Україна vs Європа: відкриття кременчужан за рік 

У травні ми святкували День Європи. Ще ніколи стільки українців не мешкало у країнах ЕС: станом на квітень зареєстровано понад 8 мільйонів українських біженців. Найбільше серед країн-європейок прийняла, звісно, сусідня Польща: понад 1,5 млн. Далі Німеччина, яку обрали майже мільйон українців. Якщо раніше під час туристичних поїздок ми бачили прекрасні палаци, чудові дороги та охайні місця, а заробітчани їхали за європейський зарплатами, то тепер багато хто дізнався про європейське життя зсередини. І побачив як плюси, так і мінуси порівняно із життям в Україні. Чого не вистачає нашим за кордоном, у чому Україна пішла уперед Європи, а що нам потрібно підтягнути для кращого життя?

Польща, Катерина:

• Ціни. Я щойно приїхала з Польщі до України до своїх. Перше, що шокувало, це ціни. Вони дуже виросли. Але найстрашніше, що в Україні зарплати стоять на місці: вони просто мізерні! А ціни порівняно з ними колосальні, і вони увесь час зростають! Щось навіть дорожче, ніж у Польщі: моя знайома замовляє з Польщі шампуні, кондиціонери, засоби для догляду за собою, бо вони дешевші та якісніші. На українські зарплати дуже важко вижити. Ледь вистачає, аби купити продукти чи оплатити квартплату. Усі дуже скаржаться на зарплати, але все одно живуть з позитивом та з усмішкою. Витирають сльози та йдуть уперед. У Польщі, звичайно, жити легше, бо зарплати відповідають потребам. На польську зарплату можна зняти собі житло, спокійно харчуватися та ще щось відкладати. Але Україна — це наш рідний дім, де живуть наші близькі люди. У нас простіше адаптуватись, знаходити для себе варіанти, бо у рідному домі навіть стіни допомагають.

• Медицина. Знайти гарного стоматолога в Польщі та не залишити за візит всі свої гроші — велика проблема. Там, де я мешкаю, дуже погана вода. Тож зуби у багатьох кришаться, часто доводиться йти до стоматолога. А вони беруть втридорога, а роблять дуже погано. Нам радять шукати в Польщі українських лікарів. Черги до вузькопрофільних фахівців нереальні. Інколи доводиться чекати на візит пів року, а то й більше. А візит до приватних лікарів коштує дуже дорого. У мого батька почалися проблеми зі спиною, ми не могли знайти йому костоправа: їх просто немає!
• Сало. Це те, чого однозначно бракує у Польщі. Хочеться якихось домашніх смаколиків, м'яса, тому що у них немає таких колоритних ринків, як у нас, де можна придбати домашню продукцію. На їхніх фермерських ринках продають лише овочі та фрукти.
• Дороги. Нам не вистачає таких доріг, як у Польщі. Щоб можна було їхати на авто і не боятися, що зараз влетиш у яму. Українські дороги — це просто жах: суцільні ями! Ще у Польщі є зручна інфраструктура для велосипедистів: у них своя доріжка, велосипедисти не їздять серед автівок як у нас. Дуже зручна та продумана дорожня розмітка: навіть дітям зрозуміло, де повертати, а де потрібно зупинитися. А в Україні інколи не розумієш, де розв'язка, на яку смугу тобі переїжджати. Всі машини переплітаються і незрозуміло, що й куди.

Німеччина, Марина:

• Сильний соціал. Вони побудували соціалізм, про який так довго розповідали в СРСР. Рівні права, невисокі ціни, сильний «соціал». Я не бачила суперкарів у їх містах чи людей, що хизуються, які вони багаті, як у Дубаї. Можливо, так не заведено, але часто видається, що всі люди мають приблизно рівні можливості. Тепер я розумію, чому у Німеччині є люди, які роками «сидять» на соціальних виплатах. Зараз виплати 500 євро на людину, плюс тобі покривають оренду квартири за заданими параметрами. На ці гроші не будеш шикувати, але й не будеш голодний. Починаєш заробляти — потроху зменшують соціальні блага, бо ти можеш вже платити сам. Ціни на все дуже доступні: недорога їжа — багато позицій, які не набагато дорожчі за українські продукти. Так, овочі дорожчі, але є багато приємних цінників на інші продукти. Можна знайти недорогий одяг, техніку. Медицина безкоштовна: так, ти сплачуєш податки, однак коли тобі потрібно, приймуть безкоштовно, і ліки за рецептом також можуть бути безоплатні або за невелику доплату. Відпочинок також доступний для всіх: наприклад, вхід до комплексу з басейнами просто неба усього 4 євро, а для малозабезпечених — половина вартості. З дорожчого хіба що кафе та ресторани. Для тих, хто живе на соціальну допомогу це дорого, однак для працюючих доступно: заклади завжди забиті. Я зараз вчу мову і у майбутньому хочу працювати, я не хочу просто сидіти на соціальній допомозі.

Українці у Німеччині: чим ця країна приваблює тих, хто рятується від війни, та чи повернуться вони додому

• Наша їжа. Мені не вистачає нашої вареної ковбаси. Те, що я скуштувала у Європі, це якась пародія. І її тут майже немає, може, два-три різновиди, і ти обираєш між зовсім бридота і «та поїдять». У них смачні сосиски, але загалом ковбасний асортимент менший, смак однаковий. Майже все, що продається — це нарізка, тож на салат не згодиться. Часто чую думку, що загалом усі м'ясні вироби, ковбаси у нас кращі. Ви знаєте, що з України привозять продукти до Європи й наші люди їх купують: шинку, ковбаси, рибку, консервації. Цукерки — це також біль. Вони переважно продаються у коробках. Тобі не зважать по сто грамів різних сортів. Та й такого великого вибору різних смаків немає. Печива на вагу також не існує, лише у пакуванні. А морозиво продається переважно у коробках або великою упаковкою від 6 штук. Те, що в коробках — смачне, але якщо у спекотний день хочеш купити у магазині морозиво на паличці, це буде фіаско. Практично немає вибору. А от сири у них й справді чудові.
• Банківські сервіси. Допомагала знайомим розібратися з місцевим банком. Ця родина переїхала до нас з іншого міста, бо чоловік знайшов у нас роботу. Йому знадобилась виписка з банківського рахунку в електронному форматі. Він звернувся до відділення того самого банку, у якому відкривав рахунок, але за новим місцем проживання. Це як піти у «Приватбанк» у Києві замість Кременчука. Але у німецькому банку відповіли, що нічим не можуть допомогти. Чоловіку потрібно повертатись до того відділення, де він відкривав рахунок, а це за 200 км. Бо спочатку потрібно закрити свій рахунок. А потім відкрити його в відділенні цього ж банку нового міста. Він прохав просто вислати виписку на електронну пошту, але це виявилось неможливо. Бо для цього потрібно прийти у відділення, де відкритий рахунок, особисто. І лише тоді він може замовити електронну виписку: це коштуватиме понад 10 євро. Онлайн-банкінг також складний та не зручний. Щоб ним користуватися, потрібно завантажити одразу два додатки. І там все не так просто з налаштуваннями, а багатьох зручних опцій просто немає.
• Міста вимирають ввечері. Після 8-9 вечора життя у місті немає, всі магазини зачинені. Той випадок, коли навіть хліба ніде купити. В неділю взагалі все зачинено. Вулиці мертві. Здавалося б, це саме час пік, коли всі ходитимуть за покупками. Але ж ні. Магазини не працюють. Усі вже звикли, що продукти потрібно придбати заздалегідь.
• Аптеки. Вони також не працюють ні вночі, ні в вихідні. Немає цілодобових аптек, як це було у нас. Є чергові аптеки, але вони змінюються. Аби дізнатися графік, яка аптека працює сьогодні, потрібно придбати місцеву газету, в якій це опубліковано: в інтернеті може не бути. Принаймні, так у моєму місті. Але де ти знайдеш газету пізно ввечері?
• Не вмирайте на вихідних. Не можна цього робити у неробочий час. Заздалегідь плануйте свої серцеві напади, бо в неробочий час це нікого не цікавить. Коли ви зателефонуєте до клініки, то поговорите з автовідповідачем. Якщо потрібна нагальна допомога, одразу їдьте до лікарні чи до швидкої, проведіть там кілька годин в черзі, аби отримати знеболювальне.
• Сексуальне виховання у школі. У моєї подруги дитина ходить до 4-го класу. Прийшла зі школи шокована. Сором'язливо розповіла, що їм на уроці показували якесь кіно, як «це» відбувається. В деталях, більш наочно, ніж на уроках біології. Розмовляли про контрацепцію і про те, що якщо хтось пропонує секс, ти завжди можеш сказати «ні». Якось ранувато, нас до цього не готували в 10 років.
• Прапори ЛГБТ. У Німеччині на кожній зупинці метро, на центральних вулицях міст обов'язково розгорнуті веселкові прапори. Я маю знайомих з цієї спільноти, ставлюсь з повагою і взагалі мені байдуже, хто й що полюбляє: аби людина була хороша. Але коли ці прапори майорять просто усюди, це трохи дратує. Якби це було позначенням «френдлі» ресторану чи якогось клубу, то воно зрозуміло. Але навіщо поруч з прапором України чи Німеччини, чи з прапором міста? Вибачте, я ж не кричу на кожному перехресті, що полюбляю хлопців. Хочеться знайти якийсь прапор гетеросексуалів та також чіпляти поруч на зупинках, для балансу. 

