Ветеран війни в Афганістані у 68 років захищає нас у складі Кременчуцького добровольчого куреня

З першого дня повномасштабної війни з Росією тисячі кременчужан прийшли до військкомату, щоб стати на захист України. Були серед них й ті, хто за своїм віком (понад 60 років) не змогли потрапити до лав ЗСУ. Проте це їх не зупинило. У 2022 році на Кременчуччині за власної ініціативи патріотично налаштованих громадян було створено 8 добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ). Наприкінці минулого року, після реформування системи управління, у кожному районі залишили по одному базовому ДФТГ, до якого частково приєдналися ті, кого розформували. На Кременчуччині таким базовим формуванням стало ДФТГ №3, у складі якого перебувало найбільше ветеранів, зокрема тих, що мали бойовий досвід війни в Афганістані та в АТО/ООС.

На базі цього ДФТГ був сформований Кременчуцький добровольчий курень, бійці якого наразі виконують завдання територіальної оборони району разом з військовослужбовцями ЗСУ та Нацгвардії.

Зазначимо, що ДФТГ об’єднують добровольців, які не мають статусу військовослужбовців, але готуються до того, щоб зі зброєю у руках зустріти ворога та дати йому гідну відсіч. Добровольці не отримують зарплати від держави, а матеріальне забезпечення таких формувань цілком покладається на територіальні громади.

Журналісти «Кременчуцького Телеграфа» побували на прийнятті присяги добровольцями, на навчальних стрільбах ДФТГ №3 та на урочистостях до Дня українського добровольця. Ми брали інтерв’ю у командира Кременчуцького добровольчого куреня (ДФТГ №3) підполковника Андрія Чуйка та колишнього добровольця, а тепер солдата 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Станіслава Ареф’єва.

Ми продовжуємо досліджувати цю тему та запросили на інтерв’ю найстаршого бійця Кременчуцького добровольчого куреня (ДФТГ №3), командира взводу цього формування, старшого прапорщика у відставці Олександра Васильовича Лисака. Так збіглося, що саме у цей день йому виповнилося 68 років!

Він був одним із засновників ДФТГ №3 та взяв у руки зброю через 27 років після свого звільнення з військової служби, тому що після 24 лютого 2022 року не зміг залишатися осторонь у такий важкий для країни час.

Старший прапорщик Олександр Лисак проходив службу в Афганістані з 1983 по 1985 рік у складі 201-ї мотострілкової дивізії (Кундуз). Під час військової операції на Панджшерському перевалі у квітні 1984 року отримав поранення. У військовому шпиталі в Баграмі лікарі витягли з правої половини його грудей уламок. Після того Олександр Лисак два місяці лікувався у військових шпиталях у Ташкенті, Києві, а реабілітацію проходив у Кременчуцькому військовому госпіталі. Після завершення лікування його знову відправили в Афганістан. Був нагороджений бойовим орденом. У 1995 році під час скорочення української армії звільнився зі складу ЗСУ.

«Кумедний» випадок в Афганістані та як українська мова допомагала ремонтувати техніку

Олександр Лисак розповів багато історій та пригадав один із випадків, який він назвав кумедним, та іншу історію, яку вважає повчальною.

А повчальна історія ветерана була про те, що треба знати мову країни, в якій живеш. Через незнання української мови офіцеру радянської армії довелося тягнути несправну вантажівку на зчіпці зі Львова до Кременчука та назад до Львова. А це майже 900 км лише в один бік!

- Українці часто плутають територіальну оборону з ДФТГ, а військовослужбовців з добровольцями. Чим відрізняється ДФТГ від батальйонів територіальної оборони?

Територіальна оборона – це ті люди, військовослужбовці, які підписали контракти та отримують матеріальне винагородження за свою службу. А бійці добровольчих формувань грошового забезпечення не мають, і тільки за виконання якихось робіт можуть інколи отримувати матеріальну допомогу. Тобто вони виконують усі поставлені завдання, у тому числі бойові розпорядження, на чисто добровільних засадах…

- Коли ви вступили до ДФТГ та чому не пішли до лав ЗСУ?

Наступного дня коли почалася повномасштабна війна, 25 лютого, біля військкомату зібралися мої побратими – воїни-афганці, але потрапити на прийом до військкомату ми не могли. Туди зумів прорватися один із наших «афганців» і йому сказали, що наш вік поки не підходить для призову на військову службу та треба зачекати. Але ми не стали чекати й у той же день зібралися в Клубі «афганців» та самостійно почали формування нашого добровольчого підрозділу. Підходили бійці, які записувалися у ДФТГ. На початку я хотів бути просто рядовим бійцем, бо у нас були молодші добровольці, а я себе вже зараховував до групи «пенсіонерів». Проте, після деяких розмов був призначений на посаду командира взводу. І далі ми вже формували взводи, роти та бралися до виконання завдань по захисту Кременчука зі зброєю в руках.

- Скільки ветеранів війни в Афганістані є у вашому ДФТГ та який їх вік?

Я не можу сказати точно, але приблизно 15-20 чоловік… Вік багатьох з них перевищує 60 років. Але у нашому ДФТГ є багато чоловіків й молодшого віку, які раніше не проходили військову службу, або за різними причинами, зокрема стану здоров’я, не могли потрапити до лав ЗСУ. У нашому ДФТГ різна категорія добровольців.

- Чи не складно у такому поважному віці проходити службу та чи дозволяє здоров’я та фізична підготовка виконувати поставлені завдання?

