Як кременчужани створювали арт-галерею під відкритим небом на Київській

У Кременчуці з'явилася нова фотозона – арт-галерея під відкритим небом на вулиці Київській, за торговельним центром «СІТІ МОЛЛ». До її створення у рамках конкурсу «Моя родина в центрі України» долучилися 25 художників, як професіоналів, так і аматорів, наймолодшому з яких – 9 років.

На конкурсі до реалізації обрали близько 30 робіт, але вони змінювалися, бо деякі автори, що приходили, оцінювали масштаб роботи і відмовлялися, а деякі, навпаки, долучалися в останню мить.

Для нанесення графіті вибрали саме ті частини паркану за «СІТІ МОЛЛом», які буде видно з дороги, щоб люди могли побачили стріт-галерею, проїжджаючи повз.

Анна Погода, заступниця директора з виховної роботи дитячого табору «Зоряний» та «Супутник» та організаторка заходу розповіла, як усе починалося:

Автори малювали з 7 по 17 червня, інколи з сьомої ранку до десятої вечора. Вони приходили у свій вільний час і наносили фарбу; використовували акрилові фасадні фарби і балончики. Професіонали завершували роботу за кілька годин, деякі учасники писали усі 10 днів підряд.

Учасники проєкту розповіли «Кременчуцькому Телеграфу», що малювати доводилося і в екстремальних погодних умовах – у спеку, під градом і дощем, і у темну пору доби, і по 15 годин, і у вихідні. Проте атмосфера на творчому майданчику була надзвичайно дружньою, незнайомі люди підтримували одне одного, це об'єднувало та допомагало у втіленні задуманого.

Жанна Музика, авторка ідеї арт-галереї та директорка торгово-розважального центру «СІТІ МОЛЛ» каже, що здійснила свою мрію:

14-річна Вікторія Кулешова знайшла пост про конкурс у фейсбуці:

- Ми з братом разом сиділи і думали, як зробити гарний ескіз, щоб його можна було швидко намалювати, бо погода не давала нам дуже багато часу. Ми зробили ескіз, його розмалювали та чекали моменту, щоб прийти сюди. Нам сказали, що можуть бути гроза та злива, тому ми хотіли зробити це скоріш, щоб нічого поганого не сталося з роботою. Ми малювали з великим задоволенням, бо ще ніколи не малювали на парканах, це було вперше. Спочатку ми зробили ескіз крейдою, після цього розмалювали задній план – серце, а потім вже перейшли до самих людей, домашніх тваринок і напису «Кременчук». Це був дуже цікавий досвід у моєму житті.

Євгенії Сергієнко 14 років, вона навчається в художній школі ім. Литовченка. Загалом дівчина виконувала свою роботу 5 днів.

- Так склалося, що я взагалі ніде не приймаю участь. Моя мама в інтернеті побачила об'яву про конкурс і запропонувала мені взяти участь. Я довго думала, яким має бути ескіз, тому що тема досить складна «Моя сім'я в серці України». У мене з'явилася така ідея, що я хочу намалювати Україну саме в образі жінки чи молодої дівчини. Тому що наша Батьківщина в мене асоціюється з гарною, сильною, вольовою жінкою, адже Україна за час свого існування пережила багато війн та всіляких незгод. Навіть зараз я не можу сказати, що настав спокійний час. Мені дуже її шкода.

Дехто з моїх друзів, які підходили до моєї картини, казали, що вона досить сумна. Я їм відповідала, що Україна не має бути веселою та стрибати від радості. Я вирішила її намалювати такою – що вона все ще намається усміхатися такою стомленою усмішкою. А ще з нею я намалювала дітей – вони символізують всіх дітей України. Діти сидять на полі з колоссям на фоні блакитного неба – це символізує прапор України.

В перші два дні у мене пішло 12 годин – це тільки ескіз і ще я нанесла основні кольори. А далі я малювала по 3-5 годин, тому що часто йшов дощ.

З самого початку мені дуже хотілося розписувати вагони, але потім я побачила цей конкурс – і тут же ціла стіна! Дуже складно малювати на стіні, розмістити все правильно, але було дуже цікаво!

Олена Кожухарь жартома каже, що вдень вона – дизайнерка реклами, а ввечері – художниця. Над ескізом Олена працювала довше, ніж над реалізацією, – тиждень.

- Мене запросили на цю подію через інстаграм, і для мене це було вперше, я ніколи не розмальовувала такі формати, стіни. Але я вважаю, що художник, якщо він вміє малювати, то може це робити на будь-якій поверхні, треба лише дізнатися нюанси. Було складно тому, що коли ти малюєш на маленькому полотні, то можеш відійти і подивитися здалеку. Але щоб відійти і подивитися здалеку на стіну, треба дуже далеко відходити. Коли ти знаходишся близько, не видно загальної картини і легко зробити помилки. Тому, щоби перенести це зображення з ескізу на паркан, я використовувала будівельний метод – ми наносили сітку за допомогою нитки і синьої крейди. Нитку натягували і відбивали сині полоси, поділили стіну на квадрати 25 х 25 см. Фарби швидко висихали і, щоб зробити градієнт – коли з одного кольору перетікає в інший, треба було працювати швидко.