Німеччина, Олена:

• Бюрократія. Я не знаю, що у них не так з прогресом, але це — жахіття. Соцмережами гуляє купа мемів на тему як воно, ходити й щось оформлювати у Німеччині. В них все складно. Тобі потрібно відстояти чергу аби отримати талончик, щоб стояти в іншій черзі. Витратити купу часу. На кожний папірець потрібно принести інший папірець. Електроні сервіси не розвинені. Все приходить поштою. У тебе просто ціла тека тих папірців. І зайвий раз тобі вже не хочеться звертатися до тих установ. І так в усьому. Наприклад, нещодавно запровадили місячний проїзний за 49 євро на регіональних поїздах та у міському транспорті. Але купити його ще той квест. Не можна просто придбати в автоматі. Тим, хто раніше користувався соціальним проїзним, довелось звертатись до офісів та стояти у довгій черзі, аби оформити новий проїзний. Туристам взагалі головний біль, бо придбати квиток можна лише з європейської картки й за умови річної підписки. Її можна скасувати за місяць, але потрібно бути обачним, та зробити це вчасно, аби не платити на наступний місяць. Не розумію, чому не можна просто придбати квиток просто на станції.
• Забирай речі просто з вулиці. Є у німців така традиція: непотрібні речі просто виставляти біля будинку або неподалік від смітників. Вони чіпляють табличку з написом, який означає, що ці речі можна забрати. Ідеш — а тут стіл на вулиці стоїть, забирай! Так ми практично облаштували свою квартиру. Забрали з вулиці стільці, крісло, столик, мікрохвильовку, траплялись дивани та шафи. Бо коли німці переїжджають з орендованого житла, їм часто не потрібні меблі, тож краще їх віддати. Також прямо на вулиці може висіти одяг чи стояти на полицях книжки: забирай!  
•   
• Оренда житла. У нас з цим набагато легше. Бо в Європі, мабуть, легше одружитися, ніж орендувати квартиру. У них немає короткострокової оренди, як у нас на місяць-два. Ти просто «одружуєшся» на квартирі на рік. У Німеччині квартири переважно здаються без меблів: потрібно мати свої або купувати. Є мебльовані квартири, але їх небагато і вони значно дорожчі. Пошуки квартири можуть тривати дуже довго: власник обирає серед декількох претендентів, дивиться платоспроможність, рекомендації тощо. Все лише через офіційний договір, бо це гарантія як для власника, так і для орендатора. Звичайно, для орендатора український варіант набагато легший, коли житло можна знайти за тиждень та зняти на потрібній строк: аби були гроші. Наша система мені подобається більше, але тут у тебе гарантія, що тебе не попрохають з оселі завтра, бо до власника приїхали родичі зі Жмеринки. 

