На голосування винесли ще 30 вулиць, які перейменують в рамках дерусифікації
Сьогодні, 17 серпня, у Кременчуці розпочався другий етап громадського обговорення переліку об’єктів топоніміки, які пропонують перейменувати в рамках процесу деколонізації. На голосування виставили наступні 30 вулиць. Серед запропонованих варіпнтів вулиці на честь: «Чорних запорожців» (військові 72 бригади, де служать кременчужани), Чорновола, Джахара Дудуєва... Серед 30 вулиць тричі зустрічаються вулиці на честь художниці Марії Примаченко. З незвичних - вулиця на честь кременчуцьких вергунів, казкового персонажа «Пана Коцького».
Цього разу за перейменування вулиць голосують не так активно, як минулого. Станом на 10.00 було лише 2 голоси, а на 13.30 - 107 голосів. Зауважимо, що понад сотня голосів була віддана у першу годину голосування минулого разу.
Голосування триває з 17 серпня до 6 вересня (включно).
Для
електронного голосування необхідно пройти авторизацію за допомогою системи ID.GOV.UA та проголосувати на сайті мерії
за посиланням.
Також приймаються та рахуються голоси громадськості за визначені вулиці, надіслані у письмовому вигляді. Адреси для прийому письмових пропозицій:
- виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області: пл. Перемоги, 2, Кременчук
- департамент «Центр надання адміністративних послуг»: вул. Гагаріна, 14, Кременчук
- контакт-центри за місцем проживання Автозаводської та Крюківської районних адміністрацій.
Електронна адреса: Вебпортал Кременчуцької міської ради та виконавчого комітету за посиланням Для електронного голосування необхідно пройти авторизацію за допомогою системи ID.GOV.UA.
Заяви надавати обов’язково зазначаючи:
- ПІБ, адреса (місце реєстрації), контактні дані громадянина, який подає пропозицію;
- зміст заяви;
- дата надання пропозиції, а також підпис.
Особа, яка надає заяву, відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» погоджується на обробку її персональних даних з метою опрацювання отриманої від неї інформації. Анонімні пропозиції не розглядаються.
Варіанти перейменування 30 вулиць
1. вулиця Горького
| вулиця Архітектора Сергеєва |
Петро Сергеєв (1928-2015)- архітектор, що відбудував Кременчук з руїн 2 світової війни. Його проєкти – відбудував міський музей, побудував будівлю КрНУ, ГОТЕЛЬ «Кремінь», запроектував і реалізував забудова 101 та 134 кварталів, міський перетанальний центр, забудова вулиці Київської, будівля УКРТЕЛЕКОМ, басейн «Нептун», сквер «Буратіно», фасад прокуратури міста, виконав барельєф дк «Нафтохімік». Запроєктував цілі райони міста Горішні Плавні |
| вулиця Варшавська |
|
| вулиця Врятованих Тварин |
|
| вулиця Григора Тютюнника |
Григір Михайлович Тютюнник (1931, Шилівка, Зіньківський район, Українська СРР, СРСР - 1980, Київ, Українська РСР, СРСР) – український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах. У ніч із 5 на 6 березня 1980 року 48-річний вчинив самогубство в Києві |
| вулиця Кременчуцьких Рятувальників |
Кременчуцькі рятувальники, як в мирний так і у воєнний час безперервно працюють, забезпечуючи пожежну безпеку міста Кременчука та Кременчуцького району, віддано служать українському народу та стоять на варті безпеки громадян, захищаючи від наслідків надзвичайних ситуацій. Починаючи з 24.02.2022 року об’єкти критичної інфраструктурні міста Кременчука неодноразово піддавалися ракетним обстрілам. В наслідок вибухів боєприпасів та розповсюдження їх уламків виникали численні пожежі, які Кременчуцькі рятувальники ліквідовували в найкоротші терміни, ризикуючи власним життям |
| вулиця Лікаря Федорченка |
Віктор Михайлович, 1935-2006, акушер-гінеколог. З 1971 року – головний лікар міського пологового будинку, головний акушер-гінеколог міста. За час роботи ним впроваджено понад 40 нових методик лікування та методів дослідження хворих. Особисто провів понад 14000 операцій. Автор 18 наукових статей. Почесний громадянин міста) |
| вулиця Левка Лук'яненка |
Хрещений батько української Незалежності |
| вулиця Миколи Куліша |
Микола Гурович Куліш (18 грудня 1892, Чаплинка - 3 листопада 1937, Сандармох) — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Як драматург став відомим завдяки постановці драми «97» Гнатом Юрою. 1925-го Миколу Куліша перевели до Харкова працювати шкільним інспектором Наркомосвіти УРСР. Там він і поринув у літературну творчість. Спочатку був членом «Гарту», а у 1926 році президентом ВАПЛІТЕ. На початку 1930-х твори Миколи Куліша почали піддаватися гострій критиці. У грудні 1934 р. драматурга було заарештовано, звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу по «Справі боротьбистів» у березні 1935 р. Куліш був засуджений до 10 років таборів. На Соловках утримувався у суворій ізоляції. Хворого на туберкульоз, позбавленого права на прогулянки і медичну допомогу, в листопаді 1937 р. Миколу Куліша було розстріляно в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія |
| вулиця Симона Петлюри |
Симон Васильович Петлюра (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі |
2. провулок Грозненський
| провулок Аміни Акуєвої |
При народженні Наталія Вікторівна Нікіфорова, згодом Анастасія Мустафінова; 5 червня 1983 року, Одеса, Українська РСР - 30 жовтня 2017 року, Глеваха, Васильківський район,Київська область) – українська лікарка-хірургиня, громадська активістка та військовослужбовиця. Народна героїня України. Учасниця Революції Гідності та російсько-української війни на сході України у складі батальйону «Київ-2». Чеченка за національністю. Окуєву було вбито біля Києва, що підкреслює терористичний вимір війни |
| провулок Джохара Дудаєва |
Джохар Дудаєв (чеч. Dudin Musa-khant D?oxar, Дудин Муса-кант Джохар; 15 лютого 1944, с. Первомайське, Галанчозький район, Чечено-Інгушська АРСР, Російська РФСР, СРСР (нині село Ялхорой, Ачхой-Мартановський район, Чечня) - 21 квітня 1996, Гехі-чу, Чеченська республіка Ічкерія) - чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія. У минулому Джохар був генерал-майором авіації Радянської армії. За національною ознакою Джохар разом з родиною та усім своїм народом у віці восьми днів був депортований до Казахської РСР. Згодом через це ж йому було відмовлено у вступі до військової академії. З 1962 року, аж до Розпаду СРСР він служив у Військово-повітряних силах СРСР, дослужившись до звання генерал-майора авіації. Командував бомбардувальними дивізіями, які знаходилися у місті Полтава та Тарту.Після розпаду СРСР Дудаєв став одним із лідерів Чечні, а вже 27 вересня 1991 року він став президентом Чеченської республіки Ічкерія. Однак, російська влада не визнала Ічкерію, у зв'язку із чим почалася Перша чеченська війна. Кавалер низки державних орденів СРСР. Зокрема, ордена Червоного Прапора, а також ордена Червоної Зірки. Його ім'ям названо близько 19 вулиць, алей та площ у різних містах країн Європи - Боснії і Герцеговині, Латвії, Литві, Польщі, Туреччині, Україні тощо |
| провулок Латвійський |
Латвія - держава у Балтійському регіоні Північної Європи.Влада Латвії, ризька мерія весь час війни Росії проти України підтримують нашу державу і гуманітарною допомогою і розташуванням української символіки на вулицях Риги. Латвія визнала воєнні злочини росії в Україні геноцидом Українського народу, принципово відмовилась від імпорту російських енергоносіїв, постійно посилює санкції проти РФ, розірвала торговельні відносини з Росією, надає Україні відчутну військову підтримку, гуманітарну допомогу, підтримує Україну у процесі надання статусу кандидата на членство в ЄС |
| провулок Нафтопереробників |
Можливість відзначити безпосередньо людей цієї галузі, а також на провулку географічно знаходиться місце відпочинку та спорту нафтопереробників |
| провулок Нафтохіміків |
Можливість відзначити безпосередньо людей цієї галузі, а також на провулку географічно знаходиться місце відпочинку та спорту нафтопереробників. Пропозиція «нафтопереробників» є складною для вимовляння, «нафтохіміків» є коротшою |
| ровулок Радісний |
|
3. вулиця Декабристів
| вулиця Всеволода Петріва |
Всеволод Миколайович Петрів (2[14] січня 1883, Київ - 10 липня 1948, Аугсбурґ, Бізонія) - український військовий і громадський діяч, письменник, педагог, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Муравйова. В роки визвольних змагань займав високі військові посади. З 1920 р. - в еміграції. З 1948 р. - дійсний член НТШ. Автор праць з військової історії. Брав участь у операції визволення Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників |
| вулиця Крилівська |
Це старе місто, яке було в усті Тясьмину, нині на дні Кременчуцького водосховища. На Січі існувало земляцтво - Крилівський курінь, який об'єднував віхідців із правобережної частини нашого міста і області (з Крюкова, Білецківки, Табурища (Світловодська) і Крилова). Тобто це історично стосується правобережної частини Кременчука, де ця вулиця розташована |
| вулиця Придніпровська |
Продовження вулиці через дамбу дійсно веде на річку Дніпро, а також і вулиця, і провулок знаходяться поруч із трасою, яка веде на місто Дніпро |
| вулиця Федора Жученка |
Полковник полтавський Війська Запорізького. Представник старовинного козацького роду Жученків, з покозачених шляхтичів. На чолі полку брав участь у військовій кампанії Хмельниченка, залишився вірним гетьману після Чуднівської угоди, на відміну від більшості лівобережних полковників восени 1660-го — навесні 1661-го не визнав зверхність над Лівобережжям московського царя О. Михайловича. Як і переважна більшість тогочасної старшини південних полків, що дотримувались схожих з січовиками поглядів |
| вулиця Федора Ніколайчика |
Ніколайчик Федір Данилович (XIX ст.), історик, письменник, літературознавець, жив і працював у Кременчуці. Автор історичного нарису «Кременчуг» - СПБ, 1891. Пропонується провулок і вулицю Декабристів називати не в редакції вулиця Федора Ніколайчика, а в редакції вулиця Федора Миколайчика - по перше національність вказана у нього в біографії - українець. Отже українською - Миколайчик. По друге це російська форма написання прізвища, як це практикувалось в часи перебування народу під владою Російської імперії. Так історика Дмитра Яворницького друкували російською мовою як «Эварницкого». Але ж ми пишемо тепер не Эварницкий, а Яворницький, так само і не Ніколайчик - бо час виправляти ці наслідки минулого, варто писати Миколайчик (або в крайньому разі Николайчик, через И) |
| вулиця Шістдесятників |
Шістдесятники, або шестидесятники, — назва покоління української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією, що ввійшло у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявило на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму, серед них були політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти |
4. провулок Декабристів
| провулок Всеволода Петріва |
Всеволод Миколайович Петрів (2[14] січня 1883, Київ - 10 липня 1948, Аугсбурґ, Бізонія) - український військовий і громадський діяч, письменник, педагог, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Муравйова. В роки визвольних змагань займав високі військові посади. З 1920 р. - в еміграції. З 1948 р. - дійсний член НТШ. Автор праць з військової історії. Брав участь у операції визволення Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників |
| провулок Пана Коцького |
«Пан Коцький» — дитяча опера українського композитора Миколи Лисенка на лібрето Дніпрової Чайки. Пан Коцький то є Українська народна казка |
| провулок Придніпровський |
Продовження вулиці через дамбу дійсно веде на річку Дніпро, а також і вулиця, і провулок знаходяться поруч із трасою, яка веде на місто Дніпро
|
| провулок Федора Жученка |
Полковник полтавський Війська Запорізького. Представник старовинного козацького роду Жученків, з покозачених шляхтичів. На чолі полку брав участь у військовій кампанії Хмельниченка, залишився вірним гетьману після Чуднівської угоди, на відміну від більшості лівобережних полковників восени 1660-го — навесні 1661-го не визнав зверхність над Лівобережжям московського царя О. Михайловича. Як і переважна більшість тогочасної старшини південних полків, що дотримувались схожих з січовиками поглядів |
| провулок Федора Ніколайчика |
Ніколайчик Федір Данилович (XIX ст.), історик, письменник, літературознавець, жив і працював у Кременчуці. Автор історичного нарису «Кременчуг» - СПБ, 1891. Пропонується провулок і вулицю Декабристів називати не в редакції вулиця Федора Ніколайчика, а в редакції вулиця Федора Миколайчика - по перше національність вказана у нього в біографії - українець. Отже українською - Миколайчик. По друге це російська форма написання прізвища, як це практикувалось в часи перебування народу під владою Російської імперії. Так історика Дмитра Яворницького друкували російською мовою як «Эварницкого». Але ж ми пишемо тепер не Эварницкий, а Яворницький, так само і не Ніколайчик - бо час виправляти ці наслідки минулого, варто писати Миколайчик ( або в крайньому разі Николайчик, через И) |
5. провулок Дмитра Шостаковича
| провулок Євгена Чикаленка |
Євген Харлампійович Чикаленко — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. Один з ініціаторів скликання Центральної Ради |
| провулок Бориса Лятошинського |
Борис Миколайович Лятошинський (22 грудня 1894 (3 січня 1895), Житомир - 15 квітня 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці |
| провулок Платона Майбороди |
Платон Іларіонович Майборода (1 грудня 1918, Пелехівщина, Полтавська губернія, Українська Народна Республіка - 8 липня 1989, Київ, Українська РСР) – український композитор, народний артист УРСР (з 1968 року), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962), народний артист СРСР (з 1979 року). Брат композитора Георгія Майбороди |
| провулок Прокопа Сапсая |
Прокіп Минович 1878-1920, працював у Кременчуці, створив тут хор ім. Лисенка, театральну трупу, нотну друкарню, викладав співи |
6. вулиця Добролюбова
| вулиця Квітки-Основ'яненка |
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (нар. 18 (29) листопада 1778, с. Основа, нині в межах Харкова — 8 (20) серпня 1843, Харків) — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844) |
| вулиця Кременчуцьких Вергунів |
Гастрономічний бренд Кременчуччини – кременчуцькі вергуни. В Полтаві галушки – потрібно популяризувати і наш гастробренд |
| вулиця Олександра Бердника |
Олександр (Олесь) Павлович Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 - 18 березня 2003) – український письменник-фантаст,футуролог, публіцист, філософ, громадський діяч, глобаліст та богослов та політик. Учасник Другої світової війни, політв'язень радянських таборів. Автор понад 20 романів і повістей. Твори Бердника перекладено низкою мов, зокрема англійською, німецькою, французькою, російською та угорською. Член-засновник Української Гельсінської групи, провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка» |
| вулиця Січових Стрільців |
Військова формація часів Української революції 1917-1921, одна з найбільш боєздатних і дисциплінованих в Армії Української Народної Республіки
|
| вулиця Толерантності |
|
7. провулок Ернста Тельмана
| провулок Просвіти |
Українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Веде діяльність як в Україні (історичній і сучасній), так і в осередках української діаспори
|
