Кременчук — чи не єдине місто в тиловій Україні та єдине на Полтавщині, де з 1 вересня не відновили очний процес навчання у школах. Майже три роки, враховуючи пандемію коронавірусу, учні не отримують повноцінної освіти в стінах навчальних закладів. Як кременчужани справляються із цими викликами? «Кременчуцький ТелеграфЪ» збирав думки та досвід батьків та вчителів, а також шукав лайфхаки – як не втратити дорогоцінний час та потрібні знання
Ще одна мама кременчуцької школяки-10-класниці каже, що вже готова звертатися до міської влади, аби поновити навчання хоча б раз-два на тиждень. Постійні відключення світла зробили дистанційну освіту майже неможливою.
За великим рахунком міська влада Кременчука самоусунулась від вирішення освітніх проблем під час війни. Провівши ще влітку некоректне, як на думку редакції, опитування серед батьків, ухвалили рішення про навчання дітей в онлайн-режимі. Причина – в школах та садочках немає укриттів, грошей на їх обладнання - немає. Водночас навчальні заклади обласного підпорядкування, що працюють у Кременчуці, з 1 вересня навчаються в очному форматі.
У сусідніх Горішніх Плавнях вже влітку завершували облаштування сховищ у школах міста, дитячі садки від початку майже не переривали навчання. Таким чином влада сусіднього міста дала право вибору батькам: навчатися в школі або дистанційно.
«ТелеграфЪ» влітку їздив і Кременчуцьким районом: практично в кожній громаді облаштовані укриття, і переважна більшість дітей відвідують школи та дитячі садки.
Винайшли гроші та бажання навчатися очно і приватні заклади освіти Кременчука: у дитсадках та школах обладнані укриття, у більшості з них, за нашими даними, є і генератори.
Після вказівки обласної влади у Кременчуці, щоправда, таки почали робити хоч якісь ремонти в підвалах шкіл. Гроші на ці роботи потроху виділяють з бюджету міста, однак які роботи та у яких школах - для загалу таємниця за сімома печатками. Та навіть їх завершення не свідчитиме про вихід дітей до шкіл – рішення про дистанційку діє до кінця воєнного стану.
Кременчуцькі вчителі, не називаючи свої імен, теж скаржаться на владу. Мовляв, третій рік – дистанційка, але про технічне забезпечення ніхто не подбав. Комп’ютери, телефони педагоги купують за власний рахунок. Вимоги до роботи залишаються, а надбавки за престижність праці у більшості шкіл міста скоротили з 20% до 5%. У деяких школах - суттєво скорочують зарплату.
Втім, не всі педагоги та батьки вважають дистанційне навчання аж таким «злом».
Приклад відповідальності вчителя та підтримки з боку батьків – це ситуація кременчужанки Ольги Прядко. Її син навчається у 4 класі. Вона завдячує вчительці сина, адже він звик до того, що вчить – вчитель, навіть дистанційно, а не батьки. Водночас Ольга зі свого боку підтримує роботу вчителя та за можливості намагаться не «випадати» з освітнього процесу дитини.
Ольга зізнається, що питання дистанційки – болюче з часів карантину та радіє, що ці часи настали після того, як сина навчили писати та читати.
Оля наводить приклад: вивчали по предмету «Я досліджую світ» Азовське море. Переглянули перед сном відео про 10 унікальних мешканців, які живуть в морі. Взяли карту. Переглянули наші міста, поговорили про те, як важко їм там. От і географія для дитини. Ще взяли за правило переказати бабусі на ніч прочитане або прожите за день. А це – розвиток мовлення.
Своїм досвідом надати якомога якіснішу освіту своїй дитині з «Телеграфом» поділилася кременчужанка Ірина Серьогова. Вона пішла зовсім іншим шляхом та віддала сина-4-класника у приватну школу. Результатом – задоволена.
Ірина вважає, що кожна людина має займатися своєю справою, і не кожна мати чи батько повинні приміряти на себе роль вчителя предметів.
З початком війни стало ще більше перепон для навчання, бо додалися повітряні тривоги. А під час тривоги навчання на паузі. Якщо тривога триває довго, то уроки у цей день відміняються.
У листопаді цього року син Ірини перейшов у приватну школу.
Вона додає, що довго чекала, аби звільнилося місце для сина, у підсумку кілька класів довелось розширити. Школа заповнена вщент, попит – великий.
Навчання у школі, де навчається син Ірини, коштує 8 тис. 800 гривень на місяць (сюди входить триразове харчування, дитина перебуває тут з 8.30 до 17.30). Є дешевші школи – 6 тис. гривень на місяць – за перебування до 12.00. За харчування – окрема плата. Найдорожчий приватний навчальний заклад у місті батькам коштуватиме більше 11 тисяч гривень.
Послуги репетитора у нашому місті коштують від 100 до 200 гривень за академічну годину (45 хвилин) і також користуються великим попитом.
Так, Альоні, мамі 6-класниці, додаткові уроки обходяться у 2,5-3 тис. гривень на місяць (математика та англійська – двічі на тиждень).
Олена, мама 9-класника, підрахувала приблизно таку ж суму. Її син навчається в онлайн-школі з вивчення англійської. Це коштує 1200 гривень на місяць. Уроки української мови з репетитором – близько 1 тис. гривень на місяць – залежно від кількості занять.
Водночас разом із дистанційною освітою в інтернет-просторі з’явилася маса платформ із безкоштовними онлайн-уроками, курсами та практиками від досвідчених вчителів.
Серед них - «Вивчаю. Не чекаю» - простий та працюючий застосунок з іграми для учнів та учениць 1-4 класів, може працювати без доступу до мережі. Тут можна завантажити всі підручники для початкової школи (НУШ).
Всеукраїнська школа онлайн - відеоуроки, тести та завдання для школярів 5-11 класів, погоджені з МОН.
З добіркою дистанційних шкіл, що відповідають програмі МОН, можна ознайомитися тут.
Крім того, безліч безкоштовних уроків з цікавезними викладачами можна знайти на Youtube. Корисні лінки вам може підказати і ваш вчитель. Тому якщо є бажання та час – надолужити пропущений шкільний матеріал цілком реально і без грошей.
Втім, хотілося б, щоб проблеми освіти стосувалися не лише учасників освітнього процесу, а й місцевої влади, яка повинна створювати умови для навчання.
Даний матеріал створено за підтримки проєкту «Накипіло.Освіта» та DW Akademie в Україні
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.