Я почитала, що мурал – це як правило реалізм. Мені хотілося спробувати зробити реалізм фасадними фарбами. Але це не головне. Мені хотілося донести думку! Бо цей конкурс був присвячений сім'ї та дітям. І я подумала, що часто люди, знаючи багато проблем, з якими стикаються діти, думають: «Що я можу зробити? Я одна людина, це глобальні проблеми всього світу». Але кожні батько і мати повинні в першу чергу брати на себе відповідальність за захист своїх дітей. Адже свою дитину вони можуть захистити, тому що в них є така велика сила як любов. І зараз, коли дитина народжується, її чекає інформаційний світ, який полює на серця дітей і хоче забрати всю увагу на себе. Тож можна купувати не такі дорогі речі – відеоприставки, телефони, зате приділяти більшу увагу.

І цей телефон, який на малюнку дівчинка випустила з рук, вона випустила сама, а не батьки в неї забрали. Тому що з татом цікавіше! І цей момент вона буде згадувати протягом всього життя. Я намалювала дівчинку і тата. Тато – це перший чоловік, з яким вона знайомиться у житті і потім складає уявлення загалом про чоловіків. Якщо дівчинку у дитинстві любили, приділяли увагу, вона виростає цілісною особистістю і їй не потрібно потім заповнювати порожнечу в душі.

Я часто згадую ті моменти, коли мені батько приділяв увагу. Коли мені було 10 років, він покинув нашу сім'ю. Він багато турбувався фізично про нас – у нас з сестрою все було, навіть більше, ніж у деяких. Я пам'ятаю, що у 5 класі у мене (і ще в одного хлопця в класі) був комп'ютер, інша техніка, але мені все одно хотілося, щоб батько провів зі мною час. Я більше згадую не ці технічні новинки, а коли ми каталися на велосипеді, на роликах, кудись ходили або навіть коли батько грав на комп'ютері, а я просто поруч з ним сиділа.

Моя робота – це надія на те, що любов покращує життя, і це доступно кожному!

Художник Сергій Брильов виконав дві роботи для вуличної галереї:

- Трафарети для графіті я створював достатньо довго – кілька тижнів, вирізання займало чимало часу. А сам час нанесення – близько 6-7 на кожну роботу, трохи затримувала погода.

Концепція моєї роботи – це родина, те, що є основою будь-якого життя, а також світанок і відродження. У центрі України — голова дитини і лагідні батьківські руки огортають її. Тут я зобразив свою дочку Златославу.

Іще я хотів показати на основній, великій роботі, де блакитні руки як хвилі знизу, а небо жовте – зверху, найправильніше поєднання кольорів. Бо за всесвітніми законами зображення елементів і правильності кольорів, краще не робити навпаки, щоб блакитне було зверху, а знизу – жовтий. Бо це символіка вогню і води. Якщо заливати вогонь водою, це неправильно в плані енергій.

А тут щасливе вікно, як іноді я це називаю. Коли ти бачиш вікно і там все відбувається, як треба: люди люблять одне одного, старі батьки обіймаються і дивляться цікаве шоу разом або родина просто збирається на кухні. Це классно! Незалежно від того, що відбувається навколо, є щасливі люди і їх повинно бути більше.

Зараз люди вже можуть дивитися, насолоджуватися муралами, чимало кременчужан вже це робили, навіть в процесі, коли художники малювали, машини зупинялися, приходили навіть цілі родини. Гарна атмосфера. Це класна європейська і світова практика, коли робиш яскраві речі і таким чином прикрашаєш своє місто, а не сірі залишки парканів чи стін стоять – це зовсім не прикольно.

Художниця Анна Домащенко (на фото справа - ред.), яка професійно виконує мурали, приїхала з Києва, щоби також залишити свій слід на вуличній галереї у Кременчуці. Аби встигнути, вона працювала навіть вночі у світлі ліхтарів.

А ось і результат

Усі художники отримали подарунки від спонсорів заходу: дрібну побутову техніку (фени, міксери, кавомолки, вафельниці, ваги), плівки для телефонів, посуд, ігри, бездротові навушники, павербанги, солодкі подарунки, грошові сертифікати на 1000 грн від магазинів, кафе, турагенцій.

Графіті вживу виглядають інакше – привабливіше, ніж на фото, тому виділіть час, аби на власні очі побачити кременчуцьку вуличну галерею, створену руками талановитих людей.