| провулок Рокитненський |
Поряд з вулицею Рокитненською |
| провулок Савинський |
На честь історичної назви. На місті селища Молодіжного раніше було село Савине. Вулиця історично була Савинська до 1954 року. Савине розташовувалося в межах сучасних кварталів 286, 287, 288, 289, палацу культури "Нафтохімік" та парку "Воїнів-інтернаціоналістів", на півдні плавно переходило у Кохнівку, на півночі — у Богомолівку. Взагалі, станом на кінець XIX - поч. XX ст. відносно Кременчука у північному напрямку уздовж річки Сухий Кагамлик утворилася безперервна агломерація, де одне село плавно переходило в інше. Також на місці палацу культури "Нафтохімік" була сільська церква. 112 років могла б відмітити церква в селі Савине (зараз мікрорайон Молодіжний, зупинка громадського транспорту «Вулиця Керченська») |
| провулок Українського Відродження |
Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність - мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше - тут хоча б частково збереглася власна провідна верства - колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство. Істотний вплив на початок українського національного відродження зробила революція кінця XVIII ст. у Франції, що проголосила «права народів». Це стимулювало інтерес до основних рис своєї спільності таких, як фольклор, історія, мова і література. Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві |
| провулок Чорних Запорожців |
Чорні Запорожці» або «чорношличники»; повна назва — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918-1920 роках. 24 серпня 2017 року 72-га окрема механізована бригада ЗСУ дістала почесну назву Чорних запорожців, на честь полку |
8. вулиця Зої Космодем'янської
| вулиця Алли Горської |
Алла Олександрівна Горська (18 вересня 1929, Ялта - 28 листопада 1970, Васильків) — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Працювала в монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису. Вбита російською владою у 41 рік. Належачи до групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965-1968 роках брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки |
| вулиця Віри Холодної |
Віра Василівна Холодна — видатна українська кіноакторка епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах, як драма, мелодрама та короткометражне кіно та під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна тощо. Уродженка Полтавщини |
| вулиця Катерини Зорицької |
Вона була організатором та керівницею Українського Червоного Хреста, учасницею бойової дівочої розвідувальної п'ятірки імені Марії Кос. Через свою підпільну діяльність Катерина Зарицька зазнала кілька арештів, як з боку польської, так і з боку радянської влад. У 1948-му СРСР дав їй 25 років таборів. На допитах, які тривали майже півроку, аби не здати побратимів, вона відмовлялася свідчити та вдавала себе за іншу особу. За це її катували |
| вулиця Олени Степанів |
Олена Іванівна Степанів (відома як Олена Степанівна) (7 грудня 1892, с.Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область - 11 липня 1963, Львів) - українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера; четарка Української Галицької Армії. Ув'язнена радянських таборів |
| вулиця Рішон-ле-Ціонська |
Місто побратим Кременчука. Рішон-ле-Ціон — четверте найбільше місто в Ізраїлі. Назва міста означає «Перший в Сіоні» і була вибрана із Біблійного віршу: «Я перший сказав до Сіону: Оце, то вони! А Єрусалимові дам благовісника.» (Книга пророка Ісаї 41:27). Тут було засновано першу у світі староєврейську школу, створено перший у Ізраїлі оркестр. Саме у цьому місті було складено єврейський гімн та вперше вивішено єврейський прапор. Рішон-ле-Ціон розташований на березі Середземного моря. Місто довгий час вважалося «спальним» районом Тель-Авіва, але починаючи з 1990-х років спостерігається період динамічного розвитку |
| вулиця Харитини Пекарчук |
На честь військової діячки Армії УНР, життя якої пов’язане з Кременчуком. Харитина Пекарчук — перша українська жінка, яка отримала українську державну нагороду в ХХ ст. (жетон ордена «Залізного хреста» № 1 і Хрест Симона Петлюри), засновниця сімферопольської «Просвіти». У 1917-му взялася за українізацію трьох полків російської армії, розташованих у Сімферополі, організувала там український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань більшовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпіла російські чекістські катування, а навесні 1918 року після звільнення Кременчука від російських окупантів армією УНР пішла на військову службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг загону Армії УНР «Запорозька Січ», у бою з більшовиками поранена в ногу, із денікінцями — у живіт, брала участь у Першому зимовому поході Армії УНР |
9. вулиця Івана Сєченова
| вулиця Івана Білика |
Іван Білик - український письменник, журналіст, перекладач. Закінчив факультет журналістики Київського університету (1961). Працював у школі, а також у редакціях газет «Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна». Почав друкуватися з 1956 року. Член Національної спілки письменників (1967). Лауреат Шевченківської премії (1991) за роман «Золотий Ра». Автор 10 романів, серед яких історичні бестселери «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986). Невдовзі після публікації роман «Меч Арея» заборонили, а його автора звільнили з роботи. Тим часом роман виходить друком у Великій Британії, США і Канаді й це сприяє працевлаштуванню Івана Білика в редакцію журналу «Всесвіт» |
| вулиця Івана Піддубного |
Іван Максимович Піддубний — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби. Уродженець полтавської губернії, якого знав весь світ |
| вулиця Василя Каразіна |
Каразін Василь Назарович - український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник Харківського університету, ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти. Зробив численні відкриття в галузі органічної та неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі. Йому встановлені пам’ятники, названий астероїд |
| вулиця Данила Заболотного |
Данило Кирилович Заболотний (16(28) грудня 1866, Чоботарка Ольгопільського повіту Подільської губернії) - 15 грудня 1929, Київ, Українська СРР) – український мікробіолог, епідеміолог.У 1919-1923 роках був ректором Одеського медичного інституту. У 1920 році організував там першу у світі кафедру епідеміології. 1923 - Заболотного було переведено в систему закладів Академії наук СРСР. З 1926 року Данило Заболотний - дійсний член Академії наук СРСР. У 1928 переїхав у Київ. У 1928-1929 роках перебував на посаді президент ВУАН (тепер Національна академія наук України), у складі якої заснував Інститут мікробіології та епідеміології (згодом Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України). Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб - чуми, холери (у співпраці із Іваном Савченком) й сифілісу |
| вулиця Коломийська |
Коломия - місто побратим Кременчука. Коломия — місто в Україні, адміністративний центр Коломийського району Івано-Франківської області, резиденція Коломийської районної ради. Розміщене на річці Прут, у південно-східній частині області, за 65 км від Івано-Франківська. Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Населення — 61 тис. жителів (2021) |
| вулиця Костя Гордієнка |
Кошовий Отаман Запорозької Січі, Гетьман Дубоссарський (з 1714 року), видатний військовий і політичний діяч, який уклав воєнний союз із Мазепою і Гетьманщиною у війні проти Петра I. Створив та очолив Кам'янську Січ. До 1728 р. очолював Олешківську Січ, сподвижник та співавтор Конституції Гетьмана Війська Запорозького Городового Пилипа Орлика |
