«Настільні ігри – це насамперед про об'єднання та живе спілкування», – Микита Погуляєв

Щосуботи з 11.00 до 18.00 у читальній залі Бібліотеки на Соборній відбуваються зустрічі любителів настільних ігор - не лише жителів Кременчука та місцевих вимушених переселенців, а й настільщиків із сусідніх міст і сіл. Заправляє ігровим процесом ігромайстер Микита Погуляєв, досвідчений настільщик-переселенець, який нині живе у Кременчуці.

Щоразу ігротеки в Бібліотеці на Соборній відвідують понад 15 досвідчених та «юних» настільщиків і за кількістю новоприбулих існує перспектива, що незабаром їх може стати більше в кілька разів. Про це нашому виданню розповів сам Микита.

За його словами, у філії №2 Кременчуцької міської публічної бібліотеки панує дружня атмосфера, тут можна повноцінно відпочити та приємно провести час за улюбленим заняттям і чашкою чаю.

«Кременчуцький ТелеграфЪ» розпитав Микиту про те, як у нього виникла ідея зібрати спільноту любителів настільних ігор у бібліотеці в центрі міста.

Микита: Коли через небезпечну обстановку в Харкові я опинився в Кременчуці, мені було перший час доволі складно. Як і більшості вимушених переселенців, мені давалися взнаки стрес, проблеми з пошуком роботи, адаптування в новому місті, відсутність друзів і знайомих. Також проблемою було й знайти з ким пограти в настільні ігри. Лише через місяць я зміг відшукати в Кременчуці невелику спільноту, в якій люди грали в настільний варгейм «Warhammer 40,000».

І хоча я був задоволений, адже натрапив на однодумців, все одно чогось не вистачало. Місцеві мені порадили телеграм-чат «Podstolki». Від того часу й почалося моє знайомство з місцевими настільниками. Виявилося, що це був чат друзів, які грали в гостях один в одного, а клубу як такого, на жаль, у Кременчуці не знайшов.

Потім доля звела мене з Любов'ю Карповою, завідувачкою Бібліотеки на Соборній, де колись працювала моя дівчина. Якось у читальній залі ми розговорилися з Любов'ю Олександрівною про життя та настільні ігри. Вона показала невелику настолку, дуже схожу на гру «Dobble». Оглянув читальну залу, я абсолютно імпульсивно запитав: «пані Любов, а хочете, щоб я провів у вас настільну ігротеку?». Спочатку вона збентежилась, але досить швидко я почув схвальну відповідь.

Після цього я твердо вирішив, що хочу спробувати створити справжній клуб для всіх настільників у цій бібліотеці, і водночас принести цьому закладу максимальну користь.

«Ъ»: З чого розпочав реалізовувати цю ідею?

Микита: Спершу я оголосив про створення «Ігротеки в бібліотеці» та збір коштів на придбання настільних ігор. Хотілося, щоби бібліотека мала власні ігри і щоби люди могли приходити туди не лише під час проведення ігротек, а у будь-який момент, коли їм буде зручно, пограти своєю компанією чи ознайомитися з механікою нових ігор, вивчити правила й попрактикуватися. Але цей план поки що в процесі реалізації.

«Ъ»: Як пройшла перша ігротека?

Микита: На мій подив, перша ігротека пройшла навіть надто добре. Охочих пограти прийшло настільки багато, що вся читальна зала Бібліотеки на Соборній була забита. Люди прийшли зі своїми настільними іграми – це дозволило урізноманітнити вибір у що пограти всій цій різношерстній компанії, бо тоді більшість моїх ігор іще були в Харкові.

«Ъ»: А як справи зі збором коштів на настільні ігри для бібліотеки?

Микита: Люди із задоволенням почали ходити на ігротеки та жертвувати гроші на розвиток бібліотечного фонду настільних ігор. Спочатку купили гру «Мачі коро». Понад 10 ігор подарували учасники кількох наступних ігротек. Сьогодні їх вже 17. Тому збір пожертв на настільні ігри для створення банку ігор у бібліотечному фонді триватиме. Також ми продовжуємо приймати настолки від усіх.

Судячи з відгуків учасників ігротек, їхніх бажань брати участь у розвитку цієї справи, шлях поповнення настільного фонду обраний правильно. Після того, як я відчув таку потужну віддачу від учасників наших зібрань, зрозумів, що настав час перевозити й свої настолки з Харкова.

«Ъ»: Ти корінний харків’янин?

Микита: Ні. Народився я у Первомайську, що на Луганщині. Харків’янином став через війну, яка вже не вперше наздоганяє моє життя. З Первомайська мені пощастило виїхати до початку воєнних дій - я поїхав складати вступні іспити до університету. Більше до рідного міста я так і не зміг повернутися. Тоді, у Харкові, я вперше зіткнувся з великою для мене проблемою – відсутністю друзів та знайомих. Довелося розпочинати своє життя спочатку.

«Ъ»: Де ти набув досвід ігромайстра? Як це сталося?

Микита: У Харкові мені дуже пощастило знайти заклад «Антикафе 7/9», завдяки чому і почала розвиватися моя пристрасть до настільних ігор. Я постійно брав участь у вечірніх ігротеках - там не лише знайшов собі друзів, а й занурився у світ настолок. Був учасником і нічних ігротек. Нічних, бо ми грали у великі настільні ігри по 9-12 годин. Саме тоді я полюбив стратегії з масштабними битвами, тривалою та продуманою системою розвитку або свого персонажа, або свого поселення.

Моєю першою купленою грою стала легендарна настолка Стіва Джексона «Манчкін». У ті часи вона здавалася мені однією з найкращих ігор. Але зараз, здобувши величезний досвід у настільному світі, я розумію, що це лише перший щабель безмежного всесвіту настолок.

Одного разу в Харкові я влаштувався працювати до магазину з продажу настільних ігор і саме це стало переламним моментом. Тоді я зрозумів, що готовий не просто грати в ігри, а й колекціонувати їх. Я відкрив для себе безліч незвичайних жанрів: стратегії, абстрактні ігри, ігри на реакцію, дедуктивні, варгейми та багато інших.

Почав також колекціонувати моделі для настільної стратегічної гри «Warhammer 40,000». Вона поєднує в собі і колекціонування моделей, і художню складову з розфарбовування цих моделей, і безпосередньо саму гру, яка мало чим поступається такій легендарній грі, як шахи. Це хобі мене захопило з такою силою, що я навіть вирішив провести міський турнір з гри «Warhammer 40,000: Kill Team».

Але потім почалося масштабне вторгнення російських військ в Україну. Після 24 лютого я найбільше боявся, що знову доведеться кудись бігти. На жаль, це сталося – переїзд з Харкова став необхідним через постійні обстріли міста росіянами. Тому починаю життя заново, вже у Кременчуці.

«Ъ»: Чи є в тебе зараз якась особиста мрія?

Микита: Колись я мріяв відкрити власний магазин настільних ігор. Не вийшло. Адже зайти на цей ринок досить важко. Зараз я зрозумів, що просто не туди дивився. Тепер займаюся тим, що приносить мені масу задоволення, бо я намагаюся робити інших людей щасливими та об'єднаними. Адже настільні ігри – це насамперед про об'єднання та живе спілкування.