«Це мій внесок»: 15-річна кременчужанка навчає англійської українців, які виїхали на кордон та стикнулися з мовним бар'єром

15-річна учениця ліцею №10 «Лінгвіст» Олена Гафяк як волонтерка навчає англійської мови українців, які виїхали за кордон та стикнулися з мовним бар'єром, а також бере участь у міжнародних проєктах та мріє стати дипломатом. ТЪ поспілкувався з дівчиною про її досвід у волонтерстві та розпитав про задум створити «Школу стійкості» для школярів з Кременчука та інших міст.

Про волонтерство та викладання англійської

- Я знаю, що ти допомагаєш українцям, які виїхали за кордон, проводиш для них онлайн-навчання з англійської мови.

Я зараз є волонтеркою організації UAEnglish, вона нещодавно створена. Наша головна мета – допомогти вимушено переміщеним особам за кордоном, українцям, які не можуть адаптуватися до нових умов через мовний бар'єр. Якщо їм важко розмовляти англійською, бо в них немає навичок комунікації чи малий словниковий запас. Тому я стала викладачем англійської мови.

- Ти добре знаєш англійську?

У нас ліцей з поглибленим вивченням англійської мови. І завдяки тому, що у нас дуже гарне викладання англійської з першого класу, я доволі добре її знаю. І це дало мені можливість скласти іспити, підтвердити, що у мене достатньо високий рівень англійської мови (бо коли нас приймали, були іспити, щоб переконатися, що ти добре володієш англійською), і отримати своїх перших учнів. Наприклад, у мене є учень Олександр, він зараз знаходиться в Україні, але планує поїхати на навчання за кордон. Також у мене є дівчинка Ліля 8 років, яка зараз перебуває в Англії, але не могла знайти собі друзів, бо не розуміла англійської.

- Ти індивідуально з ними займаєшся?

Так, це не групові заняття. Ми виділяємо час, я або пояснюю граматику, або ми з ними будуємо діалоги. Загалом одне заняття триває годину, але буває таке, що ми сидимо по дві години, тому це рахується як два заняття.

- У тебе двоє учнів?

Так, наразі двоє.

- Як давно ти цим займаєшся?

Загалом я провела занять 10, займаюсь цим близько 4-5 місяців. Я б з радістю приділяла цьому більше часу, але, на жаль, не можу через брак часу, тому лише двоє учнів.

- Є волонтери, які беруть більше учнів?

Усе залежить від того, як ти заповнював анкету, як вносив дані, скільки годин готовий приділити урокам. Учні обираються за схожими інтересами або за потребами, тому у тебе йде гарний контакт з учнями. Вчитель підбирається під учня, щоб всім було комфортно.

- Ти плануєш і надалі цим займатися?

Думаю, так. Якщо у мене буде виходити, це літо так точно хочу викладати, а на 11 клас подивимося. Я сподіваюся, що зможу займатися, але точної гарантії немає. Але зроблю все, що від мене залежить, щоб продовжувати і надалі викладати, тому що це мій внесок.

Загалом я зіштовхнулася з цією проблемою ще на початку повномасштабного вторгнення. Бо частина моєї родини – це медики, інша частина – держслужбовці, і так чи інакше ті й інші якось пов'язані з військовою діяльністю чи з наданням допомоги. Кожен з них тримав свій фронт, а я не могла знайти свого фронту. І я почувалася ніяково, тому що мама допомагала дуже сильно, двоє моїх дядьків пішло на фронт, а я сиділа без діла. І мені дуже хотілося знайти ту галузь, де я була б корисною, де я могла б почуватися потрібною. І знайшла.

Це було доволі дивно насправді, я дуже хвилювалася у своє перше заняття, бо я набагато молодша за свого учня (йому 23, а коли я почала викладати, мені було 14), і я боялася якогось осуду: як це маленька дитина може викладати англійську мову, щось на кшталт цього.

Але все вийшло дуже-дуже добре, я вдячна за такий досвід і те, що до мене ніякого осуду не було. Коли я заповнювала форму, я спеціально вказувала дітей або підлітків, бо їм було б легше зі мною комунікувати, бо ми на одній хвилі. Але так склалися обставини, що мені дали дорослу людину, але я не відмовилася від цього. Це дуже цінний досвід, і я рада, що змогла його отримати.

З дівчинкою ми рідше займаємося, бо вона відвідує школу, тому у неї також уроки.

Про міжнародні проєкти, «Школу стійкості» та мрію бути перемовником

- Як ти потрапила у дебатний табір, подавала заявку?

Так, була анкета. Загалом я брала участь ще раніше у проєктах від Klitschko Foundation – це та організація, яка влаштовувала цей захід. Усім тим, хто раніше брав участь, на електронну пошту приходить лист з оновленими проєктами, які будуть. Мені влітку прийшов лист, що є дебатний табір Democracy Hubs Ukraine, можете зареєструватися.

Спочатку я познайомилася з дебатним табором онлайн, нас було доволі багато. Я була на першому, який був влітку (бо був ще один восени). Нам там розказували основи дебатування, як це функціонує, що таке дебати. Це був мій перший досвід дебатів, як і багатьох інших учасників, нам було цікаво дізнатися основи. Онлайн-навчання тривало десь тиждень, була практика онлайн. Потім кращих учасників з дебатного табору онлайн запросили в готельний комплекс «Воєводино», у село Тур'ю Пасіку, що на Закарпатті. Це був дебатний турнір офлайн Great Debate Camp. Ми дебатували два дні. А потім найкращих обрали, щоб ми представили цей дебатний кемп перед спонсором, яким виступала компанія Crossing Borders. Вона співпрацює з Klitschko Foundation з 2020 року, це їхні партнери.

Ми мали змогу поїхати в Данію, щоб представити нашим партнерам даний проєкт, розказати, чому ми там навчилися, як ми дебатували. Я їздила в Данію, нас було п'ятеро. Ми були у Копенгагені з 27 лютого по 5 березня. Більше часу на дорогу витратилося, якщо чесно. Було важко добиратися, тому що ми мали залізницею доїхати до Польщі, а потім з Польщі летіли на літаку і назад аналогічно.

- З тобою були учасники з різних куточків України?

Так, з різних регіонів – з Києва, Тернополя. У нас вся Україна була задіяна.

- Що у Данії тобі найбільше запам'яталося, сподобалося?

Запам'ятався пам'ятник русалоньці, і там дуже красивий краєвид, ми по порту гуляли. А офіс Crossing Borders запам'ятався їжею, тому що вони за здорове харчування, ми мали змогу спробувати їхню національну страву – салат, він виявився смачним, хоч здався дивним на вигляд, потім нам винесли брускети. Дуже смачна їжа була! Запам'яталося ще, як розказували про створення самої організації, ми нарешті змогли зустрітися з директором, бо він виходив до нас на зв'язок онлайн, коли ми були у «Воєводино». А так ми вже офлайн змогли з ним поговорити, він нас розпитував, наскільки нам сподобався цей проєкт.

З самого проєкту мені запам'яталися люди. Тому що будь-який проєкт – це в першу чергу люди й комунікації, я знайшла багато нових крутих знайомств, які я продовжую зараз розвивати. Зараз ми дуже гарні друзі з хлопцем з Тернополя Віталієм, який їздив у Данію. Також я познайомилася з Олесею, Каріною, потім ми зустрілися з ними на інших проєктах.

Другим проєктом була «Школа стійкості» у Німеччині, також від Klitschko Foundation. Головною метою «Школи стійкості» було навчити нас зрозуміти себе, власне призначення – це перша частина, і друга – це розбудова власного бізнесу і взагалі що таке бізнес, як себе подавати, що таке маркетинг, як знаходити спонсорів. Це проходило у місці Гайдельберг, там ми були 2 тижні, з 8 по 22 лютого.

- Я знаю, ти хочеш створити свій власний проєкт «Школа стійкості» для кременчуцьких школярів. Розкажи про це.