| вулиця Раїси Каганової |
Лікар-інфекціоніст. Понад 30 років працювала у Кременчуці |
10. провулок Інтернаціональний
| провулок Івана Калиновича |
Підполковник Армії УНР, родом з Кременчука |
| провулок Миклухо-Маклая |
Микола Миколайович Миклухо-Маклай видатний український та російський мандрівник, антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць. Походив з козацького роду Миклух; батько Микола Ілліч - українець, дворянин родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури - запорозькі козаки. Як писав сам Миклухо-Маклай, «Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство…» |
| провулок Степана Васильченка |
Васильченко (Панченко) Степан Васильович (1879-1932) – український письменник і педагог. Освіту здобув у Коростенській семінарії (1898). Працював учителем на Київщині та Полтавщині, Автор низки новел і оповідань |
| провулок Української Діаспори |
Збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (української етнічної території). Зараз велика поміч йде саме від української діаспори з закордоння |
11. провулок Комарова (с. Потоки)
| провулок Григорія Гамалії |
Гамалія Григорій Михайлович (Грицько Гамаль, Малеєнко; нар. близько 1630 - пом. 1702) - український військовий і державний діяч другої половини XVII століття, дипломат, меценат. Сотник пирятинський, полковник лубенський. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 років під проводом Богдана Хмельницького |
| провулок Затишний |
Колективне звернення жителів провулку Комарова с. Потоки |
| провулок Леоніда Глібова |
Леонід Іванович Глібов – український письменник, поет, байкар, викладач, громадський діяч. Леонід Глібов написав 107 байок, понад 40 пісенно-ліричних творів українською мовою, п’єсу «До мирового». Писав під псевдонімами «Капитан Бонвиван», «П.Сонин», «Ив.Кенер», «Простодушный». У 1890-1893 роках під псевдонімом «Дідусь Кенир» написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісень та акровіршів для дітей |
| провулок Марії Примаченко |
Українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва» |
12. провулок Краснопрудний
| провулок Єлисаветинський |
На честь праведної Єлисавети, матері Іоанна Предтечі й двоюрідної сестри Діви Марії |
| провулок Богдана Ступки |
Богдан Сильвестрович Ступка — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії, Народний артист УРСР, Народний артист СРСР, Герой України |
| провулок Прохолодний |
|
| провулок Рішонський |
На честь міста побратима Рішон ле-Ціон. Місто допомагає Кременчуку в стані війни |
| провулок Христини Алчевської |
Христина Данилівна Алчевська (4(16) квітня 1841, Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія - 15 серпня 1920, Харків, Українська РСР) – українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м.Алчевськ Олексія Алчевського, мати Дмитра (кандидат природничих наук), Григорія, Ганни (допомагала викладати в жіночій недільній школі), Миколи (театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською мовою), Івана та Христини Алчевських |
| провулок Шацький |
Шацькі озера — група з понад 30 озер у північно-західній частині Ковельського району Волинської області, у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу , поблизу смт Шацьк. Шацькі озера розташовані серед лісових масивів, де побудовано багато санаторіїв і таборів відпочинку. Для охорони рідкісних природних комплексів у районі Шацьких озер у 1983 році створено Шацький національний природний парк (площа 32 500 га) |
13. вулиця Кронштадтська
| вулиця Батуринська |
Батурин - місто в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області на річці Сейм (басейн Дніпра). Статус міста надано 2008 року. Батурин відіграв значну роль в історії України. У 1669-1708 та 1750-1764 роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський |
| вулиця Вердіни Шльонської |
Кременчужанка, яка стала першою жінкою-композиторкою Ізраїлю |
| вулиця Краківська |
Краків (пол. Krakow, нім. Krakau, лат. Cracovia) — місто в Польщі на березі Вісли, 782 тисячі жителів (2021), з найближчими передмістями 1,5 млн. Адміністративний центр Малопольського воєводства. Друге за величиною та кількістю мешканців місто в Польщі після Варшави; одне з найстаріших міст Польщі, з тисячолітньою історією, багатою культурною та архітектурною спадщиною. У період Австро-Угорщини один з центрів Західної Галичини. З 24 лютого до Кракова приїхало близько 177 500 українців. Більшість із них виїхали до сусідніх міст, інших міст Європи або повернулися на батьківщину. Про це йдеться у звіті мерії Кракова. Понад 50 000 українців проживало в Кракові станом на 100 день війни |
| вулиця Михайла Гаврилка |
Український громадський та військовий діяч, художник, скульптор. Учасник I-х визвольних змагань, хорунжий Армії УНР, начальник штабу Сірої дивізії Армії УНР. Поряд із творчістю займався активною політичною діяльністю як член РУП, пізніше — УСДРП. З 1918-го перебував у складі Сірої дивізії, на початку 1920-х років — отаман на Полтавщині. Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, страчений у Полтаві восени 1920 pоці |
| вулиця Михайла Драгоманова |
Михайло Петрович Драгоманов 6(18) вересня 1841 року, м.Гадяч, Полтавщина – 20 червня (2 липня) 1895 року, м.Софія) - український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864-1875). Професор Вищої школи у Софії (1889-1895).Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки, Визначний ідеолог українців-автономістів |
| вулиця Федора Привалова |
Федір Привалов, який увійшов до складу першої міської думи, згодом обирається міським головою. Купець. Головною заслугою Привалова було наведення наплавного мосту через Дніпро. Справа в тому, що перший наплавний міст у 1789 році відправили до Катеринослава, куди перевелися всі губернські установи. Місту знову довелося переправлятися човнами. «Прольотки, екіпажі, поштові трійки, чумацькі валки заповнили передмістя, чекаючи своєї черги переправитися на правий берег. Іноді купці простоювали по три тижні, зазнаючи великих збитків». У 1797 Привалов умовив кременчуцького купця Воронкова побудувати наплавний міст. Він складався з 150 плотів, кожен з них - з 12 колод довжиною більше 10 метрів. Правитель Таврійської області навіть повідомляв Потьомкіну, що «Міст такий гарний, що тутешня дума заслуговує високого вподобання». Він служив кременчужанам вірою та правдою близько 75 років, до будівництва залізничного. Крім того, з ім'ям Федора Привалова пов'язана споруда першої будівлі Кременчуцької міської думи та магістрату |
14. провулок Кутузова
| провулок Григорія Ашкаренка |
Григорій Андрійович Ашкаренко народився 1856 року в Кременчуку на Дніпрі. 1880 року він заснував першу професійну драматичну трупу в Кременчуці (і одну з перших в Україні) |
| провулок Львівський |
|
| провулок Мартина Небаби |
Мартин Небаба (поч. XVII ст. – 6 липня (16 липня) 1651) - український політик та військовий діяч доби Богдана Хмельницького, засновник роду Небаб. Обирався Отаманом Запорізької Січі. Під час національно-визвольної війни України 1648-1657 – Полковник Борзенський; Полковник Чернігівський; наказний гетьман українського війська у Великому князівстві Литовському; наказний гетьман лівобережних полків України. Загинув у бою на білоруському фронті |
| провулок Олександра Греківа |
Український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Начальний командант УГА |
| провулок Тараса Трясила |
