«Було дуже багато крові»: Богдан Головаш розповів про захоплення кораблів росіянами

287 днів - саме стільки часу моряк із Кременчука Богдан Головаш разом із 23 побратимами перебував у полоні Російської Федерації. Відкрита збройна агресія у Керченській протоці з боку сусідньої держави призвела до введення військового стану в кількох областях України.

25 листопада броньовані катери «Нікополь» і «Бердянськ» та буксир «Яни Капу» Військово-Морських Сил України здійснювали плановий перехід із Одеси до Маріуполя. До цього до Бердянська залізницею були передислоковані катери «Кременчук» та «Лубни». Пошуково-рятувальне судно «Донбас» та морський буксир «Корець» пройшли Керченську протоку трохи раніше, у вересні. При цьому Військово-Морські Сили ЗСУ не просили дозволу у країни агресора, а реалізували своє право на вільне плавання Керченською протокою та Азовським морем згідно з Конвенцією ООН та міжнародними угодами. Тоді також були провокації з боку російських військових, які наближалися до нас на небезпечно близькі відстані.

Українці при плановому переході були готові до провокацій з боку російських військових, проте цілеспрямований обстріл на ураження був неочікуваним. Українські кораблі зазнали нападу російських військових не лише з води, а ще й з неба. За даними СБУ, російські літаки і вертольоти цілеспрямовано випустили по українських кораблях щонайменше чотири ракети. Катер «Бердянськ», у якому знаходився кременчужанин, отримав пошкодження, а моряки всередині дивом залишилися живими.

«По нас відкрили вогонь на ураження»

- Це був звичайний плановий похід. Ми йшли неподалік Криму, бачили гори, візуально спостерігали узбережжя й не приховували свого місця знаходження. Коли підійшли до Керченської протоки, зв’язалися з трафік-контролем, який регламентує прохід Керченською протокою, та запросили дозвіл на проходження. Ми передали дані про свої кораблі, й трафік-контроль видав нам координати місця, де ми мали очікувати свого часу проходження. У цей самий момент берегова охорона чомусь вирішила нам перешкодити у просуванні до цих точок. Вони намагалися нам перерізати курс, робили небезпечні маневри, а ми, своєю чергою, робили маневри на ухилення й намагалися відігнати російські кораблі та катери від буксира «Яни Капу», адже він не міг розвинути швидкісний хід. Він дає лише 6-8 вузлів, - розповів Богдан.

Тарани українських кораблів тривали близько 4 - 5 годин.

- Ми дійшли до точки на стоянці. На деякий час напади російської берегової охорони припинилися, літала поруч авіація, а ми чекали дозволу. Коли ми побачили, що смеркало, зрозуміли, що трафік-контроль не буде нам відповідати, й вирішили повертатися назад в Одесу. Знову відновилися напади з боку Російської Федерації, внаслідок чого близько 21.00 – 22.00 по нас почали відкривати вогонь на ураження. Внаслідок чого була n-кількість уражень борту мого катера.

Щойно Андрій Артеменко покинув палубу, на це місце прилетів снаряд

- Чи було страшно, коли обстрілювали? Так… це звичайна захисна реакція організму. Не страшно, коли боїшся, страшно, коли вже не боїшся, - зізнався Богдан. – Слід навчати людей, як необхідно долати свій страх, щоб він не шкодив, а допомагав.

Богдана навчали азам надання першої психологічної допомоги, але допомога у безкраїм морі відрізняється від суші, де ти маєш можливість відступити. Незважаючи на нестандартну ситуацію, військові діяли злагоджено й швидко в тандемі. Командир Роман Мокряк зважено приймав рішення, а Юрій Без'язичний добре реагував у маневрі.

Богдан Головаш разом з іншими чотирма моряками знаходився поруч рубки, яку пошкодило від удару снаряду. Василю Сороці перебило руку й зачепило ноги, сильні поранення дістав і Андрій Ейдер, Андрію Артеменку пошкодило руку й дуже сильно контузило. Богдан - народжений у сорочці, його лише контузило, а поруч троє хлопців лежали у крові. Кременчужанин одразу кинувся надавати хлопцям першу медичну допомогу.

- Одразу кинувся до Васі Сороки, він встиг дістати свій ремінь, і ним спочатку зупинили кров, а згодом, коли командир Роман Мокряк надав аптечку - перенаклали джгут якісно… Було дуже багато крові. Після пальпації надали допомогу й Андрію Ейдеру. Доки надавали допомогу, нас ще деякий час обстрілювали, і я бачив, як летіли снаряди, – згадує Богдан.

За кілька хвилин до цього на палубі був Андрій Артеменко, його хлопці покликали всередину, адже там більше шансів вижити, хоча б за рахунок того, що можна лягти на підлогу палуби. Щойно Андрій відійшов, як на те місце, де він ще хвилину тому стояв, прилітає снаряд.

- Чи застосовували до тебе фізичні методи впливу?

- … Особисто до мене не застосовували. Щодо інших я нічого не можу казати. Мені здається, хлопці самі мусять заявити.

Про міст із сірників та кулінарні експерименти

За 9 місяців полону у Богдана було двоє співкамерників. Камера розміром 2х3,8 метра, в якій знаходяться дві особи, й проводиш там весь час 24/7. Наш моряк не знав, із ким живе та з якою метою до нього «підсаджували» співмешканців, тому контролював, що говорити і як відповідати.

- У мене було правило: більше слухай ніж говори. Запитував про їхнє життя, про життя в Росії, – каже Богдан.

Кременчужанин час дарма не гаяв: читав книжки, займався спортом, готував поробки з паперу та сірників, проводив кулінарні експерименти.

- Робив поробки з сірників без клею. Зібрав будинок, робота, тарілку, думав побудувати міст із сірників, але слава Богу, не побудував, адже на нього треба багато часу, – сміється Богдан. – Бібліотека хороша в Лефортово, тому читав Ремарка, Джорджа Мартіна, Хелена, Хайнлайна, Кінга і його цикл «Темна вежа», яка складається з 8 книг.

У камері, кому як щастило, був телевізор.

- Я трохи почаклував і зробив антену з кип’ятильника та фольги. «Ловили» російські канали, тому телебачення здебільшого не дивилися, адже 40% поганих новин про Україну. На початку ще сперечався, кричав на телевізор, а потім вирішив - краще цей час витрачати на читання книжок, - поділився моряк.

Щоб не втрачати форму, Богдан зробив гантелі з пляшок, у яких він замовляв воду з магазину СІЗО, адже пити воду з-під крану було неможливо. 1,5 літрова пляшка коштувала 26 рублів.

Спокійному Богдану діставалися камери не класу «люкс»: без гарячої води та зі щілинами, тому взимку доводилося спати у светрах, які передавали волонтери.

У хлопців було багато вільного часу, тому вони з продуктами, які передавали волонтери, проводили кулінарні експерименти. Богдан примудрився готувати шаурму з ковбаси, оселедець під шубою та навіть торт.

- Коржик зробив із пряників, тісто з розсипного печива й перемащував красиво сметаною, трохи додавав шоколаду, якщо був. А шаурму готували з ковбаси, робили соус, а головне додавати побільше зелені, – поділився рецептами Богдан.

Любить готувати Богдан пасту, навіть знає кілька рецептів: з грибами, карбонара… Це його коронна страва, а ось мріє хлопець, що навчиться готувати лазанью.

- Одного разу відпочиваю в казармі, як телефонує товариш: «Приїжджай терміново…». Зібрався, приїхав і питаю, що трапилося, а він: «Приготуй пасту». Тоді наготував для друзів на ніч пасти, – розповів Богдан про кулінарні шедеври до того як потрапив у полон.

Богдана ледь добудилися, щоб відправити додому

Богдан у суді був із трьома побратимами: Сергієм Поповим, Андрієм Шевченком і Володимиром Терещенком. Коли полонених моряків привозили до суду, вони в автозаку співали гімн України та вигукували гасло «Слава Україні!». Військові, попри напружену ситуацію, багато жартували.

Одного разу навіть підкололи пропагандистку Ольгу Скабєєву. Коли вона вже вирішила йти, хтось із наших хлопців гукнув услід: «А я думал, шо вы выше». Вона одразу кинулася з мікрофоном, але наші хлопці сказали, що інтерв’ю не дають.

Навіть коли хлопців о 4 ранку повідомили, що їм необхідно збиратися, Богдан у своєму дусі вирішив ще трохи поспати.

- Подивився, що на вулиці темно, можу ще дві години поспати. Ледь добудилися. Спочатку думав збирати речі, що кудись переїжджаємо, а виявилося, що ми повертаємося додому, – пригадує Богдан.

Назад в автобусі до аеропорту їхали з Олегом Сенцовим та побратимами, де хлопці між собою жартували та ділилися враженнями.

- Коли побачив рідних, спочатку думав, що це сон. Емоції просто зашкалювали. Відчував емоційний вибух, адже перед цим був тривалий емоційний голод, а тут багато й одразу. Це неймовірні відчуття, – зазначив Богдан.

Віра допомагала триматися в СІЗО

Півтора – два місяці полонені моряки жили в інформаційному вакуумі, не знаючи, що відбувається навколо. Листи, передачі, росіяни, які приходили на засідання судів із національною українською символікою – все це допомагало хлопцям триматися.

- Мені особисто допомогла віра в те, що за нас борються. Згодом потроху почала з’являтися інформація, ми бачили, як люди передають посилки, надсилають листи. Першого листа я отримав 23 січня, - зізнався моряк.

«Фізично ти вже тут, але подумками ще там»

Богдан зазначив, що після повернення необхідно проходити психологічну реабілітацію, фізично ти вже повернувся, але подумками ще залишаєшся там.

- Перші два-три місяці після цих подій, коли ти чуєш десь якийсь невідомий або незрозумілий шум, одразу падаєш на підлогу з розумінням, що ти маєш пригнутися, а може обстріл … організм мобілізується. Потрібен час, щоб тіло відпочило.

Богдан захоплюється спортом, музикою та кулінарією

Богдан та Руслан з дитинства були непосидючими хлопцями й іноді користувалися своєю схожістю та відповідали один за одного на уроках у школі. Також були частими гостями у травматологічному відділенні лікарні «Кременчуцька». Богдан жартує, що навіть дивувалися, якщо вони по два місяці не з’являлися з травмами. Літо брати проводили у дідуся з бабусею. Саме історії дідуся про строкову службу й порятунок людей на морі змусили Богдана закохатися у море.

З часом Богдан закінчив Кременчуцький ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою й, обираючи між сухопутними військами та морем, зупинив свій вибір на другому. А ось брат-близнюк Руслан обрав шлях військового лікаря.

Брати завжди підтримують один одного й між ними існує своєрідних дух суперництва: якщо один був трохи кращим із якогось предмету, то інший підтягувався.

Богдан різноплановий: навчився грати на гітарі, любить співати...

... брав участь у «Гонці націй», долаючи напівмарафон, а зараз вивчає айкідо.

Як і більшість хлопчаків, Богдан із Русланом ганяли у футбол. Руслана ставили на ворота, а ось Богдан грав на позиції півзахисника. З дитинства вболівали за київське «Динамо», саме тому для Богдана приємною несподіванкою стало привітання від «динамівців».

Гравці та головний тренер на зустріч зі звільненими з полону моряками захопили з собою кубок переможців та сувеніри: атрибутику та форму.

23-річний лейтенант Богдан Головаш навчався у Кременчуцькому ліцеї з військово-фізичною підготовкою. У 2013 році вступив до Севастопольського військово-морського училища імені Нахімова. Після анексії Криму перевівся до Одеси, де служив на флоті. Богдан має три державні нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «За військову доблесть», «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня й хрест Петра Калнишевського за гідність у полоні. На найближчу сесію Кременчуцької міськради виносять питання про нагородження Богдана відзнакою «За заслуги перед містом». Моряк після повернення сидіти вдома не збирається, а вже планує очолити броньований катер «Кременчук» і знову вийти в море.