Історія двох голубів: як народжувався сквер Андрія Ізюмова у Кременчуці

Аби це стало можливим, минув майже рік… А навесні 2018 часто-густо в парках Кременчука почав з’являтися білий купол під назвою «Майстерня міста». Навколо нього збиралася громада, щось обговорювали, спікером виступали Ірина Каць та Олена Несторова. А поруч стояла велика карта міста, на якій дітям і дорослим пропонували «посадити» дерева там, де вони забажають. Так ГО «Культурний діалог» вийшов до кременчужан, аби обговорити проблему створення зелених рекреаційних зон. Тоді я собі й уявити не могла, що долучусь до цього проекту.

Влітку Юрій Гриценко, перший секретар виконкому, запропонував художникам взяти участь у створенні ескізів маленьких скверів. Прекрасна думка. Тож наступного дня я вже стояла на розі доріг, оглядаючи висохлий трикутник землі зі старою вербою і бетонними квітниками біля Управління сім’ї та молоді. Чистий соцреалізм, позбавлений затишку і привабливості. Мозок аж закипів, що ж тут можна придумати…

Озирнулася, дві дороги, навпроти будівництво, за спиною п’ятиповерхівка, немов кролікарня. Зачепило тільки «сім’я та молодь».

Почали вирувати образи: молодь це сучасність, але й вічні цінності. Напевно, молодість – це час першого кохання, тоді родина... Що б могло символізувати їх? Можливо, лебедина вірність. Промайнули фрази народних пісень про молодят, що воркують, мов голуби. І раптом осяйнуло: звісно, голуби! Адже чим відомий Кременчук на весь світ? Своїми крюківськими і кременчуцькими голубами! Так, саме до нас у жовтні вже 17 років приїздять з усієї України та з-за кордону на Міжнародні фестивалі голубів. Кременчук пишається голубоводом Олександром Тертичним, який тримає рідкісної краси птахів. А хто вивів дивовижних «крюківських»? 

І знов щастя: напередодні директор краєзнавчого музею Алла Павлівна Гайшинська подарувала мені рукописи власної легенди про перше кохання Андрія Ізюмова і Надії Зубарєвої. Адже саме добиваючись руки чарівної юнки, молодий Андрій так захопився голубами, що тримав потім 100 пар птахів усе життя і саме він наприкінці ХІХ ст. вивів нову породу «крюківських панських», ще їх називають «ізюмівські». Згодом купець першої гільдії Андрій Ізюмов, який народився в Кременчуці 1855 року, кілька разів обирався міським головою, керував мудро, розбудовував місто, - керманич від Бога. Він був головою Сирітського суду, споруджував депо для машин і вагонів міських електричних шляхів (трамваїв), мережа котрих складала у 1917 році 12 км. Крім цього, розширював міські училища, збудував Народну аудиторію і Олексіївське комерційне училище, за власні кошти започаткував стипендію для кращих учнів. І Кременчук розквітав, і кохання відбулося, і родинне щастя. Дружина його, Надія Зубарєва, народилася у 1860 році у купецькій родині. Подружжя Ізюмових виховало чотирьох синів і чотирьох доньок, які разом із країною пережили Першу світову війну і революційне лихоліття. Після остаточного встановлення радянської влади частина родини Ізюмових емігрувала до Франції.
В моїй уяві все співпало.

Алла Гайшинська та Оксана Бойко

Я нашвидкуруч накидала план місцевості та мерщій до майстерні - малювати ескіз. Ідея вірних стосунків та невеличкий простір диктували певну стилістику: маленькі лави, немов софа, де зручно сісти парою. Невисокі світильники і ковані квітнички в центральному трикутнику. А змістовим акцентом мали стати голуби, які воркують на мереживній клітці… Ескіз легко вилетів з-під пера, і назва була теж готова. Із захватом розглядав малюнок Юрій Гриценко, а за мить зауважив, що не личить тут бути клітці. Краще, аби птахи сиділи на фонтані, а свіжа вода приваблювала живих голубів. Другий ескіз виглядав поетично: невеличкий двоярусний фонтан, чаші у формі лілеї, вода переливається з квітки у квітку і минає прозору конструкцію кованого столика. Нагорі пара: голуб залицяється до голубки, розгорнув крила навколо неї, став навшпиньки.

І знову приємність: восени 2017 року на Пушкінській алеї я з учнями довго шукала наших голубів. А потім ще кілька годин малювали з натури білосніжну крюківську голубку і чорного кременчуцького голуба. Цей досвід теж став у нагоді, а картина увійшла в серію «Мій Кременчук: легенди, історія, сучасність». Та не все досконало вийшло і цього разу. Знов задзвонив мій телефон і Олександр Тертичний запросив відвідати голуб’ятню в Крюкові, аби вдосконалити проект, надати птахам саме їм притаманних рис. Це незабутній досвід. Сонячного ранку 2019 я з учнями знову вирушила на замальовки. Пан Олександр кілька годин захоплено розповідав про своїх «діточок».

