На другій лінії війни: «Лелека», дитсадок «Мир» та «школа мрії» на Донбасі

Про школи та дитсадки, що розташовані у містах Донбасу на доволі безпечній відстані від «лінії розмежування», яка насправді не така вже й безпечна, розповідає наш кореспондент Віктор Крук. Він разом із групою журналістів протягом восьми днів подорожував по Донбасу. Пропонуємо читачам його п’яту статтю, яка руйнує деякі стереотипи щодо цього регіону. Візит для групи журналістів був організований у рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP).

За 6 кілометрів від війни

Про школи, бібліотеки та музеї на «лінії зіткнення» я читачам вже розповідав. Про школу з бомбосховищем за 800 метрів від «лінії зіткнення» у Верхньоторецькому можна почитати ТУТ, а про краєзнавчий музей за 500 метрів від переднього краю оборони наших військ та бібліотеку, з вікон якої можна побачити пагорби з позиціями військ російських окупантів у Станиці Луганській, ТУТ.

Тепер же хочу розповісти про справді дивовижні навчальні заклади та дитячі установи, які розташовані на другій лінії «фронту». Про них теж варто знати, адже таких умов для дітей, такої доброзичливої атмосфери у цих закладах, а головне – таких самовідданих, ініціативних та сповнених оптимізму педагогів та вихователів не так вже й часто можна зустріти (нехай не ображаються за це зауваження їх колеги з мирних регіонів України). Хоч, на перший погляд, різниці між їх роботою та працею вчителів та вихователів на території прифронтового Донбасу майже немає, насправді вона є й дуже суттєва. Це можна зрозуміти, а скоріше відчути, лише коли знаходишся там, зустрічаючись з ними та школярами.

Так сталося, що два невеликих міста, які ми відвідали під час своєї подорожі, знаходяться на однаковій відстані від «лінії зіткнення» - за 6 кілометрів: Костянтинівка на Донеччині та Попасна на Луганщині. За мірками прифронтового Донбасу це майже безпечна територія. Але якщо згадати дальність стрільби артилерійського озброєння, яке використовують російські найманці, то розумієш, що ця безпека уявна. Дальність стрільби найменшої за калібром 122-мм САУ «Гвоздика» перевищує 15 км, у більших калібрів – більша дальність. Навіть переносний 120-мм міномет може дістати цілі на відстані 7 км...

«Школа мрії» у Костянтинівці

Те, що за шість кілометрів від війни можна побачити суперсучасну школу – такого ніхто з журналістів не очікував. А саме такий навчальний заклад ми побачили у місті Костянтинівка, що на Донеччині. ЗЗСО №1 тут називають «школою мрії», і ця назва повністю відповідає реальності. Школу капітально відремонтували за державною програмою три роки тому, а в облаштуванні та обладнанні класів та приміщень допомогла міжнародна спільнота. У навчальному закладі все зроблено так, щоб дітям було максимально зручно, цікаво та щоб їм сюди хотілось приходити: від зручної роздягальні та обладнаних туалетних кімнат до сучасного дизайну шкільних коридорів та усіляких дитячих інсталяцій. Ну і, звісно, дуже красиві класи у пастельних тонах з індивідуальними партами, інтерактивними дошками та комп’ютерним обладнанням.

Про реалізовані за ініціативи шкільного колективу та допомоги ПРООН численні проєкти нам розповіли заступник директора з навчально-виховної роботи Людмила Задорожня та вчитель інформатики Олександр Легейда. Підготовлена ним команда з робототехніки нещодавно увійшла до п’ятірки кращих на всеукраїнській олімпіаді. А психологиня школи Станіслава Стасенко як «амбасадорка миру» розповіла про навчання школярів безконфліктному спілкуванню та вмінню вести дебатні турніри у рамках великого проєкту «Молодь дебатує», який реалізується на Сході України Програмою ООН із відновлення та розбудови миру.

Цікаво було побачити роботу своїх майбутніх колег зі шкільної медіагрупи MoDELab, обладнання для якої (відеокамера, штатив та мікрофони) також придбане за кошти Програми ООН. Старшокласники швидко навчились мистецтву створювати цікавий відеоконтент та навіть випустили свій перший п’ятихвилинний документальний фільм із промовистою назвою «6 кілометрів до війни», ідею та сценарій якого розробили самостійно. Його варто подивитись, щоб зрозуміти, як росли діти прифронтових містечок останні вісім років та чому вони часто виглядають доросліше за своїх однолітків.

