Звільнення кременчужанки з полону ледь не зірвала кривава драма

У новорічну ніч, 31 грудня, в аеропорт «Бориспіль» прибув літак, який доправив із Сирії двох українок та сімох їхніх дітей. Це родини терористів ІДІЛ, «Ісламської держави», найкривавішої терористичної організації, яка багато років поспіль жахала світ тортурами, публічними стратами в прямому ефірі та терактами в європейських містах.

Кореспондент ТСН Андрій Цаплієнко допомагав розшукати українок у сирійських фільтраційних таборах. Приголомшливу історію повернення додому, яка декілька разів могла закінчитись трагедією, розповіли в сюжеті ТСН.

Журнаісти дочекались полонянок на іракському березі біблейської річки Тигр. Позаду понад рік роботи українських дипломатів та спецслужб. З сирійського табору наразі вдалося витягнути лише дев’ятьох.

Українки, яких повернули з табору, ще бояться відкривати обличчя і не знають, що чекає на них на батьківщині. Засудження, презирство або тепло близьких людей. Для них головне, що вони вирвались зі справжнього пекла. Створеного найжорстокішою та найкривавішою з організацій ісламістів за всю історію. 

І в страшному сні ці дві жінки не уявляли, яким пеклом закінчиться омріяна східна казка. Обидві знайшли своє кохання, народили дітей і, як наказує віра, - пішли за коханими чоловіками. Однак за Сирійським кордоном на них чекала пастка.

Казка перетворилась на жахіття, коли їхні чоловіки вирішили воювати в лавах ІДІЛу. Це був зовсім інший світ. З одного боку – життя під бомбами російських літаків. З іншого - спотворені закони шаріату. Середньовічні правила вдома. Та відрізані голови невірних на вулицях. 

Після розгрому «Ісламської Держави» родини бойовиків ізолювали в спецтаборах. Фактично – в’язницях просто неба. В найбільшому – понад 70 тисяч людей. Вони дивились на свободу через дротяну сітку невисокої огорожі. Але двері у вільний світ для них були зачинені.

Я вперше почув тут українську мову рік тому, коли серед багатотисячної юрби жінок під паранджею відшукав кілька десятків українок з дітьми. Серед них була Аліме Аббасова.

- Звільнені з табору діти народилися у Сирії. Та для нас всі вони – свої. Маленькі українські громадяни. Після перетину кордону малюки одразу потрапили у дбайливі руки українських військових лікарів.

Вони вижили. Витримали жорсткі умови сирійських таборів, де через брак лікарів та медикаментів звичайні дитячі хвороби часом перетворюються на смертельні.

За помилки матерів доля чомусь карає саме безневинних дітей. За минулий рік лише у таборі «Аль-Хол» померло понад 400 малюків. Саме тому наших дітлахів треба було негайно забирати звідти.

В таких таборах народжується новий ІДІЛ. Малюків виховують у дусі «Ісламської держави». Якщо б ці малята залишились у таборі, то через кілька років могли б поповнити ряди «вовченят Халіфату» - так тут називають майбутніх терористів. Цих дітей довелося врятувати від такого майбутнього, - розповідається в сюжеті ТСН. 

Дві українки з дітьми – лише перша група, яку вдалось визволити внаслідок неймовірно складної операції спецслужб, дипломатів та військових. Вона тривала з осені 2019-го. Проте за табірним парканом залишилося ще кілька десятків громадян України. Маленьких та дорослих. У більшості - українські документи вилучили в перший же день в ІДІЛ. А в народжених на Близькому Сході дітлахів українських документів узагалі не було. Як же довести, що вони є українцями?

Колона з визволеними українками рухалася до аеропорту під збройним супроводом. За понтонним мостом через Тигр закінчується Сирія. Та навіть тут, кажуть місцеві військові, є ризик зустріти недобиті групи ісламістів.

Визволення українок ледь не зірвала кривава драма

Так звані сплячі осередки ІДІЛ нагадали про себе - за кілька годин до евакуації українських жінок. Ісламісти розстріляли цивільний автобус. Дуже схожий на той, яким українок везли у безпечний аеропорт. Загинуло 25 людей. До останнього моменту евакуація була під загрозою.

Але ми дізнались, що є й українки, які відмовляються від повернення. Відомо, що в таборах діє підпільна група жінок, яка карає відступниць радикального ісламу - і за бажання повернутися на батьківщину, і за спробу відкрити обличчя. Тож ті, хто поки що залишаються в Сирії, - у небезпеці.

- Що чекає на ці сім’ї на батьківщині. Я читаю сотні коментарів на своїй сторінці в Facebook. Серед теплих слів підтримки просто жахливі слова приниження та навіть погроз, - підкреслює Андрій Цаплієнко. 

Звільненим з полону українкам болісно це читати. «Не потрібно себе накручувати, що ми такі вбивці прямо. О, ми не загроза», - запевняє Аліме. 

На летовищі на прибуття літака зі звільненими українками і їхніми дітьми чекали військові, журналісті та урядовці. Кремезні хлопці в камуфляжі проносили на руках малюків повз цілу шеренгу міністрів. На очах рідних, які чекали на дітей, — сльози.

На жаль, багатьох героїв цієї спецоперації показати не можна. Їхня робота - завжди за кадром. Втім, українські специ встигли до 00.00 зробити найкращий новорічний подарунок для незнайомих співвітчизників - квиток на прямий рейс у нове життя.