Ми почули і про історію породи, і про царські «витівки», коли за одну пару птахів віддавали цілі села. А вже про найпрекрасніших крюківських скільки дізналися! Їх неймовірні намистинки великих оченят, витончений вигин шийки, трепетні крила, що ховаються під мереживним хвостиком, навіть кількість пір’їнок порахували. Вони вміють так високо злітати, що око людське побачить лише цяточку. А під час літньої Олімпіади в Москві 1980 року, як розповідав краєзнавець Євген Бергер, на церемонії відкриття сотні крюківських голубів пустили в небо. Ці вірні птахи могли подолати тисячі кілометрів і кордони країн, повертаючись до рідної домівки. А які красені з’являються на світ, коли паруються білі і чорні голуби. Ціни таким немає. Одна біда, той маленький дзьобик, що прикрашає шляхетну голівку з високим лобом, не дозволяє вигодувати пташенят.

Тож голубоводу випадає самому пробивати шкаралупку яйця, а потім з вуст годувати новонародженого птаха голубиним молочком. Це зворушливе видовище!

І знову я малюю ескіз. Тепер уся увага білосніжній крюківській та чорному птаху кременчуцької породи. Одне мене хвилювало, адже намалювати - це півбіди. А хто здатен їх виковати? На щастя, знайшлися майстри, які готові взятися за справу - Спілка ковалів Кременчука: Павло Лещенко, Євгеній Кучеренко та Олександр Шкурапет.

То була справжня творча загадка, адже техніки кування голубів немає, і все треба було винаходити з нуля. Навіть не лави, світильники або чаші фонтану завдали клопоту. А саме ця пара голубків. Залізо мало поводитися, мов пластилін, його кували, гнули, різали, варили, різьбили… А потім обпалили у вогні дочорна і охолодили добіла. Це справжня магія. Так із заліза народжувалися птахи. Ковалям є чим пишатись. Вже скоро все місто побачить результат їхньої праці. На порозі з’явився і кременчуцький винахідник «живого вогню». Пан Олександр Балашов запропонував кілька варіантів романтичного освітлення скверу. Виявляється, що він із сином винайшов і запатентував електронну програму, що імітує світіння вогню, свічки. Пара вогників уже кілька років мерехтить у сквері Олега Бабаєва. Тож така пропозиція надзвичайно доречна і для скверу Андрія Ізюмова!

Роботи тривають. Завезли землю, збагачену добривом, розгорнули там, де килимом ляже трава. Вже закладена система поливу, продумані кращі сорти дерев і зелені арки. Ландшафтні дизайнери з душею підійшли до справи, а рослини вирощує фірма «Гарді». Поруч із лавами стоятимуть ошатні квітники і маленькі урни. Все для відпочинку, все для затишку і європейського рівня.

Тож у цьому проекті реалізувалась унікальна ситуація, коли кременчужани власними силами створили для себе живий куточок майже втраченої історії. Так і відроджуються славетні імена, формуються бренди і самоідентифікація за культурною ознакою.

Я певна, що все відбудеться вчасно, і до Дня міста відкриється новий сквер імені Андрія Ізюмова. Лише про одне благаю містян – не будьте вандалами, не руйнуйте добре і красиве, що створено такими великими зусиллями. Влада міста підтримує і реалізує проект, який будується коштами кременчужан. Шануймо це і тоді ми матимемо продовження і знатимемо власну історію, а також те, чого ми варті.

P.S. Також хочу зауважити, що я ніколи не виконувала ідей, доручень чи замовлень пана Геннадія Тертичного, як це може здатися із заяв у пресі. Якщо бути зовсім точною, я навіть не знала його особисто. Лише коли було створено перший ескіз, пан активіст голосно з’явився в цій історії. Я і досі чекаю на вибачення… На художній раді він виступав проти проекту, з чого було зрозуміло, що голубовод мріяв про інший формат та інше місце. Я ж презентувала власне бачення. Яке, за дивним збігом обставин, дуже схоже на ту мрію, що багато років не могла реалізуватись. Але, безсумнівно, заслуговує на повагу багаторічна праця Геннадія Тертичного на ниві збереження і пропаганди унікальної породи, організації та проведення Міжнародних фестивалів голубів у Кременчуці.

Врешті решт, важливі і шлях, і мета. Тож всі змогли об’єднати зусилля заради спільної мети.