Школа майбутнього

Наступного дня ми побували у школі №3 цього ж міста. На перший погляд, звичайний навчальний заклад, збудований майже пів століття тому. Але її називають школою майбутнього і, познайомившись з її керівниками та вчителями, ми зрозуміли чому. Директорка Вікторія Шубіна та її заступник Олена Давідова («амбасадорка миру») розповіли, як три роки тому прийшли у новий колектив, коли розглядалось питання закриття навчального закладу через проблеми з системою опалення. Школу вдалося не тільки зберегти, а й створити у ній настільки чудову, теплу, доброзичливу для дітей атмосферу, що її популярність серед школярів Костянтинівки не менша за «школу мрії».

Нам показали сучасні туалети, креативні класні кімнати, «оазис іноземних мов», дизайнерський ремонт на третьому поверсі, який вчителі зробили своїми руками. У школі, зокрема, проводиться інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами, метою якого є повна інтеграція таких учнів у колективі. І в школі є приклади, коли цього вдалося досягнути - з дітей зняли інклюзив.

Ми побачили чудовий педагогічний колектив, заряджений позитивом та вірою у гарне майбутнє своєї школи, яку вони називають «школою майбутньої мрії». Чому «майбутньої»? Мені здалося, що їм цього вдалося досягти вже зараз, адже для дітей вартість ремонту класів не має ніякого значення. Втім, гадаю, що у цьому навчальному закладі й з ремонтами, і з обладнанням усе буде добре, адже є головне – ініціативні, сповнені оптимізмом та енергії вчителі, які готують проєкти та виграють з ними конкурси, отримуючи допомогу міжнародної спільноти на їх реалізацію. І це на восьмому році війни та за шість кілометрів від фронту!

Мрії про мир

Перед від’їздом з Костянтинівки ми побували у дитячому садочку №31 «МИР». Назва символічна, адже це слово для жителів прифронтового містечка має особливе значення й нагадує про їх найзаповітнішу мрію. Про дитсадок нам розповіла та показала його територію й приміщення завідувачка ДНЗ Оксана Корнєєва. До речі, Оксана Леонідівна очолює цей навчальний заклад з 2010 року, є кандидатом педагогічних наук та розробником чисельних методик по роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. У дитсадку навчається дві сотні дітей та створені 5 інклюзивних груп по три дитини у кожній. На базі цього дитсадка постійно проводяться методичні збори з вихователями, які працюють з такими дітьми.

Подивитись тут дійсно є на що, адже завдяки ініціативі керівника та вихователів у дитсадку створені чудові умови для дітей: дуже гарна та красива територія з ландшафтним дизайном, зручні та універсальні меблі, які легко трансформуються, сучасний дизайн приміщень, де є все необхідне обладнання та інвентар.

Більшість з нього дитсадок отримав від Програми ООН із відновлення та розбудови миру. За словами Оксани Корнєєвої, за останні роки було підготовлено більше десятка проєктів, які виграли конкурси ПРООН. Окрім отримання сучасного обладнання та меблів, ця допомога міжнародної спільноти підштовхнула місцеву та обласну владу виділити кошти на капітальний ремонт приміщень дитсадка. Ремонт першого корпусу завершується, а на черзі ремонт другого.

Центр освіти STЕАM

У маленькому містечку Попасна на Луганщині ми побачили цікавий приклад того, як ініціатива громадських діячів, підтримана міжнародною спільнотою, перетворюється в унікальні та дуже важливі для місцевої громади дитячі заклади – центр позашкільної освіти STEAM та центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Лелека». Обидва ці комунальні заклади були створені фактично «з нуля», повністю обладнані, запущені в роботу, а потім передані до комунальної власності міста. І очолюють їх наразі ті ж самі громадські активісти, які й займались їх створенням.

До речі, місто Попасне нам показував особисто голова Сєвєродонецької районної державної адміністрації Роман Власенко, який до адмінреформи очолював Попаснянську РДА, а три роки тому був лише відомим в місті громадським діячем та разом з однодумцями починав створення цих закладів. Тож, на Луганщині можна повчитись ще й тому, як підбирати керівні кадри.

Проєкт центру освіти STЕАM почав реалізовуватися за підтримки Програми ООН з відновлення та розбудови миру та допомоги місцевої влади два роки тому. Наразі це гарне приміщення з креативним дизайном та сучасним обладнанням: новенькі ноутбуки, набори для заняття робототехнікою, декілька 3D-принтерів, окуляри 3D-реальності, відеотехніка – все це приваблює дітей та підлітків. У центрі працює декілька гуртків, де з дітьми займаються робототехнікою, вебдизайном, 3D-моделюванням, створенням відеоконтенту та іншими напрямками, що цікавлять сучасну молодь.