• Транспорт. Він зручний — у місті це трамваї, автобуси. Для поїздки в інше місто переважно користуються потягами. Вони швидкі, зручні, є вайфай, місця для велосипедистів. Однак «Дойчебан» — так називається місцева «Укрзалізниця», став предметом жартів. Як лише наші не називають. І «заєбан», й інші вирази. Бо потяги часто спізнюються, або їх взагалі скасовують. Наприклад, ти розраховуєш, що на певній станції зробиш пересадку до свого міста. Але перший потяг затримується, і ти не встигаєш на другий потяг. І в кращому випадку маєш з годину чекати на наступний. Це трапляється дуже часто. Інша проблема — транспорт дорогий. Зараз всі радіють єдиному проїзному за 49 євро, влітку 2022 діяв єдиний проїзний за 9 євро. Коли таких акцій немає, намагаєшся сидіти у своєму місті. Бо година поїздки потягом — це мінімум 6-7 євро, тож 12-15 євро за дорогу у 2 кінці. Також дуже заплутана тарифна система: скільки коштує проїзд у певній зоні, є різні проїзні в залежності від кількості чоловік. У цього важко розібратися навіть місцевим.

• Дитсадки та школи. З місцями в садках складно, чую від людей, що вони довго шукають, куди віддати дитину. Є черги. Те саме зі школами. У знайомої дитина потрапила до Realschule — це школа, яка вважається не найкращою за освітою, туди відправляють посередніх учнів. Дитина там вчиться, бо їй не можуть знайти місце у гімназії, хоча вона достойна більшого. З плюсів — дітям оплачують проїзд до школи, якщо відстань від дому не більше 5 км. Якщо більше — то вже вибір батьків не вести дитину до найближчої школи, мають вирішувати, як їй діставатися, самостійно.
• Сортування сміття. У Німеччині все старанно сортують. Якщо ти цього не робиш, то можуть оштрафувати. Наприклад, власника готелю, де мешкали українці, оштрафували, бо вони викидали сміття у баки без сортування. Поступово привчаєшся до того, що папір, пластик, відходи, скло, жерстяні банки викидаєш вдома в окремі кошики. І головне у цьому є сенс: сміття не їде на загальне звалище. Все, що можна переробити, відправляється на перероблення. А жерстяні баночки здаєш та отримуєш назад гроші: по 25 євроцентів за банку. Бо коли ми купуємо, скажімо, пиво, на касі окремо платимо на 25 центів більше, ніж вказано на ціннику з пивом. За тару гроші беруть окремо. Це своєрідний депозит: повернеш тару, отримаєш свої гроші назад. І це стимулює. Наприклад, назбирав вдома таких баночок, здав в автоматі та за один раз отримав чек на 5 євро. Цей чек віддаєш у магазині на касі і його зараховують як гроші, коли платиш за покупки.
• Ставлення до природи. Німеччина — дуже зелена, багато парків, як міських, так і природних. Коли я сюди їхала, не чекала на таку красу. Мені подобається ставлення німців до природи, тваринного світу. Ніхто не смітить, не жбурляє мусор, все доглянуте та охайне.

Тут у парках гуляють велетенські гуси! І ніякому безхатьку — а їх тут до речі чимало — не спаде на думку піймати гусака, аби його з'їсти.

• Макдональдз, KFC у нас кращі. У нас «Макдональдз» — це відкриття року. У Німеччині вони не так популярні, там не будуть вишукуватися черги. Туди ходять переважно мігранти та підлітки. Та й самі заклади трохи занедбані. Місцеві можуть хіба що купити снек на винос. А сидіти у «Макдональдзі» не будуть: віддають перевагу іншим кафе та ресторанам.
• У нас набагато дешевша ресторанна їжа. В середньому, в німецькому кафе чи ресторані мінімальна сума за келих пива та щось до келиха — 15-20 євро з людини. В Україні можна посидіти дешевше, та і їжа буде смачніша. Наприклад, нещодавно з дитиною ходили до піцерії — у нас у Кременчуці піца краща.