Я, як і деякі мої побратими віком 60+, не вважаю це чимось таким критичним. І стараюся разом з ними бути чимось корисним навіть у цьому віці. А для цього потрібне лише бажання та не звертати уваги на всі ті болячки… Хтось повинен це робити. І ми готові навіть у такому віці виконувати усі завдання. При підтримці побратимів почуваюся досить добре, тому що потрібно показувати приклад – у тому числі й молодшим. У цьому мені допомагає земельна ділянка – проходжу там «фізичну підготовку» з лопатою та граблями… На цей час на перекладині можу підтягнутися не менше 10 разів, що допомагає мені бути у формі в любій обстановці.

- Чи є у вашому ДФТГ учасники бойових дій в АТО/ООС та ті, хто пішов на військову службу до лав ЗСУ?

У нас є багато тих, хто пройшов АТО/ООС. Зокрема і наш командир підполковник Андрій Анатолійович Чуйко теж учасник АТО. Є і багато інших, які теж передають свій досвід та знання своїм підлеглим…

На даний час близько 20 осіб з нашого ДФТГ пішли добровільно на військову службу та наразі проходять її у складі ЗСУ.

- Чим наразі займаються добровольці вашого ДФТГ?

Ми виконуємо завдання та доручення військового командування, військової адміністрації та міської ради. Зокрема, разом з нацгвардійцями проводили патрулювання вулиць під час комендантської години, брали участь у фортифікаційному обладнанню укріплень навколо Кременчука. Наразі ми несемо службу на спостережних постах. Тобто виконуємо усі поставлені нам завдання. Крім того, ми займаємося бойовою підготовкою: проводили стрільби, вивчали американську гвинтівку М-14, яка себе добре зарекомендувала, займалися тактичною та медичною підготовкою. Навчалися всьому тому, що може допомогти у виконанні бойових завдань.

- Чи забезпечена ваша ДФТГ усім необхідним для виконання поставлених завдань та чого не вистачає?

Ми забезпечені формою на 90%. По продовольству десь на 70%. Але наявні проблеми щодо забезпечення нас усім необхідним вирішуються для того, щоб ми могли виконати усі ті завдання, які нам ставить командування… Службового транспорту у нас немає, тому на стрільби та на заняття їздимо на особистому транспорті. Наразі вирішується питання щодо передачі нашому ДФТГ автомобіля. Сподіваємося, що це питання буде вирішене.

- Розкажіть про себе: де служили, на яких посадах, скільки років, коли звільнилися та чи є нагороди?

В Афганістан я попав, коли перевівся з розвідувального дивізіону до 107 ракетної бригади. Як молодий спеціаліст попав під рознарядку для відправки в Афганістан. Там служив у місті Кундуз старшим техніком комендантської роти дивізії, маючи у своєму підпорядкуванні близько 50 одиниць різної техніки: БТР-70, БРДМ-2, ЗІЛи, ГАЗони, УАЗ-452, автобуси. Крім того, коли поранили ад’ютанта командира дивізії деякий час виконував його обов’язки. Мабуть, вивчили мою особисту справу, адже до армії я займався спортом – вільною боротьбою, самбо та іншими видами єдиноборств… Як технік роти не пропустив жодної військової операції. Туди, де їхала військова техніка, обов’язково мав бути технік роти… Це така була звичайна робота, тільки вона сталася не там, де хотілося. Ми вигадували доповнення по озброєнню - на БТРі прикручували до кулемета НУРС з вертолітного полку… Не були у нас різниці чи це робочий день, чи вихідний. Усі дні були однакові. Ми навіть в календар не дивилися, бо працювали цілодобово. Часто супроводжував військові колони на БТРах та БРДМах.

Після Афганістану я повернувся у Кременчуцьку ракетну бригаду. Закінчив військову службу на посаді старшого техніка батареї управління бригади. Під час проходження служби в Афганістані був нагороджений орденом «Червоної зірки» та кількома медалями.

А звільнився з військової служби у 1995 році у зв’язку зі скороченням військ. Є пенсіонером Міноборони. Довгий час працював у приватному бізнесі, пов’язаному з обслуговуванням автомобілів.

Понад 10 років є членом правління міської організації Української спілки ветеранів Афганістану. Під час служби в ракетній бригаді очолював осередок цієї спілки у військовій частині. Тому, вважаю, що мав бути в перших рядах й під час формування ДФТГ.

- Який настрій та морально-психологічний стан у вашому ДФТГ?

Усі побратими вмотивовані та з усіх сил намагаються чимось допомогти й бути корисними для нашого ДФТГ й міста.

- Коли, на вашу думку, буде Перемога та від чого це залежить?

Я думаю, що для цього ще треба дуже багато зробити й назвати якусь конкретну дату важко. Головне, що ми всі бажаємо перемоги та допомагаємо, як можемо, щоб ця Перемога настала якомога скоріше.

Ми всі віримо у Перемогу над ворогом, хочемо, щоб цей день настав найскоріше. І кожен наближає його, як може, на своєму місці.

Ми вдячні нашим захисникам із Сил оборони України та добровольцям вашого ДФТГ, які не змогли залишатись осторонь у такий важкий для країни час.

Ми пам’ятаємо і вшановуємо усіх загиблих на цій війні за Незалежність України. Вони - справжні Герої!

Дякуємо усім захисникам України!

Слава Україні! Героям Слава!