Турецький «олл інклюзив»: відпочинок яскравий, навіть в епоху СОVID - перевірено на собі

Відлетіти у мандри

Чотири роки тому я завела чудову традицію – тікати кудись подалі на свій день народження. При цьому - щоразу в інше місце. Традиція чудово прижилася, раджу всім. Ніяких тобі зайвих клопотів, стояння біля плити, накривання «полян» і миття тарілок. Опція «поїсти в ресторані»  теж не зрівняється з можливістю отримати нові враження. А якщо поєднати їх із «олл інклюзивом» - як я в цьому році – тоді ти отримуєш усі смачні та приємні задоволення одразу. Залишається лише правильно обрати місце… 

Цього разу мій вибір випав на Туреччину – середина травня уже якраз той час, коли тут починається сезон. Мій вибір частково зробило й те, що якраз із 15 травня (коли я надумала «відлетіти у теплі краї») Туреччина скасувала обов’язковий ПЛР-тест на COVID-19. Спочатку я хотіла найтеплішу Аланію (колись уже була тут у доковідний період), та туроператор порадила Кемер. Моя розповідь про нього, сподіваюся, буде доречною – адже місцеві жителі вважають найліпшою порою для відпочинку вересень – а він уже не за горами. У вересні сонце вже не таке агресивне, як у липні та серпні, а море добре прогріте. 

Щодо відпочинку тут у травні ще трохи вагалася: а раптом море не буде дуже теплим? Та по прильоту всі ці сумніви одразу відпали, а місце прямо-таки закохало в себе, бо для мене це якраз було «правильне місце», якого бажала душа інтроверта для повного релаксу: чисте Середземне море з доволі лагідними хвилями, просторий пляж, величні гори, що потопають у зелені, та цитрусові сади. І при цьому – не дуже багато відпочивальників: на той час для «раша туристо» Туреччина ще не відкрила свої кордони, і для мене це було додатковою перевагою. 

Басейн із видом на гори і «мачмала»

Переліт був нічним, і в готель через гірський серпантин ми прибули близько п’ятої ранку. Сам готель був у селищі Гьойнюк. У Туреччині курортні міста одночасно є назвою регіону, тож Кемер (по-нашому це звучало як Кемерщина) включає селища Бельдібі, Гьойнюк, Кіриш, Текірова, Чамьюва. 

Перший, хто зустрів нас на рецепції в готелі Monna Roza Garden Resort був доволі нахабний біло-рудий кіт, а за стійкою – привітний портьє. За правилами, поселення в номери після 14.00, але, як я вже казала, туристів на той час було ще не дуже багато, і нас провели в номер одразу, давши можливість відпочити з дороги. Єдине, про що я пошкодувала – не поклала у чемодан пляшку води, а в холодильнику в номері її не було, хоча тарілочку фруктів нам принесли. Отже, про всяк випадок раджу туристам вкласти пляшечку води в багаж. Довелося «добувати» воду в барі біля рецепції. Зате, доки блукала на світанку – одразу оцінила переваги невеликого готелю. Прямо-таки казкове місце, де можна насолоджуватися коктейлями в басейні з видом на гори, верхівки яких вкриті хмарами. 

Вид з вікна готелю

Апельсинові дерева ростуть прямо-таки на території готелю – як у нас яблуні, і там – зріють апельсинки! І ще якісь дрібні помаранчеві фрукти, схожі на знайомий кумкват, але трохи більші. Згодом я з’ясувала у місцевих, що це мушмула – у їхній вимові це прозвучало, як «мачмала». І в моїй голові все перевернулося догори дригом, бо ми звикли називати «мачмалою» якусь неїстівну бурду, а тут виявилося, що це доволі смачний фрукт…

Ось вона яка - «мачмала»

Ближче до тіла: що там із «олл інклюзивом»? 

Летіли у турецьку «четвірку» - вона і є твердою четвіркою (на відміну від єгипетських чотирьох зірок, які насправді - лотерея). Скажімо так, сервіс у Туреччині по-доброму передбачуваний – і за 24 тисячі гривень на трьох за 7 ночей ми отримали:

• просторий чистий номер, який регулярно та ненав’язливо прибирали, щодня міняючи рушники;
• хорошу смачну їжу (шведський стіл), після якої не хотілося бігти в супермаркет чи ще кудись – у тому числі смачне барбекю з м’яса чи риби вечорами;
• місцевий алкоголь (пити можна, пиво нормальне) та асортимент безалкогольних напоїв;
• смачну піцу – добрий перекус біля басейну;
• рай для любителів солодощів – кожного дня з’являлися якісь нові витребеньки, і навіть якщо ти не любитель – виникає спокуса спробувати те, чого у нас немає;
• послуги аніматорів – щоправда, розваги дещо «урізали» у зв’язку з ковідом;
• рушники на пляж видають за «депозит» - під заставу $5 за кожен;
• чистий, доглянутий пляж із видом на гори; великі парасолі, не затягані матраци та лежаки.

Єдиною незручністю мого «олл інклюзиву» став готельний рушник на пляж – точніше масажист-хамамщик, обов'язком якого було міняти ці рушники відпочивальникам. І щоразу вын при цьому пропонував свою послугу. 

