Петриківський розпис та кераміка: як кременчуцькі мисткині популяризують українську культуру за кордоном

Кременчужанка створила 30-ти метровий мурал в Ірландії

Кременчуцька художниця та мисткиня Яна Корецька працювала в Об'єднанні дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання (ОДЮК) - вчила дітей малювати. На початку війни дівчина опинилася в Ірландії. І зараз через свою творчість знайомить ірландців з українською культурою. Ми вже розповідали про те, як українська пташка з'явилась на вулицях Дубліна. Проте зараз й інші ірландські міста прикрашені українськими орнаментами та малюнками. Ми поспілкувались із художницею, що популяризує українську культуру за кордоном.

– Як вдалось в іншій країні реалізувати себе творчо?

– Одразу після переїзду до Ірландії я зв'язалася з Royal Hibernian Academy of Arts - це художня академія та картинна галерея у Дубліні. Запитала, чи є у них якась програма підтримки українських митців. Вони запропонували мені безкоштовно відвідувати їхні курси та майстер-класи. Тож зараз я навчаюсь три рази на тиждень: відвідую курси живопису і малюнку, а після закінчення навчання отримаю диплом. Для цього потрібно підготувати портфоліо, тож попереду багато самостійної роботи. Я намагаюся популяризувати українську культуру, знайомлю ірландців з українським народним мистецтвом. Влітку проводила благодійні майстер-класи з українського живопису: він викликає велику цікавість у місцевих.

А місцеве волонтерське об'єднання Tidy Тowns, що займається прибиранням вулиць та соціальною роботою, запросило мене до містечка Портліш створити мурал для дітей на освітню тематику. Мені сподобалася ідея створення мурала з тваринами та рослинами, вона дуже оптимістична та життєстверджуюча! І я довго працювала над розписом 30-метрового муралу - майже 5 місяців!

30-ти метровий мурал прикрасили лебеді й горобина, зайці та лисиці у зеленому лісі: кременчужанка намалювала ірландські рослини і тварин, аби дітки вивчали свій край.

– Чи викликає українська культура цікавість у місцевих мешканців?

– Так, звичайно! Їм це дуже подобається, ірландці в захваті від моїх картин в стилістиці петриківського розпису. У більшості сучасних галерей дуже багато антиестетичного мистецтва, тож приємна гармонія кольорів та форм приваблює увагу. Ірландцям цікава українська культура, і ментально вони схожі на українців - щирі та завжди готові допомогти. Я розповідаю людям про Україну, про наші органічні овочі та фрукти, нашу культуру, паспорт у смартфоні, Карпати, мальовничу природу та феномен українського героїзму.

– Чи і досі, після року війни, відчувається підтримка?

– Так, навіть зараз, коли багато хто у світі вже втомлюється від війни, підтримка в Ірландії все одно відчувається. Відчуваю потужний волонтерський рух, є люди, які запрошують до себе мешкати безкоштовно. Наприклад, зараз я живу у літньої пари, яка надає мені безкоштовну кімнату. Деяким людям навіть соромно, що не кожен день вони згадують про війну в Україні. І досі усюди можна побачити українські прапори: на початку війни вони майоріли на всіх вулицях, але й зараз їх досить багато. Тема України в Ірландії в топі, і люди висловлюють свою солідарність та співчуття українському народові.

Кремечужанка взяла участь в міжнародній різдвяній виставці в Mason Hayes and Curran, що проходила в Дубліні. 50% від продажу картини спрямувала до благодійного фонду Сергія Притули.

А ось така пташка прикрасила двері одного з будинків Нью-Йорку. Панелі для різдвяної прикраси кременчуцька художниця намалювала на замовлення Susanne Lopez, що відвідувала майстер-клас Яни з українського живопису у Дубліні. До речі, цей птах приніс у фонд United 24 (глобальна ініціатива з підтримки України) тисячу євро: замовниця роботи продала панелі із пташкою, а також зробила пожертвування для підтримки України.

«Ми на вас так довго чекали!»

Кременчужанка Ірина Горнєва до війни працювала журналістом. А у березні разом із дітьми виїхала до Німеччини. І зараз проводить майстер-класи з кераміки для українських дітей, навчаючи їх своєму хобі.

– Робота із глиною – це моє хобі, яке захопило мене ще у Кременчуці. Воно завжди наповнювало, підтримувало у важкі часи. Я отримувала задоволення від роботи з глиною та навіть почала працювати з дітьми: влітку при дитячих таборах була керівником гуртка з виготовлення кераміки.

– Як вдалось реалізуватися у цій сфері в Німеччині?

– Випадково. Під час прогулянки у Дюссельдорфі я побачила у вікні одного музею кераміку з арабським орнаментом, викладену з чудової синьої керамічної плитки. Цей музей був безкоштовним для українців, і ми його відвідали. Виявилось, що це музей кераміки. Я була здивована тим, як у 14-15 столітті створювали такі шедеври. Я запитала у працівниці музею, яка розмовляла українською, як у давнину отримували такі яскраві кольори. Вона спитала, чому я цікавлюсь. Я розповіла, що кераміка - це моє хобі. Я не професіонал, але працюю з дітьми. І вона відповіла: «Ми на вас так довго чекали!» Виявилось, що у музеї вже давно планували організувати майстер-класи з кераміки для українських дітей, але не було викладача.

– Чи багато дітей приходить на заняття?

– Так, дуже багато, адже курси швидко стали популярними. Запис на заняття відкривається за день до початку через велику кількість бажаючих. Заняття проводяться щовихідних з 11.00 до 16.30. І за день майстер-класи відвідує 50-60 діток. У нас вже утворилася власна спільнота: група стала джерелом знайомств, адже приходять переважно мами з дітками. І вони мають багато спільного, усі стикаються з однаковими проблеми, тож є з ким поділиться, спитати поради.

– Якого віку приходять дітки на майстер-клас? Чому навчаєтесь на заняттях?

– У нас група «кідс-френдлі», тому приводять і діточок віком 3-4 роки, які із задоволенням спостерігають за процесом. Але краще брати участь у майстер-класах діткам від 5 років: чим дитина старша, тим більш усвідомлено працює на занятті. Ми намагаємося використовувати прості техніки, які можна завершити за один урок. Наприклад, створення чашок чи тарілок. Спочатку виготовляли посуд, зараз почали переходити до елементів декору, адже це набагато складніше і цікавіше. Нещодавно виготовляли крабів та інших морських істот. Створюємо підвіски, які можуть бути використані для української благодійної акції. Часто посуд та інші вироби фарбуємо у жовто-блакитні кольори. До речі, тепер мої майстер-класи відвідують не тільки українці, але й німці, які цікавляться виготовленням кераміки. Для них проводжу заняття англійською мовою. Їм цікава наша культура, а також відчувається підтримка та солідарність з українським народом.

Завжди, коли публікую фото своїх робіт, ставлю гасло Russian Terrorist State або No war, Peace for Ukraine – це мій маленький внесок в інформаційний фронт.