Українці у Німеччині: чим ця країна приваблює тих, хто рятується від війни, та чи повернуться вони додому

Повномасштабна російсько-українська війна, що триває другий рік, призвела до масового виїзду українців до інших країн. Найбільше наших співвітчизників опинилось у країнах Євросоюзу — наразі майже 4 млн біженців з України мають статус тимчасового захисту в європейських країнах. За даними Євростату понад 1 млн 67 тисяч українців наразі проживає у Німеччині. Ця країна вже прийняла найбільшу кількість біженців з України серед усіх країн світу, а їх кількість продовжує зростати.

«Кременчуцький ТелеграфЪ» поцікавився, чим Німеччина так приваблює українців та чому кількість біженців у цій країні не зменшується, як це останнього часу відбувається в інших країнах.

Про це ми розпитали у біженки, яка, рятуючись від війни, пройшла довгий шлях із Донецька через Маріуполь, Запоріжжя, Кременчук, Хмельницький до Фрайбурга, що на південному заході Німеччини.

 Вікторія проживає у Німеччині вже 10 місяців, але не втратила оптимізму, вірить у ЗСУ та Перемогу й чекає на визволення від окупантів рідної Донеччини. Тільки от повертатися їй навіть після визволення нікуди. І таких, як вона у Німеччині багато. Проте, чимало й тих, кому є куди повертатися, та вони не поспішають цього робити. А багато хто не планує повертатися в Україну навіть після закінчення війни.

— Де ви зараз проживаєте, які умови та чи дорого у Німеччині винаймати квартиру?

— Я тут проживаю не одна, а з сестрою, її чоловіком та дорослою племінницею, яка приїхала разом з маленьким сином. У гуртожитку нам на п’ятьох виділили дві кімнати та окремий санвузол з душовою кабінкою. Умови доволі непогані, якщо враховувати, що це житло безоплатне — ми не оплачуємо навіть комунальні послуги. Рахунки за гуртожиток виставляють щомісяця по 360 євро за людину, але оплачують їх місцеві структури соціального захисту та зайнятості населення.

За час, що минув від дня нашого приїзду, багато хто з сусідів — українських біженців, покинули гуртожиток, винайнявши квартири. Хоча, через чисельність біженців, знайти квартиру зараз у Німеччині за прийнятною ціною не так просто. Оплачувати її оренду, а це близько 1000-1500 євро, також допомагають органи соцзахисту Німеччини. Ми квартиру не шукали, бо нас влаштовує й це житло. У кімнатах гуртожитку є меблі та все необхідне для проживання — проведений інтернет, обладнана пральня. Кухня, хоч і спільна — одна на поверх, але у кожного є своя плита, холодильник, стіл та шафка для посуду. На дворі обладнаний дитячий майданчик.

Окрім того, у гуртожитку працюють соціальні робітники, які допомагають українцям заповнювати численні документи, складати листи в різні інстанції тощо. Німеччина дуже бюрократизована країна і ця допомога нам потрібна. Спілкування з держустановами, лікарнями, банком, страховою кампанією відбувається переважно через пошту.

— Українські біженці продовжують отримувати грошову допомогу в Німеччині, який її розмір?

— Грошова допомога виплачується тим українським біженцям, хто не працює. За місцевими мірками вона невелика — я отримую 500 євро, моя сестра менше на 10%, тому що допомогу отримує і її чоловік. Він пенсіонер і теж отримує трохи менше за мене. Тобто тут усе враховується та є складна шкала виплат. Розмір соціальної допомоги зменшується, якщо людина має підробіток, за який отримує в місяць більш ніж 120 євро. Якщо заробляє меншу суму, то це не впливає на виплати.

Для України це, нібито, й немалі гроші (курс євро близько 40 грн — ред.), але у Німеччині все коштує набагато дорожче. До того ж ціни постійно зростають. За той час, що я перебуваю тут, вартість продовольчих товарів зросла на 10-20%. Проте, якщо жити скромно, то на все вистачає.

У Фрайбурзі українські біженці мають право на придбання місячного проїзного на громадський транспорт за половину його вартості. До речі, ця пільга надається не всюди — лише там, де місцева влада має таку фінансову можливість.