Наприкінці туру, коли ми так і не пішли в турецьку баню – хамам (ну, не хотілося!) – він раптом не зміг знайти «депозит» за рушники у тих же купюрах, що ми давали. Мовляв, є 20 доларів, знайдіть здачу 5, що було не дуже приємно за дві години до від'їзду. 

Тож, як на мене, краще взяти свій рушник на пляж – тим більше, що купити це добро у Туреччині (як і інший текстиль) можна дешевше, ніж в Україні. А якість вас приємно здивує.  І майте на увазі: якщо таки хочете в хамам – йдіть, поки не загоряли. Категорично не йдіть, якщо шкіра почервоніла на сонці (навіть трохи)! Добрий хамамщик про це попередить – але самому не завадить знати. 

Похід у каньйон і політ над ним

Одна з головних принад містечка Гьойнюк (якось язик не повертається назвати цей туристичний куточок селищем), куди обов’язково варто завітати – це місцевий каньйон. 

Ніяких організованих екскурсій – можна взяти таксі (15 доларів туди й назад) або орендувати велосипед (та у спеку, як на мене, не дуже зручно). Сам вхід на заповідну територію каньйону – 2 долари, а за бажання можна кататися потічком, що тече у каньйоні, на човнику (10 доларів) та спуститися на зіплайні (15 доларів). 

Але навіть економ-варіант із входом за 2 долари – без додаткових розваг – подарує неймовірні відчуття. Краса, сила, велич могутніх гір – як на мене, Кримські гори просто «відпочивають» у порівнянні з цими лісистими велетами. 

Щоправда, варіант з екскурсією від готелю гарантує вам підйом у гору (до місця, де відкривається найліпший вигляд на каньйон) на джипі, але якщо ви любите ходити пішки – 2,5 км стануть задоволенням. Тим більше, що види тут неймовірні – і каньйон відкривається по-новому з кожним поворотом на серпантині.

Політ на зіплайні над річечкою між горами – спосіб подолати страх перед висотою. Ти отримуєш два спуски з різної висоти. До точки «А» дертися недалеко. Другий спуск із точки «Б» – екстремальний. Адреналін зашкалює. І навіть не стільки від кількох секунд на мотузці над прірвою – а ще раніше, від дороги до точки «Б»: на шаленій висоті ти йдеш по хиткому місточку. Місточок – як у наших Карпатах, але над прірвою…

Чотирьох годин на каньйон, які ми відвели собі, виявилося навіть замало. Якщо потраплю сюди вдруге – обов’язково піду сюди на цілий день і вип’ю турецької кави, сидячи у місцевій кафешці біля води під горою. 

Є опція: пройти (а деінде проплисти) по річечці каньону - але вода крижана

Памуккале – бавовняний замок

Одне з найпопулярніших туристичних місць у Туреччині – Памуккале, що у перекладі означає «бавовняний замок». Сюди неблизька путь – але з Кемера їхати не так довго, як з інших туристичних місць. Тут екскурсія. У місцевому агентстві нам запропонували по 35 доларів з людини. (Уже дорогою в аеропорт ми чули від туристів, що екскурсія від туроператора обходилася у 50-60 доларів – тож вигідніше вийти з готелю і піти до місцевих). 

Білий, наче бавовна, схил гори виглядає як неземний пейзаж. Таке диво природи утворили теплі термальні води, що стікають по горі з вапняку. Ходити схилом цієї білою гори дозволяють лише босими ногами – так бережуть казкову гору від руйнування. Йти слизько, слід приноровитися. 

Можна посидіти у теплих басейнах-травертинах, які утворили потоки води,  і зробити неймовірні фото. Не всі схили гори відкриті для відвідувачів – турецька влада дбає про збереження унікальної пам’ятки природи. 

Та найбільше мене вразило, як про пам’ятку дбають прості робітники в Памуккале. Екскурсовод розповіла нам, що пам’ятка була близька до зникнення – потоки води поміняли свої гирла. А коли вапняк не омивається водою, він сіріє та блякне. І для того, аби зберегти Паммукале для нащадків, гирла потоків регулюють штучно, час від часу переспрямовуючи воду у потрібному напрямку, щоб вона зрошувала всі схили. За цією небезпечною роботою ми й застали хранителів бавовняної гори – у високих гумових чоботах із кирками вони регулювали потоки над урвищами, без страховки. Особисто я боялася підійти до краю цих слизьких білих гір…

Тут же в Памуккале є руїни давнього міста Хераполіс (Herapolis, можна зустріти ще написання Гієраполіс) та знаменита термальна «купальня Клеопатри». Існує легенда, що воду цих місць везли красуні-цариці для омолодження. Так це чи ні – але «ванна», дійсно, цікава. Ти сидиш собі у теплій воді в артефактах – на руїнах древнього міста і приймаєш теплу – просто гарячу ванну з «джакузі» - потоки ллють прямо зі стіни…

Наостанок. Я не з тих туристів, які ладні просидіти в готелі 7 днів – але Туреччина дасть відпочинок і «лінивим», і активним. Ціна відповідає якості – а якщо у «ковідний» період на чомусь і економлять, то не нахабно. Щоправда, зараз ціни на путівки дещо вищі - вплинуло те, що Туреччина відкрила свої кордони для росіян. Проте можна відпочити цікаво й без «олл-інклюзиву», а самостійно: незабаром про це на нашому сайті.