Віка, Люксембург:

• Рівень життя у цій країні високий — мінімальна зарплата становить 2500 євро, на руки отримуєш близько 2200. Це 90 тисяч гривень за роботу, скажімо, прибиральницею. Тут не зустрінеш в супермаркетах наших бабусь чи дідусів, які ходять та просто розглядають товар, шукаючи, що вони можуть купити. Покупці спокійно віддають понад сотню євро за один похід до магазину.
• Безкоштовний транспорт. З 2020 року країна просто зробила весь транспорт безкоштовним для всіх: автобуси, поїзди, трамваї. Люксембург став першою країною у світі, яка пішла на цей крок. Таким чином вони рятують екологію, бо люди пересідають на автобуси з автівок. Транспортна мережа розгалужена та зручна, легко дістатися куди завгодно. Це настільки зручно! І справа не лише в економії. Це знімає стрес. Не потрібно думати: «А скільки коштує цей автобус до потрібної зупинки, а чи діє на ньому мій проїзний». Не потрібно переживати, якщо забув гроші, картку на проїзд, своє ID до неї. Чи у паніці шукати квиточок, коли до тебе підходить контролер. Дуже просто, дуже зручно.

• Банківські послуги. Коли ви востаннє заглядали у свій поштовий ящик у Кременчуці? Я у свій раз на тиждень чи на два тижні, вижбурнути рекламні газети. А от у Люксембурзі люблять писати листи. Чого вони не рятують планету, користуючись онлайн сервісами, я не знаю. Отже, ти постійно перевіряєш пошту, раптом тобі написав банк, мобільний оператор, соціальна установа. Швидкість розв'язання всіх питань на рівні «Укрпошти» 10 років тому. Дуже повільно, дуже топорно. Я втратила картку. Прийшла до відділення, попрохала заблокувати. Сказали, що вони не можуть: потрібно зателефонувати на певний номер. ОК. Телефоную, блокую, прошу надіслати нову. А ні. Сказали чекати на листа, у якому вони спершу спитають, чи хочу я нову картку. Лист з відділення, що у мене на районі, йтиме тиждень. На нього я маю листом відповісти, що так, я бажаю нову картку! І віднести цього листа з на пошту, що знаходиться у відділенні цього ж банку. А потім ще 2 тижні чекати, коли прийде моя картка. Спочатку надсилають пін-код, а потім сам пластик. Увесь цей час ти просто без грошей, бо не можеш скористатися грошима на картці. Мене одразу попередили: заміна картки займе з три тижні. Але я дуже прохала у відділені, і вона прийшла за 2 тижні. Згадаймо, скільки часу займає оформлення нової картки у «Приваті» чи «Монобанку». 5 хвилин у відділенні. А віртуальну можна зробити собі за хвилину у смартфоні.
• Медицина. У них державна страхова медицина, і є як плюси, так і мінуси. З плюсів — як правило, не потрібно чекати рік, як у Польщі, аби потрапити до вузькопрофільного фахівця. Чи спочатку йти до сімейного лікаря, як у нас, а потім вже за направленням до окуліста. Записатися легко онлайн до кого завгодно. Протягом тижня я могла знайти вільне вікно у потрібного фахівця. Хоча є конкретні лікарі до яких запис і справді на місяці вперед. Ще один плюс: вартість моїх візитів становила десь 240 грн на наші кошти. Так, спершу я платила великі суми, від 70 до 250 євро, але потім мені повертали за страховкою певний відсоток і покривали майже все. Тож прийом у лікаря в Люксембурзі коштував менше, ніж візит до приватної клініки у нас, а люксембурзька мінімалка в 14 разів більше за українську. Але ж якість цих прийомів…Клініці вигідно, аби чеки клієнтів були великі, а лікар прийняв якомога більше пацієнтів за день. Тож мої візити до дерматолога та гінеколога тривали по 5-7 хвилин. Результати аналізів, які нам роблять за кілька днів, я чекала три тижні. Просто клініка вирішила мені їх не надсилати, бо «все добре». Розшифровку УЗД я прохаю надіслати вже понад місяць, бо під час прийому лікар сказала, що все добре, а опис не зробила. Вона поспішала, бо за мною черга. До речі, я записалась на конкретний час, але окрім стоматолога завжди чекала до години, доки звільниться мій лікар. Ще один момент: ти ніколи не знаєш, у скільки обійдеться візит. Наприклад, стоматолог тобі може вписати, що він робив якісь процедури, яких насправді не було. Або зробити те, що тобі взагалі й не потрібно. Просто щоб твій чек був більший. Бо лікар отримує з цього половину, інше — клініка. А страхова може не покривати деякі процедури. Перевірити, що там ховається за цими кодами, які зазначені у рахунку, можна. А от щоб зрозуміти чи це відповідає дійсності та потребам — ні, потрібен фахівець. Тобто, скільки вийде лікування, часто залежить від порядності лікаря, а лише не від твоєї проблеми. Медицина дуже повільна, а на вихідних й насправді хоч помирай. Якось у мене була підозра на коронавірус в легенях. Направили на КТ. В лікарні його запропонували пройти через 2 тижні. Але я настояла, аби зробили екстрено у той же день. Була п'ятниця. КТ зробили. Але результати не надали. Сказали з понеділка звертатись до лікаря, яка дала спрямування. Тобто, у тебе може бути «корона» у легенях, але ти ще три дні не розпочнеш лікування, бо тобі цього не скажуть.
• Ліки переважно за рецептом. Вони дорогі, але велика частина з них покривається страхуванням. Платиш зовсім небагато, коли купуєш за рецептом лікаря, або взагалі дають безкоштовно. Наприклад, я платила 1,5 євро за гормональну мазь. Проте є великий мінус, коли ти не можеш сам придбати потрібні ліки. Простуди, віруси, ангіни, стани, коли у тебе висока температура — все це вони лікують парацетамолом. Інколи вже не було сенсу йти до лікаря, бо на першому прийомі все одно дадуть лише парацетамол. Втрата часу та грошей. Для мене було б краще просто прийти до аптеки та придбати те, що мені допомагає, ані ж бігати по лікарнях.
• Мобільний зв'язок. Мені запропонували картку по контракту за 11 євро на місяць. Там лише 4 Гб. Контракт на рік, якщо їдеш раніше і розриваєш контракт, плати штраф. Я відмовилась від цієї пропозиції. Знайома платить 50 євро на місяць за безлімітний трафік. Наші оператори не лише набагато дешевші, але й більш гнучкі. Так, у нас дійсно дуже дешевий інтернет, а українська сімка у Європі найвигідніша, бо поки що у нас роумінг як вдома. А в Україні пропозиції ще більш приємні за ціною. Нам не треба укладати якісь річні незручні контракти, все можна легко змінити у мобільному додатку за кілька секунд. Не обов'язково йти до офісу мобільного оператора із паспортом: можна придбати сімку і в магазині. У мене, наприклад, кілька сім-карт від різних операторів, хоча я не займаюсь ніякими «розводами» чи чимось незаконним. Бо одна фінансова, інша для якихось оголошень на OLX, реєстрацій тощо, аби потім мене не задовбав якийсь спам, третя для роботи та близьких. В Люксембурзі вона буде у тебе одна, бо треба платити за контрактом рік і змінити номер буде не так просто.