Районна влада виділила приміщення та кошти на їх ремонт, а майже все обладнання було придбано за гранти, які громадські організації отримали на реалізацію своїх проєктів від міжнародної спільноти. Як розповів Роман Власенко, лише минулого року на реалізацію проєктів громадські організації міста отримали від різних підрозділів ООН понад 3 млн грн.

«Лелека», притулок для жінок та КВБЗ

У Попасній нам показали чудовий районний центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Лелека» - єдиний на Луганщині заклад, що займається дітьми з інвалідністю та був також створений за ініціативи громадськості та підтримки ПРООН. Наразі понад 50 дітей з обмеженими можливостями з міста та навколишніх сіл проходять у ньому комплексну реабілітацію. Сюди ж батьки приводять дітей з вадами розвитку чи проблемами зі здоров’ям з метою профілактики загострення цих захворювань.

За такою ж схемою у березні 2021 року в Попасній був відкритий притулок для жінок, постраждалих від домашнього насильства. Він розрахований на проживання 10 осіб (жінок з дітьми), повністю укомплектований побутовою технікою та має усі необхідні приміщення: кухню, туалет, душову, житлові кімнати. Проєкт був реалізований ГО «Соціальний простір» та переданий на утримання місту. На його обладнання меблями та технікою Програма ООН із відновлення та розбудови миру виділила 565 тисяч грн, а з районного бюджету витратили ще 650 тисяч грн - на ремонт приміщення.

У Попасній ми подивились, як кошти міжнародної спільноти завдяки ініціативі громадських активістів були використані для обладнання терцентру та університету третього віку, де пенсіонери познають ази комп’ютерної грамотності та займаються улюбленими справами. Одна з них – пісні та танці у народному фольклорному колективі «Водограй».

І все це ми побачили у маленькому містечку Попасна, у якому до війни проживало 20 тисяч мешканців. У 2014 році багато з них покинуло рідне місто, але наразі більшість з них повернулися. Адже життя у місті відроджується. І не лише завдяки зусиллям держави. Ми побачили приклади того, як ініціативні та енергійні люди при підтримці міжнародної спільноти знаходять порозуміння з місцевою владою та власними зусиллями роблять життя в місті краще.

До речі, нещодавно з Попасної до Харкова та Сум почав курсувати сучасний дизель-поїзд виробництва Крюківського вагонобудівного заводу «Слобожанський експрес». Для мешканців маленького прифронтового містечка це неабияка подія, яка зміцнює їх зв’язок з Україною та свідчить про те, що вони не забуті. І приємно, що до цієї справи причетні кременчужани.

За другою лінією фронту

Наша група відвідала два міста, що знаходяться на більш безпечній відстані від «лінії зіткнення» – Слов’янськ та Бахмут. У школі №15 міста Слов’янська ми побували два роки тому, коли відвідували дебатний турнір старшокласників з трьох областей. Про це можна прочитати ТУТ. Отже, були раді зустріти старих знайомих та переконатись, що школа продовжує свою плідну співпрацю з Програмою із розвитку та розбудови миру. Цього разу нам показали відкриття сучасного просвітницького простору «Амбасадори миру», створеного за підтримки Програми ООН. На ньому є все, що необхідне для проведення дебатів та тренінгів - сучасне комп’ютерне обладнання, меблі, стильний та яскравий дизайн.

А у школі №11 міста Бахмута, завдяки партнерським стосункам з Програмою ООН оформили та укомплектували сучасну аудиторію амбасадорського руху. Про її роботу, зокрема роботу медіастудії, нам розповіла «амбасадорка миру», викладачка ліцею Альона Жукова-Якубчак.

Приємно вразив журналістів своїми експонатами краєзнавчий музей найстаршого міста Донеччини - Бахмута. Особливо українським народним вбранням, серед якого є й полтавське. Побувавши у ньому, переконуєшся, що Донбас – це Україна. Був, є й буде!

Обмінний візит для журналістів «Огляд кращих практик співпраці влади, громадськості та бізнесу в Луганській та Донецькій областях» проводився за напрямком роботи Програми ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP) «Громадська безпека та соціальна згуртованість» за участю Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, партнерів програми у Луганській та Донецькій областях та за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії.