Кохання під обстрілами: кременчужанку Анастасію Тригубу навіть куля не зупинила

До Кременчуцького краєзнавчого музею онучка ветерана Другої світової війни Надія Маринець передала речі своєї бабусі Анастасії Самсонівни Тригуби. Анастасія Тригуба (Бондаренко) під час війни була санінструктором. Отримала не одне поранення, через яке вона до кінця життя прожила з кулею в тілі. Врятувала Анастасія не одне життя, серед яких і життя 13-річного хлопчика Миколки, якому відірвало ногу та відкинуло на 4 метри, він плакав та просив: «Сестричко, приший мені ніжку». 

«Боляче дивитися, як на базарі лежать медалі за які пролили кров»

Завдяки роботі з читачами вдалося об’єднати зусилля бібліотекарів та працівників музею.

І в бібліотеці, і в музеї Анастасію Тригубу знали ще за життя. Онучка Надія, яка виросла на розповідях бабусі, з трепетом віддала до музею ордени та медалі.

Родина жила дуже бідно

Анастасія Самсонівна Тригуба народилася 10 червня 1925 року в с. Гориславці Кременчуцького району у сім'ї селян. Батько помер рано, залишивши дружину з трьома доньками: Олею (8 років), Настею (4 роки) та Марічкою (1 рік). Сім’я жила дуже бідно, але найстрашнішими виявилися роки голодомору. Від голоду страшною смертю померли бабуся та найменша сестричка. Після семирічки Настя поступила в Кременчуцьке медичне училище, де навчалася лише рік, адже почалася війна.

Перша похоронка додому прийшла, коли дівчина боролася за життя

Служба в лавах радянської армії для молодої 16-річної дівчини розпочалася у серпні 1941 року. Вона добровільно виконувала обов’язки санітарки, разом з військами відступили до Сталінграда. А вже 4 січня 1942 року її зарахували солдатом у 138 стрілецьку дивізію 768 стрілецького полку. 46 днів боїв під Сталінградом витримала дівчина, проте поранення вивело зі строю. Прийшла до тями кременчужанка у Свердловському військовому шпиталі. В цей час додому прилетіла перша похоронка.

Друга похоронка та переховування у підвалі

Разом зі 138 стрілецькою дивізією тендітна дівчина здійснила переправу через понтонний міст в районі Кременчука й пішла далі з побратимами. У селі Кавунівка у Корсунь-Шевченківській битві санінструктора Бондаренко тяжко поранили. Й друга похоронка прилетіла додому.

Селяни Недопас та Котенко витягли дівчину з поля бою й переховували її на свій страх та ризик, адже у селі знаходилися німці.

У 1974 році відбулася зустріч з родиною, яка врятувала Анастасію

Оскільки дівчина довгий час не мала змоги отримати кваліфіковану медичну допомогу – куля залишилася в тілі Анастасії до останнього подиху її життя.

Одужавши, дівчина гайнула за своєю частиною, яку наздогнала на Закарпатті.

Перше кохання зустріла на війні

Своє перше кохання Анастасія зустріла на війні. Познайомилася з Миколою дівчина у 1943 році. Їй на той час було 18 років, а йому – 21.

Дівчина завжди намагалась бути поруч зі своїм коханим лейтенантом, розвідником Миколою Шмаковим. Анастасія добровільно пішла в Миколину частину, так вона три роки пройшла з тяжкими боями, нелегкими фронтовими дорогами. Настя отримувала поранення, але все одно поверталася в стрій, щоб бути поруч.

Коханий Микола із захопленням розповідав про безмежні казахські степи рідного Усть-Каменогорська. До 30-річчя перемоги одна з газет Закарпаття опублікувала їх історію кохання.

Зберігся й останній лист Миколи до Анастасії, його до речі також передали до Кременчуцького краєзнавчого музею.

Очі батька на фото побачила лише через 30 років

Лейтенант Шмаков дуже хотів сина назвати на честь батька Георгієм. Він навіть не дожив до народження дитини й не знав, що у нього народиться донечка. Анастасія Самсонівна вдруге одружилася з Петром Тригубою, й родина поповнилася хлопчиком.

Через 30 років слідопити Верховини знайшли рідних Шмакова в Казахстані та Кременчуці. Й лише через 30 років донька військового отримала портрет батька, який загинув у Карпатах. Вона лише у 30 років побачила, як виглядає її батько, адже навіть світлин не було.

В.о. директора Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська поділилася, що особисто знала Анастасію Тригуб.

Вона сподівається, що до Дня визволення Кременчука вдасться організувати виставку й долучити експонати, які зараз передали до музею. Зауважимо, що через карантинні обмеження, не вдалося виставку до 8 та 9 травня (день пам’яті та примирення та Дня перемоги).