Все більше українців розуміє, що саме мова є основою нації, її генетичним кодом. Проте, все ще трапляються випадки, коли україномовні українці стають вигнанцями у російськомовному середовищі
Протягом усіх років незалежності нашої держави ми чуємо, що саме мова є генетичним кодом нації, її ідентифікатором. Кількість людей, що свідомо перейшли на українську, поступово збільшувалася, а після початку повномасштабного вторгнення рф процес став швидшим в рази. Проте, все ще трапляються випадки, коли україномовні українці стають вигнанцями у російськомовному середовищі. «ТелеграфЪ» поспілкувався з пані Мариною, для якої російськомовне оточення стало справжньою проблемою.
- Ми звичайна українська родина. Я з Києва, чоловік - з Кривого Рогу, - розповідає пані Марина, - Працюємо віддалено, і була мрія перечекати зиму в теплій країні. Все склалося - і ми з дітьми виїхали в Туреччину 9 лютого. Спакували невеличкі валізи і вирушили на три місяці в тепле місто Аланія, де зими не буває. План здавався чудовим.
А далі сталася війна. Хоч нам пощастило не чути звуків сирен та вибухів, розпач та страх охопив в повній мірі. Безсонні ночі, глибокий біль за кожну втрачену українську дитину. Разом з втіхою, що наші діти живі та в безпеці, додалося відчуття провини, адже ми покинули напризволяще свою Україну.
Але сидіти осторонь і плекати почуття провини було поганою ідеєю, і родина стала діяти. Перш за все вмовили батьків виїхати з зони небезпеки, і вони приєдналися до Марини та її чоловіка в Туреччині та привезли з собою трьох котів. Потім почали допомагати військовим - зарплату Марини вирішили віддавати на потреби ЗСУ.
Окрім допомоги фронту родина активно показує свою громадянську позицію. Усі разом виходять на мітинги в підтримку України, носять національне вбрання, говорять рідною мовою, співають повстанських пісень.
Три роки тому у подружжя народилися діти – двійня, хлопчик і дівчинка. Вирішили, що в родині мовою спілкування буде українська, хоча до того говорили змішано - підлаштовувалися під співрозмовника, адже не перейти на російську здавалось не ввічливим.
Особливо прикро, що малеча саме в тому віці, коли спілкування з однолітками стає дуже важливим для формування особистості.
Психологиня з багаторічним стажем Ірина Зінченко стверджує, що розвиток мовлення у дітей 3-4 років відбувається дуже швидко. Зазвичай, дитина до 3 років майже засвоює свою рідну мову. Словник розширюється буквально щодня, приблизно по 100 нових слів за місяць. І якщо в 3 роки дитині для спілкування достатньо кількох сотень слів, то у 4 роки ця цифра сягає 1500-2000 слів. При цьому треба пам'ятати, що в родині для повсякденного спілкування дорослими використовується в середньому від 3000 - 5000 слів.
Пані Марина сподівається, що проблема все ж таки незабаром вирішиться, і у малечі з’являться друзі.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.