Тарас Трясило, справжнє ім'я при народженні Тарас Федорович (пол. Taras Fedorowicz; ? - 1639) — козацький отаман кримськотатарського походження. Один із командирів козацьких найманців у Тридцятирічній війні. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629), організатор походу на Крим (1629), учасник Смоленської війни 1632–1634, керівник антиурядового козацько-селянського повстання 1630 року. Січове ім'я - Тарас Трясило, кримськотатарське ім'я - Асан або Усан |
| провулок Тореадорів з Васюківки |
«Тореадори з Васюківки» — трилогія українського письменника Всеволода Нестайка, написана у 1963-1970 роках. Легендарна дитяча книга, що описує Полтавщину |
15. вулиця Левітана
| вулиця Івана Багряного |
Український письменник, автор роману «Тигролови», де зображені звірства радянської влади по відношенню до українців |
| вулиця Білоцерківська |
Місто побратим Кременчука |
| вулиця Градоначальника Диздарева |
Видатний громадський діяч обіймав посаду голови міста протягом 10 років. За спогадами сучасників, під його керівництвом Кременчук зовсім змінився. А 1893 р. у приміщенні міської думи відкрилася міська громадська публічна бібліотека з кабінетом для читання |
| вулиця Катерини Білокур |
Білокур Катерина Василівна (нар. 24 листопада (7 грудня) 1900, с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія - пом. 10 червня (за ін. даними 9 червня) 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область) — українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису. Квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав про Білокур Пабло Пікассо, якого вважають одним із найвидатніших митців XX століття. У 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України. Її картини виставляються у Києві і Москві. Однак, скрізь її творчість подавали як приклад «щасливого життя і розвитку трудівників колгоспного ладу». А у 1954 році три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ» |
| вулиця Лазара Воловика |
Воловик Лазар Йосипович (1902-1977) - живописець, художник театру та кіно. Народився у Кременчуці. Навчався у Харківській художній школі та Українській академії мистецтва у Києві |
| вулиця Марії Примаченко |
Весвітньо відома художниця |
| вулиця Олександра Диздарева |
Видатний громадський діяч обіймав посаду голови міста протягом 10 років. За спогадами сучасників, під його керівництвом Кременчук зовсім змінився. А 1893 р. у приміщенні міської думи відкрилася міська громадська публічна бібліотека з кабінетом для читання |
| вулиця Туган-Барановського |
Михайло Іванович Туган-Барановський (*8(20) січня 1865, с. Солоне, Харківська губернія, Російська імперія (зараз - Україна) - †21 січня 1919, біля станції Затишшя, УНР) - український вчений-економіст. Перший економіст зі Східної Європи, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць з питань теорії вартості, розподілу суспільного доходу, історії господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Генеральний секретар фінансів УЦР (серпень-листопад 1917). Один із фундаторів Української Академії Наук, доктор економіки (1899) |
16. вулиця Лейтенанта Шмідта
| вулиця Івана Нагнибіди |
Полковник Армії УНР, родом з Кременчука
|
| вулиця Марка Жмайла |
Марко Жмайло-Кульчицький (роки н. і см. невід.) - гетьман реєстрового козацтва (1625), керівник селянсько-козацького повстання 1625 року. Відомо, що до обрання гетьманом Жмайло брав участь у Хотинській битві (1621). В листопаді 1625 року, скинутий з гетьманства поміркованою частиною козацької старшини, яка через складні обставини, здобувши перемогу над 35-тисячним військом Речі Посполитої неподалік Куруківського озера (сучасне передмістя Кременчука), була змушена піти на перемир'я з коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Гетьманом обрали Михайла Дорошенка, який уклав з командуванням Речі Посполитої Куруківський договір 1625) |
| вулиця Мелітопольська |
Мелітополь (від грец. — «медове місто») — місто в Україні, адміністративний центр Мелітопольського району Запорізької області, розташований на річці Молочній, біля Молочного лиману, що прилягає до Азовського моря. На околицях міста височить чимало курганів. У так званому Мелітопольському кургані виявлено 2 скіфські поховання (IV ст. до н. е.). У них, окрім речей побуту (11 амфор), знайдено понад 3,5 тис. прикрас із золота, у тому числі золоту оббивку сагайдака із зображенням сцен із давньогрецької міфології. У Кизиярській балці виявлено сармато-аланське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено залізні вудила, бронзове дзеркало та інкрустовану коштовним камінням золоту діадему. 22 квітня 2022 року українські джерела повідомили про те, що місцеві партизани ліквідували понад 100 російських окупантів |
| вулиця Мужності |
|
| вулиця Юрія Липи |
Юрій Іванович Липа — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції. Один з ідеологів українського націоналізму. Народився на Полтавщині |
17. вулиця Леонова
| вулиця Космонавта Поповича |
Павло Романович Попович — український льотчик-космонавт № 4, перший космонавт-українець, генерал-майор авіації, кандидат технічних наук. Двічі Герой СРСР. Він ще й першим виконав у космосі пісню "Дивлюсь я на небо" |
| вулиця Леоніда Каденюка |
Леонід Костянтинович Каденюк (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область, Українська РСР - 31 січня 2018, Київ, Україна) – український льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Народний Посол України, Герой України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю.Федьковича |
| вулиця Марії Примаченко |
Марія Оксентіївна Примаченко, також Приймаченко (30 грудня 1908 (12 січня 1909), с. Болотня, нині Вишгородського району - 18 серпня 1997, там само) — українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України. Створила понад 800 картин, 650 робіт мисткині зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ). У 1937 році на міжнародній виставці у Парижі Марія Примаченко отримала золоту медаль. У 1966 році за серію картин «Людям на радість» Марії Примаченко було вручено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У 1970 році отримала звання заслужений діяч мистецтв УРСР. У 1988 році - народний художник України. 2009 рік - за рішенням ЮНЕСКО - визнано роком Марії Примаченко |
| вулиця Миколи Кибальчича |
Микола Іванович Кибальчич (19(31) жовтня 1853, Короп, Чернігівська губернія - 3(15) квітня 1881 Санкт-Петербург) - винахідник і революціонер-народник українського походження. Автор схеми першого у світі реактивного літального апарата. Страчений за замах на імператора Олександра II |
| вулиця Надії |
НАДІЯ – одна з форм сприйняття майбутнього відповідно до якої бажане, потрібне чи необхідне бачиться як реальність й очікується його здійснення. Поряд знаходиться вокзал |
| вулиця Юрія Руфа |
Юрій Руф (Юрій Романович Дадак), 26.09.1980, Бережани, Тернопільщина, був сучасним талановитим українським поетом, письменником, громадським діячем. Жив у Львові. Заснував проєкт «Дух Нації». Серед його публікацій – «Багряна лірика (2012)», «Час Революції» (2014), «На зламі епох» (2015). Поезію Юрія Руфа було включено до українських сучасних поетичних збірок «Голос крові» (2013) і «Відлуння свинцевих громовиць» (2015). Неодноразово відвідував Кременчук з просвітницькими лекціями, був ведучим на патріотичних заходах. Загинув у війні з російськими окупантами 1 квітня 2022 року. |
18. вулиця Леонова (с. Придніпрянське)
| вулиця Дмитра Бузька |
Дмитро Іванович Бузько (*1891, м. Новомиргород, Херсонська губернія - †14 листопада 1937) — український письменник і поет, за «антидержавницькі» дії засланий до Сибіру царським урядом і розстріляний - радянським |
| вулиця Левка Мацієвича |
Левко Мацієвич —перший український авіатор й громадсько-політичний і культурний діяч, учасник урочистостей з нагоди відкриття у Полтаві пам’ятника Іванові Котляревському,один із засновників Революційної української партії, соратника Симона Петлюри» |
