Загинув внаслідок артобстрілу ворожого противника
Сьогодні, 19 липня, у Кременчуці, попрощалися з 55-річним сержантом Олегом Погарським.
— Сьогодні наше місто в жалобі. Ми проводжаємо в останню путь нашого військового. Деякий час його тіло не могли витягнути, бо позиція дуже щільно обстрілювалася всіма ворожими засобами, — говорить військовослужбовець з позивним «Художник».
Народився Олег Погарський 17 липня 1967 року, в Кременчуці. Закінчив Кременчуцьке професійне технічне училище. Був гарним зварювальником. Деякий час працював на «Кредмаші», потім на будівельній компанії «Євробуд».
Олег Погарський був призваний Кременчуцьким РТЦК до лав ЗСУ 15 травня 2023 року. Він був в організації правого сектору. Потрапив в одну із механізованих бригад і весь цей час перебував у зоні бойових дій. 7 липня 2023 року поблизу населеного пункту Серебрянка, Донецької області, внаслідок артобстрілу ворожого противника Олег Анатолійович Погарський загинув. До свого дня народження чоловік не дожив 10 днів.
— Коли останній раз телефонував рідним сказав, що йдуть бої, але обіцяв зателефонувати після бою. Проте так і не зателефонував. Вічна пам’ять нашому Герою, — військовослужбовець з позивним «Художник».
Провести в останню путь Олега Погарського прийшло багато людей, серед них друзі, колишні колеги, рідні та побратими чоловіка.
— Він був хорошою людиною. Був добрим та чуйним чоловіком. Також був гарним зварювальником, він працював чесно і робив усе по справедливості. Ми разом працювали «Євробуді», були знайомі 4 роки. Те, що він пішов воювати, звісно знали, він казав, що комусь же потрібно йти воювати. Він залишив сім’ю, роботу й пішов захищати. Нам зателефонували з роботи, сказали, що Олег загинув. Поки він був на навчаннях, то спілкувалися, а коли поїхав на позицію, тоді зв’язок перервався, — говорять колишні колеги загиблого, Андрій та Віктор, доповнюючи одне одного.
— Ми з Олегом працювали раніше на «Кредмаші», він звичайна людина. Я навіть не знала, що він пішов воювати, ми давно не працюємо разом, дізналася тільки тоді, коли колективом почали обдзвонювати та повідомляти. Ми якийсь проміжок життя провели разом, працюючи на заводі. Сьогодні багато колег прийшли попрощатися. Олександр же віддав своє життя за нас, щоб ми жили, працювали. Він працював у інструментальному цеху, був зварювальником, — говорить колишня колега загиблого, Віра.
Після прощання у МПК панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.
Як виявилося, батько Олега Погарського теж був військовим, тож чоловік рівнявся на батька. У Олега залишилися мати, дві доньки, колишня дружина та незабаром має народитися онучка.