Загалом «Школа стійкості», у якій я брала участь, мала дві основні ланки: розбудова власного бренду, проєкту або бізнесу, а друге – розбудова власного «я». Тому що будь-що треба робити, коли ти усвідомлюєш, хто ти є і чим ти займаєшся. Тому «Школа стійкості», яку я буду влаштовувати, буде базуватися саме на знаходженні власного «я» і розбудові своїх сильних сторін. Я зараз сконтактувала з дівчиною з Рівного – Олесею, ми спробуємо щось зробити. Доволі важко це проводити зараз, як і офлайн, так і онлайн, тому ми в активному пошуку спікерів, і будемо думати стосовно реалізації «Школи стійкості».

- Як ви більше це бачите – онлайн чи офлайн?

Я думаю, все-таки онлайн, тому що онлайн буде зручніше для учасників. Бо якщо це буде офлайн, це буде територіальна скутість, треба буде прив'язуватися до однієї області або міста. А якщо захочуть брати участь підлітки з інших областей, то вони просто фізично не зможуть приїхати.

- Ви хочете залучати різних спікерів, які будуть навчати учасників?

Так, звичайно! Спробуємо залучити тих, які були у нас на проєкті. Мені запам'ятався спікер з ораторського мистецтва Олександр, я б дуже хотіла його запросити. І спробуємо також сконтактувати з Ігорем – це проєктний менеджер, який був з нами й на дебатах, і в Німеччині на «Школі стійкості». Думаю, він охоче нам допоможе, якщо у нас виникнуть труднощі. Також спробую залучити тих спікерів, які у мене є на примітці, але поки не знаю, чи погодяться вони, тому не розголошую. Вважайте це забобонами. (усміхається)

- Як плануєш шукати учасників?

Я думаю створити інстаграм-сторінку цієї «Школи стійкості» і попросити її якомога більше поширити, зробити анкету, щоб ми знали, кого ми відбираємо. Поставити питання, щоб ми могли дізнатися трохи більше про учасників і про їх вмотивованість брати участь у цьому проєкті. І далі, відштовхуючись від відповідей, будемо обирати учасників.

- Це буде волонтерський проєкт, учасники не платитимуть?

Так, волонтерський!

- Ти хочеш стати дипломатом, правильно?

Так, це моя мрія! Минулого чи позаминулого року я пройшла курси по перемовинах. В Україні немає такої спеціальності як перемовник, а в США вона є. Якщо пояснювати коротко, чим перемовник відрізняється від дипломата, це те, що дипломат більше із соціумом комунікує, а перемовник – з терористами. Я дуже хотіла стати перемовником, розмовляти зі злодіями, не знаю, чому мене на це потягнуло. Але мені це було цікаво. Тому я почала вивчати основи дипломатії, комунікації, етикету перемовин, як себе треба поводити, який менталітет у кожній країні. І мене це дуже затягнуло. Тому коли я побачила, що є дебатний табір, я зрозуміла, що я маю туди піти, щоб переконатися, що я можу стати дипломатом, що я можу говорити, що можу не те що переконувати, що я можу слухати співрозмовника і розуміти його позицію.

- Ти вже вирішила, куди будеш вступати після 11 класу?

Насправді ні, тому що це залежить від того, чи припиниться війна. Я розглядаю можливість вступу у Харківський національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого або в Київ. Бо загалом такими осередками вважаю Львів, Київ і Харків. Але я не виключаю, що можу поїхати за кордон, навіть на ті ж самі мовні курси.

- Якщо будеш навчатися в Україні, яку спеціальність вибереш?

Якщо в Україні, то «Міжнародні відносини». Якщо вийде, то друга освіта – перекладач. У нас у школі викладається англійська, німецька, і я ще сама вчу китайську мову. Тому що з Китаєм нам доведеться вести діалоги й комунікацію, адже ця країна не є виключенням із геополітики й політичної ситуації в цілому, тому виключати її ми не можемо. Не можу сказати, що китайська мова легка, бо вона складна, але цікава. Мені подобається її вчити. Тому, можливо, на перекладача ще вступлю. Десь на заочну, десь на очну. Це вже я буду вирішувати ближче до 11 класу, бо мрії – це добре, але реальність є реальність.

Нагадаємо, Олена Гафяк стала переможницею обласного етапу конкурсу-захисту робіт МАН та конкурсу «Історія Перемоги поетичним рядком».