| вулиця Леоніда Каденюка |
Леонід Костянтинович Каденюк (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область, Українська РСР - 31 січня 2018 https://uk.wikipedia.org) – український льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Народний Посол України, Герой України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю.Федьковича |
| вулиця Миру |
Жителі вулиці Леонова в с. Придніпрянське звернулись з цією пропозицією |
| вулиця Славутича |
Славутич — давньослов'янська, українська і козацька назва річки Дніпро; у теперішній час для позначення річки вживається у високій мові та літературі, зокрема, у поезії |
| вулиця Славутська |
Славутич — давньослов'янська, українська і козацька назва річки Дніпро; у теперішній час для позначення річки вживається у високій мові та літературі, зокрема, у поезії |
19. вулиця Лермонтова
| вулиця Євгена Маланюка |
Євген Филимонович Маланюк (20 січня (1 лютого) 1897, Новоархангельськ 16 лютого 1968, Нью-Йорк) — український письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, сотник Армії УНР, «Імператор залізних строф». Найголовнішою ідеєю,що проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність. У розв’язанні цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми: Як в нації вождів нема, Тоді вожді її поети |
| вулиця Віктора Баранова |
Віктор Федорович Баранов (14 жовтня 1950, Кривуші, нині Кременчуцького району Полтавської області - 30 липня 2014) - український письменник (поет, прозаїк, перекладач). Голова Національної спілки письменників України (із жовтня 2011 по липень 2014), головний редактор літературного журналу «Київ», віце-президент Товариства «Україна-Румунія», член Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року» |
| вулиця Мирослава Скорика |
Мирослав Михайлович Скорик (13 липня 1938, Львів - 1 червня 2020, Київ) - видатний композитор і музикознавець, Герой України, народний артист України, лавреат премії ім. Т.Г.Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006-2010), художній керівник Київської опери (2011-2016), Національна легенда України. Внучатий небіж Соломії Крушельницької |
| улиця Уласа Самчука |
Український письменник, борець за незалежність |
20. вулиця Ломоносова
| вулиця Євгена Патона |
Євген Оскарович Патон (5 березня 1870 року, м.Ніцца, Франція - 12 серпня 1953 року, Київ, Українська РСР, СРСР) - український радянський вчений у галузі зварювальних процесів і містобудування. Академік АН УРСР (1929). Герой Соціалістичної Праці (1943). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Фундатор і перший керівник Інституту електрозварювання АН України. Член КПРС |
| вулиця Дмитра Яворницького |
Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький) (1855, село Сонцівка (нині Борисівка), Харківська губернія, Російська імперія -1940, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) – український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929). Один із фундаторів Обласного краєзнавчого музею ім. О.М. Поля. Автор понад 1500 наукових праць. Один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва та історію дніпровських порогів |
| вулиця Миклухо-Маклая |
Микола Миколайович Миклухо-Маклай видатний український та російський мандрівник, антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць. Походив з козацького роду Миклух; батько Микола Ілліч - українець, дворянин родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури - запорозькі козаки. Як писав сам Миклухо-Маклай, «Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство…» |
| вулиця Степана Рудницького |
Степан (Стефан) Львович Рудницький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина - 3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ, картограф та етнограф, академік ВУАН. Основопорядник української фізичної, політичної та військової географії. Степан Рудницький значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, фізичної, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував на еміграції у Відні, а також у радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю. Його уявлення щодо функцій географічного знання в системі українознавства мали перспективний та концептуальний характер: роль і функції географії необхідно витлумачувати в річищі культурологічного і народознавчого аспектів; вона є одним з найпошанованіших складників людського знання і культури в цілому, зокрема має слугувати важливим дійовим чинником формування самої духовності українського народу... |
21. вулиця Лізи Чайкіної
| вулиця Валентини Федько |
Почесний громадянин міста Кременчука Валентина Тимофіївна Федько. Вона була не лише чудовим професіоналом, майстром своєї справи, а й тонким, глибоким краєзнавцем, найкращим знавцем кременчуцької медицини та історії свого рідного міста – Кременчука – загалом. Її перу належать три збірки нарисів з історії Кременчука. Повернувшись до Кременчука у 1944 році, Федько очолила Кременчуцьку дитячу консультацію, поєднуючи цю роботу з посадою лікаря в Будинку дитини. В 1949 Валентина Іванівна була призначена директором Кременчуцького медичного училища, і обіймала цю посаду до 1970 року |
| вулиця Олени Теліги |
Олена Іванівна Теліга (до шлюбу Шовгеніва або Шовгенова; 8(21) липня 1906, Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія - 21 лютого 1942(?), Київ, Україна) - українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня, діячка ОУН.Борчиня за незалежність України у ХХ сторіччі |
| вулиця Старицької-Черняхівської |
Одна з найголовніших постатей нашого національного відродження кінця XIX – початку XX століть. Надзвичайно багатогранна особистість – адже і письменниця, і публіцист, і критик, і організатор кінематографічної справи, і громадсько-політичний діяч, і навіть сестра милосердя. І про неї так мало знають в сучасній Україні, адже вона досі залишається в тіні свого видатного батька і не менш видатного дядька. Її матір, Софія Лисенко, була сестро Миколи Лисенка. В оселі Старицьких частими гостями були Косачі, Лисенки, Драгоманови, Тобілевичі, Чикаленки, Чубинські, Рильські. Людмила Старицька-Черняхівська по-справжньому велична діячка української культури! Вона була в авангарді народного відродження! Зробімо її відомішою серед власних громадян! |
22. провулок Лізи Чайкіної
| провулок Аміни Акуєвої |
При народженні Наталія Вікторівна Нікіфорова, згодом Анастасія Мустафінова; 5 червня 1983 року, Одеса, Українська РСР - 30 жовтня 2017 року, Глеваха, Васильківський район,Київська область) – українська лікарка-хірургиня, громадська активістка та військовослужбовиця. Народна героїня України. Учасниця Революції Гідності та російсько-української війни на сході України у складі батальйону «Київ-2». Чеченка за національністю. Окуєву було вбито біля Києва, що підкреслює терористичний вимір війни |
| провулок Олени Теліги |
Олена Іванівна Теліга (до шлюбу Шовгеніва або Шовгенова; 8(21) липня 1906, Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія - 21 лютого 1942(?), Київ, Україна) - українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня, діячка ОУН.Борчиня за незалежність України у ХХ сторіччі |
| провулок Снінський |
Снина (Сніна) (словац. Snina) — місто в Словаччині, Снинському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в східній частині Словаччини, у долині р. Ціроха на північному узбіччі Вигорлату. До 1960 р. Снина — округовий центр, з 1996 р. знову адміністративний центр новоствореного Снинського округу |
23. провулок Льва Толстого
| провулок Іоана Воїна |
На честь святого Іоана Воїна, храм якому був відкритий 2010 року у цьому провулку. Іоан (укр. Іван) Воїн - християнський святий мученик. Жив в IV столітті. Один з небагатьох ранніх святих, якому приписується слов’янське походження. Особливо святого шанували в Україні. Вшанування його бере початок із часів Київської Русі |
| провулок Адміністративний |
|
| провулок Василя Вражливого |
Василь Вражливий (справжнє ім'я Штанько Василь Якович ) (1903, Опішня Зіньківського повіту Полтавської губернії — 8 грудня 1937, Ленінград, за іншими даними - Ленінградська область) — український письменник, жертва сталінських репресій. Належав до Спілки селянських письменників "Плуг", потім увійшов до ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації - до "Пролітфронту".Будучи другом Є.Плужника, В.Підмогильного, Г.Епіка, В.Вражливий, звичайно ж, потрапив і до однієї з ними "контрреволюційної організації" під час масових арештів після вбивства С.Кірова у грудні 1934 року. А щодо своїх політичних поглядів, то на допитах після арешту 25 грудня 1934 року в Харкові заявив: я не був ні в яких партіях, був просто націоналістом; я вихованець Хвильового, перебував під його впливом, і вже у 1927-28 роках це визначило мій подальший політичний шлях |
| провулок Волонтерів |
|
| провулок Волонтерський |
|
| провулок Квітки Цісик |
Квітка Цісик (4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк — 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна та блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень. Пісня «You Light Up My Life», яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» в категорії «Пісня року» |
| провулок Миколи Мельника |
Микола Миколайович Мельник (нар. 17 грудня 1953, смт Ставище, Київська область — пом. 26 липня 2013 року, Аліканте, Іспанія) — український радянський льотчик-випробувач, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, Герой Радянського Союзу (1987). 1979 року закінчив Кременчуцьке льотне училище цивільної авіації (КЛУЦА), після чого працював у різних авіазагонах, потім пілотом-інструктором у КЛУЦА . продовжив навчання у Кременчуцькому філіалі Харківського політехнічного інституту і в Академії цивільної авіації в Ленінграді 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, Коли потрібно було провести моніторинг стану зруйнованого реактора четвертого енергоблоку АЕС. Через високий рівень радіоактивного випромінювання завдання було дуже небезпечним. Після декількох тренувань операцію здійснили 19 червня 1986 року. Машину пілотував льотчик-випробувач Микола Мельник |
| провулок Районний |
|
| провулок Свободи |
Ця назва додатково підкреслюватиме одну з найбільших цінностей та прагнень українського народу поряд з одним з найбільших проспектів міста - проспектом Свободи, до якого, зокрема, цей провулок територіально приєднується |
| провулок Слави |
Ця назва є патріотичною та віддає належну повагу славетним воїнам України |
| провулок Тодося Осьмачки |
Тодось Осьмачка (ім'я при народженні Теодосій Степанович Осьмачка) (4(16) травня 1895, с.Куцівка, нині Смілянський район, Черкащина – 7 вересня 1962, м.Нью-Йорк, США) - український письменник, поет. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Член письменницьких згромаджень Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). Перекладач творів Шекспіра. Основна праця - «Старший боярин» (1946). Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою Московії. Переслідувався російською репресивною психіатрією. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). 1930-1932 роках мешкав на Кубані |
24. провулок Макаренка
| провулок Байрактарський |
Байрактар - турецький ударний оперативно-тактичний середньовисотний безпілотний літальний апарат з великою тривалістю польоту. Розробка і виробництво компанії Baykar Makina. Символ спротиву в Російсько-Українській війні |
| провулок Князя Олега |
Князь Олег легендарний правитель Русі – величезної середньовічної держави з центром у Києві, історичної колиски сучасного українського народу. Його заслуги перед нащадками абсолютно незаперечні, оскільки князь Олег став першим правителем придніпровських земель, чиє існування документально підтверджено. На відміну від напівміфічних Кия, Щека, Хорива та сестри їх Либіді, а також загадкових Аскольда і Діра, про князя-конунга Олега (Хельга) відомо дуже багато: від періоду його правління до суті проведених ним реформ і результатів військових кампаній. За що ж варто пам'ятати і шанувати князя Олега? 1. Він створив могутню давньоруську державу, що розкинулася від берегів Балтики до дніпровських порогів. 2. Він зумів підкорити племінні союзи полян, древлян і сіверян, які жили на території сучасної України, що дало йому потужний ресурс для подальших завоювань. 3. Він зміг перемогти могутній Хозарський каганат, вирвавши східнослов'янські землі з залежності від нього, що дуже серйозно підірвало сили степової наддержави. Київ же після Олега перетворився з окраїнного містечка, розташованого на найзахіднішій околиці Хозарського каганату, на столицю нової слов'янської держави. 4. Він зумів завести певний порядок на всіх підконтрольних йому землях. Звичайно, все ґрунтувалося виключно на системі збирання данини, проте з цього починалися абсолютно всі державні утворення часів Середньовіччя. 5. Він переміг у війні з наймогутнішим противником того часу – Візантійською імперією. Олег зумів зробити успішний похід в її володіння, підійшов до воріт Константинополя, змусив імператора ромеїв підписати вигідний для Києва торговий договір і після цього повернутися живим-здоровим разом з військом |
| провулок Олександра Архипенка |
Архипенко Олександр Порфирович (1897-1964) – український скульптор художник. Викладав пластику в Парижі, Берліні. Працював у манері конструктивізму та інших тогочасних мистецьких течій |
| провулок Пилипа Капельгородського |
Пилип Йосипович Капельгородський (14 (26) листопада 1882, с. Городище (нині Недригайлівський район Сумської області України) - 19 травня 1938, Полтавщина) — український письменник. Жертва сталінського терору. В історію літератури Пилип Капельгородський увійшов як талановитий поет і прозаїк, публіцист, сатирик і гуморист, як один із зачинателів української радянської літератури. Найпомітніші його твори - історико-революційний роман «Шурган» (1932), у якому яскраво відтворено одну з найтрагічніших сторінок громадянської війни на Кубані, трагедійна повість «Аш хаду» («Я стверджую») - перший прозовий твір про животіння караногайського народу в умовах царської «тюрми народів». Найкращим його твором є автобіографічна повість-хроніка «Записки семінариста», написана в армавірській в'язниці, в якій описаний аракчеєвський режим і атмосферу, що панувала в Роменській бурсі та Полтавській духовній семінарії |
| провулок Софії Русової |
Софія Русова - Українська педагогиня, письменниця, літературознавиця та громадська діячка, одна з перших борчинь за права жінок в Україні. Вона започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні. Одна з піонерок українського фемінізму |
| провулок Федора Піроцького |
Федір Аполлонович Піроцький (17 лютого (1 березня) 1845 року, Сенча, Полтавська губернія, Російська Імперія - 28 лютого (12 березня) 1898 року, Олешки, Херсонська губернія, Російська Імперія) - український інженер, винахідник першого у світі трамваю на електричній тязі |
25. провулок 2-й Макаренка
| провлок Конрада Кжижановського |
Польський художник-ілюстратор і живописець, в основному портретів, який вважався раннім представником експресіонізму. Народився в Кременчуці |
| провулок Леоніда Миколаєнка |
Миколаєнко Леонід Іванович (06.02.1899, м. Кременчук – після 09.10.1924). Військовий, викладач, асистент Українського вільного педагогічного інституту ім. М.Драгоманова. Сотник Армії УНР. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св.Володимира (1918). Мобілізований до української армії (1918). Служив до березня 1919. Провчився 3 курси на літературному підвідділі історико-літературного відділу Українського вільного педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Згодом викладав там філософію. |
| провулок Марка Вороного |
Марко Миколайович Вороний (нар. 5 (18) березня 1904, Чернігів - 3 листопада 1937, ур.Сандармох, Карелія) — український поет, перекладач, дитячий поет. Жертва сталінського терору. Народився в сім'ї відомого українського поета Миколи Вороного й Віри Вербицької-Антіох, доньки поета Миколи Вербицького. Навчався в Чернігівській гімназії. Видав 5 книжок для дітей (усі - 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мов |
26. проїзд 1-й Макаренка
| проїзд Артема Терещенка |
Терещенко Артем Якович. Перший підприємець у династії Терещенків. Артемій Якович став купцем першої гільдії. Цукрозаводчик,підприємець та благодійник |
| проїзд Володимира Константиновича |
Виконуючи свій обов'язок лікаря, залишившись в окупованому німцями Кременчуці, Костянтинович В.К. організував медичну допомогу, налагодив роботу лікарні. Під час фашистської окупації Костянтиновичу В.К. разом з іншими патріотами своєї Батьківщини вдалося врятувати понад 1000 військовополонених, надавши їм притулок у лікарні. Одужалих і зміцнілих бійців і командирів Червоної армії, діставши відповідні документи і одяг переправляли за лінію фронту разом з партизанським загоном «Патріот Батьківщини», що діє у місті. на допомогу в'язням міського концтабору, в якому перебували в жахливих умовах сотні поранених та поранених військовополонених |
| проїзд Григорія Косинки |
Григорій Михайлович Косинка, справжнє прізвище - Стрілець (29 листопада 1899, Щербанівка - 15 грудня 1934, Київ) — український письменник-новеліст, козак Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого, перекладач доби «Розстріляного відродження». Жертва сталінських репресій |
| проїзд Зіни Кущинської |
Кущинська Зіна Кіндратівна (21.04.1901, м. Кременчук – після 1969, Прага). Громадський діяч, інженер-економіст (08.07.1929). Закінчила економічно-кооперативний факультет УГА в Подєбрадах (19.07.1924-08.07.1929). У шлюбі із сотником Вільного козацтва Антіном Андрійовичем Кущинським. ЇЇ прізвище, як і чоловікове, є в списку абсольвентів (випускників) УГА, які працювали в культурно-просвітницькому, економічному і громадсько-політичному житті на землях Карпатської України та Пряшівщини. Мати Тараса Кущинського, члена Спілки чехословацьких художників |
27. проїзд 2-й Макаренка
| проїзд Івана Калиновича |
Калинович Іван Олександрович (27.05.1893, м. Кременчук Полтавської губернії – 27.04.1973, м. Нью-Арк, США) Військовий і громадський діяч, інженер-агроном, кооператор, учитель, редактор. Командир сотні кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка (1918), помічник командира 5-го кінного полку ім. Костя Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР з 14.04.1921. Агроном Товариства «Сільський господар» у Золочівському повіті (1929), організатор і командир відділу Карпатської Січі (1939), редактор газети «Українська дійсність» (Берлілн, 1940-1945), член Ради Гетьманського руху (США) |
| проїзд Володимира Свідзинського |
Володимир Юхимович Свідзинський (26 вересня (8 жовтня) 1885, с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область - 18 жовтня 1941, с. Непокрите, Вовчанський район, Харківська область) — український поет доби «Розстріляного відродження», перекладач |
28. провулок Марини Раскової
| провулок Катерини Зарицької |
Катерина Зарицька - організаторка та керівниця Українського Червоного Хреста; референт відділу пропаганди юнацької мережі ОУН; учасниця дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки під керівництвом Марії Кос; крайова провідниця бандерівської жіночої мережі ОУН на Західноукраїнских землях; зв’язкова головного командира УПА Романа Шухевича. Через свою підпільну діяльність Катерина Зарицька зазнала кілька арештів, як з боку польської, так і з боку радянської влад. У 1948-му СРСР дав їй 25 років таборів. На допитах, які тривали майже півроку, аби не здати побратимів, вона відмовлялася свідчити та вдавала себе за іншу особу. За це її катували |
| провулок Лавріна Капусти |
Лаврін Капуста - козацький військовий діяч, Чигиринський та Суботівський городовий отаман, керівник контррозвідки часів Богдана Хмельницького. Роки життя Лавріна Капусти невідомі. В історії згадки про нього з'являються з 1648 по 1657 роки |
29. вулиця Маршала Говорова
| вулиця Євгена Петрушевича |
Євген Омелянович Петрушевич (3 червня 1863, Буськ, нині Львівської області, Україна - 29 серпня 1940, Берлін) — український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного і церковного права (1891), Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Відіграв провідну роль у створенні західноукраїнської державності та першому об’єднанні Галичини з Наддніпрянщиною (Акт злуки УНР і ЗУНР був урочисто проголошений у Києві 22 січня 1919 року). Головні вимоги Є. Петрушевича: поділ Галичини на Східну і Західну, встановлення української адміністрації у Східній Галичині, відкриття Українського університету, збільшення прав українським виборцям
|
| вулиця В’ячеслава Чорновола |
В’ячеслав Максимович Чорновіл (24 грудня 1937, смт Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської області - 25 березня 1999, Бориспіль, Київської області) - український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х - 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лавреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975).Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Неодноразово відвідував Кременчук |
| вулиця Першозанасипська |
Це приблизно відображає її розташування і історичну топоніміку нашого міста |
30. провулок Маршала Говорова
| провулок Євгена Петрушевича |
Євген Омелянович Петрушевич (3 червня 1863, Буськ, нині Львівської області, Україна - 29 серпня 1940, Берлін) — український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного і церковного права (1891), Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Відіграв провідну роль у створенні західноукраїнської державності та першому об’єднанні Галичини з Наддніпрянщиною (Акт злуки УНР і ЗУНР був урочисто проголошений у Києві 22 січня 1919 року). Головні вимоги Є. Петрушевича: поділ Галичини на Східну і Західну, встановлення української адміністрації у Східній Галичині, відкриття Українського університету, збільшення прав українським виборцям |
| провулок В’ячеслава Чорновола |
В’ячеслав Максимович Чорновіл (24 грудня 1937, смт Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської області - 25 березня 1999, Бориспіль, Київської області) - український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х - 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лавреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975).Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Неодноразово відвідував Кременчук |
| провулок Кременчуцької Щуки |
На честь пісні «Пливе щука з Кременчука», яку записав Т. Г. Шевченко у Кременчуці під час подорожі по Україні |
| провулок Мецената Масленнікова |
Перше у Кременчуці повітове училище відкрилося завдяки старанням міського голови Масленнікова. І коли училище, нарешті, збудували – Масленніков (рос. Масленников) цілий рік утримував його за власні кошти |
На голосування винесли ще 30 вулиць, які перейменують в рамках дерусифікації 