З травня у Німеччині введений єдиний проїзний за 49 євро на міський транспорт та регіональні електрички по всій країні. Ми також маємо право придбати цей проїзний зі скидкою — за 30 євро. З цим проїзним можна їздити по усій Німеччині, щоправда, на далеку відстань доведеться їхати з пересадками.

Варто зазначити, що усі ці проїзні надаються не автоматично — треба подавати заявку, багато ходити, все оформлювати, чекати на отримання. З цієї бюрократії глузують та жартують і самі німці.

Набагато важливіше те, що держава повністю оплачує для українських біженців медичне страхування, бо у Німеччині медичні послуги дуже дорогі. Для нас це велика підтримка, бо чоловіка сестри вже тричі прооперували у місцевій онкологічній клініці. Усі медичні послуги йому надавалися безплатно завдяки саме цій медичній страховці. Варто зазначити, що медичне забезпечення тут дуже якісне.

— А чи є можливість українським біженцям отримати якусь додаткову допомогу не від держави?

— У Німеччині дуже розвинуте благодійництво — є безоплатні їдальні, де можна отримати їжу або безоплатно, або за 5 євро (якіснішу), що дуже дешево. При цьому ніхто не перевіряє жодних документів — це не для біженців, а для усіх незаможних. Для таких людей є магазини секонд-хенду одежі та меблів.

Квартири німці зазвичай здають порожніми, то у таких магазинах можна дешево придбати меблі. До речі, біженцям, які винаймають квартири, соціальні органи можуть видавати кошти на придбання меблів. Цих коштів вистачає, щоб обставити квартиру меблями з таких магазинів.

Німці дуже практичні та ощадливі. Непотрібний одяг, взуття, іграшки (все випране та цілком пристойної якості), посуд, меблі й навіть працюючу побутову техніку не викидають, а акуратно виставляють перед домом у коробці. А перехожі не соромляться того, щоб зупинитися, подивитися та взяти собі щось з непотрібного іншим. Звісно, що цим користуються й українці.

— Чи можуть українські біженці працевлаштуватися у Німеччині та чи можна підтвердити наш диплом про освіту?

— Статус перебування українців у Німеччині (тимчасовий захист ЄС) передбачає офіційний дозвіл на роботу. Багато біженців працює. Роботу легше знайти тим, у кого спеціальність, що потребує ринок. У моєї знайомої чоловік водій фури, то він працевлаштувався майже одразу і соціальну допомогу вони не отримували. Інша знайома, що має педагогічну освіту, влаштувалася у дитсадок помічницею вихователя. Паралельно вчиться на курсах.

Український диплом підтвердити можна, але це досить довга і складна процедура. А щоб мати змогу повноцінно працевлаштуватися за спеціальністю по цьому диплому, треба знання німецької мови на досить високому рівні. Інтеграційного мовного курсу, який можуть безоплатно пройти ті, хто отримує соціальну допомогу, може виявитися недостатньо. Цей курс триває 10 місяців і складається з трьох модулів на знання мови за рівнем А1, А2, В1, та додаткового модуля по культурі, історії, політиці й особливостям життя у Німеччині. Наприкінці курсів складається доволі суровий іспит. Якщо не набираєш потрібних балів, то модуль В1 можна пройти повторно, але безоплатно тільки один раз.

Пропонують навчатися різних професій, але це навчання потребує знання німецької на рівні В2. Тож одного інтеграційного курсу вивчення німецької мови для нього недостатньо.

Влаштуватися на будь-яку кваліфіковану роботу в Німеччині, як то електрик, сантехнік, механік можна лише за наявності диплома про навчання по цій професії. Українські біженці, навіть маючи високу кваліфікацію, без проходження спеціальних курсів можуть працювати лише помічниками таких спеціалістів. Тут з дозволами на роботу дуже суворо. Так само й під час праці — суворо регламентовані обов’язки: що, хто і де робить. Нічого зайвого робити не можна, бо будуть неприємності. Отже, без знання німецької знайти пристойну високооплачувану роботу тут практично неможливо.

Я ходжу на заняття вже 4 місяці — на елементарному рівні вже щось розумію. Прочитати нескладний текст можу, а от сприймати на слух німецьку мову ще важко, як і говорити нею. Хоча, нещодавно треба було записатися на прийом до лікаря, то підготувалася і впоралася.

— А чи складно українським біженцям влаштувати дитину в дитсадок, школу чи університет?