• Секондхенди. Як їх не вистачає у Європі! Якось у Люксембурзі ми з подругою зайшли у «королівський секонд-хенд» — така була назва. Як же ми довго реготали. Страшні речі, які б я й даром не надягла, по 300-400 євро. Якісь кофтинки як у бабусі по 60 євро. Розглядали й питалися, за що такі гроші й хто це купує. Секонд-хендів у країні брендів немає взагалі. Якось я потрапила у Німеччину, там був секондхенд, де по 0,5 євро можна було придбати усіляке кухонне приладдя. Речі теж були, по 3-10 євро, але вибір невеликий. А верхній одяг, який я шукала, коштував від 60 євро: я за такі гроші можу купити новий у магазині. Загалом, європейські секонди — це вінтажні магазини, де продають зовсім недешевий одяг. Єдина країна у ЄС, де я бачила секонди схожі на наші — це Польща.
• Пошта. Про «Нову пошту» у Європі, мабуть, згадав кожний українець. Не знаю нічого швидшого та кращого за сервісом. Відправляла посилку з Німеччини. Враження, що я зайшла у відділення «Укрпошти» 10 років тому. Навіть оплату картою не прийняли, не попрохали вказати мій номер телефону, щоб я отримувала повідомлення. Виникли проблеми із тим, аби отримати посилку на відділенні: потрібно було вказувати якийсь персональний код, якого у мене не було.
• Сервіс. Як на мене, європейський сервіс, якщо ми не кажемо про ресторани високої кухні, дуже поступається українському. Не один раз було таке, що офіціант довго не підходить, потім не приносить рахунок, щось у ньому плутає та не перепрошує. Або взагалі приносить не те що ти замовив, а при цьому на весь заклад чотири столики з відвідувачами. І не раз обслуговування було не надто привітним, трохи пофігістичним. В супермаркетах на касах хочеться посунути ту дівчину та відсканувати товар самостійно. Ну дууже повільно. Відразу згадуєш наших дівчат з «Маркетопту» чи «АТБ», з якою швидкістю вони працюють. Цього не цінили, було як так і треба. Тому переважно в супермаркеті одразу йду до автомата самообслуговування: це великий плюс, що вони є майже усюди і їх багато. Загалом, прогресу в Україні значно більше. Якось одна дівчина розповідала місцевим «люксембуржуа», як вирвалась додому в Київ і за три дні встигла пройти УЗД усього, чого тільки можна, проконсультуватися з лікарями, зробити манікюр-педікюр-зачіску, порішати банківські питання. Вони були шоковані. Грошей та гарної інфраструктури, звісно, набагато більше у них, а от душі, сервісу та прогресу — у нас.

