У вересні мені пощастило відвідати Німеччину: Бонн, Кельн і навколишні місця. До подорожі доводилося багато чути про німецьку акуратність. Чи така вона насправді?
Так! Усе створено так, аби людям було зручно та приємно — і люди це підтримують.
Наш літак йде на посадку в аеропорту Веце, що у передмісті Дюссельдорфа — головного міста Північної Рейн-Вестфалії, де розташований Бонн (до нього дві години на авто). Під крилом літака акуратні, ніби намальовані, фермерські будиночки і, що особливо незвично для нас: на кожному даху сонячні панелі. Згодом, дорогою до Бонна, ми бачимо багато вітряків — німці активно використовують енергію сонця та вітру. На набережній Бонна, просто на мосту, що з'єднує два береги, теж розміщені сонячні панелі.
Поїздка автобаном була легкою, комфортною та швидкою. Це тобі не наші горбоями дорогою до Кропивницького! Хоча місцеві кажуть: німці ще й нарікають на свої шляхи, коли раптом утвориться якась маленька тріщинка. Але за станом доріг тут ретельно слідкують: автобан весь час то там, то там марафетять: за шість днів ми поверталися тією ж дорогою в аеропорт – за цей час на одній із ділянок на одній смузі розпочали ремонт.
Обабіч автобану шумозахисні екрани.
Який ти, Бонн, колишня столиця Західної Німеччини? Не стану наслідувати туристичний довідник (бла-бла-бла, понад 300 тисяч населення), згадаю лише «родзинки», від яких формується враження. Мальовничий Рейн із охайною, майже замріяною набережною, але простенькою — без пафосу. Акуратні приватні будиночки без двометрових парканів — вони тут не в тренді, на відміну від України. Звичайна огорожа — сітка, за якою живий паркан із зелені. Роблю висновок, що рівень безпеки теж вищий, ніж у нас.
І заочна присутність у місті великого Людвига ван Бетховена — автора відомої на весь світ «Місячної сонати», який народився в Бонні, і містяни дуже цим пишаються. Тут розташований будинок-музей Бетховена і пам'ятник композитору у центрі міста.
Будинок-музей Бетховена
Але головне — маленькі Бетховени тут всюди! Цього року Бонн відзначив 250-річчя з дня народження композитора. До цієї дати виготовили цілих 700 невеличких скульптур усміхненого Бетховена (хоча його зазвичай зображують похмурим) та виставили їх біля підніжжя пам'ятника. Потім скульптури викупили — маленькі Бетховени розбрелися містом та прикрасили вітрини магазинів і сувенірних крамничок. Так прагматичні німці перетворили композитора на продавця окулярів, взуття та іншого краму — на радість туристів.
Потрапляючи в нове місто, я люблю розглядати старі фасади і дивитися, як зберігають люди свою архітектуру та історію. Німецькі фасади не розчарували: охайні, доглянуті (жодної обшарпаної будівлі ми не зустріли), а те, що почало трохи псуватися, одразу починають марафетити — як і дороги. Якраз побачили масштабну реконструкцію концертної зали на честь Бетховена.
Пішоходу тут комфортно, як і автомобілісту. Центр Бонна, як заведено в багатьох містах, пішохідна зона. Дуже багато велосипедів — для них тут достатньо місць для паркування, а велодоріжки — справжній рай! Вони стали предметом моєї шаленої заздрості — особливо ті, що на набережній Рейну.
Чудове місце для прогулянок, та й байки тут на будь-який смак: зустрічаються дивні триколісні конструкції, де крутити педалі треба майже лежачи; найбільше ж сподобалися прогулянкові закриті «карети» для малюків, які матусі й татусі чіпляють до своїх великів.
Комфортно тут і людям, що пересуваються на візках: котиться така пані рівнесенькою пішохідною доріжкою і видно, що ніяких незручностей від самостійної прогулянки не відчуває.
Тут усе для комфорту людей. На берегах Рейну є спеціальні зони для відпочинку, куди можна виїхати на пікнік та посмажити гриль, звісно, прибравши за собою. І тут це роблять! На величезній зеленій галявині, засіяній газонною травою, не побачиш жодного папірця, жодного недопалка. Натомість гуляють птахи — майже ручні: зовні схожі на качок, але трохи більші. Потім я їх «погуглила»: виявилося — єгипетські (або нильські) гуси.
Журналісти — люди прискіпливі. Гуляючи набережною Бонна, ми почали шукати ... сміття, ну, бодай хоч якусь крапелиночку. Невже ті німці так кардинально відрізняються від українців? (Одразу згадувалося, як одні кременчужани нещадно закидають непотребом дніпровські береги, а інші потім прибирають на «толоках»). Рейнським берегам толоки (а тим паче показові тримісячники чистоти і порядку) непотрібні — тут і так майже ідеально. Пару недопалків, лушпиння від насіння ми таки знайшли. І десь у зелені кущів — матрац, де, видно, відпочивав якийсь безхатько. Але ці негаразди — швидше винятки, не правило. Хвалена німецька акуратність — не міф. Зрозуміло, що тут регулярно прибирають муніципальні служби (якось зовсім не нав'язливо — не побачиш ні двірника, який мете, коли люди йдуть вулицями, ні машини-пилососа, який гуде серед білого дня і дме пилюкою тобі в обличчя).
Сортування сміття у Німеччині заслуговує на увагу. На кухні наших родичів — урна для паперу, пакет для пластику та полімерів, для всього іншого — звичайне відро. Окремо також збирають скло, метал. Старий одяг можна винести у спеціальні контейнери від «Червоного хреста» - на користь малозабезпечених.
І головне (другий привід моєї невимовної заздрості після велодоріжок): за упаковку можна отримати гроші! На тій, що підлягає переробці — спеціальний значок. Кидаєш пластикову пляшку в контейнер у супермаркеті — автомат її тут же пресує. Кожна пляшка — 25 центів. Наша родичка Олена накидала пляшок на 4,25 євро — автомат видає чек зі штрих-кодом, який вона тут же використала в супермаркеті. Отже, до сортування сміття у Німеччині заохочують грошима. Не лише штрафами для недбалих, а плюсом для гаманця.
Я засмучуюсь, бо в нас такого немає — і тому багато хто з кременчужан не бачить сенсу в сортуванні сміття.
Якщо ви зібралися у подорож до Німеччини, майте на увазі: кошти на транспорт будуть значною статтею витрат (на відміну від цього, прохарчуватися у супермаркетах можна не набагато дорожче, ніж в Україні). Одна поїздка містом 2-3 євро, залежно від відстані. Місцеві користуються проїзними — так дешевше. Транспорт дорогий, але дуже-дуже зручний. Ніяких маршруток, куди напихають пасажирів — великі автобуси, трамваї, метро. Зупинки, де на табло відображається час прибуття. Зручне сполучення між містами. Так, із Бонна ми рушили до Кельна, щоб побачити знаменитий Кельнський собор. Купили квиток на день, який розрахований на компанію до 5 осіб (27 євро — можна користуватися будь-яким транспортом у межах визначеної зони). Дорогою з Кельна ще вийшли в Брюлле — подивитися на шикарний палац Аугустбург із величним ландшафтним парком. Словом, екскурсія за 27 євро вдалася.
До слова: квитки на літак (лоукост Ryanair) зі Львова коштували трохи більше ніж 4 тисячі гривень в обидва боки на двох (з одним 10-кілограмовим багажем).
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.