— Дитсадки у Німеччині платні, але біженцям їх вартість також оплачують органи соцзахисту. Проте, племінниця пів року чекала у черзі, поки змогла влаштувати у садок свого 4-річного сина.

Дитсадки тут не такі, як в Україні. Дітей в них не годують — батьки дають щось з собою. Працює дитсадок з 9.00 до 14.00. Якихось колективних занять та навчань у цей час немає — діти грають іграшками та роблять, що хочуть. На вулицю йдуть гуляти тільки ті, хто хоче. Вихователі приглядають за дітьми, щоб чогось не трапилося, а не навчають чи виховують. Така повна свобода для нас виглядає дивно. Хоча може десь є й інші формати дитсадків.

Вдарити чи накричати на дитину тут не можна — за це великі покарання, аж до позбавлення волі.

Школи безоплатні, але вищу освіту отримують не так багато німців, як у нас. Бо це складно, потребує гарних знань та чимало зусиль і коштів.

— Чи багато у Фрайбурзі біженців з України та як живе українська громада?

— Українська діаспора в нашому регіоні доволі велика й активна — точну кількість не знаю, але це декілька тисяч людей. До нас час від часу приїжджають українські співаки, рок-групи, музики, дають концерти, збирають кошти на ЗСУ. Зокрема приїжджала співачка Марія Бурмака, група «Танок на майдані Конго». Є німецько-українське громадське об’єднання, яке організовує концерти, мітинги, демонстрації, благодійні акції. Ми ходили на мітинги перед міською Ратушею із закликами надати Україні більше зброї після чергового обстрілу України.

Досить популярні грантові програми — активні українці подають заявки на соціальні проєкти та отримують для їх проведення приміщення та фінансування від численних благодійних фондів. Це можуть бути якісь курси, культурно-просвітницькі чи спортивні заходи, недільна школа для дітей. Тож можливості для самореалізації та допомоги співвітчизникам тут є — багато залежить від ініціативи людей. У Фрайбурзі громадське життя української спільноти дуже активне. Але так не всюди. Знайома, що живе на півночі Німеччини, говорить що у їхньому місті такого немає.

Хочу додати, що німці продовжують всіляко підтримувати українців. Може не так активно, як це було у перші місяці, але підтримують.

— Який настрій в українських біженців — чи багато з них налаштовані залишитесь у Німеччині назавжди та чи планує повернутися в Україну?

— Люди є різні. Є такі, що вчать німецьку мову, отримують гранти, щось організовують. А є і відверта «вата», типові споживачі, яких цікавить тільки де що подешевше придбати чи безоплатно отримати — й більше нічого.

На інтеграційних курсах зі мною навчався програміст з Бахмута — той говорить, що повертатися нікуди й налаштований залишитися у Німеччині. Є такі настрої у тих, в кого малі діти — німці дуже турботливі до дітей, а діти швидко вчать мову та легко інтегруються. Тож для багатьох це аргумент залишитися у Німеччині, аби їхнім дітям було добре. Німці зацікавлені в інтеграції українців у своє суспільство, адже таким чином можуть розв'язати свої демографічні проблеми.

Особисто нам нема куди повертатися — Маріуполь окупований, а житло знищене. А є кияни, які б вже давно могли повернутися, але вони влаштувалися тут непогано і повертатися не поспішають.

А ще варто розуміти, що у Німеччині українці отримали статус тимчасового захисту ЄС з правом на проживання до 2-х років. Посвідка на проживання і працевлаштування закінчується у березні 2024 року. Що буде після цього, ніхто нічого не знає. Той, хто знайде роботу та вивчить мову, мабуть, зможе залишитись, а тим, хто живе коштом соціальної допомоги, можливо доведеться повертатися.  

Взагалі тут дуже добре, але однаково — не вдома. Молоді легше адаптуватися до життя в іншій країні, а я і через 10 місяців не інтегрувалася повною мірою і хотіла б повернутися в Україну, якщо буде якась підтримка тим, хто залишився без житла.   

Вірю, що Україна переможе, ЗСУ звільнять нашу землю від російських окупантів і в Україні настане мирне життя. А все зруйноване ворогом ми відбудуємо, відремонтуємо та поновимо. Аби тільки настав мир!

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів