Український Донбас - від донецького Нью-Йорку до Станиці Луганської

Кременчуцький журналіст Віктор Крук, який нещодавно повернувся зі своєї другої поїздки вздовж «лінії розмежування» на Донбасі, продовжує ділитися враженнями від побаченого, намагаючись зруйнувати міфи та стереотипи щодо цього регіону. Пропонуємо читачам його другий матеріал. Восьмиденний візит для групи журналістів із різних регіонів України був організований у рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру.

Війна змінила людей

Хоча цього разу маршрут нашої групи відрізнявся від того, за яким ми подорожували у 2019 році, організатори візиту залишили у його програмі відвідування деяких населених пунктів. Серед них Станиця Луганська та Нью-Йорк – невелике селище, яке ще недавно називалось Новгородським, а цього року повернуло собі історичну назву (було перейменоване під час «холодної війни» у 1951 році). Побувавши в них ми змогли на власні очі побачити зміни, які відбулися за два минулі роки у громадах, що розташовані на «лінії зіткнення».

Коли говорять про Донбас, багато людей, які ніколи не були у Донецькій чи Луганській областях, уявляють собі типову картинку зруйнованого війною депресивного регіону з сірими териконами, розграбованими заводами, розваленими будинками та вщент розбитими дорогами. І головне - проросійські налаштованими людьми, які нічого не хочуть робити, а лише скаржаться та чекають на допомогу. Про чудові дороги, якими ми подорожували, я вже писав, а цього разу на прикладі цих двох прифронтових громад хочу розповісти про тамтешню молодь, громадських активістів та діячів, які власними зусиллями змінюють український Донбас.

Війна, яка у 2014 році прокотилася через ці два селища та яка все ще нагадує про себе періодичними обстрілами з боку російських окупаційних військ, пробудила громадянське суспільство та дуже змінила людей. Вони згуртувались, повірили у свої сили та зрозуміли, що багато чого у їх житті та розвитку громад залежить саме від них. Люди стали більш активними, почали реалізовувати власні ініціативи, спрямовані на налагодження мирного життя на цих обпалених війною територіях, залучаючи до них місцеву владу, бізнес та міжнародну спільноту.

Станиця Луганська – серце миру України

Саме такий напис ми побачили на стелі, яку встановили на центральній площі селища п’ять років тому. Втім, ці слова для місцевих жителів поки що виглядають скоріше як мрія. Адже війна нагадує про себе чи не щодня. Звуки пострілів зі стрілецької зброї тут давно нікого не дивують. А напередодні нашого візиту Станицю Луганську обстріляли з важкої артилерії – поранили місцевого жителя.

За її словами було більше двадцяти «прильотів» 122-го калібру, тобто два десятки артилерійських снарядів пролетіло над головами мирних жителів та розірвалися на околиці селища у районі локомотивного депо та села Малинове. Без світла опинилось більше тисячі домівок. Вона згадала, як 18 серпня 2014 року попала під перші обстріли «Градами» - снаряди розривалися у її дворі. Пані Юлія провела нас вулицями селища, де ми побачили чимало зруйнованих та досі не відновлених будинків, які залишились після обстрілів 2014-2015 років, та показала руїни колишньої школи №2. Її колишні учні досі мріють про відновлення рідної школи що неможливо – занадто близько вона знаходиться від лінії зіткнення.

Варто зауважити, що ми побачили й багато відремонтованих будівель, які свідчать що життя у Станиці Луганській відроджується. Про це нам розповіли місцеві громадські активісти, які завдяки підтримці міжнародної спільноти приймають у цьому саму безпосередню участь, реалізуючи багато власних проєктів, спрямованих на згуртування людей та розвиток громади.

Музейне радіо та читальна зала з видами на окопи

У місцевому краєзнавчому музеї, який сильно постраждав від обстрілів, був відремонтований за державний кошт, а наразі перетворився в один із центрів громадського життя селища, ми зустрілися зі своєю колегою, головним редактором місцевої газети «Время» Оленою Пономарьовою. Вона розповіла, як випускали газету під гуркіт обстрілів у 2014 році. Через відключення Інтернету інформацію з району та про події в Україні редактор тоді отримувала мобільним телефоном, а друкували видання на принтері у вигляді листівок на звичайних аркушах. Газета й наразі залишається для місцевих жителів важливим джерелом інформації, адже у селищі не працюють канали українського телебачення та радіо.

Саме тому місцева молодь вирішала створити єдине в Україні «Перше музейне радіо - Radio Muse» в онлайн режимі. Цей проєкт підтримала ПРООН, закупивши необхідне обладнання. Молоді хлопці та дівчата, які у вільний час пізнають ази журналістської роботи, розповіли нам про свої перші успіхи, про створення сайту радіо та запущений ютуб-канал, по якому вони транслюють місцеві новини. А у планах – створення місцевого онлайн телебачення, проєкт якого теж реалізується за підтримки ПРООН. В музеї є дуже цікава «діалогова креативна кімната», яку допомогли створити партнери у рамках програми «Будуємо Україну разом»!

Останнього часу громадський рух у Станиці Луганській набирає обертів. Серед найбільш активних - ГО «Міцна громада», жіночі об’єднання, молодіжні організації. Голова ГО «Золоті левенята» Микола Грабовський розповів нам про роботу своєї організації. До речі, її назвали на честь батальйону Нацгвардії «Золоті леви Чорної сотні», який визволяв та захищав селище від російських загарбників у 2014-2015 роках. Діти, об’єднані в патріотичну громадську організацію, роблять багато корисних справ – від вивчення правил дорожнього руху до висадки троянд на честь загиблих при визволенні Станиці Луганської українських воїнів та створення присвяченої їх подвигу музейної зали.

Нам розповіли про важливий напрямок роботи - створення робочої групи з питань соціальної згуртованості та громадської безпеки. Про безпеку тут пам’ятають завжди, адже передова лінія оборони наших військ знаходиться на відстані 500 метрів від музею – одразу за зруйнованою школою вздовж берега Сіверського Донця. А за річкою – позиції окупаційних військ, звідки обстріляти можуть будь-якої миті.

Головним міжнародним партнером в реалізації усіх цих проєктів виступила Програма ООН із відновлення та розбудови миру. Одним із них став капітальний ремонт та обладнання читальної зали бібліотеки місцевого будинку культури. Таку ж сучасну читальну залу ми того ж дня побачили у бібліотеці міста Щастя. Ці зали для місцевих мешканців стали місцем спілкування, діалоговим майданчиком, а для багатьох - інформаційним «вікном у світ», адже окрім зручних меблів там встановлені комп’ютери з підключенням до Інтернету. Щоправда, з вікна читальної зали у Станиці Луганській видні позиції російських окупаційних військ, що розташовані на пагорбі на відстані не більше кілометру.

Бігом до Нью-Йорку

Так сталося, що наша група журналістів добралася до чудового «Історико-культурного центру «Український Нью-Йорк» саме бігом, взявши участь у Всеукраїнській акції - «Марафон, який ніхто не хоче бігти». Ми встигли приєднатися до учасників акції та пробігти вулицями прифронтового селища аж до реконструйованого за ініціативи місцевих громадських активістів, колишньої селищної ради та фінансової підтримки бізнесу і двох структур ООН історико-культурного центру.

Акцію влаштували за ініціативи компанії «Нова пошта» та при підтримці місцевих громадських активістів для того, щоб привернути увагу міжнародної спільноти до російської агресії на сході України. Варто зазначити, що для участі у марафоні зареєструвалися понад 35 тисяч учасників, які бігли у 57 країнах світу та в американському мегаполісі з такою ж назвою! Приємно було приєднатися до акції безпосередньо на місці – в українському Нью-Йорку!

На одязі учасників забігу побачили цифри. Але це були не номера спортсменів, а нагадування про наслідки російської агресії, що триває восьмий рік: 20 000 – кількість зруйнованих та пошкоджених на сході України будинків, 44 000 – кількість загиблих та поранених внаслідок бойових дій людей, 1 500 000 – кількість внутрішньо переміщених осіб, яких у народі називають «біженцями»…

Де взяти 1,7 мільйона гривень?

У Новгородському ми були два роки тому і тоді нас вразили енергійність та оптимізм голови та секретаря селищної ради – Миколи Ленко та Тетяни Красько, їх вміння об’єднати навколо себе активних людей. З ними ж ми зустрілися й цього разу на марафоні, а потім в історико-культурному центрі, який став головним офісом місцевої громади. Дві години поспіль обговорювали проблеми селища, згадуючи реалізовані проєкти місцевої влади та громадськості щодо освітлення сонячними батареями вулиць та дитячих майданчиків, встановлення розумних відеокамер зовнішнього спостереження, створення поліцейської станції…

До речі, якихось посад в органах місцевого самоврядування ані пані Тетяна, ані пан Микола наразі не займають – місцеві вибори у Торецькій територіальній громаді, куди входить селище, минулого року не проводили, а управління наразі покладено на військово-цивільну адміністрацію. Проте, громадську діяльність наші давні знайомі не припинили й похвалилися своїми досягненнями, головним з яких стала реалізація проєкту по реставрації занедбаної старої будівлі та створенню суперсучасного «Історико-культурного центру «Український Нью-Йорк». На реалізацію проєкту було залучено понад 1,7 млн грн, з яких Програма розвитку ООН виділила 844 тисячі, великий та середній бізнес – 650 тисяч, Управління Верховного комісару ООН у справах біженців – 159 тисяч та громадські організації – 122 тисячі грн.

Заради цього свої зусилля об’єднали п’ять громадських організацій разом із селищною радою. А від його ідеї, про яку ми вперше почули у 2019 році від секретаря ради та голови ГО «Центр громадських жіночих ініціатив» Тетяни Красько, до її повної реалізації пройшло менш як два роки! Якби хтось мені тоді сказав що таке можливо – не повірив би. Але виявилось, що усе можна зробити, якщо є бажання, енергія, наполегливість, якщо вдалося об’єднати зусилля громадськості із владою і бізнесом та зуміти зацікавити своєю ідеєю міжнародних донорів.

Про нові плани українського Нью-Йорку

В історико-культурному центрі наразі працює «Соціальний хаб – освітньо-тренінговий центр», у якому молодь навчають проєктному менеджменту, щоб і далі залучати кошти ПРООН на реалізацію корисних ідей, на засіданнях фокус-груп проводять дослідження потреб молоді та жінок, навчають місцевих жителів наданню першої медичної допомоги та діям в умовах надзвичайних ситуацій. Тетяна Красько розповіла про нові проєкти: «Діалогову платформу» та створення першої громадської інституції для економічного розвитку прифронтових громад на сході України «Коаліція «На лінії зіткнення». Після побаченого впевнений, що вони теж будуть реалізовані.

Наприкінці нашої зустрічі фотокореспондент ГО «Луганський прес-клуб» Сашко Сімоненко, що подорожував разом з нами, зіграв на ударних інструментах разом із місцевими музикантами кілька рок-композицій. Це нас переконало, що з дозвіллям молоді тут все теж гаразд. А тим часом школярі з медіагрупи MoDELab із сусіднього селища «Дружба», який ми відвідували позаминулого року, знімали нас наш візит до Нью-Йорку на відеокамеру і вже наступного дня їх відеоролик можна було подивитись у Фейсбуці:

https://www.facebook.com/dergilevailona/videos/1697450213797417

До речі, обладнання для роботи їх медіагрупи було надане Програмою ООН із відновлення та розбудови миру після того, як два роки тому молодіжні активісти написали та захистили відповідний проєкт. Тобто ми побачили ще один наочний приклад успішної співпраці громадськості, шкільної адміністрації та міжнародної спільноти. Під час поїздки по Донбасу такі групи молоді із відеокамерами з проєктів MoDELab ми бачили майже в усіх населених пунктах. Перед від’їздом з Нью-Йорку журналісти сфотографувалися на одному з його пагорбів, звідки відкривався вид на терикони на вогні окупованої Горлівки.

Ну що – не надто схоже на депресивний регіон, про який усі звикли думати, говорячи про Донбас? І це ще не все. В інших громадах ми побачили теж чимало цікавого. Але про це у наступній публікації.

Обмінний візит для журналістів «Огляд кращих практик співпраці влади, громадськості та бізнесу в Луганській та Донецькій областях» проводився за напрямком роботи Програми ООН із відновлення та розбудови миру «Громадська безпека та соціальна згуртованість» за участю Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, партнерів програми у Луганській та Донецькій областях та за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії.

Програму реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН із питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), а підтримують її 11 міжнародних партнерів: Європейський Союз, Європейський інвестиційний банк, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії та Японії.