. У Кременчуці тоді спілки не було, але вже те, що є люди, які живуть з алкоголізмом, мені допомогло. Я зрозуміла, що я не вигнанець, не прокажена, а просто дуже хвора. Що так само, як діабетикам не можна цукор, алергікам алергенів, мені не можна алкоголю, бо мій організм не виробляє фермент, який би захищав мене. У тому ж році я запила разом із другом. Десь із тиждень ми пили, доки мене діти не забрали додому і не відкачали. А друг ще два тижні попив і помер. І рівно через місяць - 6 лютого 2010 року пройшло перше зібрання АА у Кременчуці. Я почала ходити на групи і сталося диво – я помітила, що вже тиждень не п’ю. До того 20 років я не могла уявити і дня, щоб не випити, а в групі побачила, що є люди, які не п’ють вже роками, і вони щасливі! Вони підтримали мене і допомогли навчитися жити інакше. Зараз я не п’ю вже 8 років і 7 місяців, але продовжую ходити в АА. Не тому, що боюся зірватися, а тому, що знаю, що мені це потрібно, наче хронічно хворим профілактика. До того ж мій досвід і приклад надихає новачків.

Розклад зборів АА

Алкоголізм – це хвороба

Про те, що таке алкоголізм та як із ним боротися, ми запитали у практичного психолога Кременчуцького наркодиспансеру Ірини Георгіївни Берлізової.

- Які методи лікування наразі вважаються найефективнішими?
- Професіонали з різних країн багато років пропрацювали з залежностями, випробували різні методи та дійшли висновку, що найефективнішими способами є групи самодопомоги АА і Мінесотськая модель.

- Як лікують алкоголіків у наркодиспансері?
- У Кременчуцькому наркодиспансері взята за основу Мінесотська модель лікування залежностей, розроблена в США в 40-і роки. Вона передбачає об’єднання зусиль різних фахівців: лікарів, психологів, соціальних працівників, волонтерів АА, духовенства, залучення родичів. Лікування добровільне, індивідуальне і комплексне та відповідає затвердженим протоколам надання наркологічної допомоги населенню України. Основними вважаються два етапи. Перший - це інтенсивна терапія гострих станів, коли нарколог займається медикаментозним лікуванням із застосуванням психотропних препаратів. Детоксикація триває від 3 до 10 днів, залежно від тяжкості стану хворого. Медикаментозна допомога є необхідною умовою початку лікування, але вона мало чим сприяє довготривалій відмові від вживання алкоголю. На другому етапі лікування проводиться групова та індивідуальна психологічна робота, спрямована на подолання заперечення хвороби, розуміння концепції алкоголізму, прийняття відповідальності за своє життя і необхідності особистісних змін, побудова сценарію тверезого життя, профілактика зриву. Проводяться консультації з родичами і сімейна системна психотерапія. Перебуваючи в стаціонарі, хворі знайомляться з Програмою «12 кроків», її традиціями і основами, вивчають перший крок, тричі на тиждень відвідують групу самодопомоги АА.

- Чим допомагає АА?
- Оскільки хронічний алкоголік повністю втрачає контроль над випивкою, основною метою цієї спільноти є збереження тверезості, повна відмова від вживання спиртних напоїв, а також допомога іншим у вирішенні цієї проблеми. Регулярне відвідування зборів допомагає залишатися тверезим навіть тим учасникам груп, які лінуються працювати за програмою 12 кроків АА. На зборах учасники діляться своїм досвідом, розповідають про те, ким були, що з ними сталося і що допомагає їм не зірватися. У роботі груп використовується програма «12 кроків АА», яка допомагає досягти повної психологічної перебудови людини, повернення життєвих цінностей і духовного зростання. Вона дозволяє поглянути на суть хвороби і на самого себе, проаналізувати свої міжособистісні контакти, змінити коло спілкування. Я знаю кременчужан, які довгі роки безуспішно боролися з хворобою, і всі на них поставили хрест. Відвідуючи спільноти АА, вони домоглися від 1 до 9 років тверезості. Я також знайома з алкоголіками з інших міст, які не п’ють уже 30 років.

10 дурнуватих запитань до алкоголіка