Італія, Олексій:

• Банки. «Монобанк» з миттєвими переказами — це просто топ. В Італії переказ коштів може тривати добу!
• Пошта. З доставкою пошти також проблеми. Одну посилку я забрав на складі DHL, бо вони не змогли за адресою знайти, де знаходиться мій будинок. При цьому привозять посилку в нікуди та надсилають смс: вас не було вдома — заберіть посилку на складі. Якщо посилка не з ЄС — з тебе можуть взяти податок. Окремо. І заздалегідь не можеш порахувати цю суму. Я придбав на ebay дві «залізяки» — доплатив 38 євро податку.
• Електронна реєстратура у лікарні. Зручна штука Tessera Sanitaria — це як пластикова картка, яку потрібно вставити у термінал типу ibox у лікарні. Отримуєш з автомата номерок і з ним йдеш до кабінету, де на тебе чекає лікар.
• Їжа. В Італії немає піци «курка з ананасом»:)))) Про це вже купа мемів :)))
• Бюрократія. Тут дуже повільно приймаються закони. Тобі усюди потрібний папірець на папірець. Місцевих це дратує не менше за нас. Вони називають це бюрократія. Для прикладу, ми намагалися поставити на облік машину. Побували у 10 організаціях. Діалоги були приблизно такі:

Представник компанії: Це питання може вирішити мій колега, але він буде завтра.

Приходимо наступного дня. 

Представник компанії: О! Це питання може вирішити мій колега!

Ми: А колега сказав, що тільки ви!

Представник компанії: Аааа ... Ну гаразд, що там у вас? Ааа! Ні, на жаль, це не можливо.

Ми: Ось ми роздрукували закон, який каже, що потрібно саме так.

Представник компанії: А, ну напевно так. Приходьте за тиждень.

Через тиждень:

Представник компанії: Я надіслав листа, але ще не отримав відповіді з вашого питання. Приходьте після Великодня.

Ми не розуміємо, де ці організації беруть гроші, якщо вони одну людину обслуговують по два тижні.

• Вразили апарати дефібрилятори на вулицях. Я прям думав спочатку, що телефон-автомат. А це дефібрилятор. Річ у тому, що в Італії багато людей літнього віку, зростає кількість захворювань серця. З дефібрилятором шанси на порятунок набагато більші. Тому в багатьох містах дефібрилятори встановлені прямо на вулицях, а мешканців навчають із ними поводитися.
• Телефони автомати в Італії здивували. Думав це як раритет зберегли, а ні... Вони працюють. Мабуть, також для літніх людей, що не навчилися користуватися смартфонами.
  
  

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів